Педпгогічна психологія

 В індивідуальному  підході до дитини у процесі  навчання та виховання можна  вичленити два аспекти – психологічний і педагогічний. Психологічний полягає у встановлені неповторної своєрідності учня, у визначенні його ставлення до оточуючих і себе самого, особливостей суб’єктивного сприймання зовнішніх впливів і специфіки реагування на них.

Здійснення індивідуального підходу у процесі виховання означає передусім виявлення загальної спрямованості особистості учнів, її схильностей  та змісту інтересів. Врахування цього допомагає вихователеві підтримувати і стимулювати розвиток позитивних сторін особистості учнів.

Необхідність індивідуального  підходу зумовлюється тим, що на одні і ті ж засоби і форми виховного  впливу кожен учень реагує по-різному, залежно від своєрідності його розуму, почуттів, волі, темпераменту, характеру, що виникли раніше від того, як складаються його стосунки з однокласниками, з вихователем на даному етапі.

Важливе значення в здійсненні індивідуального підходу до учнів  має педагогічна оцінка їхньої діяльності і поведінки. При цьому об’єктом оцінки мають бути передусім мотиви дій та вчинків, а не лише їх результати.

Однією з вимог індивідуального  підходу є чітка диференціація  методів і форм виховного впливу на учнів. Заохочення як засіб стимуляції потрібно застосувати до кожного  учня, але в першу чергу до тих  учнів, в яких вчитель помічає  такі риси, як нерішучість, відсутність інтересу. Заохочування по-різному впливає на учнів. На самовпевненого учня похвала може вплинути негативно: спонукати до самозаспокоєння, зазнайства, а на скромного – позитивно.

Такт і почуття міри вимагає також застосування вчителем і покарань як форм виховного впливу.

Важливим психологічним  фактором у здійсненні індивідуального  підходу до учнів є їх самооцінка. Відомо, що вже під кінець старшого дошкільного віку у дитини складається  більш чи менш виразна і стійка оцінка своїх можливостей, якостей. Таким чином, вже з першого класу вчителю доводиться враховувати індивідуальні відмінності самооцінки кожного учня. Важливу роль в індивідуальному підході відіграє також врахування психічних станів учня, настрою, загального фізичного самопочуття, стомлюваності в процесі навчання.

 

 

12.Структура і функції  педагогічної психології.

«Педагогічна  психологія» як навчальна дисципліна являє собою систему взаємопов’язаних розділів, що побудовані на основі взаємодоповнюючих  принципів: від цілого до часткового і від конкретного до загального, що і становить особливість навчально-методичної програми.

Педагогічна психологія — галузь психологічної науки, яка  досліджує психологічні проблеми виховання  й навчання особистості — основних механізмів спрямованої соціалізації людини.

Предметом педагогічної психології є дослідження психологічних  закономірностей процесу спрямованої  соціалізації, тобто перетворення біологічної  істоти в людську особистість  у соціальному, спеціально організованому середовищі.

Педагогічна психологія має певну структуру, до її складу входять: психологія виховання і самовиховання; психологія навчання; психологія педагогічної діяльності та особистості учителя. Виховання і навчання в тій чи іншій мірі є предметом дослідження різних наук: філософії, соціології, історії, педагогіки та загальної психологіі. Філософія розглядає питання виховання під кутом зору становлення в людині власне людських рис; соціологічні аспекти освіти охоплюють структуру та зміст діяльності різних соціальних груп та інститутів, що виконують виховні і навчальні функції, будучи частиною системи освіти; історичні проблеми освіти охоплюють становлення і перетворення навчально-виховних інститутів; цілей, змісту і методів навчання і виховання в різні історичні епохи. Але, звичайно, найбільше з проблематикою навчання і виховання пов'язані педагогіка та психологія.

Педагогіка  розглядає цілі і завдання навчання і виховання дітей, його засоби і  методи, способи їх реалізації на практиці. Одночасно з цим предметом  педагогічних досліджень є так само спільна актуальна зміст освіти. Що ж до особистості учня, індивідуальних психологічних особливостей вчителя, взаємин між учителем (вихователем) і дитиною, то це є предметом спеціального, уважного і детального вивчення в психології.

Педагогічна діяльність реалізується в певних педагогічних ситуаціях за допомогою різноманітних дій, а саме: перцептивних, мнемічних, комунікативних, предметно-перетворюючих, дослідницьких, контрольних, оцінюючих. Вони підпорядковані відповідним цілям та спрямовані на вирішення різноманітних педагогічних задач.

Дослідники  педагогічної діяльності (Н.В. Кузьміна, О.І. Щербаков, В.В. Богословський, В.А. Сластенін  та ін.) всі педагогічні функції  поділяють на дві групи — доцільні та організаційно-структурні.

Перші включають  орієнтаційну, розвиваючу, мобілізуючу (стимулюючу психічний розвиток учня) та інформаційну функції. їх можна порівняти з дидактичними, академічними, авторитарними, комунікативними здібностями людини.

