Педпгогічна психологія

За звертанням до учнів виокремлюють:

1*   фронтально-класне - вчитель працює з одним школярем, а інші в цей час отримують  еталони правильного розуміння  матеріалу; 

2*   групове  навчання - вчитель працює з групою (класом*;

3*   індивідуальне  - вчитель працює з одним учнем.

 

 

 

 

 

6.Зв’язок педагогічної психології з іншими науками

Педагогічна психологія і філософія:

1) особливості  повсякдення (кризові явища в  психології вчителя і психології  окремої дитини; домінування директивної  педагогіки і демократизація  школи; психологія професійного виживання в несприятливих соціально-економічних умовах; наукове знання та спрощений досвід громадян про навчально-виховний процес; психологія педагогічних стереотипів);2) пізнання навколишньої дійсності (директивна педагогіка і психологічні особливості діяльності вчителя-жінки, учителя-чоловіка; сенс життя і вміння самопізнання);3) доведення доцільності та правомірності використання навчально-виховних інноваційних технологій (філософія освіти і ефективність знання з педагогічної психології в практиці педагогічної діяльності; обґрунтування актуальності методів навчання і виховання; критичний аналіз досягнень вітчизняної педагогічної психології та врахування їх у педагогічній діяльності);4) розробка методів прогнозування розвитку особистості;5) філософсько-психологічні уялення про сутність людини як основа для побудови навчально-виховного процесу.

Педагогічна психологія і загальна психологія:

1) методи дослідження  (спостереження, експеримент, самоспостереження,  аналіз продуктів діяльності);2) природа  психічного (можливості людської психіки як предмет навчально-виховного впливу, проблема обдарованості);3) процес спілкування та авторитет окремих учнів, учителя;4) проблема відповідального ставлення до навчальних обов'язків;5) уявне та реальне особистісне самовизначення.

Педагогічна психологія і генетична психологія, або психологія розвитку:

1) методи дослідження  (спостереження, експериментально-генетичний  метод);

2) особливості  вияву та формування задатків  у процесі навчання;

3) вплив середовища  на становлення особистості.

Педагогічна психологія і психогенетика:

1) методи дослідження  (спостереження, експеримент, близнюковий  і генеалогічний методи);2) роль  спадковості в навчанні і вихованні  та виняткові діти (проблема обдарованості; "ліворукі" діти тощо);3) взаємодія спадкових і соціальних чинників впливу в навчанні та вихованні;4) психогенетика аномальної та девіантної поведінки;5) психогенетика темпераменту та процес навчання і виховання.

Педагогічна психологія і соціальна психологія:1) методи дослідження (спостереження, експеримент, самоспостереження, опитування; соціометричне дослідження, парний рейтинг);

2) міжособистісна  взаємодія в учнівському та  педагогічному середовищах (створення  оптимального соціально-психологічного  клімату в класі; психологія  педагогічного впливу, педагогічного спілкування);

3) особливості  навчання і виховання особистості  в певній культурі;

4) психологічні  способи управління педагогами;

5) особистий  приклад учителя та соціальний  мікроклімат в учнівській групі.

Педагогічна психологія, як і вікова, також пов'язана з іншими психологічними галузями (медичною, спеціальною, спортивною, психогігієною, історією психології тощо).

 

 

 

7.Зміст учіння молодшого школяра

Учіння молодшого  школяра першочергово спрямоване на інтелектуальний розвиток, однак паралельно розширює кругозір дитини, формує її світогляд, сприяє моральному на соціальному становленню.Учіння - провідна діяльність молодших школярів, що виявляється в цілеспрямованому засвоєнні ними суспільного досвіду, і, відповідно, формуванні соціальної компетентності

Сьогодні актуальним є питання формування компетентності дитини - не тільки володіння нею  певним багажем знань, а вміння їх критично осмислити, продуктивно використовувати  і самотужки поповнювати, збагачувати

Навчальна діяльність має стандартну структуру, характерну для будь-якої діяльності. На початковому етапі навчання дитини в школі його головною метою є засвоєння базових знань, формування навичок грамотності. Конкретні цілі учіння молодших школярів визначаються програмним змістом навчання. Важливо диференціювати цілі, які ставить учитель, і цілі, які усвідомлює й приймає учень у процесі учіння. Практично всі першокласники у другій половині навчального року більш-менш чітко усвідомлюють мету, яку ставить перед ними учитель. Однак, проблемою є те, що далеко не всі молодші школярі, навіть при усвідомленні значення навчання, приймають поставлену учителем ціль, тобто далеко не у всіх молодших школярів поставлена вчителем мета стає їх власною метою.

