Педпгогічна психологія

 Моральні правила,  норми, принципи, категорії, ідеали  виступають як форма суспільної  моральної свідомості. Індивідуальна  мораль з позицій науково-матеріалістичної  концепції детермінована суспільством, однак людина вільна у виборі  норм поведінки і повинна відповідати за свій вибір.

 Моральна культура особистості - це засвоєння особистістю моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки.

«Моральна культура – найголовніший компонент духовного життя людини, який характеризує її досягнення в оволодінні основами моралі, як сукупності принципів, вимог, норм, правил, які регулюють дії в усіх сферах її життя, у формуванні моральної свідомості, розвитку моральних почуттів, виробленні звичок моральної поведінки особистості» - таке визначення моральної культури в педагогіці дає В.І. Лозова.

 Структуру моральної  культури особистості складають  знання, почуття, відношення, поведінка.  Тому змістом виховної роботи  вчителя, класного керівника по становленню моральної культури учнів є формування у них системи моральних знань, почуттів, ставлень, поведінки.

Моральна культура являє  собою складну структуровану  систему. Тому виділяються чотири складові частини моральної культури: когнітивний, потребово-емоційний, регулятивний, дієво-практичний.

Когнітивна складова представлена у першоосновах моральної  культури двома блоками: знання в  галузі моральності та уявлення в  галузі людських стосунків;

Потребово-емоційний  компонент розглядається, як емоційний бік духовно-морального життя людини, що включає потреби, мотиви, поведінка, емоції, почуття.

Регулятивний компонент  являє собою конкретний спосіб здійснення задумів прояви почуттів, а також  ступінь їх перетворюваності в норму.

Дієво-практичний компонент передбачає уміння, навички, дії, саму поведінку, тобто уміння реалізувати моральні знання на практиці. У першоосновах моральної культури він представлений трьома блоками, що включають: уміння будувати взаємовідносини з оточуючими, навички етикету й елементи етики стосунків, поведінкова і моральні дії.

 

Прокоментуйте особливості розвитку педагогічної психології в Україні на сучасному  етапі.

Як самостійна наука, педагогічна психологія почала формуватися  з середини XIX ст.. Значний внесок у її становлення здійснили П.Д. Юркевич (1827-1874), який розвивав ідеї гуманізму, О.Ф. Лазурський (1874-1917) як засновник природного експерименту (комплексна взаємодія систематичного спостереження та лабораторного експерименту), автор понять "екзопсихіки" (стосунки особистості з навколишньою дійсністю), "ендопсихіки" (внутрішні механізми особистості, які поєднують характер, обдарованість, темперамент), та П.Ф. Каптерев (1849-1922) - автор терміна "педагогічна психологія"

У 1990-х роках у педагогічній психології актуалізуються такі проблеми:1) дослідження наслідків впровадження в навчальний процес комп'ютеризованого навчання;2) навчання дітей з 6-річного віку;3) психологічна готовність учителя і дітей до спільної діяльності;4) психологія сучасних учителів (передусім недавніх випускників педагогічних навчальних закладів 90-х років XX ст. - початку XXI століття);5) можливості ефективної діяльності шкільної психологічної служби тощо.

Проблеми педагогічної психології сьогодні активно розробляються  Інститутом психології ім. Г.С. Костюка АПН України, Інститутом проблем виховання АПН України та іншими науковими закладами і кафедрами психології в системі Міністерства освіти і науки України, з ініціативи якого відбуваються наради з психолого-педагогічних проблем навчання і виховання. Інтерес становлять праці І.Д. Беха, Г.О. Балла, І.С. Булах, О.І. Кульчицької, Т.М. Лисянськоі, В.О. Моляко, В.П. Москальця, Л.Е. Орбан-Лембрик, М.В. Савчина, Т.М. Титаренко та ін.

Значний внесок у теорію та практику педагогічної психології здійснюється вченими районних державних педагогічних університетів, які знаходяться в райцентрах, а тому безпосередньо наближені до процесу навчання і виховання дітей.

В Україні різнопланові концепції навчання і виховання  об'єднує особистісно-зорієнтована парадигма:

1) поважне та вимогливе  ставлення дорослих до дитини;

2) рівноправність у  стосунках між усіма суб'єктами  процесу навчання і виховання;

3) ставлення до дитини  як до суб'єкта, а не об'єкта  виховання;

4) впровадження діалогу,  а не монологу у практику міжособистісного спілкування суб'єктів навчання і виховання;

5) подолання впливу  директивної педагогіки.

