Охаректеризуйте сутність виховання як суспільного явища та педагогічного процесу

Вияв мiжособистiсних конфлiктiв можливий i практично неминучий  у трудовому колективi. Тут можна  видiлити основнi типи конфлiктiв залежно  вiд службового становища, яке займають конфлiктуючi сторони: а) керiвник—пiдлеглий; б) мiж працiвниками одного рангу.

Виходячи iз зазначеного, узагальнення способiв розв’язання  конфлiктiв дозволяє звести їх до чотирьох видiв:

1. використання вже iснуючих об’єктивних критерiїв. У цьому випадку можливi два варiанти. Перший — сторони приймають iснуючий порядок вибору i застосування об’єктивних критерiїв. Другий — сторони самi встановлюють цей порядок, виходячи iз здорового глузду i своїх iнтересiв;
2. використання справедливих процедур. Цей спосiб передбачає удосконалення методiв розпiзнавання й структурування конфлiктiв, щоб застосувати до них той або iнший тип справедливих процедур;
3. часткове використання об’єктивних критеріїв. Цей спосiб надає можливiсть вирiшувати однi аспекти конфлiктної ситуацiї за допомогою об’єктивних критерiїв, а iншi — за допомогою справедливих процедур;
4. застосування цiннiсного аналiзу. В його основу покладено iдею цiннiсної свiдомостi, як заснованої на цiнностях форми свiтогляду, яка задовольняє такi встановленi вимоги:
5. гуманiстичний i екологiчний риторизм, пов’язаний з необхiднiстю допомагати бiдним, голодним людям у рiзних регiонах свiту, але не порушуючи при цьому досягнень у сферi прав i свобод iндивiда;
6. глобальний масштаб вiдповiдальностi (як стосовно людських спiльнот, так i щодо природного оточення);
7. урахування принципiв соцiокультурної специфiки, iсторизму i функцiоналiзму в етичних мiркуваннях;
8. виокремлення кiл цiнностей з рiзним статусом, поширенням, правилами використання;
9. виокремлення загальної значущостi цiнностей i їх переваг (вищого статусу);
10. виявлення i поширення цiнностей у режимi комунiкацiї iндивiдiв, спiльнот з рiзними етнiчними позицiями.

39.Доведіть,що розвиток особистості  і колективу – взаємообумовлені процеси;що колективне виховання не заперечує «вільне» виховання.

Групова форма організації  виховання у школі одержала назву  колективної. Колектив (від лат. collectivus — збірний) 
— група людей, об’єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю. Спільна діяльність є формою задоволення різних потреб людини. Так, у соціальній сфері зародились общини, громади, сходи, козацькі круги, сім’я; виробничо-економічній — артілі, бригади, трудові об’єднання, кооперативи; суспільно-політичній — гуртки, союзи, фонди, партії, громадські організації; культурно-спортивній 
— клуби, гуртки за інтересами, товариства, команди, ансамблі; релігійній — монастирські братії, приходи, собори тощо. 
Більшість людей входить до тих чи інших об’єднань, які є фактично колективами. У цьому розумінні колектив є явищем нормального сукупного людського співіснування, формою ділової і товариської взаємодії, досягненням людської цивілізації. Колективність — якість людини, яка проявляється в її здатності до взаєморозуміння, взаємодії, прояві солідарності, взаємодопомоги, відповідальності. Світове розуміння колективності — загальнолюдська солідарність. 
Довгі роки державна доктрина Радянського Союзу стверджувала пріоритет колективно-суспільного над індивідуальним. Відповідно до відомої тези К. Маркса, Ф. Енгельса «…лише в колективі індивід одержує засоби, які дають йому можливість всебічно розвивати свої задатки, і, отже, тільки в колективі можлива особиста свобода» ставилося завдання виховувати людей у дусі колективізму, рішуче переробляти їх. Виховання в дусі колективізму стало провідним принципом педагогіки, формування колективу — головною метою виховної роботи, а сам колектив — основним засобом і формою досягнення цієї мети. 
Відмова від орієнтації на особистість вважалася великою перевагою соціалістичної системи виховання і значним кроком уперед у розвитку теорії і практики виховання. Педагогічні основи організації і виховання дитячого колективу розробили Н.К. Крупська, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та інші видатні педагоги. 
За багато десятиліть колективістичного виховання наша школа мало досягла у формуванні людини нового типу. Гіпертрофічний підхід до колективу, загальних дій, заходів не передбачав створення умов для прояву й утвердження в діяльності кожного індивіда. Тому спроби переробити індивідуальну природу людини виявилися прямолінійними і спрощеними. 
Осмислення минулого свідчить, що у вихованні не можна допускати крайнощів: культивувати лише колективізм чи, навпаки, лише розвиток індивідуальності на шкоду колективістичним якостям особистості. Дозрілій уяві про виховання найбільшою мірою відповідає гармонія особистого і колективного. 
Яскрава особистість, її індивідуальний досвід, оригінальність статусу чи позиції можуть здатися привабливими в очах членів колективу. В такому випадку соціальний досвід колективу може змінитися: збагатитися чи збідніти, якщо новий лідер орієнтує колектив на нижчу систему цінностей, ніж та, якої він вже досягнув. 
У школі третій варіант зустрічається зрідка. Але, враховуючи діяльність так званих неформальних лідерів, а значить, і наявність подвійних, а інколи й потрійних систем цінностей і взаємин, цей варіант ігнорувати не можна. 
Звичайно, розглянуті варіанти не вичерпують усієї багатогранності відносин особистості і колективу. Кожен конкретний випадок може бути проаналізований педагогом на основі знання психологічних механізмів мотивації діяльності і поведінки особистості, а також закономірностей соціальної педагогіки і психології.