Одночасно дієвими  є декілька мотивів

Дослідження навчальної мотивації молодших школярів, здійснене Л.І. Божович, виявило наступні різновиди мотивів їх учіння:

Пізнавальні мотиви активізуються ще в першокласників, яким зазвичай подобається вчитися, читати, писати, лічити. Діти визнають значимість учіння як соціально цінної діяльності. Мотивація змістом навчального матеріалу має місце як прагнення дитини до пізнання нових фактів, суті явищ, їх походження. Якщо молодший школяр виявляє інтерес до самого процесу навчання, навіть переживає задоволення від подолання труднощів розв'язування навальних задач, то фігурує мотивація процесом.Здебільшого оцінка зі знака успіху (неуспіху) в пізнавальній діяльності дитини перетворюється в знак, який оцінює особистість в цілому.

Домінуючим  мотивом навчання першокласника часто є прагнення зайняти новий соціальний статус - школяра. Згодом мотив трансформується у почуття обов'язку та відповідальності, пов'язане з розумінням на доступному рівні суспільної ролі навчання. Для більшості молодших школярів характерними є також вузькоособисті мотиви - задоволення самолюбства, прагнення до самоствердження, намагання відзначитися в колективі однолітків. Божович Л.І. та Матюхіна М.В. наголошують на величезній ролі мотиву отримання високої бальної оцінки серед учнів початкової школи, який займає перше рангове місце серед двадцяти інших спонук навчання. Ці дані виразно демонструють важливість бальної оцінки як педагогічного інструментарію щодо молодших школярів. За словами В.С. Мухіної, відчуваючи залежність ставлення дорослих та становища в класі від оцінки, дитина перетворює її в фетиш - знак, який визначає її місце в житті.

В процесі учіння молодші школярі оволодівають багатьма навчальними діями. Так, ними використовуються розумові і практичні дії, фігурують  відтворювальні та творчі дії. При формуванні загальнопредметних і спеціальних навчальних дій пріоритет щодо даного вікового періоду надається першим, так як саме вони визначають загальну грамотність молодшого школяра. Важливу роль відіграє набуття дитиною спроможності до самоосвіти, в якому потрібні навички самоконтролю і самооцінки.

Молодші школярі, як правило, з інтересом ставляться до оцінних суджень учителя у  першому класі та бальних оцінок у 2-4 класах. Поступово у молодших школярів формується самооцінка результатів  їх учіння. Оскільки самооцінка виступає потужним механізмом саморегуляції успішності навчання дитини, то її значимість у молодшому шкільному віці є дуже суттєвою.

8.Проаналізуйте психологічні умови, які сприяють встановленню доброзичливих стосунків учителя з класом.

Конструктивна взаємодія учителя з учнями.

Внутрішня свобода  і « погана поведінка»

· Учень завжди вибирає поведінку, а вчитель  допомагає зробити вибір усвідомленим.

· Свобода вибору – готовність самому відповідати  за його наслідки.

На поведінку  учня впливають :

· Якість відносин між учнем і учителем.

· Атмосфера  на уроці, направлена на успіх або, навпаки, деструктивна.

· Відповідна структура  колективу класу, групи.

К. Роджерс вважає, що вчитель зможе створити в класі  потрібну атмосферу, якщо керуватиметься наступними правилами:

1. Із самого  початку і на всьому протязі  учбового процесу демонструвати  дітям свою повну до них  довіру

.2. Допомагати  учням у формулюванні цілей  і задач уроку, що стоять  як перед групами, так і перед  кожним учнем окремо

.3. Завжди виходити з того, що у учнів є внутрішня мотивація до навчання.

4. Виступати  для учнів як джерело різноманітного  досвіду, до якого завжди можна  звернутися по допомогу, зіткнувшися  з труднощами в рішенні тієї  або іншої задачі.

5. Виступати  в такій ролі для кожного учня.

6. Розвивати  в собі здатність відчувати  емоційний настрій групи (класу)  і приймати його (порівнювати  свої дії з цим настроєм).

7. Бути активним  учасником групової взаємодії.

