Охаректеризуйте сутність виховання як суспільного явища та педагогічного процесу

5.Визначте мету і завдання гуманістичного виховання.

Загальноприйнятою метою у світовій теорії і практиці гуманістичного виховання був і  залишається ідеал всебічно і  гармонійно розвинутої особистості, який іде із глибини століть. 
В Україні загальна мета виховання конкретизується через систему виховних завдань, які об’єднані в напрями. Так, інтелектуальне (розумове) виховання передбачає: 
— засвоєння системи знань, яка спроектована з відповідних навчальних предметів і містить перелік смислових елементів суспільного досвіду (фактів, понять, означень, теорем, законів, положень, правил, алгоритмів діяльності тощо); 
— розвиток пізнавального інтересу, творчої активності, мислення, раціональної організації навчальної праці; 
— розвиток критичного мислення, здатності усвідомлю 
вати та відстоювати особисту позицію; 
— вироблення вміння самостійно здобувати знання; 
— готовність до застосування знань, умінь в практичній діяльності; 
— формування особистісного світогляду — узагальненого розуміння всього світу в цілому на ґрунті великої кількості впорядкованих поглядів, переконань, ідеалів. 
Патріотичне виховання: 
— виховання любові до рідної землі, родини, свого народу, Батьківщини; 
— формування національної свідомості; 
— культивування кращих рис української ментальності: працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою та ін.; 
— виховання бережливого ставлення до національного багатства країни: мови, культури, традицій; 
— формування готовності до творчої праці на благо людей, подвигу в ім’я процвітання держави; 
— формування відповідальності за долю Батьківщини; 
— виховання громадянського обов’язку перед країною, суспільством; 
— формування політичної культури; 
— вироблення етики міжнаціональних стосунків. 
Правове виховання: 
— прищеплення поваги до прав та свобод людини і громадянина; 
— виховання поваги до Конституції, законів України, державних символів (Герба, Прапора, Гімну); 
— засвоєння основ державного, трудового, цивільного, сімейного і кримінального права; 
— формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; 
— виховання поваги до прав і свобод інших людей; 
— формування активної протидії випадкам порушення законів. 
Моральне виховання: 
— формування в учнів основ загальнолюдської і народної моралі: совісності, порядності, тактовності, співчуття, милосердя, доброти, чесності, гуманності, толерантності та інших доброчинностей; 
— виховання поваги до батьків, духовної єдності поколінь; 
— виховання почуття власної гідності: честі, свободи, 
рівності, працелюбності, самодисципліни; 
— готовність будувати своє життя за принципами гуманізму; 
— подвижництво у подоланні страху, насильства, жорстокості, помсти; 
— виховання культури поведінки. 
Художньо-естетичне виховання: 
— оволодіння основами народного мистецтва, музики, архітектури, усної народної творчості, національної пісенної і танцювальної культури, побуту, ремесел, гри; 
— формування системи знань про світову культуру і мистецтво; 
— розвиток естетичних потреб і почуттів; 
— розвиток художніх здібностей і творчої діяльності; 
— готовність будувати власне життя за законами краси. 
Трудове виховання: 
— вироблення свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства; 
— формування трудових навичок та умінь; 
— формування уміння самостійно й ефективно працювати; 
— розвиток потреби в творчій праці; 
— виховання діловитості, підприємливості; 
— виховання почуття господаря й господарської відповідальності; 
— формування готовності до праці в умовах ринкової економіки. 
Екологічне виховання: 
— формування розуміння необхідної гармонії людини з 
природою; 
— оволодіння знаннями про природу свого краю; 
— виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу життя на землі; 
— формування готовності до активної екологічної діяльності; 
— формування основ глобального екологічного мислення. 
Фізичне виховання: 
— озброєння школярів знаннями про роль фізичної куль 
тури в житті людини; 
— забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді; 
— фізичне, духовне і психічне загартування; 
— виховання відповідального ставлення до зміцнення власного здоров’я; 
— формування навичок дотримування санітарно-гігієнічних норм, режиму дня та харчування; 
— розвиток потреби у здоровому способі життя. Статеве виховання: 
— психосексуальна підготовка; 
— формування готовності вкласти шлюб і виконувати сімейні обов’язки; 
— формування культури сімейних і статевих відносин. 
Мета і завдання виховання, визначені суспільством, мають об’єктивний характер, оскільки випливають із об’єктивної необхідності. Без чіткої стратегії неможлива соціальна перебудова: неминуче виникнуть розмиті ідеали, фальшиві зразки життя, еталони поведінки. 
У розвинутих країнах світу цілеспрямоване виховання є головним напрямом діяльності школи, а моральне, духовне, становлення особистості – його найважливішими завданнями. 