40.Охарактеризуйте найбільш розповсюджені  моделі розвитку віносин між  особистістю і колективом.

Науковими дослідженнями  відкрито три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю  і колективом: 1) особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) особистість  і колектив знаходяться в оптимальних  взаєминах (гармонія); 3) особистість  підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожному з цих загальних  варіантів виділяється безліч ліній  взаємин, як наприклад: колектив відмовляється  від особистості; особистість ігнорує  колектив; співіснування за принципом  невтручання та ін. 
У першому варіанті особистість може: 
а) підкорятися вимогам колективу добровільно, 
б) поступатися перед колективом як зовнішньою силою, що має вищість, 
в) намагатися зберігати свою незалежність та індивідуальність, підкоряючись колективу лише зовні, формально. 
Якщо особистість схиляється перед колективом, сприймає його цінності, колектив «поглинає» її, підпорядковує нормам і традиціям свого життя. 
У другому варіанті поведінки, коли особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах, можливі такі шляхи розвитку подій: 
а) особистість зовні підкоряється вимогам колективу, зберігаючи внутрішню незалежність; 
б) гармонізація особистості й колективу. 
Типовою моделлю відносин особистості і колективу недавньої нашої школи було співіснування. За цією моделлю учень зовні сприймає норми і цінності колективу, висловлює ті судження, яких від нього чекають, поводить себе так, як це прийнято в колективі. Проте поза колективом він думає і чинить інакше. У більшості випадків у колективі встановлюється подвійна система цінностей: у межах організованої за участю педагогів діяльності існують позитивні взаємини, в неорганізованому спілкуванні — негативні. Причиною цього явища є те, що вихованці не можуть проявити свою індивідуальність у колективі. Запропоновані їм ролі вони виконують вимушено. Виходом з ситуації може бути розширення діапазону ролей, ствердження учня в новій позиції у колективі. 
Гармонізація особистості і коллективу є ідеалом взаємовідносин. Дані досліджень свідчать, що комфортними умовами свого життя в колективі вважають лише 5 % опитаних учнів. Поглиблене вивчення цих дітей показало, що вони наділені особливими природними колективістичними якостями, тому здатні вживатися в будь-якому колективі. До того ж вони набули позитивного соціального досвіду в добре сформованих колективах. 
У третьому варіанті взаємовідносин особистості і колективу, коли особистість підкоряє собі колектив, можливі два шляхи розвитку колективу: а) збагачення соціального досвіду, б) втрата раніше набутого соціального досвіду.

