Охаректеризуйте сутність виховання як суспільного явища та педагогічного процесу

24.Визначте звязки  методів,прийомів та засобів виховання.

Виховання — це двосторонній процес, що об'єднує в собі діяльність учителя і діяльність учнів. Щоб виховати активну готовність до виховного впливу, необхідно поставити вихованця в певні умови, підібрати зовнішні форми і внутрішні "інструменти дотику до особистості" (А. С. Макаренко) — методи виховання.

Метод виховання — спосіб впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку і систему відносин учня з метою формування активних громадян незалежної України. Метод виховання — спосіб взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування в останніх поглядів, переконань навичок і звичок поведінки.

Метод виховання  складається з прийомів. Прийом —  це частина, деталь методу, необхідна  для більшої ефективності виховання.

Засобами виховання  називають доцільно організовані шляхи  розв'язання виховних завдань. До засобів  належать книги, засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо), засоби мистецтва (кінофільми, вистави). Проте найважливішу роль відіграє вчасно і мудро сказане  слово вчителя, якого потребує учень.

Першовідкривачем  методів виховання вважають німецького педагога Й. Ф. Гербарта. Теорію виховання  збагатили російські педагоги П .П. Блонський, М. М. Пістрак, котрі рекомендували застосувати щоденне вправляння в поведінці, позакласне читання, приклад дорослих.

Поступово виникали все нові методи виховання. Кажуть, що їх існує до чотирьох тисяч, а  вчителі та класні керівники володіють  лише 15-ма. При такій великій кількості  методів виховання існували різні  підходи до їх класифікації:

25.Дайте характеристику  методів виховання за допомогою  яких формується досвід суспільної  поведінки.Визначте умови їх успішного  використання.

Ці методи передбачають організацію  діяльності вихованців та формування досвіду суспільної поведінки. До них належать вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій.

Вимога. Вимога не тільки впливає на свідомість, вона активізує вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сферу діяльності в позитивному напрямі, сприяє формуванню позитивних навичок поведінки.

Педагогічна вимога — педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмувати його дії та вчинки, що мають негативний характер.

Вимога повинна бути доцільною, зрозумілою і посильною. Для цього  роз'яснюють її суть, переконують  у її необхідності, в користі від  її виконання. Водночас необхідно домогтися  позитивної реакції на вимогу, щоб  бути впевненим: колектив підтримає  педагога, позитивно вплине на учня (студента), якщо він чомусь не захоче її виконувати. Якщо педагоги ігнорують  думку колективу, колектив може не зважати  на те, що хтось не виконує вимогу.

Рівень вихованості весь час  змінюється. Відповідно повинні зростати вимоги. Якщо особистість заохочувати  за ті самі показники в навчанні, праці та поведінці, не підвищуючи до неї вимог, вона може зупинитися на досягнутому. Педагогічна вимога має  випереджати розвиток особистості.

Вимога повинна бути справедливою. Усвідомлення особистістю її справедливості є підставою для її реалізації. Дріб'язкова, формальна вимога або  така, що сприймається як особиста примха педагога, втрачає своє виховне значення, оцінюється як несправедливість.

Ефективність вимоги залежить і  від її чіткості, лаконічності, коли добре зрозуміло, де, в якому обсязі, до якого часу, якими засобами і  кому саме треба її виконати. Така вимога виховує персональну відповідальність, дисциплінує. Якщо ж вимога поставлена нечітко, непереконливо, не конкретно, то і виконання її буде безвідповідальним.

Вимоги можуть стосуватися всіх сфер життя і діяльності особистості. Не можна, наприклад, поширювати вимогу чистоти і порядку тільки на клас, а про майстерню забувати. Тому необхідно виробити єдині вимоги, що сприяє формуванню єдиних навичок  і звичок поведінки. Щоденне дотримання таких вимог всіма членами  колективу створює сприятливу морально-психологічну атмосферу, підвищує ефективність виховного  процесу.

Вимога приносить виховну користь, якщо вона є систематичною і послідовною. Це спонукає до постійного дотримання правил поведінки незалежно від  наявності чи відсутності контролю за нею.

Вимога може бути сформульована  прямо й опосередковано.

На початку роботи педагога з  колективом, коли до нього ще не звикли, а також не відома ще стимульована вимогою діяльність, найефективнішою  є пряма вимога. Вона має бути чітко сформульована і висловлена спокійним, упевненим тоном, який не викликає заперечень.

З розвитком колективу, поглибленням стосунків педагога з вихованцями, появою у них негативного чи позитивного  ставлення до організації педагогічної діяльності використовують різні форми  опосередкованої вимоги.

Опосередковані вимоги поділяють  на позитивні, нейтральні, негативні.

Позитивна вимога. Вона виражає позитивне  ставлення педагога до вихованця (прохання, довір'я, схвалення).

Вимогу у формі прохання ставлять за хороших взаємин між педагогом  і вихованцями. В таких умовах вихованцю здається, що він виконує  прохання за власним бажанням. Така вимога привчає до ввічливості, взаємодопомоги, піклування про інших.