6.Охаректеризуйте ознаки  виховного процесу.

Безумовно, із цих  специфічних властивостей випливають основні ознаки процесу виховання: системність, цілісність, двосторонність, комплексність, гуманність, планомірність, націленість на конкретний результат, неперервність, тривалість і організованість. Глибоке і правильне їх розуміння сприяє якісній організації та ефективності цього процесу.  
Виховний процес являє собою струнку систему, яка складається з певних елементів (компонентів виховного процесу), має структурні складові, відповідні його функціям. При цьому мається на увазі не проста система, а динамічна, з тенденцією до постійного саморозвитку і самовдосконалення.  
Всі ці елементи створюють цілісність і діють у комплексі. Цілісність і комплексність – закономірні властивості виховного процесу. Вони об'єктивно існують настільки, наскільки суспільство має потребу у вихованні підростаючого покоління. Звідси об'єктивно існує єдність навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення вихованців, єдність їхньої свідомості та поведінки, єдність змістового і процесуального боків цього процесу, всебічний розвиток особистості вихованця у цьому процесі та формування громадянина України.  
Повна реалізація функцій виховного процесу та їх національна спрямованість передбачають чітку його організацію, планомірність, неперервність і тривалість. Ці ознаки також диктують умови визначення і становлення національної системи освіти і виховання.

З цією метою:  
– визначаються конкретні риси особистості українського громадянина, які передбачається виховувати;  
– вивчається вихованець і діагностується розвиток його особистості в цілому та окремі її риси;  
– проектується особистість вихованця на основі зразка-ідеалу;  
– планується виховний процес і практично здійснюється;  
– засвоюється вихованцем соціальний і професійний досвід, загальнолюдські, національні, спеціальні і професійні риси, навички і звички поведінки та діяльності;  
– організується поведінка та діяльність вихованця відповідно до ідеалу;  
– спонукають вихованця до самовдосконалення та формують і розвивають його мотивації;  
– контролюють, оцінюють і коригують хід і результати виховних заходів та всього виховного процесу.

Всю цю роботу організує  і здійснює суб'єкт виховання – вихователь, який є основною постаттю виховного процесу

7.Охаректеризуйте рушійні  сили виховання.

Процес виховання — динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. Розрізняють внутрішні й зовнішні суперечності. 
 
 
^ Внутрішні суперечності: 
 
а) суперечність між зростаючими соціальне значущими завданнями, які потрібно розв'язати вихованцю, і можливостями, що обмежують його вчинки та дії, спрямовані на їх розв'язання. Ця суперечність супроводжує виховання особистості, тому її розвиток може призупинитися, якщо не ставити перед нею нових ускладнених завдань; 
 
б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця. Виховний процес повинен будуватися таким чином, щоб його зміст або форми реалізації цього змісту не викликали спротиву вихованця. 
 