41.Визначте найбільш ефективні  форми позакласної виховної роботи  в сучасних умовах школи. 
Найбільш поширене таке розподіл форм позакласної роботи: індивідуальні , гурткові , об'єднуючі і масові . Індивідуальна робота - це самостійна діяльність окремих учнів , спрямована на самовиховання . Наприклад: підготовка доповідей , номерів художньої самодіяльності , підготовка ілюстрованих альбомів і т.д. Це дозволяє кожному знайти своє місце у загальній справі. Ця діяльність вимагає від вихователів знання індивідуальних особливостей учнів шляхом бесід , анкетування , вивчення їх інтересів . Гурткова позакласна робота сприяє виявленню та розвитку інтересів і творчих здібностей у певній галузі науки , мистецтва , спорті. Найбільш поширені такі її форми , як гуртки та секції ( предметні , технічні , спортивні , художні) . У гуртках проводяться заняття різного типу : це доповіді , обговорення творів літератури , екскурсії , виготовлення наочних посібників , лабораторні заняття , зустрічі з цікавими людьми та ін Звіт роботи гуртка за рік проводиться у вигляді вечора , конференції , виставки , огляду . 
До об'єднуючих форм роботи відносяться дитячі клуби , шкільні музеї , суспільства. Широке поширення отримують клуби дружби , вихідного дня , цікавих зустрічей. Діють вони на засадах самоврядування , мають свої назви , статути . Робота клубів будується по секціях. Так інтернаціональні клуби можуть мати секції: кореспондентську , вивчення історії , географії , економіки , культури країни , з якою дружать діти. Профільні клуби ( літературні , юного фізика , хіміка , математика ) . Метою політичних клубів може стати вивчення молодіжного руху за кордоном, вивчення історії політичних вчень та ін Поширеною формою є шкільні музеї. За профілем вони можуть бути краєзнавчі , історичні , історико - літературні , природознавчі , художні . Основна робота у шкільних музеях пов'язана зі збором матеріалів. Для цього проводяться походи , експедиції , зустрічі з цікавими людьми , ведеться широке листування , робота в архіві . Матеріали музею повинні використовуватися на уроках , для просвітницької діяльності серед дорослого населення. Необхідно , щоб робота шкільного музею проходила в контакті з державним , який повинен надавати їм наукову та методичну допомогу. 
Форми масової роботи належать до числа найбільш поширених в школі. Вони розраховані на одночасне охоплення багатьох учнів , їм властива барвистість , урочистість , яскравість , великий емоційний вплив на дітей. Масова робота містить у собі великі можливості активізації учнів . Так конкурс , олімпіада , змагання , гра вимагають безпосередньої активності кожного. При проведенні ж бесід , вечорів , ранків лише частина школярів виступають в якості організаторів і виконавців. У таких заходах , як відвідування спектаклів , зустріч з цікавими людьми , всі учасники стають глядачами. Співпереживання , що виникло від участі у спільній справі служить важливим засобом згуртування колективу . Традиційною формою масової роботи є шкільні свята . Вони присвячуються датам календаря , ювілеям письменників , діячів культури. Протягом навчального року можливе проведення 4-5 свят. Вони розширюють кругозір , викликають почуття прилучення до життя країни. Широко використовуються конкурси , олімпіади, огляди . Вони стимулюють дитячу активність , розвивають ініціативу. У зв'язку з конкурсами зазвичай влаштовуються виставки , які відображають творчість школярів: малюнки , твори, вироби . 
Огляди - найбільш загальна змагальна форма масової роботи . Їх завдання - підведення підсумків та поширення кращого досвіду , посилення діяльності з профорієнтації , організація гуртків , клубів , виховання прагнення до загального пошуку . 
Формою масової роботи з дітьми є класна година . Він проводиться в рамках відведеного часу і є складовою частиною виховної діяльності . Будь-яка форма позакласної роботи повинна бути наповнена корисним змістом . Характерною особливістю позакласної роботи є те , що в ній найбільш повно реалізується принцип взаємного навчання , коли старші , досвідченіші учні , передають свій досвід молодшим . У цьому полягає один з ефективних способів реалізації виховних функцій колективу .

42.Дайте характенристику позашкільних  навчально-виховних закладів,та  їх вплив на виховання особистості.

Позашкільні навчально-виховні  заклади — широкодоступні заклади  освіти, які дають дітям та юнацтву  додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості  у творчій самореалізації та організації  змістовного дозвілля. 
 
До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. 
 
Такі заклади можуть бути комплексними і профільними. Комплексний — творчі об'єднання за інтересами (гуртки, секції, ансамблі, театри тощо). Профільний — забезпечує умови для розвитку природних нахилів та інтересів дітей і підлітків, задоволення їх потреб з певного напряму діяльності. Усі вони працюють за річним планом, навчальний рік у них починається, як правило, 10 вересня поточного року і закінчується 26 травня наступного року. 
 
Набір учнів відбувається як на безконкурсній основі, так і за конкурсом, умови якого виробляє сам заклад. Навчально-виховний процес здійснюється диференційовано, відповідно до індивідуальних можливостей дітей та з урахуванням їх вікових особливостей. 
 
Палаци та будинки дитячої творчості організовують гуртки (наукові, технічні, мистецькі, спортивні тощо), творчі колективи художньої самодіяльності (хори, оркестри, ансамблі пісні й танцю, театральні колективи та ін.), клуби любителів природи. 
 
Центри і станції юних техніків проводять серед школярів роботу в галузі техніки, організовуючи гуртки радіотехнічні, авіамодельні, фотолюбителів, телемеханіки та інші. 
 
Центри і станції юних натуралістів мають на меті виховання в учнів любові й інтересу до природи, формування у них умінь і навичок дослідницької роботи. Працюють гуртки юних городників, тваринників, садоводів, механізаторів сільського господарства та ін. 
 
Центри та станції юних туристів організовують подорожі школярів за межі постійного проживання для відпочинку і вивчення рідного краю та інших країн. Подорожі можуть бути пішохідними, лижними, автомобільними, авіаційними, велосипедними, водними, залізничними, комбінованими. 
 
