Охаректеризуйте сутність виховання як суспільного явища та педагогічного процесу

Формування взаємин у  класі - процес педагогічно керований, і найважливішим засобом його здійснення є створення педагогічних ситуацій як специфічної форми організації  роботи і спілкування.

Зайняти сприятливе становище  у сфері відносин школярі прагнуть різними шляхами. Одним вдається легко і, інших осягають невдачі, що зумовлює розчаруванню, поганому психологічному самопочуттю, прагненню домогтися  хорошого положення у колективі  за будь-яку ціну [13].

Дослідження вітчизняних  психологів показали, що сприятливе чи несприятливе становище у колективі  діти займають вже у ранньому шкільному  похилому віці й надалі воно виявляється  переважній маси дітей стабільним [15].

Звісно, коли становище молодшого  школяра у колективі класу  сприятливо та її статус досить високий, коли колектив бачить у ньому особистість  яскраву, оригінальну, цікаву, визнає щодо її права на самобутність, самостійність, клас є сприятливим середовищем  у розвиток особистості таку дитину.

У молодшому шкільному  віці дитині доведеться пройти всі  відносин, передусім із однолітками. Тут у ситуації формального рівності зіштовхуються діти з різною природної  енергетикою, з різною культурою  мовного і емоційного спілкування, із різним рівнем розвитку волі. Зіткнення  ці набувають виражені експресивні  форми. Початкова школа включає  колись захищеного сім'єю, малим особистим  досвідом спілкування дитини на ситуацію, де у реальних відносинах варто навчитися  відстоювати своїми панівними позиціями, свою думку, своє право автономність - свого права бути рівноправним спілкування з на інших людей.

У молодшому шкільному  віці відбувається перебудова відносин дитину поруч із людьми. Тільки надрах колективної життя виникає індивідуальне  поведінка. Початок навчальної діяльності по-новому визначає ставлення дитину з дорослими і однолітками. Реально  є дві сфери соціальних відносин: «>ребенок-взрослий» і «>ребенок-дети» [12].

Отже, сучасна гнучка педагогічна  технологія організації дитячого колективу  дозволяє реалізувати гуманістичні ідеї співробітництва, співтворчості, спільно що розвивається діяльності дітей і дорослих, скріпленої порозумінням, проникненням в духовний світ одне одного.

35.Розкрийте динаміку розвитку  дитячого колективу та охарактеризуйте  кожну стадію розвитку учнівського  колективу.

Сучасна теорія розвитку колективу є своєрідним дороговказом для класного керівника, який працює з учнями від четвертого — п'ятого  класу до одинадцятого. Нижче подаємо  її у стислому вигляді.

Перша стадія —  створення колективу учнів. Знайомство класного керівника з дітьми, що переходить у систематичне, глибоке  вивчення їх. Ознайомлення учнів з  єдиними вимогами, правилами внутрішнього порядку та режимом дня школи. Вправи, ігрові елементи (заохочення, змагання) для закріплення цих вимог. Формування органів самоврядування: обрання  старости класу, призначення чи обрання  активістів на всі посади. Вироблення в обраних активістів початкових організаторських навичок: інструктування їх про функції, методики їх виконання.

На цьому етапі  педагог є єдиним виразником громадських  вимог. Здебільшого вимоги учня до себе ще не усвідомлені. Проте серед дітей  виділяються найактивніші. Наприкінці стадії, яка орієнтовно триває навчальну  чверть, створюється певний авторитет  активістів серед учнів класу.

Друга стадія —  поширення впливу активу на весь колектив. Актив не тільки підтримує вимоги педагога, а й сам ставить їх перед членами колективу, керуючись  своїми поняттями про те, що приносить  користь, а що — шкоду інтересам  колективу. Якщо активісти правильно  розуміють потреби колективу, то вони стають надійними помічниками  педагога.

Через актив класний  керівник висуває дальші перспективи  діяльності колективу (у навчанні, праці, спорті, іграх тощо) і одночасно  зміцнює їх авторитет у середовищі школярів, частково передає їм свої функції з питань організації дітей: організацію прибирання шкільної кімнати, спільне харчування в їдальні, підготовку до свят тощо. Поступово залучає до громадського життя пасивних учнів, допомагає їм у розвитку ініціативи та самодіяльності.

Шкільні органи самоврядування, уникаючи формалізму, обговорюють звіти  класних самоврядовців, пропонують їм нові, оригінальні та ініціативні  форми роботи. Здійснюється передача шкільних традицій у класи: шкільні  свята (наприклад, новорічної ялинки, дня  птахів, виставки квітів та ін.). Клас залучається  до єдиної системи чергувань і  самообслуговування в школі.

