Педпгогічна психологія

      Він  писав, що релігійне виховання людини проходить протягом всього життя. Воно починається з раннього дитинства, продовжується в юності, проникає у всі шкільні предмети і ніколи не завершується.

      Певну  роль у формуванні особистості  відводив естетичному вихованню. Основними засобами естетичного виховання вважав природу, зміст шкільної освіти , мистецтво. У навчальні предмети народних шкіл пропонував включити предмети естетичного никлу: малювання, музику, співи. Особливо цінував участь дітей у хоровому співі: “Якщо заспіває школа заспіває країна”. Ушинський вважав, що для естетичного розвитку дитини важливо прилучити її до народної поезії, народних традицій, проводити у школі свята зими, весни, літа й осені. У зв’язку з цим ставив питання про художню освіту вчителів та вихователів.

 

Охарактеризуйте особливості процесу формування у молодших школярів уміння самостійно вчитися.

Проблему формування вміння вчитися розглядали педагоги-класики  Й. Песталоцці, А. Дістерверг, К. Ушинський, В. Сухомлинський. Сучасні науковці та педагоги також виразно вказують на важливість формування вміння вчитися в молодших школярів, адже описують його як необхідну сторону саморозвитку людини. У другій частині першого розділу ми досліджували вміння вчитися як ключової компетенції школяра.

Вміння вчитися, як і кожне вміння є здатністю робити що-небудь, яка зумовлена набутими знаннями та досвідом. Часто вміння визначають як знання в дії. Уміння вчитися належить до інтелектуальних умінь (здатність слухати, читати, розуміти, висловлювати свої думки, планувати роботу, вирішувати розумові завдання тощо).

Вміння вчитися можна окреслити як комплексне уміння, яке включає:

а) вміння розуміти і приймати мету діяльності,

б) вміння організовувати свою працю,

в) уміння спілкуватись, вступати в діалог,

г) оволодіння мислительними вміннями,

ґ) вміння контролювати й  оцінювати результати своєї праці, прагнути їх      

    поліпшити.

е) здатність керувати своєю увагою та уміло користуватися  підручником.

Важливо зрозуміти, що формування вміння навчатися залежить від значної кількості факторів, систематизація яких має бути спеціальним завданням. Серед них важливе місце посідають аналіз та оцінювання вчителем не лише результативної, але й процесуальної грані навчальної роботи школярів і пов'язаний з цим індивідуальний підхід до них.

Технологія формування у молодших школярів мислительних умінь  охоплює такі етапи педагогічного  керівництва:

Організація роботи за зразком  і над зразком, у процесі якої діти певною мірою оволодівають мислительним прийомом, наслідуючи способи міркування вчителя та товаришів.

Цілеспрямоване формування структурних елементів мислительних прийомів.

Оволодіння учнів контролем  і самоконтролем.

Формування стійких  позитивних мотивів учіння.

До особливостей процесу  формування вміння вчитися належать такі причини:

1) необхідність формування  загальнонавчальних умінь на  міжпредметному рівні;

2) охоплення цим процесом  різних за складністю умінь  (організаційних, логіко-мовленнєвих,  пізнавальних, контрольно-оцінних);

3) необхідність врахування  психологічних засад цього процесу та значними відмінностями індивідуальних можливостей учнів.

Формування вміння вчитися  як і кожне вміння здійснюється в  кілька етапів. На підготовчому етапі  школярі вчаться здійснювати  первинне опрацювання навчального  матеріалу, складати плани, ставити експерименти за прямими вказівками вчителя. Перший етап характеризується виробленням навички вибору способу дій і застосування його в роботі над додатковим джерелом, формуванням ситуативного інтересу до додаткового матеріалу і способів діяльності. На другому етапі учні оволодівають вміннями самостійно виконувати дії у пошуковій та пізнавальній діяльності, закріплення стійкого інтересу до додаткових джерел інформації. Для третього етапу є характерним оволодіння навичками пошукової діяльності, уміннями самостійно бачити проблему, формулювати її, пропонувати шляхи її вирішення, навичками реалізації розробленого плану, здатністю робити висновки та узагальнення.

Отже, формування вміння вчитися у молодших школярів –  це одна із важливих сторін гармонійного розвитку компетентної у всіх відношеннях особистості.

 

 

Проаналізуйте психологічні основи організації самовиховання.

Виховання досягає успіху за умови, що воно переростає у самовиховання, коли учень перетворюється з об'єкта на суб'єкт виховання.

Самовиховання - управління суб'єктом своєю діяльністю, спілкуванням, поведінкою, переживаннями, спрямованими на зміну своєї особистості відповідно до усвідомлених цілей, ідеалів і  переконань задля самовдосконалення

Самовиховання починається  із запитань: "Хто я? Чому хотів зробити так, а вийшло по-іншому? Може, спробувати зробити в такий-то спосіб? ", закінчується прийняттям відповідного рішення.

Психологи виокремлюють такі форми самовиховання:

1. виховання у собі  нової якості, якою особистість  ще не володіє, наприклад акуратності;

2. подолання старої, негативної  якості, наприклад безвольності, лінощів  тощо;

3. поглиблення недостатньо  сформованої якості, наприклад розвиток  здібностей.