Організаційно-структурна функція включає конструктивну функцію, яка забезпечує відбір та організацію змісту навчальної інформації, проектування діяльності учнів, за яким інформація може бути засвоєна, проектування майбутньої власної діяльності і поведінки.Організаційна функція реалізується за допомогою інформації під час її підготовки та повідомлення учням, різних видів діяльності учнів; власної діяльності та поведінки в процесі взаємодії з учнями. Комунікативна функція передбачає встановлення правильних взаємовідносин з учнями, вчителями та адміністрацією школи.Гностична (дослідницька) функція передбачає вивчення змісту та засобів впливу на інших людей, їх вікових та індивідуально-психологічних особливостей, а також особливостей процесу та результатів власної діяльності, її переваг та недоліків.

 

13.Охарактеризуйте  процес індивідуалізації навчання

Під поняттям "індивідуалізація" розуміють виділення одного індивіда за його характерними особливостями; врахування особливостей кожної одиниці при  вивченні сукупності предметів чи явищ.

Термін "індивідуалізація навчання" різні автори означують по-різном залежно від того, яку мету і засоби мають на увазі. В "Українському педагогічному словнику" поняття "індивідуалізація процесу навчання" означується як "організація навчально-виховного процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до навчання"

Індивідуалізація навчання – розглядається також як суто дидактичний принцип, що зумовлює необхідність в процесі навчання бачити кожного  студента. Індивідуалізація процесу навчання у вищій школі розглядається як організація навчальної діяльності під час якої враховуються індивідуальні відмінності студентів, рівень розвитку їх здібностей до навчання.Подібно до суті індивідуалізації процесу навчання визначається  і сутність поняття індивідуальний підхід.Принцип індивідуального підходу є провідним принципом розвитку індивідуальності студента.

Так, Г.С.Костюк розглядає  індивідуальний підхід, як складову методики навчальної діяльності. Також, автор  переконує, що не можна не враховувати індивідуальну своєрідність кожного учня і орієнтуватися на середнього учня, не звертати увагу на труднощі, які виникають під час навчання. Але разом з тим наголошується на тому, що не можна індивідуальний підхід зводити до пристосування навчання до індивідуальних особливостей учнів, відповідно їх скеровувати, забезпечувати максимальний розвиток нахилів, здібностей .Аналізуючи сказане, ми можемо із впевненістю сказати те ж саме стосується і вищої школи. Тобто, під час організації навчального процесу у вищій школі, викладач повинен враховувати індивідуальну своєрідність кожного студента, але не пристосовувати навчання до індивідуальних особливостей студентів. У сучасному тлумаченні індивідуальний підхід розглядається психолого-педагогічний принцип, що передбачає таку організацію педагогічного впливу у навчальному процесі, яка б враховувала індивідуальні особливості учня чи студента. На думку В.У.Кузьменко, «індивідуальний підхід – це більш вузьке поняття, аніж індивідуалізація, один з провідних (але не єдиний) принципів педагогічної діяльності, які забезпечують стратегію індивідуалізації. Індивідуальний підхід полягає у гнучкому використанні педагогами інтегрованої та різноманітної системи засобів, форм, методів і прийомів навчально-виховної роботи, яка враховує цілісну картину індивідуального розвитку кожної дитини».

Індивідуальний підхід у навчанні розглядається як вибір  викладачем різних форм, методів, засобів  і прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності кожного студента. Під індивідуалізацією розуміють вдосконалення самостійної навчальної діяльності у відповідності до індивідуальних здібностей студента, яка обов'язково контролюється, корегується викладачем. Використовуючи індивідуальний підхід, викладач має більше можливостей враховувати індивідуальні особливості студентів, що сприятиме ефективному підбору та використанню таких методів, засобів і прийомів навчальної діяльності, які забезпечили б високий рівень засвоєння навчального матеріалу та розвиток студента, як особистості.

Індивідуалізоване навчання — це така організація засвоєння знань, умінь, навичок, яка дозволяє кожному суб'єкту учіння навчатися за індивідуальним планом і програмами, адаптованими до нього, в індивідуальному темпі.

14.Розкрийте  сутність і зміст поняття асоціальна поведінка.

Соціальна поведінка, яка  не відповідає суспільним нормам має  назву асоціальної. Така поведінка  буває трьох видів: а) аморальна  – порушення норм моралі і правил людського співжиття; б) протиправна  – правопорушення, яке підлягає покаранню, але не кримінальному; в) злочинна – порушення кримінально-правових норм.

Асоціальна поведінка  поділяється на девіантну та делінквентну

Девіантна поведінка  – система вчинків або окремі вчинки людини, які мають характер відхилення від прийнятих у суспільстві  норм (правових і моральних). Це порушення поведінки, не обумовлене психічними захворюваннями.