Розвиток колективу  на цій стадії пов'язаний з подоланням протиріч: між колективом і окремими 'учнями, які випереджають у своєму розвиткові вимоги колективу або, навпаки, відстають від них; між загальними та індивідуальними перспективами; між нормами поведінки колективу  і нормами, які стихійно складаються  в класі; між окремими групами  учнів з різними ціннісними орієнтаціями та ін. Тому в розвиткові колективу  неминучі стрибки, зупинки, рух назад.

Друга стадія може тривати один-півтора року, що залежить від того, наскільки колектив став суб'єктом виховання, чи можна його цілеспрямовано використовувати з  метою індивідуального розвитку кожного учня.

Третя стадія —  вирішальний вплив громадської  думки, більшості. Усвідомлення громадської  думки в колективі всіма учнями. Активізація кожної особистості, розвиток у неї внутрішніх стимулів свідомого  ставлення до навчання, поведінки, праці  та інших шкільних обов'язків. Взаємозаміна активістів у різних ролях у класі, створення загальної системи  передачі функцій і досвіду. Надання  прав колективу самостійно, без втручання  класного керівника розв'язувати  питання про заохочення і стягнення, планування своєї роботи та ін.

Підготовка найактивніших  учнів до цілеспрямованого самовиховання.

На цій стадії колектив перетворюється в інструмент індивідуального розвитку кожного  з його членів. Загальний досвід, однакові оцінки подій є основною ознакою і найбільш характерною  рисою колективу на третій стадії.

Четверта стадія — самовиховання. Завдяки міцно  засвоєному колективному досвіду кожен  учень сам проявляє до себе певні  вимоги. Виконання моральних норм стає його потребою, процес виховання  переходить у процес самовиховання. Педагог корегує самовиховання  старшокласників: допомагає визначити  найпотрібніші для самовдосконалення  якості, скласти індивідуальний план самопізнання та самовдосконалення  якостей інтелектуального, морального, естетичного саморозвитку, інструктує і консультує щодо прийомів та засобів  самовдосконалення і самоаналізу, самонавіювання, самонаказу, самовідмови  від негативного.

36.Як ви уявляєте собі діяльність  педагога з розвитку учнівського  колективу.Педагогічне керівництво  учнівським колективом.

Особистість вихованця  формується в учнівському колективі, який має великий вплив на її основні  суспільні складові. Тому вихователь під час організації педагогічного  процесу повинен особливу увагу  звертати на формування і згуртування  учнівського колективу, який щодо своїх  членів водночас є суб'єктом виховання  і безпосередньо впливає на формування життєво важливих рис особистості. Педагог повинен враховувати такі закономірності формування учнівських колективів:  
• відповідність життєдіяльності та внутрішніх взаємин в учнівському колективі соціальній природі суспільства, загальнолюдським і національним цінностям;  
• забезпечення гармонії суспільних і особистих інтересів;  
• систематична орієнтація на послідовне підвищення якості та ефективності учіння;  
• глибоке усвідомлення і внутрішнє сприйняття членами колективу його цілей і основних завдань;  
• залежність згуртованості учнівського колективу від виховання;  
• самовиховання свідомості й почуття колективної і персональної відповідальності за його справи і стан;  
• залежність зрілості колективу від співвідношення соціально-психологічного клімату, традицій, суспільної думки, колективного настрою тощо;  
• систематичне й послідовне підвищення вимогливості учнівського колективу до своїх членів, своєчасне попередження і оперативне подолання міжособистісних конфліктів;  
• формування колективу в процесі загальнокорисної діяльності;  
• послідовне підвищення авторитету керівників учнівського колективу;  
• зрілість педагогічних впливів на колектив та відповідність його цілям і завданням, рівневі згуртованості.

Педагогічному процесові  властиві закономірності, які відображають його зв'язки та відношення. Провідна закономірність – єдність виховання (самовиховання), навчання (самоосвіти) і розвитку. Виховуючи, педагог навчає вихованців, так само, як і, навчаючи, виховує їх. Тільки глибоке усвідомлення й розуміння цього важливого аспекту педагогами забезпечує ефективність всього педагогічного процесу. Кожний педагогічний захід, незалежно від його конкретної мети, водночас повинен мати навчальні й виховні цілі, формувати науковий світогляд вихованця, сприяти його розвиткові та морально-психічному загартуванню.  
Єдність складових частин педагогічного процесу виникла не випадково і не стихійно, а в боротьбі зі спробами протиставлення виховання та навчання на різних етапах становлення педагогічної науки. Практика свідчить, що провали у вихованні та навчанні бувають там, де вихователі не розуміють вимоги цієї закономірності або взагалі – забувають. Не можна так планувати: сьогодні буду виховувати, а завтра – навчати. Таке ставлення до педагогічного процесу завжди спричинюватиме негативний результат незалежно від методики проведення цього педагогічного заходу і його всебічного забезпечення.  
Однією з основних закономірностей є відповідність навчально-виховних впливів вихователів характерові діяльності вихованців, їхнім духовним потребам, пізнавальним і фізичним можливостям, рівню згуртованості учнівського колективу. Ця закономірність спрямована на максимальне використання індивідуально-психічних особливостей вихованців під час організації та проведення різноманітних навчальних і виховних заходів, на послідовний всебічний розвиток їхніх духовних, інтелектуальних і фізичних здібностей і проведення відповідних педагогічних заходів у максимально складних умовах.