 
^ Зовнішні суперечності: 
 
а) невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Нерідко батьки не дотримуються вимог, які висуває до їх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні школярів; 
 
б) зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на школярів навколишнього світу. Серед таких негативних чинників, — вуличні підліткові групи, зарубіжні телефільми-бойовики та ін. Вирішення цієї суперечності можливе лише за умови формування у школярів внутрішньої стійкості й уміння протистояти негативним явищам; 
 
в) неоднакове ставлення до учнів учителів, які не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність, що негативно позначаються на виховному процесі взагалі; 
 
г) суперечність, породжена тим, що окремі учні, які мають досвід негативної поведінки, постійно конфліктують з педагогами, однокласниками, батьками. Йдеться про сформований динамічний стереотип, який характеризується наявністю постійних, стабільних, стійких негативних нервових зв'язків, що створює особливі труднощі у перевихованні. Ця категорія школярів потребує спеціальної виховної роботи. 
 
Хоча зовнішні суперечності є тимчасовими, вони можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому виявлення їх і усунення повинні перебувати завжди в центрі уваги педагогів. Але найважливіший чинник — профілактична робота щодо запобігання таким суперечностям.

8.Психолого-педагогічна  сутність самовиховання,його зміст  та особливості.Методи та прийоми  самовиховання особистості.

Найважливішим завданням  виховання є стимулювання учнів  до активної роботи над власним розвитком  і самовдосконаленням . Необхідно  відзначити , що ні оволодіння знаннями , ні формування особистісних якостей  не можуть відбуватися без прагнення  самого школяра до навчання, без  прояву їм навчально - пізнавальної активності і роботи над розвитком своєї  моральності , фізичної та естетичної культури . Положення про те , що учень - це не тільки об'єкт , а й суб'єкт  виховання , є тим фундаментом , на якому грунтується як навчання , так і формування особистісних якостей  учнів . Ось чому першочерговим завданням  навчальної та виховної роботи є розвиток і підтримка високої пізнавальної , трудової та морально-естетичної діяльності) 
Можна з упевненістю припустити , що правильно поставлене виховання є не що інше , як вміле внутрішнє стимулювання активності зростаючої особистості в роботі над собою , є спонукання її до власного розвитку і вдосконалення. Інакше кажучи , вже в процесі виховання має місце самовоспітательная робота учнів . Але ця робота обумовлюється і стимулюється як вихованням у сім'ї, так і спеціально організовуваним виховним впливом вчителів . Педагоги ставлять виховні завдання , формують в учнів відповідні потреби (активність ) , включають їх у діяльність і таким чином спонукають їх працювати над собою. 
У багатьох випадках люди , в тому числі і багато школярів , самі ставлять перед собою завдання щодо власного розвитку і самовдосконалення , намічають шляхи їх вирішення і, спонукувані внутрішнім прагненням , починають наполегливо домагатися поставленої мети. 
 
     Що ж таке самовиховання ? Відзначимо деякі з визначень вітчизняних педагогів цього поняття. А. Г. Ковальов зазначає , що: " Самовиховання - це свідома і планомірна робота над собою , спрямована на формування таких властивостей і якостей , які відповідають вимогам суспільства й особистого програмі розвитку ( Ковальов А.Г. Самовиховання школярів . М. , 1967) приблизно таке ж визначення дає цьому поняттю А.І. Кочетов. " Самовиховання , - пише він , - це свідоме і кероване особистістю саморозвиток , в якому відповідно до вимог суспільства , цілями та інтересами самої людини формуються запроектовані їм сили і здібності. ( Кочетов А.І. Актуальні проблеми педагогіки . 1971 . ) 
У вітчизняній педагогіці утвердилося положення про те , що самовиховання , як і весь процес розвитку особистості , детермінується суспільно -економічними умовами і служить певним суспільним інтересам. Людина не може формуватися поза впливом суспільних відносин і суспільної моралі. Інша справа , що від його власного вибору залежить , які стосунки і яку мораль він формуватиме у себе . Але і в тому і іншому випадку риси і якості , які формуються у нього , так чи інакше , визначаються суспільством і в ідеальному вигляді існують як система ідеологічних , моральних та естетичних вимог суспільства до особистості. Тому самовиховання завжди носить соціальний характер. Природно , що в суспільстві , яке пронизане гуманізмом , передовий мораллю та ідеологією , люди прагнуть виробляти у себе відданість прогресивним ідеалам , служити загальному благу , боротися з усім , що ущемляє соціальні права і принижує становище і гідність особи . 
Практика показує , що учні починають займатися самовихованням тільки тоді , коли вони вже віддають собі звіт у своїх діях і вчинках , коли у них виробляється здатність до самооцінки , до осмислення своїх позитивних і негативних якостей і виникає потреба у власному самовдосконаленні . Зазвичай це відбувається в підлітковий період . 
Але чи всі підлітки і старші школярі займаються самовихованням ? На жаль , не всі . Але всі, так чи інакше , замислюються над своїм вдосконаленням , вживають тих або інших спроби працювати над собою. Найчастіше це роблять школярі , що володіють вольовими якостями , які вміють змусити себе наполегливо тренуватися і долати свої недоліки або виробляти ті якості , яких у них бракує . 
Не можна не враховувати також того , що багато підлітків , а в деяких випадках і старші школярі намагаються використовувати для самовиховання ризиковані і навіть негожі вчинки. Наприклад , прагнучи до вироблення у себе сміливості , з ризиком для життя намагаються перепливати річки , під час сварки вплутуються в бійки і т.п. Все це показує , що школа , вчителі і класні керівники повинні активно займатися організацією самовиховання учнів , допомагати їм у роботі над собою. У цьому сенсі велике значення має знання і вміле використання всіх тих факторів , які спонукають учнів до самовиховання . 
Фактори , що сприяють розвитку самовиховання учнів 
 
