Охаректеризуйте сутність виховання як суспільного явища та педагогічного процесу

1.Охаректеризуйте сутність виховання як суспільного явища та педагогічного процесу.

Кожен навчальний заклад здійснює навчання, виховну роботу, що у своїй сукупності складають навчально-виховний (педагогічний) процес, який реалізується як організована взаємодія педагогів і вихованців (суб'єктів і об'єктів виховання).

Сутність педагогічного процесу. Взаємодію педагогів і вихованців у закладах освіти, під час якої реалізуються цілі освіти і виховання, називають педагогічним (навчально-виховним) процесом.

Педагогічний процес (лат. processus— просування вперед) — спеціально організована, цілеспрямована взаємодія педагогів і вихованців, метою якої є вирішення освітніх проблем і розвиток особистості.

Поняття «навчально-виховний процес»  виражає сукупність навчальних занять безпосередньо в навчальному  закладі та виховної роботи за межами класу (групи, закладу освіти), що здійснюється педагогічним і учнівськими (студентськими) колективами за єдиним планом.

Організація педагогічного процесу  потребує цілісного підходу в  колективному вирішенні завдань  освіти і виховання на кожному  навчальному занятті; супроводження  навчальної діяльності різноманітною  позаурочною роботою з предмета; умілого поєднання зусиль учителів з учнівським самоврядуванням; налагодження зв'язків із сім'єю, громадськістю, церквою  тощо.

Динаміка розвитку педагогічного  процесу залежить від стосунків  між вихователями і вихованцями. Особливості його організації зумовлені  тим, що об'єкти виховання (учні, студенти, учнівські чи студентські колективи) є одночасно і суб'єктами виховання. Недооцінка цього призводить до великих  прорахунків у діяльності вихователів  — як правило, до авторитарності педагога, який придушує особистість вихованця. Взаємну активність, співпрацю педагогів  і вихованців у процесі їх спілкування  найповніше відображає термін «педагогічна взаємодія».

Між суб'єктами і об'єктами педагогічного  процесу встановлюються різноманітні зв'язки: інформаційні (обмін інформацією), організаційно-діяльнісні (спільна  діяльність), комунікативні (спілкування), а також зв'язки управління (самоуправління), від співвідношення яких залежить його успіх.

Такий процес реально існує як науково  обґрунтована система, що розвивається і вдосконалюється, спираючись на закони виховання, творчість педагогів  і динаміку вікових змін вихованців.

Педагогічний процес постійно рухається  до певної цілі. Його внутрішньою рушійною силою і головною суперечністю є  суперечність між вимогами до вихованців і реальними можливостями щодо їх реалізації. Ця суперечність є джерелом розвитку процесу, якщо вимоги співмірні можливостям виховання, і, навпаки, не сприяє позитивному розвитку педагогічного процесу, якщо вимоги виявляються занадто складними або легкими, тобто невідповідними «зоні ближнього розвитку» (Л. Виготський). Тому педагог має постійно вивчати своїх вихованців, щоб правильно визначати близькі, середні й далекі перспективи розвитку особистості та колективу.

Головна суперечність педагогічного  процесу конкретизується суперечностями між складністю явищ суспільної життя  і недостатністю життєвого досвіду  молодої людини для їх розуміння; між великим потоком інформації і можливостями навчально-виховного  процесу її представити між колективом і особистістю та ін.

Існують також суб'єктивні суперечності педагогічного процесу, зокрема, між:

1) цілісністю особистості і функціональним  підходом до її формування, однобічністю  педагогічного процесу;

2) відставанням процесу генералізації  знань і вмінь та необхідністю  переважного застосування узагальнень;

3) індивідуальним творчим процесом  становлення особистості і масово-репродуктивним  характером організації педагогічного  процесу;

4) провідним значенням діяльності  в розвитку особистості і установками  здебільшого на словесне виховання  та ін.

Основним елементом педагогічного  процесу є педагогічне завдання. Педагогічну діяльність можна розглядати як процес виконання послідовних  завдань різних рівнів складності. Оскільки одним із компонентів педагогічного  процесу є вихованці, то їх залучають  до виконання цих завдань.