Важливими психолого-педагогічними  умовами самовиховання є:

Програма самовиховання має визначати не лише справи, до яких прагне школяр, а й шляхи зміни особистості. Для ефективного самовиховання дитина має брати участь у реальних справах (навчанні, спорті, суспільно-корисній діяльності). Якщо прагнення особистості до удосконалення не підкріплюється зусиллями щодо подолання труднощів на шляху до мети, це може спричинити розчарування у своїх здібностях, зупинку в розвитку, зосередження на тому, чого можна досягти без особливих зусиль.

У самовихованні важливою є його внутрішня ("інтимна") сторона: пізнавальне та емоційно-вольове самоставлення і самопізнання (самооцінка, самоконтроль, самодисципліна, самокритика, самопримус та самовизначення). Учень, який займається самовихованням, самовдосконаленням, завжди має глибинні спонуки до постійного розвитку.

Ідеалом самовиховання  є різнобічно розвинена, внутрішньо несуперечлива, психічно здорова і  духовно багата особистість, яка  творить добро на землі, бореться зі злом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розкрийте основні етапи  розвитку педагогічної психології.

Перший етап - з середини 17 ст. і до кінця 19 ст. - Описова стадія (в рамках дидактики) - може бути названий загально дидактичним з явно «відчувається необхідністю психологізовані педагогіку », згідно з Песталоцці. Цей період перш за все представлений іменами самого Яна Амоса Коменського (1592 - 1670), Жан - Жака Руссо (1712 - 1778), Йоганна Песталоцці (1746 - 1827), Йоганна Гербарт (1776 - 1841), Адольфа Дістервега (1790 - 1866), К. Д. Ушинського (1824 - 1870), П. Ф. Каптерева (1849 - 1922). Внесок цих педагогів - мислителів у розвиток педагогічної психології визначається, перш за все, навколо тих проблем, які вони розглядали: зв'язок розвитку, навчання і виховання; творча активність учня, здібності дитини і їх розвиток, роль особистості вчителя, організація навчання та багато інших. Однак це були лише перші спроби наукового осмислення цього процесу. Недостатня повнота розкриття власне психологічних аспектів цих проблем аргументується П. Ф. Каптеревим в його книзі «Дидактичні нариси. Теорія освіти »(1 - е изд. 1885 р.) на основі глибокого і системного аналізу цього періоду розвитку педагогічної теорії. Як зазначає П. Ф. Каптерев, «... дидактиці Коменського властиві вельми суттєві недоліки: це дидактика методу, представленого у виді якого - то зовнішнього механічного знаряддя; в цій дидактиці ще не йдеться про розвиток навчанням здібностей учнів; ... дидактиці Коменського бракує психології ». [11]

Творчість А. Дістервега містить психологічно орієнтовані, за П. Ф. Каптереву, положення  сучасної йому педагогічної практики. А. Дістервега належить теза про чільної ролі педагога, вчителя в освітньому процесі. Він розглядає навчальний процес як єдність учня - суб'єкта, якого навчають, вчителі, досліджуваного предмета і умов навчання.

 Велику роль у  становленні педагогічної психології в цей «предпосилочний» загально дидактичний період її розвитку зіграла робота К. Д. Ушинського «Людина як предмет виховання.

Величезний внесок у  розробку основ педагогічної психології самого П. Ф. Каптерева - одного із засновників  педагогічної психології.

 Суттєвим внесок  у становлення педагогічної психології  представника зароджувалася в  той час соціальної педагогіки  С. Т. Шацького (1878 - 1934), який розробив цілісну концепцію гуманізації та демократизації виховання в процесі соціалізації людини. С. Т. Шацькому належить одна з моделей педагога, в якій поєднані узагальнені вимоги до його особистості та професійної компетентності як до суб'єкта соціально - педагогічної діяльності. Педагогічний досвід С. Т. Шацького високо оцінювався зарубіжними дослідниками, зокрема Дж. Дьюї, що відзначив систематичність, організованість підготовки російських школярів, її демократичність у порівнянні з сучасною йому американською школою.

 Таким чином, перший  предпосилочний етап характеризувався, з одного боку, домінуванням механістичних  уявлень І. Ньютона, еволюційних  ідей Ч. Дарвіна, асоціативним  поданням психічного життя, сенсуалізму  Дж. Локка, -- розвиває з давніх часів вченням про те, що основу психічного життя складають почуттєві враження. З іншого боку, це етап переважно умоглядних, логічних побудов, заснованих на спостереженні, аналізі і оцінці педагогічної дійсності, але ще немає свого самостійного методу.

 Другий етап - експериментальний - Тривав з кінця 19 ст. до середини 20 ст. У цей період педагогічна психологія почала оформлятися в самостійну галузь, акумулювавши досягнення педагогічної думки попередніх століть, орієнтуючись і використовуючи результати психологічних, психофізичних експериментальних досліджень. Педагогічна психологія розвивається і оформляється одночасно з інтенсивним розвитком експериментальної психології, створенням і розробкою конкретних педагогічних систем, наприклад системи М. Монтессорі.