Для спонукання до самовиховання велике значення має формування в учнів суспільних ідеалів . З цією метою в школі необхідно здійснювати змістовне і дієве громадське виховання , формувати в учнів громадянські і моральні якості. Слід прагнути до того , щоб у кожного учня був свій улюблений герой , приклад якого він переймає , свій ідеал , якого він прагне досягти. Ось чому величезне виховне значення має ознайомлення учнів з життям і діяльністю видатних вчених , воєначальників , письменників , громадських діячів. Допомогти кожному учневі виробити свій ідеал для наслідування , глибоко усвідомити моральні цінності , визначити благородні цілі життя - значить , створити важливі стимули для самовиховання . (Див. додатковий ілюстративний матеріал. ) 
У стимулюванні до самовиховання істотне значення мають претензії особистості на визнання свого гідного місця в колективі . Ці домагання потрібно підтримувати і розвивати , щоб кожен учень міг придбати повагу і авторитет серед своїх товаришів. Разом з тим слід в тактовної формі звертати увагу школярів на ті недоліки в їх характері й поведінці , які заважають їм зміцнювати свою гідність у колективі і які потрібно долати у процесі самовиховання . Одному слід порадити зжити деяку зарозумілість у спілкуванні і бути скромнішим , іншому - подумати над своєю зайвою запальністю і різкістю , третьому - проявляти більше поваги до товаришів і т.п. 
Важливим фактором спонукання учнів до самовиховання є внесення в їх роботу , і особливо у проведення позакласних заходів , атмосфери змагальності . Участь у суспільно корисної та культурно- масовій роботі створює безліч ситуацій для цієї змагальності у вигадці , в вправності , у трудових справах і художньо - естетичному творчості . У цих умовах багато учні помічають недоліки в своїй поведінці і характері , ставлять перед собою завдання щодо їх подолання , виробленні тих чи інших якостей і починають займатися самовихованням. 
Дієвим фактором самовиховання є позитивні приклади , які подають вчителі та однолітки у моральній , громадської та художньо- естетичної сферах. Ось чому важливо , щоб учитель був зразком моральної чистоти , виявляв творчі здібності , міг захопити гурткової роботою , туризмом , краєзнавством і т.д. Не менше значення мають приклади кращих учнів, їх скромність , прагнення прийти на допомогу товаришеві , висока активність у шкільних справах. 
Багато стимулів, що спонукають підлітків і старших школярів до самовиховання , містять в собі здорові дискусії на моральні теми і критика в учнівському колективі , принципова оцінка недоліків у поведінці та характері окремих школярів . 
У цілому можна відзначити , що психологічні механізми впливу цих факторів на стимулювання учнів до самовиховання полягають у тому , що вони збуджують у них переживання внутрішніх суперечностей між досягнутим і необхідним рівнем особистісного розвитку і викликають потребу в роботі над своїм самовдосконаленням . Така потреба періодично з'являється у кожного підлітка і старшого школяра, і , щоб вона не згасала , вчителям і класним керівникам необхідно звертати спеціальну увагу на організацію самовиховання . 
В основі самовиховання лежить принцип випереджаючого відображення в свідомості людини тих дій і вчинків , які він збирається здійснити , визначення тих рис і якостей , які він передбачає виробити у себе . Якщо подібна " уявна програм" формується , вона спонукає особистість до практичних дій з її реалізації , створює стимули для прояву вольових зусиль. Ось чому , коли у людини з'являється потреба в прояві тих чи інших недоліків у своєму характері чи поведінці , важливо поставити чітку мету і обгрунтувати необхідність її досягнення , іноді навіть корисно визначити терміни. 
Одночасно з цим потрібно скласти детальну програму самовиховання і визначити те , чого конкретно необхідно досягти. Починати , звичайно, краще з більш простих програм , наприклад : зжити вживання лайливих слів; не здійснювати необдуманих вчинків ; подолати погану звичку перебивати в розмові співрозмовника ; завжди тримати своє слово і т.д. Програми в міру набуття досвіду самовиховання , природно , повинні ускладнюватися, удосконалюватися і ставати більш довготривалими . (Див. додатковий ілюстративний матеріал. ) 
методи самовиховання 
Намічаючи програму самовиховання , необхідно також визначити її методи . Найважливішими з них є: 
самопереконання і самонавіяння ; 
самообязательство ; 
самокритика ; 
уявний перенесення себе в становище іншої людини ( емпатія - тобто співпереживання) ; 
самопримус ( самонаказ ) ; 
самонаказание та ін (Див. додатковий ілюстративний матеріал. ) 
 