Вимогу, яка виражає довір'я, застосовують у формі різних доручень, що дають  вихованцю змогу відчути повагу до нього з боку педагога, думкою якого він дорожить. Цінуючи цю повагу, вихованець сам проймається  повагою до педагога, йому стає незручно не виконати це доручення — вимогу.

Вимогу у формі схвалення  використовують у тих випадках, коли вихованець домігся певних успіхів. Похвала ж педагога спонукає його до поліпшення діяльності, сприяє появі  відчуття задоволення від результатів  цієї діяльності, почуття власної  гідності.

Нейтральна вимога. Вона не виявляє  чіткого ставлення вихователя до підопічних, але базується на ставленні  вихованця до стимульованої діяльності (натяк, умовна вимога, вимога в ігровій  формі та ін.).

Вимогу у формі натяку застосовують здебільшого тоді, коли для одержання  бажаного результату потрібен незначний  виховний вплив. Ним може бути жарт, докір, погляд або жест, звернений  до одного чи кількох членів колективу.

Вимогу у формі умови ставлять вихованцям тоді, коли для виконання  бажаної для них діяльності їм необхідно спочатку зробити щось інше. При цьому види діяльності так поєднують, щоб вони випливали  один з одного, щоб між ними був  зрозумілий зв'язок («поліпшиш навчання — будеш гра ти в оркестрі»). Використовуючи цю форму вимоги, не слід цікаву для вихованців справу перетворювати на підкуп.

Вимога в ігровій формі. П  використовують за потреби ви конати не дуже привабливе завдання (збирання металобрухту, макулатури та ін.). Педагог  організовує цю роботу як змагання між групами чи класами, яке захоплює саме по собі.

Негативна вимога. Своїм змістом  і формою вираження вона демонструє негативне ставлення педагога до діяльності вихованця, до прояву його негативних моральних якостей (недовір'я, осуд, погрози).

Вимога у формі недовір'я полягає  в тому, що педагог усуває підопічного  від певного виду діяльності, тому що він проігнорував або незадовільно виконав свої обов'язки. Ефективність такої вимоги залежить від авторитету педагога і від того, наскільки  вихованець дорожить його довір'ям, цим  видом діяльності.

Вимога у формі осуду виявляється  в негативній оцінці педагогом конкретних дій підопічного і розрахована  на попередження небажаних учинків  та стимулювання позитивних. Осуджувати можна наодинці або у присутності  колективу. Це може бути докір, закид, гнів чи обурення.

Найбільш різкою формою вимоги є  погроза. Підопічному повідомляють, що при невиконанні розпорядження  до нього буде вжито серйозних  виховних заходів. Погроза має бути обґрунтованою, у разі невиконання  вимоги погрозу слід виконати.

Громадська думка. Як метод виховання за своєю сутністю вона є колективною вимогою. Адже, обговорюючи вчинок конкретної особистості, колектив прагне, щоб та усвідомила свою провину. При цьому аналізувати чи критикувати треба не особистість, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства й самого порушника. Розмова має бути такою, щоб людина самостійно вказала причину допущеного огріху. Під час обговорення обов'язково визначають шляхи подолання недоліків. За допомогою громадської думки людину легше переконати в хибності поглядів чи в неналежній поведінці, ніж в індивідуальній бесіді: вона бачить, як реагують товариші, колеги на поради педагога, керівника і членів колективу, пересвідчується, що її погляди ніхто не підтримує, і починає прислухатися до порад. Тому, організувавши обговорення поведінки, досвідчений педагог уникає надмірного втручання в розмову. Коли колектив сам дає оцінку й ухвалює рішення, людина сприймає це серйозніше, оскільки переконується, що ніхто не налаштовував колектив проти неї, її товариші мають власну думку.

Вихователь повинен формувати  громадську думку заздалегідь, а  не тоді, коли треба обговорити певний учинок. Успішності цього процесу  сприяють єдність педагогічних вимог, чітка система самоврядування, систематична робота з учнівським активом. Важливу  роль відіграють і стимулювання учнів  до висловлювання власної думки, колективний аналіз конфліктних  ситуацій та їх вирішення, привчання  критично оцінювати думки і явища, аргументовано обстоювати власну думку.Вправляння. За своєю суттю вправляння передбачає створення умов для формування і закріплення позитивних форм поведінки особистості.

До цього методу формування суспільної поведінки людини доводиться вдаватися  протягом усього життя, найчастіше, звичайно, у молодому віці. У школі, наприклад, учневі щоденно доводиться вправлятися  у виконанні розпорядку дня, дотриманні шкільного режиму, в навчальній і  трудовій діяльності. Якщо у кожній сфері життя особистості вимоги будуть досить суворими, змушуватимуть  її чітко виконувати свої обов'язки, вона щоденно вправлятиметься у  позитивній поведінці, у неї з'являться відповідні навички і звички.

Важко придумати заздалегідь вправи, які можна було б рекомендувати  педагогу на всі випадки життя. Підбір їх має бути вдумливим, творчим. При  цьому педагог повинен обґрунтовувати підопічному необхідність вправляння, дбати про його доступність, систематичність, оптимальність для формування певних навичок і вмінь.