Виділяють девіації:- за направленістю: позитивні (героїзм), нейтральні (колекціонування), негативні; - за мотивацією: корисні і агресивні; - за суб’єктом: індивіди, соціальні групи, соціальні організації; - за масштабністю прояву: індивідуальні, групові; - за орієнтацією: екстраверти (спрямовані на інших людей: сімейні чвари, насильство), інтроверти (спрямовані на себе: п’янство, суїцид, наркоманія);- за формою прояву: хуліганство, агресія, злодійство, алкоголізм. Рівні девіації – вираженість відхилень у поведінці.

Девіантність буває:- імпульсивна – порушення норм поведінки, які виникають неочікувано, непередбачувано і в порівняно  незначний проміжок часу (агресія, суїцид);- первинна – дії, які дозволяють робити висновок про наявність девіантної поведінки;- вторинна – вчинки особи як відповідь на визначення девіанта (вислів американського соціолога Е.Лемерта);- субкультурна – поведінка, якою людина відхиляється від норм оточуючого суспільства шляхом попадання піл вплив норм субкультури.

Фактори, які обумовлюють  девіацію:- індивідуальні–обумовлені психобіологічними і виховними  передумовами девіантної поведінки, які  утруднюють адаптацію індивіда до середовища, її самореалізацію; - особистісні – фактори самої особистості, які проявляються в її активно-вибірковому відношенні до середовища існування, до норм і правил поведінки, ціннісних орієнтацій в житті та діяльності, самооцінці; - соціальні – фактори соціального середовища, які негативно впливають на формування і розвиток індивіда; - соціально-психологічні – обумовлені несприятливими особливостями взаємодії індивіда з своїм найближчим оточенням у сім’ї, шкільному колективі, середовищі ровесників, друзів; - психолого-педагогічні – обумовлені недоліками виховання в сім’ї, дошкільному закладі, школі.

Делінквентність (англ. ”провинність”) – психічна готовність до правопорушення. Дане поняття характеризує випадки  вчинків, які постійно повторюються і є асоціальними за спрямованістю.

Адиктивна поведінка  – система стосунків, спрямованість  вчинків людини, які призводять до вживання нею наркогенних засобів; стадія наркотизації без явно виражених  психічної і фізичної залежностей.

 

 

 

 

 

 

 

Проаналізуйте основні етапи виникнення і розвитку педагогічної психології та охарактеризуйте основні ідеї одного з періоду за вибором

      Аналіз  історії розвитку педагогічної  психології можна починати з  періоду Київської Русі (див. посібник  «Педагогічна психологія» за  редакцією Л.М. Проколієнко і  Д.Ф. Ніколенка, Київ, 1991).

      Історія  вітчизняної педагогічної психології, що ґрунтується на наукових  засадах, починається з ХVІІ-ХVШ  ст., від Ф. Прокоповича, М.В.Ломоносова, Г. Сковороди. 

      Історія  зарубіжної педагогічної психології  мала в своїй основі праці Я.А. Коменського «Великая дидактика», Дж. Локка »Мысли о воспитании», Ж. Ж. Руссо «Эмиль и его воспитание», Й.Г. Песталоцці «Лингард и Гертруда» та ін.

      Перші  дослідження з педагогічної психології  були розгорнуті в середині 20-х  рр. (збірник праць «Навыки чтения, счета и письма современного школьника» за редакцією М.А. Рибникова). Ці дослідження в основному носили констатуючий характер, але в зв'язку з завданнямі ліквідації неписьменності вони зіграли свою позитивну роль.

В зарубіжній педагогічній психології XX ст. найбільш помітними були праці А. Біне, Ст. Холла, Дж. Селлі, А. Гезелла, К. Бюлера, Б. Скіннера, Ж. Піаже, Дж. Брунера та ін.

охарактеризуйте основні ідеї одного з періоду  за вибором

Перший етап - з середини 17 ст. і до кінця 19 ст. - Описова стадія (в рамках дидактики) - може бути названий загальнодідактичним з явно «відчутною необхідністю психологизувати педагогіку», згідно Песталоцці. Цей період перш за все представлений іменами самого Яна Амоса Коменського Жан - Жака Руссо Йоганна Песталоцці (Йоганна Гербарта Адольфа Дістервега  К. Д. Ушинського П. Ф. Каптерева

Внесок цих педагогів - мислителів у розвиток педагогічної психології визначається, перш за все, колом тих проблем, які вони розглядали: зв'язок розвитку, навчання та виховання; творча активність учня, здібності дитини і їх розвиток, роль особистості вчителя, організація навчання та багато інших.

Як зазначає П. Ф. Каптерев, «... дидактиці Коменського властиві дуже істотні недоліки: це дидактика  методу, представленого у вигляді будь - то зовнішнього механічного знаряддя; в цій дидактиці ще немає мови про розвиток навчанням здібностей учнів; ... дидактиці Коменського бракує психології».