У реальній навчально-виховній обстановці внаслідок взаємодії педагогів  і вихованців можуть складатися різноманітні проблемні ситуації. Оскільки вони вимагають певного вирішення  відповідно до мети педагогічного процесу, їх також можна вважати педагогічними  завданнями.

Спеціально створена педагогічна  ситуація завжди приводить до передбачуваних змін в особистості вихованця: формування у нього світогляду, ціннісних  орієнтацій, потреб, мотивів, рис характеру, навичок поведінки.

Виконання педагогічних завдань, вирішення  проблем відбувається в кілька етапів:

1) аналіз педагогічної ситуації  та формування педагогічної проблеми;

2) проектування кількох варіантів  вирішення проблеми і вибір  оптимального для конкретного  випадку;

3) виконання плану вирішення  проблеми, який включає взаємодію,  регулювання і коригування перебігу  педагогічного процесу на практиці;

4) аналіз результатів.

Кожен з етапів передбачає певну  взаємодію компонентів педагогічного  процесу. Основні компоненти педагогічного процесу.

Основними компонентами педагогічного  процесу є педагог, вихованець, зміст  педагогічного процесу, форми і  методи навчання та виховання, педагогічна  діагностика, критерії ефективності педагогічного  процесу, організація взаємодії  із суспільним і природним середовищем.

Провідна роль у педагогічному  процесі належить педагогові. Це покладає на нього відповідальність за створення  умов для формування всебічно розвиненої особистості. Як центральна фігура педагогічного  процесу, він має бути носієм мети та ідеалів, володіти науковими знаннями і майстерністю вихователя.

У педагогічному процесі педагог  є одночасно його суб'єктом і  об'єктом. Як суб'єкт педагогічного  процесу, він виконує відповідальне  завдання — виховання підростаючого  покоління, як об'єкт — зазнає виховних впливів і самовдосконалюється.

Вихованець також є об'єктом  і суб'єктом педагогічного процесу. Разом із педагогом він утворює  динамічну систему «педагог —  вихованець». Як об'єкт педагогічного  процесу, він постає індивідуальністю, що розвивається відповідно до педагогічних цілей. Як суб'єкт педагогічного  процесу, він є особистістю, що має  певні природні задатки, прагне до творчого самовиявлення, задоволення своїх  потреб, інтересів, здатна активно сприймати  педагогічні впливи або протистояти  їм.

Зміст педагогічного процесу формують відповідно до мети освіти і виховання, враховуючи при цьому вікові можливості вихованців. Його закладають у навчальні  плани, програми і підручники, а також  у плани виховної роботи закладів освіти.

За допомогою форм і методів  навчання та виховання реалізують зміст  навчально-виховної роботи. До них належать уроки, факультативи, семінари, практикуми, гуртки, домашня самостійна навчальна  робота. Ці та інші організаційні форми  реалізують за допомогою різноманітних  методів: пояснення, розповіді, бесіди, лекції, роботи з книгою, самостійного спостереження, лабораторної, практичної та дослідної робіт.

Педагогічна діагностика полягає  у виявленні за допомогою спеціальних  методик стану навчально-виховної роботи, окремих її напрямів для  того, щоб відповідно скоригувати  зміст, форми і методи його реалізації в педагогічному процесі. Для діагностики педагогічного процесу використовують методи науково педагогічного дослідження (педагогічне спостереження, бесіду, анкетування, інтерв'ю, педагогічний експеримент, соціометрію та ін.).

Критерії ефективності педагогічного  процесу виражаються показниками  вихованості учнів, студентів. До них  належать:

1) зовнішній вигляд, культура поведінки  в закладі освіти та за його  межами;

2) громадська активність;

3) самостійність у всіх видах  діяльності;

4) сформованість наукового світогляду, національної самосвідомості;

5) позитивне ставлення до навчання, інтерес до знань і усвідомлення  їх ролі у своєму розвитку;

6) інтерес до національної і  світової культур;

7) фізичне здоров'я, потяг до  занять фізичною культурою і  спортом;

8) працелюбність, орієнтованість  на майбутню професію.