8. Відкрито виражати  в групі (класі) свої відчуття.

9. Прагнути  до досягнення емпатії, дозволяючої розуміти відчуття і переживання кожного школяра.

10. Добре знати  самого себе.

Свої взаємостосунки з учнями вчитель здійснює головним чином за допомогою словесних  дій, які можна розділити на три  види:

—організуючі (інструктаж, повчання, рада, попередження від помилок в роботі і ін.);

—оцінні (похвала, критичні зауваження, засудження і  ін.);

—дисциплінуючі (зауваження-твердження, зауваження-питання, підвищення інтонації 

Соціально-психологічний  клімат у колективі — стан міжособистісних стосунків, що виявляється в сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній діяльності колективу.

   У колективі  соціально-психологічний клімат  виконує консолідуючу (згуртування  колективу, об'єднання зусиль  для розв'язання навчально-виховних завдань); стимулюючу (реалізація емоційного потенціалу, життєвої енергії колективу); стабілізуючу (забезпечення стійкості внутріколективних відносин, створення передумови для успішної адаптації нових учасників); регулюючу (утвердження норм взаємин, етичного оцінювання поведінки індивідів) функції.

   На соціально-психологічний  клімат у педколективі впливають  зміст праці та ступінь задоволеності  людей нею; умови праці й  побуту та задоволеність ними; міжособистісні стосунки; стиль  керівництва, особистість керівника.

   За змістом  і спрямуванням соціально-психологічний  клімат у колективі може бути сприятливим, несприятливим чи нейтральним.

   9.Охарактеризуйте методи дослідження у педагогічній психології.

Методом дослідження  називається спосіб вивчення об'єкта. Залежно від рівня наукового пізнання розрізняють теоретичні та експериментальні методи. У педагогічній психології використовують насамперед експериментальні методи.

Експериментальні  методи

Специфіка експерименту полягає у спеціальному створенні умов, •щ яких виникають очікувані психічні процеси, акти поведінки дитини, у повторенні їх з метою перевірки істинності висновків, у зміні умов з метою з'ясування їх впливу на характер перебігу досліджуваних процесів тощо.

Розрізняють лабораторний і природний експерименти.

Спостереження

Психодіагностичні тести 

У педагогічній психології широко використовують психодіагностичні  тести [1], тобто системи завдань, які дають змогу вимірювати рівень розвитку певної якості (властивості* особистості.

Розрізняють такі види тестів:

- тести досягнень,  спрямовані на визначення рівня  володіння людиною конкретними  знаннями, уміннями та навичками; 

- тести інтелекту,  що мають виявляти інтелектуальний  потенціал людини;

- тести креативності, призначені для вивчення і оцінювання творчих здібностей;

- тести особистісні,  спрямовані на вимірювання різних  сторін особистості; 

- тести проекційні,

Окрім психодіагностичних тестів широко застосовують й інші конкретні дослідницькі методики (аналіз продуктів діяльності, бесіда, інтерв'ю, соціометрія тощо*, які детально аналізуються у спеціальній літературі [6; 8; 12].

Зокрема, у педагогічній психології психологічну інформацію часто  отримують за допомогою бесід  з дітьми на різні теми. Бесіди бувають  програмованими та вільними, можуть містити прямі та непрямі запитання тощо. Інколи бесіди набирають характеру інтерв'ю, яке полягає в отриманні відповідей на наперед підготовлені запитання. Практикуються і письмові опитування (анкетування*.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10. Проаналізуйте психологічний аспект індивідуального підходу у вихованні.

Завдання індивідуального підходу до учнів у навчальній роботі не зводиться тільки до того, щоб “пристосувати навчання до індивідуальних особливостей учнів” у кожному класі. Це тільки одна їх сторона. Друга сторона не менш важлива й полягає в тому, щоб впливати на формування індивідуальних особливостей учнів, відповідно їх скеровувати, забезпечувати максимальний розвиток нахилів, здібностей, талантів кожного, усувати негативні індивідуальні риси, якщо такі починають виявлятись у поодиноких учнів.

Індивідуальний підхід передбачає побудову всієї системи виховання  з урахуванням фізичних і духовний своєрідностей особистості кожної дитини, що зумовлені деякими природженими відмінностями (тип вищої нервової діяльності тощо) або тими, що виникають внаслідок специфічних умов життя дитини та особливостей її виховання та навчання.