 Початок цього етапу  розвитку педагогічної психології, що фіксується, як уже зазначалося,  в самих назвах книг П. Ф.  Каптерева, Е. Торндайк, Л. С.  Виготського, знаменується появою  перший експериментальних робіт  у цій області. Л. С. Виготський підкреслював, погоджуючись з Г. Мюнстерберг, що педагогічна психологія - продукт останніх кількох років; що це нова наука, яка разом з медициною, юриспруденцією та ін є частиною прикладної психології. Разом з тим це самостійна наука. [17] Власне психологічні проблеми, особливості вироблення навичок і т. д. були представлені в роботах А. П. Нечаєва, А. Біне і Б. Анрі, М. Оффнера, Е. Меймана, В. А. Лайя, в дослідженнях Г. Еббінгаузом, Ж. Піаже, А. Валлонії, Дж. Дьюї, С. Френ, Е. Клапереда. Експериментальне вивчення особливостей поведінки навчання, розвитку дитячої мови, розвиток спеціальних педагогічних систем Вальдорфськой школи, школи М. Монтессорі також мали великий вплив на формування цієї галузі психологічної науки.

 Особливе значення  має розвиток, починаючи з робіт Ф. Гальтона, тестової психології, психодіагностики. Завдяки дослідженням. А. Біне, Б. Анрі, Т. Симона у Франції і Дж. Кеттелла в Америці це дозволило знайти дієвий механізм (при взаємодії тестів досягнення та тестів здібностей) не тільки контролю знань і вмінь учнів, а й управління підготовкою навчальних програм, навчальним процесом у цілому. Як зазначає М. В. Гамезо [18] , в цей період в Європі утворився ряд лабораторій при школах. Так у Німеччині виникла лабораторія Е. Меймана, в якій для вирішення навчальних та виховних завдань використовувалися прилади і методики, створені в лабораторіях університетів. У 1907 р. Мейман публікує книгу «Лекції з експериментальної психології », де дає огляд робіт з експериментальної дидактики. В Англії питаннями експериментального вивчення типологічних особливостей школярів займався відомий дитячий психолог Дж. Селл, який у 1898 р. опублікував роботу «Нариси з психології дитинства». У Франції А. Біне заснував при одній з шкіл Парижа експериментальну дитячу лабораторію. У лабораторії вивчалися фізичні та душевні здібності дитини, а також методи викладання навчальних дисциплін. Спільно з Т. Симоном А. Біне створив методику відбору дітей в спеціальні школи для розумово відсталих, основою якої став метод тестів.

 Даний етап характеризується  формуванням особливого психолого  - педагогічного напрямку - педології  (Дж. М. Болдуін, Е. Кіркпатрік, Е. Мейман, М. Я. Басов, П. П.  Блонський, Л. С. Виготський  та ін), в якому комплексно на  основі сукупності психофізіологічних, анатомічних, психологічних та соціологічних вимірювань визначалися особливості поведінки дитини з метою діагностики його розвитку. Іншими словами, у педагогічну психологію як би з двох сторін входили об'єктивні методи вимірювання, зближуючи її з природними науками.

 Про самостійності  педагогічної психології як науки,  що формується в цей основний  для її становлення період, свідчить  не тільки використання тестової  псіходіагостікі, широке поширення  шкільних лабораторій, експериментально - педагогічних систем і програм, виникнення педології, воно і спроби наукової рефлексії освітнього процесу, його суворого теоретичного осмислення, реалізація чого почалася на третьому етапі розвитку педагогічної психології - з 50 - х років.

 Підставою для виділення третього етапу - теоретичного осмислення, психологічного обгрунтування численних концепцій - розвитку педагогічної психології є створення цілої низки власне психологічних теорій навчання, тобто розробка теоретичних основ педагогічної психології. Так, в 1954 р. Б. Скіннер висунув ідею програмованого навчання, а в 60 - х роках Л. Н. Ланда сформулював теорію його алгоритмізації. Потім В. вікон, М. І. Махмутов побудували цілісну систему проблемного навчання. Це, з одного боку, продовжило розробку системи Дж. Дьюї, що вважав, що навчання повинно йти через вирішення проблем, а з іншого - співвідносилося з положеннями О. Зельци, К. Дункер, С. Л. Рубінштейна, А. М. Матюшкина та ін про проблемний характер мислення, його фазність, про природу виникнення кожної думки в проблемній ситуації (П. П. Блонський, С. Л. Рубінштейн). У 50 - ті роки з'явилися перші публікації П. Я. Гальперіна і потім Н. Ф. Тализіна, в яких викладалися вихідні позиції теорії поетапного формування розумових дій, що ввібрав в себе основні досягнення та перспективи педагогічної психології. В цей же час розробляється торію розвивального навчання, описана в працюй Д. Б. Ельконіна, В. В. Давидова на основі загальної теорії навчальної діяльності (сформульованої цими ж ученими і розвивається А. К. Маркової, І. І. Ільясова, Л. І. Айдарова, В. В. рубцевим та ін.) Розвивальне навчання знайшло своє відображення і в експериментальній системі Л. В. Занкова.