Коротко охарактеризуємо дані методи . 
1 . Метод самопереконання . Сутність його полягає в тому , що учень , виявивши свої недоліки , переконує себе в необхідності зжити цей недолік , при цьому не можна обмежуватися тільки уявним самопереконанням . Набагато ефективніше воно стає тоді , коли учень буде вголос переконувати себе , тобто промовляти вголос той недолік , над усуненням якого він працює. 
2 . Метод самонавіювання . Його сутність полягає в тому , що людина сама прагне впливати на власну психіку і почуття , сам , як правило , вголос вселяє собі , як буде вести себе або яких дій не буде робити. Вплив самонавіювання обумовлюється тим , що , закріпившись у свідомості і почуттях учня , воно визначає його поведінку. 
3 . Самообязательство . Цей метод за своєю сутністю близький до методу самопереконання . Суть його полягає в тому , що учень , задавшись метою подолати у себе той чи інший недолік або виробити якесь позитивне якість , бере на себе певне зобов'язання . Для більш міцного його закріплення у свідомості його необхідно також неодноразово промовити вголос , в такому випадку воно і буде спонукати учня до досягнення наміченої мети і сприяти формуванню відповідної звички. 
4 . Метод самокритики . Сутність його полягає в тому , що учень , який виявив у себе той чи інший недолік і поставив перед собою мету зжити його , піддає себе самокритики з тим , щоб мобілізувати свої вольові зусилля до його якнайшвидшому подоланню . 
5 . Метод емпатії , або уявного перенесення себе в становище іншої людини , співпереживання його почуттів . Цей метод досить хороший, коли мова йде про самовиховання чуйності до людей , прагнення до взаємодопомоги . Сутність його відображена в самій назві. Вона полягає в тому , що в процесі самовиховання школяр виробляє у себе позитивні якості і долає негативні , ставлячи себе в положення іншої людини , співпереживаючи його почуттів , і таким чином спонукає себе до самовдосконалення. Коли , наприклад , учень бачить , з якою неприязню сприймають люди черствість , бездушність , грубість , і співпереживає їх почуттів , він замислюється над тим , щоб подолати у себе ці недоліки. 
6 . Самопримус , або самонаказ . Це дуже дієвий метод самовиховання . Він застосовується в тих випадках , коли учень визначив ті чи інші правила , норми своєї поведінки , але не виявляє достатньої сили волі в дотриманні даного правила . Тому даний метод можна застосовувати для розвитку необхідних вольових якостей. 
7 . Метод самонаказанія . Як випливає з його назви , він застосовується тоді , коли в процесі самовиховання людина робить ті чи інші відступу від намічених ним самим правил поведінки. Виявивши такі відступи , потрібно обов'язково використовувати певні санкції по відношенню до себе самого і застосувати те чи інше покарання . (Див. додатковий ілюстративний матеріал. ) 
Викладене показує , що якщо уявити процес самовиховання в цілому , то в його структурі виділяються ряд компонентів . 
Компоненти процесу самовиховання : 
критичний аналіз , оцінка своїх недоліків і постановка конкретної мети самовиховання ; 
розробка програми самовиховання ; 
визначення його методів; 
аутотренінг , тобто безпосередня ( внушающего плану ) робота особистості над собою ; 
самоконтроль. (Див. додатковий ілюстративний матеріал. ) 
 