Організація взаємодії із суспільним і природним середовищем ґрунтується  на тому, що педагогічний процес не може обмежуватися навчально-виховним закладом. Оскільки заклад освіти готує молоду людину до самостійного життя, вона вже  під час навчання повинна жити за критеріями життя, до якого готується, брати в ньому безпосередню участь. Педагогічний колектив має налагодити контакти з батьками, трудовими колективами, де вони працюють, громадськими організаціями, дитячими та молодіжними об'єднаннями, церквою. Взаємодію педагогічного  процесу з природним середовищем  вибудовують на основі екологічного виховання підростаючого покоління.

Ефективність педагогічного процесу  залежить від рівня відповідності  його змісту, форм і методів основним закономірностям виховання і  потребам суспільного життя; ступеня  вияву школярами активності в  навчально-пізнавальній і суспільній діяльності; рівня педагогічної майстерності вчительського колективу; ефективності впливу громадськості й церкви на виховання підростаючого покоління; рівня використання виховних можливостей  позашкільних освітньо-виховних закладів, дитячих і молодіжних організацій; координації виховних впливів усіх причетних до виховання підростаючого  покоління інституцій; пропаганди психолого-педагогічних знань серед батьків і населення  взагалі.

2.Доведіть,що процес  виховання є процесом цілеспрямованим.

Завдання виховання в навчальному  закладі реалізуються як у процесі  навчання, праці, так і в цілеспрямованому впливі на вихованців у позаурочний час.

Процес виховання — система  виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

У ньому органічно поєднані змістовий (сукупність виховних цілей) і процесуальний (процес педагогічної взаємодії учителя  та учня) аспекти.

Специфіка виховного процесу.

Виховання є цілеспрямованим процесом. Наявність конкретної мети надає  йому систематичності й послідовності, не допускає випадковості, епізодичності  й хаотичності виховних заходів. Виховання формує внутрішній світ молодої  людини, проникнути в який дуже важко. Тому воно вимагає таких методик, які давали б змогу не тільки виявляти погляди переконання і почуття  вихованців, а й збагачувати їх духовність, за потреби коригувати якості психіки. Процесу виховання  властиве і розмаїття завдань  та напрямів. їх кількість невпинно зростає, що зумовлено динамічністю суспільно-економічного життя. Тому для процесу виховання характерна також неперервність. «Я продовжую ще вчитися, — вважав К.-А. Гельвецій, — моє виховання ще не завершено. Коли ж воно закінчиться? Коли я не буду більше здатним до нього: після моєї смерті. Все моє життя і є, власне, тривалим вихованням».

3.Доведіть,що результати  процесу виховання віддалені  у часі.

Ефективність процесу  виховання значною мірою залежить від того, наскільки збігаються впливи організованої виховної діяльності та об'єктивних умов. Результати цього процесу не настають одразу після застосування виховного впливу, вони дещо віддалені в часі. Виховний процес є двостороннім, тобто у ньому обов'язкова участь і взаємодія учителя-вихователя та вихованця.

Перебудова навчально-виховного  процесу на демократичних засадах  передбачає створення умов для співпраці  педагогів і учнів, за яких останні  діяли б як суб'єкти власного виховання.

У процесі виховання  формується внутрішній світ дитини, проникнути в який дуже важко. Потрібні методики, які давали б змогу виявляти погляди, переконання і почуття кожного  вихованця, щоб збагачувати внутрішній світ кожної особистості й вносити  в нього певні корективи.

Процес виховання  характеризується розмаїттям завдань  і напрямів, систематично поповнюється новими, що випливають з динаміки суспільно-економічного життя. Його ефективність значною мірою  залежить від того, наскільки виховання  здатне передбачити необхідність розв'язання конкретних виховних завдань. Цей процес є неперервним, у ньому канікул  бути не може. Вільний від навчання час має бути заповнений корисними  справами, які сприяють формуванню позитивних рис особистості. Це особливо стосується виховної роботи з педагогічне  занедбаними учнями, неповнолітніми правопорушниками. Виховання — тривалий процес.