Дитячі спортивні школи готують на базі всебічного фізичного розвитку кваліфікованих спортсменів. У таких школах працюють секції з окремих видів спорту, а в них — навчальні групи за статтю, віком і ступенем спортивної підготовки учнів. 
 
Дитячі залізниці сприяють розширенню технічного кругозору та розвитку технічної творчості учнів, допомагають в організації професійної орієнтації. 
 
Дитячі бібліотеки надають практичну допомогу школярам у засвоєнні ними знань з основ наук, сприяють розвитку читацьких інтересів, вихованню читацької культури, любові до книги. 
 
Важливим завданням позашкільних установ є надання школам допомоги в організації позакласної виховної роботи з учнями. В Україні діє три державні позашкільні заклади — еколого-натуралістичний центр, центр науково-технічної творчості, центр туризму і краєзнавства. Як науково-методична установа функціонує Національний центр естетичного виховання. Набуло поширення створення позашкільних навчально-виховних закладів нового типу: навчально-дослідницьких та творчо-виробничих центрів творчості, туризму, краєзнавства, шкіл мистецтва, спортивно-технічних шкіл, клубних закладів, театральних комплексів, соціально-педагогічних комплексів, кіноцентрів, міжшкільних клубів тощо. 
Вимоги до діяльності позашкільних установ випливають із загальних принципів організації позакласної та позашкільної роботи, що передбачають органічний зв'язок позашкільних установ з виховною діяльністю школи; узгодженість дій з виховною роботою дитячих та юнацьких організацій, сім'ї і громадськості; масове охоплення дітей за умови дотримання добровільності щодо участі в гуртках і секціях позашкільних установ; поєднання масових, групових та індивідуальних форм виховної роботи; вільний вибір дітьми характеру творчої діяльності; стимулювання їх активної творчої діяльності.

43.Проаналізуйте завдання,які стоять  перед позашкільними установами.У  чому специфіка їх роботи в  умовах сучасності.

Сутність позашкільної освіти та виховання як складової частини системи освіти України визначають специфічні умови її функціонування, а саме: диференційованість, динамічність, гнучкість, мобільність, варіативність, доступність тощо.

Позашкільна освіта та виховання — процес безперервний. Він не має фіксованих термінів завершення і послідовно переходить із однієї стадії у другу від створення умов, сприятливих для творчої діяльності дітей та підлітків, до забезпечення їх співробітництва у творчому процесі та самостійної творчості, яка і формує потребу особистості у подальшому творчому сприйнятті світу.

Зміст позашкільної освіти та виховання у порівнянні з базовою і професійною освітою грунтується на інших засадах. Такими засадами є особистісні замовлення дітей і їх батьків. Ці замовлення постійно розвиваються, варіюються, в чому і простежується безперервна динамічність цієї ланки освіти, її нестандартність та варіативність.

Особливість позашкільного  навчально-виховного процесу полягає у проектуванні таких педагогічних методик та технологій, що могли б якнайповніше допомогти дітям зорієнтуватися і самореалізуватися у складній багатогранній соціокультурній ситуації.

Позашкільна освіта та виховання  здійснюється в закладах, які покликані  сприяти соціальній адаптації особистості у реальному житті, у відкритій системі соціалізації і розглядається як найбільш демократичний та гнучкий засіб залучення сім'ї до співпраці у вихованні і розвитку дітей і підлітків. Вона передбачає самостійний вибір і використання її суб'єктами доступних для сприйняття різноманітних форм і методів навчально-виховного процесу: визначення форм і методик навчання та виховання, тематики наукових досліджень, навчально-виховних курсів та спецкурсів і послідовність їх опанування з урахуванням вікових особливостей, здібностей та інтелектуальних можливостей особистості.

Система позашкільної освіти та виховання базується на історично обумовлених традиціях виховання особистості, створених представниками різних національних спільнот України: суспільних та родинних цінностях, ідеях, поглядах, переконаннях, ідеалах і реалізується позашкільними закладами освіти, іншими закладами освіти у позаурочний час, дитячими молодіжними організаціями, творчими дитячими та молодіжними об'єднаннями за місцем проживання, на підприємствах, у різних організаціях і установах.

Головна мета позашкільної освіти та виховання — створення умов для творчого, інтелектуального, духовного та фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у вільний від навчання час, підготовка підлітків до життя в умовах переходу до ринкової економіки при впровадженні якісно нових форм і методів організації позашкільної життєдіяльності підлітків, задоволення їх освітніх потреб шляхом залучення до науково-експериментальної, дослідницької, технічно-конструкторської, художньої, декоративно-прикладної, еколого-природничої, туристсько-краєзнавчої та інших видів творчості.