Педпгогічна психологія

Три основні характеристики учбової діяльності, які відрізняють  її від інших форм навчання: 1) вона спеціально направлена на оволодіння учбовим матеріалом і рішення учбових задач; 2) в ній засвоюються загальні засоби дій та наукові поняття (в порівнянні з життєвими, засвоєними до школи); 3) загальні засоби дій передують рішенню задач ( порівняємо з вивченням методом проб та помилок, коли нема передуючого загального засобу, програми дій. Таке вчення не є діяльність. Добавимо ще одну суттєву характеристику учбового процесу: вона відповідає пізнавальному, постійно незадоволеному потягу; 4) учбова діяльність веде до змін в самому суб’єкті, що, по визначенню Д.Б.Ельконіна, являється основною його характеристикою. Чеський теоретик процесу і структури вчення І.Лінгарт роздивляється її в якості ще одної відмінності учбової діяльності, яка являється "активною формою вчення”; 5) зміни психологічних характеристик та поведінки учня "в залежності від результатів своїх власних дій” (І.Лінгарт). Таким чином, можна говорити про п’ять характеристик учбової діяльності в порівнянні з вченням. Виходячи з визначення учбової діяльності як діяльності по оволодінню узагальненими засобами дій, саморозвитку учня завдяки рішенню спеціально поставлених викладачем учбових задач і через учбові дії, роздивимось її діяльні сні характеристики. Визначаючи учбову діяльність як специфічний вид людської діяльності, передусім підкреслимо вслід за Д.Б.Ельконіним її суспільний характер: по змісту, так як вона направлена на засвоєння всіх багатств культури і науки, накоплених людством; по змісту, так як вона суспільно значима і суспільно значуща: по формі, оскільки вона відповідає суспільно виробленим нормам спілкування і проходить в спеціальних суспільних установах, наприклад в школах, гімназіях, коледжах, інститутах. Як всяка інша учбова діяльність характеризується суб’єктивністю, активністю, предметністю, цілеспрямованістю. Вона має визначену структуру та зміст, особливості яких виділяють специфіку самої учбової діяльності .

Аналіз предметного ( психологічного) змісту учбової діяльності, як і любої іншої, починається  з визначення її предмету, тобто, на що направлена діяльність: засвоєння знань оволодіння узагальненими засобами дій, відпрацювання прийомів та засобів дій, їх програм, алгоритмів, в процесі чого розвивається сам учень.

Засоби учбової діяльності, за допомогою яких вона здійснюється, слід роздивлятись в трьох планах. По-перше, це інтелектуальні дії (в термінах С.Л.Рубінштейна - розумові операції), які лежать в основі пізнавальної та експериментальної функцій учбової діяльності: аналіз, синтез, узагальнення, класифікація та інші, без яких ніяка розумова діяльність неможлива. По-друге, це знакові, мовні, вербальні засоби, в формі яких засвоюються знання, рефлектується та відтворюється індивідуальний досвід. По-третє, це фонові знання, через включення в які нових знань структурується індивідуальний досвід, тезаурус учня. Таким чином, в процесі шкільного навчання, і особливо в молодшому шкільному віці, включення в учбову діяльність прогнозує одночасну роботу і над її засобами.

Засоби учбової діяльності можуть бути багато численні: репродуктивні, проблемно-утворюючі, експериментально-пізнавальні дії (В.В.Давидов, В.В.Рубцов).

Учбова діяльність має  і свою зовнішню структуру, яка складається  з таких основних компонентів  як: 1) мотивація; 2) учбові задачі в певних ситуаціях в різноманітних формах знань; 3) учбові дії; 4) контроль, який переходить в самоконтроль; 5) оцінка, яка переходить в самооцінку. Кожному з них притаманні свої особливості.

30. Обґрунтуйте роль здібностей у педагогічній діяльності вчителя та класифікуйте їх.

Систему педагогічних здібностей утворюють:

—організаційні здібності (виявляються в умінні вчителя  організувати учнів, розподілити між  ними обов'язки, спланувати власну діяльність і діяльність учнів, організувати й  оцінити її та ін.);

—дидактичні здібності (передбачають конкретні уміння підібрати і підготувати навчальний матеріал, наочність, технічні засоби навчання; доступно, ясно, виразно, переконливо і послідовно викладати навчальний матеріал; сти­мулювати розвиток пізнавальних інтересів, духовних потреб та ін.);

—перцептивні здібності (виявляються в толерантності, чутливості до особистості, здатності сприймати й розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками; професійній проникливості, пильності, інтуїції та ін.);