Привчання. Цей метод виховання особливо ефективний у виховній роботі зі шкільною молоддю. Адже не завжди є змога і потреба очікувати моменту, коли учень свідомо виконуватиме вимоги шкільного режиму. Він повинен це робити з першого дня перебування у школі. Лише згодом дитина усвідомить їх правильність, справедливість і необхідність. Отже, правильна поведінка учня формуватиметься в конкретних ситуаціях шкільного життя.

Доручення. Як метод виховання також має своєю метою вправляння дитини в позитивних діях і вчинках. Для цього педагог чи учнівський колектив дає учню завдання, виконання якого вимагає певних дій або вчинків.

Використання цього методу вимагає  врахування індивідуальних особливостей особистості. Передусім доручення  підбирають із таким розрахунком, щоб  його виконання сприяло розвитку ще не сформованих якостей. Наприклад, неорганізованим корисно давати завдання підготувати і провести захід, який вимагає самостійності, ініціативи, зібраності.

Одержавши доручення, підопічний повинен  усвідомити його важливість, значення для колективу і для себе. Саме це і сприяє формуванню серйозного ставлення до нього, а також необхідних умінь, навичок.

Доручення має бути посильним: нескладне  виховує самовпевненість, непосильне — підриває віру в свої сили. Педагог  повинен не тільки визначити саме доручення, а й допомогти його виконати. Доручення можуть мати постійний  або епізодичний характер. Постійні доручення доцільно давати людям, які  вже мають необхідний досвід їх виконання, а також розвинуте почуття  відповідальності. Доручення з часом  доцільно ускладнювати за змістом і  методикою його виконання.

Ефективність доручення як методу виховання значною мірою залежить від організації контролю за його виконанням. Відсутність контролю породжує безвідповідальність. Контроль може мати індивідуальний характер (з боку педагога) або здійснюватися у формі  звіту на зборах колективу чи засіданні  його активу. Виконання доручень слід оцінювати.

Створення виховуючих ситуацій. Беручи за критерій особливість впливу на поведінку підопічних, прийоми створення виховуючих ситуацій поділяють на дві групи: творчі й гальмівні.

До творчих прийомів належать вияв доброти, уваги і піклування; вияв умінь і переваг учителя; активізація  прихованих думок і почуттів; зміцнення  віри учнів у власні сили; довір'я; залучення до цікавої діяльності.

До гальмівних прийомів створення  виховуючих ситуацій відносять паралельну педагогічну дію, удавану байдужість, осуд, наказ, попередження, обурення, ласкавий докір, натяк, іронію, вибух.

26.Дайте мотивовану  оцінку застосування методів  вправ у процесі виховання.

2 Теоретичні положення сучасного  стану застосування практичних  методів навчання

Практичні методи навчання ґрунтуються на практичній діяльності учнів, формують практичні  вміння і навички. Їх використовують для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань. Вони передбачають різні види діяльності учнів і  вчителів, але потребують великої  самостійності учнів у навчанні. Глибоке засвоєння учнями теоретичного матеріалу суттєво залежить від  практичного його закріплення, тому що практика є критерієм і показником ефективності всього навчального процесу. Ці методи загартовують психіку учнів, розвивають її.

До практичних методів  навчання належать різноманітні практичні  заняття (вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, графічні роботи, дослідні роботи, інструктажі).

Вправи - багаторазове, цілеспрямоване повторення учнями певних дій та операцій (розумових, практичних) для формування навичок і вмінь. Використовують такі види вправ: підготовчі (призначені для підготовки учнів  до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці); вступні (сприяють засвоєнню нового матеріалу  на основі розрізнення споріднених  понять і дій); пробні (перше застосування щойно засвоєних знань); тренувальні (сприяють набуттю навичок учнями в стандартних умовах); творчі (сприяють формуванню навичок застосування отриманих  знань у реальних життєвих ситуаціях); контрольні (переважно навчальні) .

Методика виконання  вправ з різних навчальних дисциплін  відрізняється. Але можна визначити  загальні умови, що сприяють успішному  їх застосуванню. Це - якісна підготовленість  педагога, врахування індивідуальних і психічних особливостей учнів; розуміння учнями мети вправи, змісту і послідовності її виконання; підтримання  в учнів постійного інтересу до вправи, усвідомленого ставлення до багаторазових  повторень одноманітних дій; дотримання доступного ритму, методично правильного  чергування дій, що вимагають від  учнів посиленого розумового і фізичного  напруження; послідовність і систематичність у виконанні вправ, поступове підвищення самостійності учнів під час їх відпрацювання; поступове ускладнення і зміна умов виконання вправ; систематичний контроль за ходом вправ і відповідна постійна допомога учням у подоланні труднощів і помилок; формування в учнів навичок самоконтролю і самооцінки виконаних дій [33]. Методично правильно застосовані вправи несуть не тільки дидактичні функції, а й виховні. Вони загартовують волю учнів, розвивають у них наполегливість, спостережливість, ініціативність, самостійність, сприяють більш глибокому опануванню