Важливу основу в процесі самовиховання і саморозвитку учня має педагогічне керівництво . 
Зміст і форми роботи педагога з організації самовиховання можуть бути найрізноманітнішими. Тут багато чого залежить від того , наскільки самі вчителі компетентні в питаннях самовиховання і його методів , якою мірою вони знайомі з науковою та популярною літературою з цієї проблеми , наскільки відповідально вони ставляться до виконання своїх педагогічних обов'язків . 
У цілому організація педагогічного керівництва самовихованням здійснюється за трьома основними напрямками. До них відносяться: 
формування думки учнівського колективу про необхідність і користь самовиховання ; 
надання допомоги учням у з'ясуванні сутності самовиховання , його методів та шляхів здійснення; 
практична допомога учням у розробці програм самовиховання та їх реалізації. (Див. додатковий ілюстративний матеріал. ) 
 
Практична робота з реалізації цих напрямків дозволить учням отримати більш чітке уявлення про зміст роботи над собою. Так , при здійсненні роботи з формування громадської думки в учнівському колективі з питань самовиховання , необхідно розуміти , що не всі учні знають , що таке самовиховання , інші займаються ним потай від товаришів , соромлячись цього заняття , треті взагалі не чули про роботу над собою. Все це потрібно мати на увазі і на переконливих прикладах відомих людей показувати , як важливо самому людині удосконалювати себе , боротися зі своїми недоліками. 
З питань самовиховання необхідно проводити етичні бесіди , виносити ці питання на обговорення учнівських зборів , присвячувати їм шкільні вечори , зустрічі з відомими людьми і т.д. Тематика цих форм виховної роботи може охоплювати найрізноманітніші аспекти даної проблеми: "Що таке самовиховання " , " Як долати свої недоліки " , "Методи самовиховання " та ін Корисно , щоб перед учнями з цих питань виступали не тільки вчителі і класні керівники , але і вчені , лікарі , психологи , працівники виробництва , ветерани війни та праці. 
 
Особливе значення в організації самовиховання має формування в учнів моральних ідеалів . Носієм їх найчастіше буває конкретна людина - видатний громадський діяч , вчений , воєначальник , герой праці . Тільки в процесі пізнання зразків героїзму і подвигів , незламної вірності Батьківщині, народу в учнів будуть формуватися моральні ідеали , які спонукають їх до роботи над собою. 
Однак роз'яснювальними заходами і організацією пізнавально -просвітницької діяльності не можна обмежувати цю роботу. Не менш важливою її формою є надання практичної допомоги учням у самовихованні . З цією метою корисно обговорювати , як потрібно ставити цілі самовиховання з подолання тих чи інших недоліків у поведінці та характері , як використовувати методи самопереконання , самонавіювання , самопрінужденія та інші в роботі над собою. 
Таким чином , в якості висновку слід зазначити , що самовиховання виступає як важливий засіб розвитку і особистісного формування учнів тільки за умови , якщо вчителі звертають належну увагу на його організацію і в стані вміло і грамотно його спрямовувати.