- комунікативні здібності  (передбачають наявність потреби в спілкуванні, здатність налагоджувати контакти з учнями, їх батьками, колегами, керівниками навчального закладу; здатність викликати позитивні емоції у співрозмовника і відчувати задоволення від спілкування; здатність до співпраці, що виявляється в допомозі учням усвідомити свою своєрідність як необхідну для спілкування цінність);

—сугестивні знання (виявляються  в емоційно-вольовому впливі на учнів);

—дослідницькі знання (уміння пізнати й об'єктивно оцінити  педагогічні ситуації, процеси);

- науково-пізнавальні  знання (здатність до засвоєння  наукових, фахових знань). До педагогічних  здібностей також належать: висока  працездатність, динамізм особистості  (здатність активно впливати на  іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативне вирішення проблемних ситуацій); впливовість (зда­тність впливати на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їх внутрішній світ, конструювати, проектувати його) тощо.

Найбільш повно на сучасному етапі концепція педагогічних здібностей розкрита та розвинена Н.В. Кузьміною.

По-перше, всі педагогічні  здібності співвіднесені з основними  аспектами (сторонами) педагогічної системи. По-друге, педагогічні здібності  це "особлива чутливість до об'єкту, процесу і результатів педагогічної діяльності". По-третє,— вони включають у себе не тільки набір, сукупність, а являють деяку структурну організацію цієї чутливості. По-четверте, виділена урівненість педагогічних здібностей. По-п'яте, це трактування визначає зв'язок загальних і спеціальних педагогічних здібностей, з одного боку, і спеціальних педагогічних здібностей — з іншого.

Таким чином підкреслюється, що здібність суб'єкта педагогічної діяльності, яка формується та розвивається у педагогічній діяльності, значною мірою визначають її успішність.

В трактуванні Н.В. Кузьміною, педагогічна система включає  п'ять структурних елементів (мета, учбова інформація, засоби комунікації, учні і педагоги) та п'ять функціональних елементів (дослідницький, проекційний, конструктивний, комунікативний, організаторський).

Педагогічні здібності  Н.В. Кузьміна розглядає "як специфічну форму чутливості педагога до суб'єкта діяльності, по-перше, до об'єкта, процесу  та результатів педагогічної діяльності... і, по-друге, до учнів, як суб'єктів спілкування, пізнання, праці". Тому педагогічні здібності можна поділити на 2 рівні — перцептивно-рефлексивні та проективні. Перцептивно-рефлексивні включають три види чутливості: почуття об'єкта, пов'язане з емпатією, почуття міри чи такту, та почуття приналежності. Ці прояви чутливості є основою педагогічної інтуїції. Проективні здібності пов'язані з вміннями створення нових, продуктивних способів навчання. Цей рівень включає гностичні, проекційні, конструктивні, комунікативні та організаторські здібності.

Гностичні здібності  проявляються у швидкому та творчому оволодінні методами навчання учнів, винахідливості способів навчання. Вони забезпечують накопичення інформації вчителю  про учнів та самого себе.

Проекційні здібності  проявляються у вмінні передбачити кінцевий результат виховуючого навчання протягом усього періоду навчання.

Конструктивні здібності  проявляються у створенні творчої  робочої атмосфери спільного  співробітництва, діяльності, вмінні побудувати урок, який найбільше відповідає поставленій меті розвитку та саморозвитку учня.

Комунікативні здібності  проявляються в налагодженні контакту, педагогічно доцільних відносин. За Н.В. Кузьміною, вони забезпечуються чотирма факторами: здібністю до ідентифікації, чутливістю до індивідуальних особливостей учнів, добре розвиненою інтуїцією, сугестивними якостями. До комунікативних здібностей можна також віднести фактор мовленнєвої культури (стриманість, зверненість, впливовість і т.д.).

Організаційні здібності  проявляються в особливій чутливості до способів організації учнів в групи, в засвоєнні ними учбового матеріалу, самоорганізації навчаючих, в самоорганізації власної діяльності педагога.

Важливим є висновок дослідників школи Н.В. Кузьміної  про те, що педагогічні здібності  передбачають високий рівень розвитку загальних здібностей (спостережливості, мислення, уяви) та інших спеціальних здібностей ( наприклад, поетичних, артистичних) включаються в сферу педагогічної діяльності лише за наявності педагогічної спрямованості і педагогічних здібностей за умови їх подальшого розвитку. Тому визначені 3 типи об'єднання педагогічних та інших спеціальних здібностей: спеціальні здібності — а) допомагають; б) нейтральні та в) заважають педагогічній діяльності.