 

4.Структура виховного  процесу.Проаналізуйте взаємозвязок  компонентів виховного процесу. 
Особистість людини формується і розвивається під впливом численних факторів , об'єктивних і суб'єктивних , природних і суспільних , внутрішніх і зовнішніх , незалежних і залежних від волі і свідомості людей , діючих стихійно або згідно з визначеними цілями . При цьому сама людина не пасивне істота , він виступає як суб'єкт свого власного формування та розвитку . 
 
Поняття "виховання " - одне з провідних в педагогіці . Воно вживається в широкому і у вузькому сенсі . Виховання в широкому розумінні розглядається як суспільне явище , як вплив суспільства на особистість. У даному випадку виховання практично ототожнюється з соціалізацією . Виховання у вузькому розумінні розглядається як спеціально організована діяльність педагогів та вихованців з реалізації цілей освіти в умовах педагогічного процесу . Діяльність педагогів у цьому випадку називається виховною роботою . 
 
У визначенні поняття "виховання " укладені деякі труднощі , по-перше , в крайній складності самого виховного процесу , по-друге , у неможливості виділити процес виховання з комплексу життєдіяльності ( з процесу соціалізації , навчання і психологічного формування особистості) , по-третє , в невизначеності самого , результату , виховання - вихованості (складність структури і нестійкість ) . Процес виховання - багатофакторне явище . Незвичайне визначення вихованню дано в " Педагогічній енциклопедії" автором А. В. Мудріком1 . " Виховання - соціальне , цілеспрямоване створення умов ( матеріальних , духовних , організаційних) для розвитку людини" . У визначенні відсутній сам акт педагогічного впливу на воспитуемого і взаємодії його з вихователем . 
 
Виховання - суть формування вихованості в умовах всебічного впливу вихователя на воспитуемого в активному їх взаємодію в процесі навчання , формування та розвитку особистості . Саме доцільне вплив , а не сам вплив , є вирішальним чинником виховання . 
 
Важливою категорією педагогічної теорії виховання повинна стати - " вихованість " . 
 
Вихованість - це результат виховання , представлений стійкою системою ціннісного світу особистості , яка визначає всю сукупність соціальних відносин останньої. Таким чином , процес виховання - це послідовна зміна станів виховання , вході якої відбувається зміна особистості вихованця . 
 
ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ЗМІСТУ ВИХОВАННЯ 
 
У педагогічній літературі прийнято класифікувати види виховання з різних підстав. Найбільш узагальнена класифікація включає в себе: - розумовий ; - моральне ; - трудове ; - фізичне виховання . Залежно від різних напрямків виховної роботи в освітніх установах виділяють громадянське , політичне , інтернаціональне , моральне, естетичне , трудове, фізичне , правове , екологічне , економічне виховання . За інституціональними ознаками виділяють сімейне, шкільне , позашкільне , конфесійне ( релігійне) , виховання за місцем проживання ( общинне в американській педагогіці ) , виховання в дитячих , юнацьких організаціях , виховання в спеціальних освітніх учрежденіях2 . За стилем відносин між вихователями та вихованцями розрізняють авторитарне , демократичне , ліберальне , вільне виховання ; залежно від тієї чи іншої філософської концепції виділяються прагматичне , аксіологічні , колективістська , індивідуалістичне і інше виховання . 
 
Цілеспрямоване управління процесом розвитку особистості забезпечує науково - організоване виховання або спеціально організована виховна робота. Там , де є виховання , враховуються рушійні сили розвитку , вікові та індивідуальні особливості дітей ; використовуються позитивні впливу суспільного і природного середовища; послаблюються негативні і несприятливі дії зовнішнього середовища; досягаються єдність і узгодженість всіх соціальних інститутів ; дитина раніше виявляється здатним до самовиховання .