Подолання наслідків  суспільних трансформацій у навчально-виховному  процесі, локалізація несприятливих  чинників соціального впливу на становлення  підростаючої особистості, подолання "соціального дебілізму" та інфантилізму (особливо в сільській місцевості, адже село, а не місто, завжди було оплотом громадянської свідомості, духовності) складають основний комплекс прикладних завдань педагогічної психології.

 

 

 

 

 

Розкрийте сутність виховної ситуації та її вплив на становлення  особистості молодшого школяра.

 ситуація – це  частина виховного процесу, що  перебуває між двома корекціями. Як «відрізок» виховного процесу  вона містить всі структурні  компоненти цілісного процесу.  Основа ситуації – це виховна  дія, спрямована на вирішення  певного виховного завдання. З  такого погляду процес виховання є саморозвиваючою системою, в якій розвиваються не лише вихованці, виховна діяльність, його взаємодія з вихованцями; розвивається цілісний об'єкт, який, будучи системою, є дещо більшим, ніж сукупність складових.

Виховний процес складається, як ми уже зазначали, з відрізків процесу — виховних ситуацій, які містять у собі всі структурні компоненти цілісного процесу. Виховні ситуації лежать в основі різних форм виховної роботи, які мають назви: «виховний захід», «колективна виховна справа» (КВС), «колективна творча справа» (КТС), «виховна справа» (ВС).

Останнім часом теоретики  і практики надають перевагу поняттю  «виховна справа». Виховна справа (ВС) — це форма організації і здійснення конкретної діяльності вихованців, яка  є необхідною, корисною, здійсненною. Виховний процес складається з ланцюга виховних справ.

Становлення особистості  відбувається в процесі засвоєння  людьми досвіду і ціннісних орієнтації даного суспільства, що називається  соціалізацією. Людина учиться виконувати особливі соціальні ролі, тобто вчиться поводитися відповідно до ролі дитини, студента, службовця, дружина, батьки і т.д.

Виступаючи і суб'єктом, і результатом суспільних відносин, особистість формується через її активні суспільні дії, свідомо  перетворюючи і навколишнє середовище, і саму себе в процесі цілеспрямованої діяльності.  Саме в процесі цілеспрямовано організує діяльності формується в людині найважливіша, що визначає його як розвинену особистість потреба в благо іншого.

З приходом дитини в школу  змінюється соціальна ситуація, але внутрішньо, психологічно дитина залишається ще в дошкільному дитинстві. Основними видами діяльності для дитини продовжують залишатися гра, малювання, конструювання. Навчальної діяльності ще має бути розвитися.

 Довільне керування діями, яких необхідно в навчальній діяльності, дотримання правил, можливо, на перших порах, коли дитині ясні близькі цілі і коли він знає, що час його зусиль обмежено малим числом завдань. Тривала напруга довільної уваги до навчальних дій утрудняє і стомлює дитини.

 В умовах навчальної  діяльності дитини варто підводити  до розуміння того, що це зовсім  інша діяльність, ніж гра, і  вона пред'являє до нього дійсні, серйозні вимоги, щоб він навчився  реально змінювати самого себе, а не символічно, "понарошку"

Основним засобом виховання  в учнів витримки і самовладання у процесі навчання є вправи різної складності та спрямованості, а також ускладнені умови їх виконання. В процесі  моделювання виховних ситуацій особливе значення надавалось труднощам, які виникають несподівано, і заздалегідь продуманим і запланованим учителем факторам, що впливають на поведінку учнів. Такі прийоми, які підтверджують результати дослідження, доцільно використовувати після певної інтелектуальної, емоційної та фізичної підготовки учнів.

 

Розкрийте психологічні умови формування умінь молодших школярів самостійно вчитися

Проблема формування вміння вчитися у школярів є досить актуальною в наш час. Про це, зокрема, вказується у державних документах про освіту. Наприклад, у Державній  національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття") та Національній доктрині розвитку освіти України у XXI ст. зазначено про важливість перетворення освіти у процес, що триває упродовж всього життя людини та  виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя. А це у свою чергу не можливо без формування в учнів загальноосвітніх навичок.