Цікавим є підхід Н.А. Амінова до трактування здібностей взагалі та педагогічних здібностей окремо. Для Н.А. Амінова провідним виступає успішність, яка розглядається з двох боків: індивідуальна (досягнення людини по відношенню до самої себе в часі) та соціальна (досягнення однієї людини по відношенню до досягнень інших людей). Перший вид — це індивідуальна (ресурсна) успішність, другий — конкурентноздатність.

Індивідуальна, ресурсна успішність — це способи досягнення успіху, інструментальні здібності, до яких входять загальні (перцептивні) і спеціальні здібності.

Спеціальні здібності (по Н.А. Амінову) включають емоційні, вольові, мнемічні, атенціонні, і мажинітивні. Справжні здібності автор називає  термінальними. Вони забезпечують та підвищують конкурентноздатність. Термінальна  здібність до педагогічної діяльності передбачає здатність до протидії відповідно до розвитку синдрому емоційного спалення (виснаження емоційних ресурсів).

Таким чином можна  виділити такі складові класифікації педагогічних здібностей: умови ефективності педагогічної діяльності, покладені в основу трактування М.Д. Левітова, Ф.М. Гоноболіна, В.А. Крутецького); чутливість до різних компонентів педагогічної діяльності за Н.В. Кузьміною та А.О. Реаном; валентність результату дії, яка співвідноситься з психофізіологічними особливостями психічних функцій та станів (Н.А. Амінов).

Можна також виділити і інші основи: морфологічні X. Гарднера та соціологічні Дж. Холианда.

31. Проаналізуйте особливості створення виховного оточення в початковій ланці освіти

Актуальною в сьогоденні є проблема – створення найсприятливіших умов для навчання, виховання і розвитку учнів навчальних закладів I ступеня, які переживають кризовий стан у зв’язку зі змінами навколишнього оточення. Прерогатива віддається творчому освітньо-виховному середовищу, яке здатне навчити культурі життєвого самовизначення, сформувати духовні цінності, підтримати учня в його екзистенційних пошуках.

 Таким чином, творче освітньо-виховне середовище, створюване під час урочної діяльності в початковій школі, дає великий заряд позитивних емоцій дітям, допомагає їм більш  впевнено себе почувати під час виконання завдань самостійно, в парі, у групі, а, звідси,  і в колективі. Навчання у формуючому творчому освітньо-виховному середовищі веде за  собою розвиток, є обов’язковою умовою особистісного становлення, позитивних змін у  пізнавальній діяльності учнів.

Концепція системи виховної роботи в школі передбачає поетапне створення в школі умов для  розвитку особистості дитини, тобто  створення системи відносин, які  допомагають дитині на кожному віковому етапі успішно вирішувати завдання в основних сферах своєї життєдіяльності. До цих сфер належать: · сфера пізнання (знання, навчання, інформація); · сфера практичної діяльності (вміння, навички, трудова діяльність); · сфера гри (ігрова активність, реалізація природних і творчих здібностей); · сфера фізичного розвитку (реалізація фізичних можливостей); · сфера відносин (пізнання себе, людей, взаємовідносин).

Початкова школа стоїть ніби осторонь від усіх проблем, які  стрясають основи середньої школи. Багато років вона була замкнутим компонентом і малорухливим ланкою в системі освіти. Основне її призначення бачилося в тому, щоб дати дітям уявлення про навколишній світ. Якщо в 20-30-і рр.. мета початкового виховання цілком відповідала такому поданням, то в останні роки початкова школа увійшла в систему неповного, а потім і повної середньої освіти. Стало очевидно, що вона не може залишатися відособленим ланкою. Вже в 40-60 роки в роботах М.А. Данилова, Б.П. Єсипова, І.Я. Лернера, М. Н. Скаткина та інших визначається новий підхід у розумінні сутності та характеру освіти у початковій школі.

 Загальний сенс  різноманітних варіантів цього  підходу стало те, щоб з перших  днів перебування дитини в  школі позбавити його від авторитарної  опіки вчителя, який нав'язує  єдино можливий досвід розуміння знань і задає, "ставить" правильна поведінка. Для цього, на думку вчених, необхідно було звернутися до розвитку пізнавальної активності, самостійності і творчості учнів.

 До найбільш специфічним  особливостям молодшого шкільного  віку багато дослідників відносять вразливість, сприйнятливість, довірливість, особисту тягу до вчителя, готовність до дії, послух, копіювання, ретельність у виконанні завдань, спрямованість на зовнішній світ, легковажність, наївність і т.д., поєднані з такими особливостями даного віку, як відсутність прагнення проникнути в сутність явища, відсутність претензій на самостійність і незалежність.

 Більшість психологів  і педагогів сходиться на визнанні  того факту, що саме в молодшому  шкільному віці починається процес самоформування особистості за рахунок розвитку структур свідомості дитини.