Охаректеризуйте сутність виховання як суспільного явища та педагогічного процесу

Відповідно до вікових  можливостей мислительної діяльності діти повинні здобувати чіткі  знання про предмети: їх призначення, якості (колір, величина, форма), властивості, матеріали, з яких вони зроблені; про  явища живої і неживої природи, їх взаємозалежності й закономірності; про суспільні явища та їх взаємозв'язки; про людину взагалі і про самого себе. Підбір і систематизація знань  повинні допомогти дитині пізнати  найпростішу взаємозалежність між  явищами. Наприклад, при ознайомленні з явищами природи дитина має  усвідомити загальну закономірність залежності будови тіла тварини від умов її існування.

У ранньому віці знання про  навколишнє середовище стосуються насамперед безпосереднього оточення. З оволодінням  дитиною основними вміннями і  навичками продуктивної, ігрової  та навчальної діяльності розширюються її знання про предмети, явища природи  і суспільного життя, правила  і норми поведінки тощо.

2. Формування умінь і  навичок розумової діяльності. Передавання  дітям знань передбачає формування  в них певних способів сприймання (вміння спостерігати, розглядати  і обстежувати предмети тощо), розвиток пізнавальних процесів (мовлення, мислення, уяви, пам'яті, уваги).

У процесі розвитку чуттєвих способів пізнання розумові операції спершу відбуваються на сенсорному (чуттєвому) рівні. Знання, здобуті на основі цих  способів пізнання, Постають як уявлення. З розширенням кола уявлень, узагальненням  знань розвиваються складніші мислительні  дії (порівняння, класифікація), які  розгортаються на основі не лише чуттєвого, а й раціонального пізнання. Ці процеси пов'язані насамперед із розвитком мовлення (поповненням  і активізацією словника, вихованням звукової культури), зв'язного мовлення (мовлення, для якого характерний  змістовий і граматичний зв'язок слів, словосполучень, речень) як важливими  напрямами розумового виховання. Адже слово є основним засобом пізнання навколишнього світу, усвідомлення зв'язку між предметами і явищами, джерелом знань. Мовлення за допомогою  сформульованого на словах завдання спрямовує дитину на пошуки способів його вирішення, відображає зміст конкретних образів-уявлень, є інструментом узагальнення, аналізу, порівняння, формує судження і умовисновки.

З розвитком сенсорики (чуттєвої сфери) відбувається перехід до логічного  мислення, дитина набуває загальних ^явлень, які стають основою розвитку її пізнавальної активності.

 

50.В чому суть та структура  світогляду,яке його суспільне  призначення і функції.

Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного (природного) та духовного начал. Духовне та природне, як її суттєві якості, існують і  виявляють себе у тісному взаємозв´язку. Людина укорінена в життя не тільки інстинктом, а й духом, поєднує  в собі природу і культуру, тіло і дух. 
Людина живе свідомо, мотивує свої вчинки (не лише пропускає через свідомість, але й певним чином виправдовує). Завдяки свідомості вона організовує своє життя в часі (співвідносить сучасне з минулим і майбутнім), в просторі (бере до уваги співвідношення «ближче — дальше»), враховує в своїй діяльності причинні зв´язки тощо. Свідомість потрібна їй не тільки для організації та підтримання природного існування. Вона духовно укорінює людину в життя. Через релігію, мистецтво, філософію людина духовно входить у життя, живе зі смислом, вносить у життя певний сенс, формує та сповідує певну духовну настанову щодо життя. 
Втрата сенсу життя, духовних орієнтирів є глибокою трагедією людського буття. Опитування людей, врятованих від самогубства, свідчать, що більшість з них ішла на це, вважаючи, що життя втратило сенс, зневірившись в ідеалах, інших людях, в собі. Однак відомо, що в найнестерпніших умовах виживали, сягали висот у мистецтві, науці, спорті духовно не зломлені люди. Тому духовний вимір людини є таким само суттєвим, як і біологічний, природний. 
Суспільство витворило певні форми, в яких культивується (твориться, зберігається і передається) духовність. Це — мистецтво, мораль, релігія, філософія. Їх гармонійне поєднання в певній особі, в суспільстві формує світогляд. Він постає як духовна цілісність, у якій із найзагальніших позицій осмислюються світ, суспільство і людина. 
Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу. 
Суттєвою рисою світогляду є насамперед певна цілісність поглядів, які стосуються важливих життєвих проблем: що таке світ, чи існує Бог, куди прямує людство, в чому полягає покликання людини тощо. Ці проблеми розглядаються з певної духовної висоти, на основі узагальнення життєвого досвіду народу, особистості. Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу. Людина, на відміну від тварин, тільки частково включена в світ. Вона виокремлює себе з нього, протистоїть йому, вступає з ним у певне відношення, але так, наче перебуває поряд або ззовні світу. Між людиною та світом існує дистанція: вона усвідомлює світ як щось зовнішнє. 
Виокремлюють три основні типи виявів відношення людини до світу: пізнавальний, оцінювальний і практичний. Пізнавальне відношення людини до світу виявляється в тому, що світогляд охоплює насамперед найбільш загальне знання про світ, історію людства й окрему людину. Це знання має відповідати дійсності, бути істинним, щоб гарантувати успішну практичну діяльність. Водночас світогляд включає цінності, ідеали, які регулюють соціальні стосунки в суспільстві і на основі яких відбувається оцінювання соціальних явищ (добро — зло, прекрасне — потворне, справедливе — несправедливе, корисне — некорисне тощо). У цьому полягає оцінювальне відношення людини до світу. Практичне відношення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити або не чинити так чи інакше. 
Структура світогляду органічно зумовлює його функції. 
Функція тлумачення, розуміння світу. Вона є однією з найважливіших, оскільки покликана розтлумачити людині світ, описати його доступною, зрозумілою мовою. Адже світогляд — це світорозуміння. Людина може безпечно жити тільки в тому середовищі, світі, який розуміє. У світі, що не узгоджується з її уявленнями, недоступному для розуміння, непіддатливому для тлумачення, жити важко, а для багатьох людей неможливо. Навіть анімізм, найпримітивніший світогляд наших далеких предків, одухотворюючи навколишню природу, був спрямований на те, щоб зробити її зрозумілою та близькою, спорідненою людині. Психологи довели, що людина нерідко може задовольнитися навіть надуманими, неточними поясненнями, але втрачає впевненість, рівновагу, дезорієнтовується, стикаючись з незрозумілими явищами. Розум конфліктує з тим, що недоступне можливостям його сприйняття. З цієї причини піфагорейці тривалий час приховували відкриті ними ірраціональні величини в математиці. 
Однак буває, що світогляд ґрунтується на тому, що розуму не все підвладне, що існують глибинні таємниці буття, які неможливо збагнути розумом. Психологи, наприклад, стверджують про притаманне людині прагнення до дива, чогось незвичайного; що багатьом людям нецікаво жити в достеменно зрозумілому світі. Цим породжена віра в НЛО, екстрасенсорику тощо. 
Світогляд як світорозуміння може бути раціоналістичним — таким, що визнає всевладдя розуму (Гегель визнавав, що світ — це об´єктивний розум, який за логікою подібний до суб´єктивного розуму людини), та ірраціоналістичним — таким, що вважає основою світу недоступне, непідвладне розуму (воля у Ніцше). 
 
Виокремлені три пласти (знання, цінності, практичні настанови) і функції світогляду дають змогу краще зрозуміти будь-який тип світогляду. Так, марксизм як світогляд є раціоналістичним, оптимістичним, практичноактивним; фашизм — ірраціоналістичним, оптимістичним, активним; буддизм — ірраціоналістичним, песимістичним, пасивним. Крім вищезазначених, світогляд виконує функції об´єднання нації, релігійної общини, соціальної групи. Взаєморозуміння й узгодженість суб´єктів цих соціальних утворень можливі лише за умови, що вони поділяють певний світогляд.

51.Проаналізуйте мету і завдання  естетичного виховання школярів.

У сучасній педагогічній літературі поняття " естетичне виховання" розкривається як невід'ємна складова ідейного, трудового, морального,фізичного  виховання ,як систематичне ,науково  умотивоване звертання до людських емоцій ,які розвивають у школярів такі здібності, що сприяють не тільки естетичному сприйняттю прекрасного  у житті і мистецтві, а й  роблять кожного з них творцем  естетичних цінностей.

Естетичне виховання - це систематичний цілеспрямований вплив на особистість, орієнтований на формування її естетичних ідеалів , смаків і потреб, на вироблення здатності сприймати, переживати й оцінювати прекрасне у природі, житті, мистецтві і праці, на пробудження і розвиток її здібностей і непримеренності до всього потворного і нікчемного в житті й діяльності.Естетично вихована людина вміє бачити, розуміти і створювати прекрасне.

Метологічною засадою  естетичного виховання є наука  естетика. Поняття " естетика " вперше увів німецький філософ А. Баумгартен.Він  у своїй теорії естеики не обмежувався  тільки поняттями прекрасного в  собі, а підкреслював, що естетика –  це наука про вдосконалість у  світі явищ. І.Кант, розширюючи теорію Баумгартена, виділяв два види пізнання: апріорне й емпіричне. За Кантом, апріорні форми знаня закладені у свідомості кожної людини. Цю апріорну істину він називає трансцен-дентальною.