Молодшими школярами  вважають дітей віком від 6/7 до 10/11 років, які навчаються у 1—4 класах сучасної школи. Цей віковий період завершує етап дитинства. Опановуючи новий для себе вид діяльності — навчання, молодші школярі ще багато часу й енергії віддають грі. У цих видах діяльності розгортаються їх стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя і психічний розвиток, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти виходять на новий рівень пізнання світу і самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи.

Провідною діяльністю молодшого  школяра стає навчальна діяльність, яка з першим кроком до школи опосередковує  систему його стосунків з навколишнім світом. Але мине чимало часу, поки молодший школяр опанує її. Це не відбувається стихійно, як у минулому під час оволодіння грою, а потребує його великих особистісних зусиль, допомоги дорослих, насамперед педагога.

В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.

Уміння молодшого школяра  організовувати навчальну діяльність. Поряд із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду діяльності — навчання. Планування, контроль, самооцінювання набувають іншого змісту, бо дія в системі наукових понять передбачає чітке виокремлення взаємопов'язаних етапів.

   Навчатися вчитися  є одним з основних завдань  молодшого школяра, що передбачає  засвоєння такий дій:

   1) самоконтроль, суть  якого полягає у співставленні  дитиною своїх навчальних дій  та їх результатів із заданими  учителем еталонами і зразками;

   2) самооцінювання, змістом якого є фіксування  відповідності чи невідповідності  результатів засвоєних знань,  опанованих навичок вимогам навчальної  ситуації;

   3) самоорганізація  у вивченні навчального матеріалу,  підготовці до контрольних і самостійних робіт, виконанні творчих завдань тощо, що передбачає уміння планувати час, організовувати свою діяльність, контролювати й оцінювати її результати;

   4) усвідомлення  мети і способів навчання у  школі та вдома, що є передумовою  осмисленої, цілеспрямованої й ефективної навчальної діяльності.

   Засвоєння цих  дій означає, що молодший школяр  із об'єкта навчання стає його  суб'єктом, хоч самодостатнім  у цій діяльності він стане  пізніше.

 

 

 

 

Проаналізуйте основні ідеї К.Д.Ушинського в педагогічній психології.      К.Д.Ушинський обґрунтував педагогіку як науку, довівши, що вона може стати наукою в повному смислі слова, якщо буде тісно пов’язана з життям, виражати потреби суспільства і спиратися на дані наук про людину. Джерелом теорії педагогіки називав весь комплекс “антропологічних наук”, куди відносив анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, політекономію, історію. Із зазначеного кола наук головне значення надавав психології. Тільки знання наукових основ педагогіки дає можливість творчо розв’язувати складні проблеми формування людини.

Ушинський обґрунтував  питання про єдність теорії і  практики. Виховання, яке не спирається на педагогічну теорію, порівнює з  пустоцвітом, із знахарством у медицині.  Головне в педагогічній системі Ушинського – звернення до принципу народності, як особливої для кожного народу ідеї виховання.

Ушинський закликав до створення  якомога більшої кількості народних шкіл з хорошими вчителями, наголошував, що навчання у них має відбуватись рідною мовою.

Складовою частиною ідеї народності з Ушинського стояло питання  про жіночу освіту, без чого він  не уявляв суспільної системи виховання.

К.Д.Ушинський визначив фактори, які особливо сильно впливають  на виховання особистості: навчання, праця, гра, природа, життя, релігія.

Велике значення на формування моральності дитини справляє гра. У  ній формуються всі сторони душі людської, її розум, її серце, її воля... У грі діти випробовують свої сили і вчаться самостійності. Через  колективну гру здійснюється пізнання і входження у систему суспільних відносин.

      Основним  соціальним фактором і засобом  виховання К.Д.Ушинський називає  працю. На його думку, вона  є джерелом не лише фізичного,  розумового і морального вдосконалення,  але і існування людини взагалі.

Таким чином, К.Д.Ушинським  поставлено питання про радикальне перетворення суспільства, яке можливе  лише через освіту та виховання, яке  на думку видатного педагога, досягає  успіху, коли на нього в однаковій  степені впливають церква, сім’я і школа. Батьки перш за все повинні турбуватись про релігійне виховання дитини, і основнаа роль тут належить матері. При цьому Ушинський підкреслював, що в процесі навчання не можна відділяти Закон Божий від інших предметів і виховання.