9.Процес перивиховання.Охарактеризуйте і визначте його функції та етапи.

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під  впливом негативних умов виховання.

Як правило, перевиховання здійснюють завдяки переконанню дією. З цією метою залучають вихованця до значущої для нього і корисної загалом діяльності, що дає йому змогу по-новому глянути на світ і на себе, спонукає до більш адекватної поведінки.

Функції перевиховання. Процес перевиховання пов'язаний із реалізацією функцій відновлення, компенсування, стимулювання і виправлення.

Функція відновлення. Передбачає створення таких умов, у яких індивід зміг би знову виявити себе гармонійною особистістю, тобто відновити позитивні якості, якими він володів до часу, коли в його поведінці стали переважати девіантні риси. Такого індивіда називають ще педагогічно занедбаним.

Функція компенсування. Вимагає створення таких умов у процесі перевиховання, за яких індивід зміг би перевершити свої недоліки у певній діяльності успіхами в інших сферах, щоб утвердитися в очах ровесників, товаришів.

Функція стимулювання. Реалізація її пов'язана зі спрямуванням зусиль на активізацію дій індивіда в тій галузі, де він зміг би найповніше виявити свої позитивні якості.

Функція виправлення. Суть її виявляється у допомозі вихованцю звільнитися від негативних рис.

Розуміння суті функцій перевиховання  дає змогу кваліфікованіше будувати цей процес і домагатися позитивних результатів.

Етапи перевиховання. Процес перевиховання є складним, багатоетапним. Кожен етап, маючи певні універсальні особливості, по-своєму реалізується у різних середовищах і настає тільки після завершення попереднього, що теж залежить від конкретної ситуації. Таких етапів педагогіка виділяє чотири: підготовчий, початковий, перелом ний, завершальний.

Підготовчий етап. Головне завдання в цей період - детально вивчати й аналізувати позитивні й негативні риси індивіда, умови, які спричинили їх виникнення, визначити шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних рис, конкретні завдання та зміст процесу перевиховання. На основі цих відомостей складають програму перевиховання. Водночас вихованець має переживати сам факт свого незвичного становища в колективі. Завдяки самоаналізу і самооцінці поведінки в нього з'являється бажання змінитися на краще, але він ще чітко не уявляє, як це зробити. Відбувається боротьба мотивів поведінки: бажання виправитися гальмується попередньою системою мотивації. Згодом позитивні мотиви перемагають. Своєчасне заохочення навіть незначної перемоги над собою допомагає подолати внутрішні конфлікти, зміцнити позитивну мотивацію поведінки.

Початковий етап. Починається реалізація наміченої програми перевиховання. Завдяки виконанню запланованих заходів відбувається подолання помилкових поглядів і переконань, зміцнюються й формуються позитивні риси характеру, навички, звички, зникають девіантні. На цьому етапі вихованець не виявляє особливої активності, тому процес його виправлення спочатку відбувається повільно: він із недовірою ставиться до педагога та його виховних впливів. Тому виховну роботу насамперед слід спрямовувати на подолання психологічного бар'єра, перебудову самосвідомості й самооцінки, щоб сформувати у вихованця готовність до виправлення. Згодом унаслідок виховного впливу вихованець починає усвідомлювати потребу змінитися на краще. У цей період динамічний стереотип попередньої поведінки конфліктує з вимогами учнівського, студентського, виробничого колективу, а невиправдане використання покарань може суттєво ускладнити досягнення мети перевиховання.