У процесі естетичного  виховання формуються і розвиваються здатність людини до сприйняття і  співпереживання, її естетичні смаки  й ідеали, здатність до творчості  за законами краси, до створення цінностей  у мистецтві та поза ним (у сфері  трудової діяльності, побуті, у вчинках  і поведінці).

Таким чином, естетичному  вихованню властиві дві основні  функції:

- формування естетично-ціннісної  орієнтації особистості;

- розвиток її естетично-творчих  потенцій, які визначають місце  естетичного виховання в суспільному  житті та зв`язок з іншими  видами виховної діяльності.

Естетичне виховання розкриває  всі духовні здібності людини, що необхідні у різноманітних  галузях творчості.

Естетична та художня культура є важливим компонентом духовного  обличчя особистості.Від їх присутьності та степеню розвитку залежить її інтелігентність, творчий напрямок діяльності, особливе відношення до світу та інших людей.

Змістом естетичного  виховання є естетичне сприйняття, естетичне судження, естетичні знання, естетична культура, естетичні почуття, естетичні переживання , естетична насолода, естетичні смаки та естетична діяльність.У комплексі ці категорії розкривають сутність естетичного виховання , розширюють його палітру, становлять його структуру.

Естетичне виховання забеспечує комплексний підхід до розвитку особистості, воно містить в собі трудове та моральне виховання .Воно пронизує усі сфери життєдіяльності людини - а саме глибини її мислення , тендітність почуттів .

Мета естетичного  виховання є людина, яка розкрила повноту своєї сутності, універсальна гармонійна особистість.Ідеал універсальної особистості як мета виховання передбачає її особливе відношення з універсумом ( тобто зі світом як усім існуючим ), внутрішню органічну причетність до нього. Така людина не відчуває себе зачиненим "Я", до якого зовнішній світ ( природний і соціальний ) протистоїть як " не-Я". Вона навпаки усвідомлює себе як частинку природи, що досягла самопізнання , та наявний живий

У процесі естетичного  виховання формуються і розвиваєтьтя здатність вихованця до сприйняття і співпереживання, її естетичні  смаки й ідеали, здатність до творчості  за законами краси ,до створення цінностей у мистецтві та поза ним.

Естетичне виховання розкриває  всі духовні та творчі здібності  людини, що необхідні у різноманітних  галузях творчості.

Таким чином, естетичне виховання  є одним із компонентів цілісного  педагогічного процесу,який повинен сформувати у школярів потяг та вміння будувати своє життя за законами краси.

52.Які методи виховання необхідно  використовувати для формування естетичних потреб.

Найцікавіші задуми вихователя щодо організації естетичного виховання  дошкільнят можуть досягти своєї  мети за правильного добору і комбінування його методів, які класифікують за різними  критеріями:

— за головною педагогічною метою. До таких методів належать переконання; вправляння у практичних діях, спрямованих на перетворення навколишнього середовища; проблемні  ситуації, які спонукають до творчих  і практичних дій; спонукання до співпереживання, емоційно-позитивного відгуку на прекрасне, негативного ставлення  до потворного;

— за загальною та спеціальною  спрямованістю. До цієї групи зараховують  загальнопедагогічні та спеціальні методи, добір яких залежить від  виду мистецтва, до якого педагог  прагне прилучити дітей;

— методи навчання художній діяльності. Серед них виокремлюють наочні (зразок, показ прийомів виконання  дій), словесні (бесіди, інструкції, вказівки, поради, оцінка і самооцінка результатів  діяльності дітей);

— методи розвитку художньо-творчих  здібностей дітей. Ґрунтуються вони на виробленні у дітей уміння діяти  під час вирішення проблемно-пошукових  завдань, у нестандартних ситуаціях.

Дослідники пропонують використовувати  в естетичному вихованні дошкільнят ігрові прийоми навчання, ігрові ситуації, обігрування дитячих робіт на заняттях, що створює позитивну емоційну атмосферу, сприяє ефективному оволодінню зображувальними навичками та вміннями, підвищує якість роботи та сприяє розвитку інтересу до зображувальної діяльності. Особливо важливо забезпечити поєднання  різних видів діяльності у розвитку художніх умінь дошкільників.

Оскільки у дошкільному  віці дитина налаштована передусім  на гру, необхідно, радять дослідники (Н. Кириченко, Т. Науменко), широко використовувати  з метою розвитку її творчості  різноманітні ігрові прийоми:

— ігрові ситуації, які допомагають  розвинути пізнавально-творчу активність; і 

— пісні, загадки, вірші, казки, музичні твори;

— демонстрування епізодів лялькових спектаклів, які і зосереджують увагу, викликають позитивні емоції, інтерес до зображуваного, уяскравлюють, поглиблюють естетичне і задоволення, але не впливають на результати роботи;

— розповіді-малювання з  елементами казки; пошукові ситуації; уявні ситуації.