Виокремлюють також загальні закономірності педагогічного процесу:  
• закономірність управління (залежність ефективності педагогічного впливу від інтенсивності зворотних зв'язків між вихованцем і вихователем);  
• закономірність стимулювання (залежність педагогічного процесу від дії внутрішніх стимулів і мотивів навчально-пізнавальної діяльності);  
• закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики;  
• закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності;  
• закономірність єдності завдання, змісту, організаційних форм, методів і результатів виховання і навчання;  
• закономірність динаміки педагогічного процесу (педагогічний процес як розвиткова взаємодія між вихователями та вихованцями має поступовий, етапний характер; чим вищі проміжні досягнення, тим вагоміші кінцеві результати) тощо.

37.Проаналізуйте вплив неформального  спілкування на виховання учнів  початкової школи.

38.За яких умов найчастіше  виникають конфлікти у взаємовідносинах  колективу і особистості.

Причини конфліктів

При всій розмаїтості  конфліктів можна виділити їх основні  причини:

• В останні роки учні сильно змінились, тоді як деякі вчителі бачать їх такими, якими були учні десять-п’ятнадцять років тому, тому стосунки з учнями складаються напружені.
• Відсутність взаєморозуміння між педагогами й учнями, викликана насамперед незнанням вікових психологічних особливостей вихованців. Так, підвищена критичність, притаманна підлітковому віку, найчастіше сприймається вчителями як негативне ставлення до особистості.
• Консерватизм і стереотипність у виборі виховних методів і засобів.
• Учителем, як правило, оцінюється не окремий учинок учня, а його особистість. Така оцінка часто визначає ставлення до учня інших учителів.
• Оцінка учня нерідко будується на суб’єктивному сприйнятті його вчинку та малої поінформованості про його мотиви, особливості особистості, умови життя в родині.
• Учителю складно провести аналіз виниклої ситуації, він квапиться суворо покарати учня.
• Немаловажне значення має характер відносин, що склались між учителем та окремими учнями; особистісні якості та нестандартна поведінка цих учнів є причиною постійних конфліктів з ними.
• Особистісні якості вчителя (дратівливість, брутальність, бажання помститись, самовдоволеність, безпорадність); настрій учителя під час взаємодії з учнями; життєве неблагополуччя вчителя.
• Загальна атмосфера й організація роботи в педагогічному колективі.

До найпоширенiших  психологiчних конфлiктiв вiдносяться  мiжособистiснi, що охоплюють практично  всi сфери людських вiдносин. Будь-який конфлiкт врештi-решт зводиться до мiжособистiсного. Чiткого визначення такого конфлiкту  очевидно дати не можна. Але коли йдеться  про нього, то ми одразу уявляємо картину  протиборства двох людей на пiдставi зiткнення протилежно спрямованих  мотивiв.

1. Мiжособистiснi конфлiкти  мають свої вiдмiннi риси, що зводяться  до такого:

1. У цих конфлiктах протиборство людей настає безпосередньо, коли стикаються їхнi особистi мотиви. Суперники сходяться вiч-на-вiч.
2. Виявляється весь спектр вiдомих причин: загальних i приватних, об’єктивних i суб’єктивних.
3. Мiжособистiснi конфлiкти для суб’єктiв конфлiктної взаємодiї — це своєрiдний «полiгон» перевiрки характерiв, темпераментiв, вияву здiбностей, iнтелекту, волi та iнших iндивiдуально-психологiчних особливостей.
4. Такi конфлiкти вiдрiзняються високою емоцiйнiстю й охопленням практично всiх сторiн вiдносин мiж конфлiктуючими суб’єктами.
5. Мiжособистiснi конфлiкти торкаються iнтересiв не тiльки конфлiктуючих, а й тих, з ким вони безпосередньо пов’язанi: службовими або мiжособистiсними вiдносинами.