Переломний етап. Особливістю його є те, що вихованець добровільно виконує свої зобов'язання, виявляє самостійність і активність. У цей час важливо не лише формувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, переорієнтовувати помилкові, а й нагромаджувати позитивний досвід поведінки учня, залучаючи індивіда до виконання різних доручень, до участі в житті колективу, стосунки в якому базуються на взаємній вимогливості й допомозі. У цей період вихованець уже усвідомлює, що він на правильному шляху, і діє відповідно до нових переконань, отримуючи моральне задоволення від перемоги над собою. У нього з'являється бажання діяти так само й надалі.

Завершальний  етап. Пов'язаний він зі створенням умов для залучення вихованця до активної участі в усіх видах діяльності, нагромадженням позитивного досвіду поведінки, розширенням сфери самовиховання.

Перехід до конкретного етапу перевиховання  у різних вихованців залежить від  рівня їх педагогічної занедбаності, ставлення до процесу перевиховання, ефективності навчально-виховної роботи в закладі освіти. Майстерність педагога полягає в тому, щоб своєчасно  помітити зрушення в розвитку вихованця, скоригувати програму роботи з ним, намітити нові завдання й вимоги, уникнути «тупцювання на місці».

На кожному етапі перевиховання  слід дотримуватися відповідних  принципів, які визначають основні  вимоги до змісту, форм і методів  виховної роботи з певною категорією осіб і забезпечують її ефективність.

10.Охаректеризуйте основні  умови успішного застосування комплексного підходу у вихованні.

Комплексний підхід (від лат. соmplexus -— поєднання, зв'язок) до виховання передбачає діалектичне забезпечення єдності вимог у системі всебічного гармонійного виховання (морального, розумового, трудового, естетичного та фізичного), а також єдності й узгодженості форм, засобів і методів впливу на особистість з боку різних соціальних інституцій (сім'ї, загальноосвітніх та професійних закладів, дошкільних та позашкільних виховних закладів, засобів масової інформації) (рис. 1). 
 
 
 
 
 
Рис. 1. Структура комплексного підходу до виховання. 
^  
Ідея цілісності виховного процесу реалізується шляхом комплексного підходу. 
 
Комплексність - це єдність цілей, завдань, змісту, методів і форм виховного впливу і взаємодії. ^ Комплексний підхід до виховання виконує одночасно декілька функцій: 
 
1) орієнтує побудову системи виховання на цілісну особистість, а не на окремі її якості; 
 
2) сприяє всебічному розвитку особистості, який є результатом комплексного вирішення виховних завдань; 
 
3) сприяє гармонійному розвиткові особистості шляхом здійснення єдності і взаємозв'язку всіх напрямів сучасного виховання, їх певного співвідношення і супідрядності;  
 
4) сприяє ефективності виховання, що передбачає одночасне вирішення не однієї, а декількох виховних завдань, природно, піднімає його результативність. 
Між виховними впливами існують десятки, сотні, тисячі залежностей і обумовленостей. Ефективність виховання врешті-решт визначається тим, що ці залежності й обумовленості враховуються, точніше, здійснюються на практиці (В. О. Сухомлинський). 
 
^ Сучасні технології виховання реалізують основні функції комплексного підходу шляхом: 
 
1) впливу на свідомість, почуття і поведінку вихованців; 
 
2) органічного поєднання виховання (зовнішнього педагогічного впливу) і самовиховання особистості; 
 
3) єдності та координації виховних зусиль усіх соціальних інститутів і об'єднань, які займаються вихованням, а саме - сім'ї, школи, колективів і груп, засобів масової інформації, літератури, мистецтва, органів правопорядку та ін.; 
 
4) використання системи конкретних виховних справ, які одночасно вирішують завдання інтелектуального, фізичного, патріотичного, морального, естетичного й екологічного виховання в єдиному виховному процесі; 
 
5) системного підходу до процесу виховання - послідовності і супідрядності всіх компонентів виховання, їх взаємозв'язків і взаємовпливу; 
6) врахування зовнішніх і внутрішніх факторів, які сприяють чи перешкоджають одержанню найоптимальніших результатів виховної роботи.