Діти, в яких виявлено певні  навички, інтереси до художньо-зображувальної діяльності, утворюють контингент дошкільних закладів художньо-естетичного спрямування, в яких під керівництвом педагогів  з художньою | освітою функціонують гуртки, студії, творчі майстерні. Залучають  до участі у них дітей відповідно до їхніх задатків та інтересів. Художня  діяльність створює неабиякі можливості для вияву індивідуальності дитини, тому її знання, розвиток художніх здібностей є першочерговою умовою усвідомлення дитиною себе як наділеної творчим  потенціалом особистості, виховання  в собі відповідальності за свій талант як Божий дар, прагнення, долаючи  найжорсткіші випробування, неповторно реалізувати свій талант. Історія  світової культури знає багато прикладів, коли все це дитина починала усвідомлювати  у ранньому віці. Тому кожен педагог  повинен виходити з того, що, можливо, і його вихованці виношують такі мрії.

Естетичний розвиток пов'язаний з формуванням усіх граней особистості. У дошкільному віці формуються основи потреб і смаків, народжується любов  до мистецтва, заявляють про себе творчі здібності, якими різною мірою  наділена кожна дитина. Для їх реалізації необхідне правильно організоване виховання і навчання, яке враховує особливості віку, індивідуальність.

53.Розкрийте можливості уроків  образотворчого мистецтва для  естетичного виховання школярів.

Мистецтво має унікальні  можливості впливу на людину, тому художньо-естетичне  виховання потрібно розглядати не лише як процес набуття художніх знань  і вмінь, а, насамперед, як універсальний засіб особистісного розвитку школярів на основі виявлення індивідуальних здібностей, різнобічних естетичних потреб та інтересів.

Мета художньо-естетичного  виховання полягає в тому, щоб  у процесі сприймання, інтерпретації  творів мистецтва і практичної художньо-творчої  діяльності формувати в учнів  особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати  естетичну свідомість, загальнокультурну  і художню компетентність, здатність  до самореалізації, потребу в духовному  самовдосконаленні [2].

Загальна мета конкретизується  в основних завданнях, що інтегрують навчальні, виховні й розвиваючі аспекти:

· збагачення емоційно-естетичного  досвіду, формування культури почуттів, розвиток загальних та художніх здібностей, художньо-образного мислення, універсальних  якостей творчої особистості;

· виховання в учнів  естетичного ставлення до дійсності  та мистецтва, світоглядних уявлень  і ціннісних художніх орієнтацій, розуміння учнями зв'язків мистецтва  з природним і предметним середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема  сучасною технікою, засобами масової  інформації;

· виховання здатності  сприймати та інтерпретувати художні  твори, висловлювати особистісне ставлення  до них, аргументуючи свої думки та оцінки;

· розширення і збагачення художньо-естетичного досвіду, опанування художніми вміннями та навичками  в практичній діяльності, формування художньої компетентності - здатності  керуватися набутими художніми знаннями та вміннями, готовність використовувати  отриманий досвід у самостійній  діяльності згідно з універсальними загальнолюдськими естетичними  цінностями та власними духовно-світоглядними  позиціями;

· формування системи знань  та уявлень про сутність, види та жанри мистецтва, особливості художньо-образної мови мистецтв - музичного, візуального, хореографічного, театрального, екранного;

· виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні  відповідно до індивідуальних можливостей  та вікових етапів розвитку, формування навичок художньої самоосвіти та самовиховання

Цілісна педагогічна система  художньо-естетичної освіти та виховання  включає такі складові:

змістовно-цільова - цілі (у соціальному й особистісному вимірах), принципи і завдання, зміст навчання і виховання;

функціонально-процесуальна (педагогічні засоби, форми, методи і прийоми, способи взаємодії, педагогічні технології);

результативно-оцінна (критерії оцінювання проміжних і кінцевих результатів навчання, інтегральні показники художньо-естетичної вихованості, гуманістична експертиза педагогічної системи загалом) [5].

Основою виховного впливу мистецтва на особистість школяра  є навчальна діяльність, адже саме у перебігу систематичного викладання предметів художньо-естетичного  циклу вчитель має змогу цілеспрямовано і систематично виявляти могутній виховний потенціал художніх цінностей, впливаючи  на всіх без винятку учнів молодшого, середнього і старшого шкільного  віку.

Таким чином, методична система  виховання мистецтвом та викладання дисциплін художньо-естетичного  циклу в загальноосвітній школі  має спрямовуватися на розвиток таких  якостей учнів як ініціативність, активність, самостійність, креативність, критичність, забезпечувати умови  для самореалізації та безперервного  самовдосконалення і самовиховання, нейтралізовувати зовнішні антихудожні  впливи мікро- і макросередовища. В  організації практичної художньої  діяльності молодших школярів мають  домінувати ігрові методики [8].