Охаректеризуйте сутність виховання як суспільного явища та педагогічного процесу

Моральність — втілення у практичній діяльності людей моральних переконань, моральних  ідеалів, норм, почуттів та принципів. Моральні переконання — стійкі, свідомі моральні уявлення людини (норми, принципи, ідеали), відповідно до яких вона вважає за потрібне діяти так  і не інакше. Моральні почуття —  стійкі переживання у свідомості людини, які є основою її вольових реакцій в різних ситуаціях, її суб'єктивне  ставлення до себе, інших людей, окремих  явищ суспільного життя, суспільства  загалом. Моральні якості — типові риси поведінки особистості.

Основу  морального виховання становить  етика (від грец. еіпіка — звичка, звичай) — філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження йрозвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми. Вона досліджує моральні категорії, в яких втілені моральні принципи, норми, оцінки, правила поведінки. Сукупність етичних проблем охоплюють питання про те, як має чинити людина (нормативна етика), а також теоретичні питання про походження і сутність моралі.

Характерною особливістю морального становлення  особистості є врахування її менталітету (ментальності) — специфічного світосприймання, світовідчуття, світогляду, бачення  світу і себе у світі, національного  характеру, вдачі, які виробляються під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно-кліматичних  чинників.

Дисциплінованість, організованість — суттєві ознаки моральної вихованості та культури людини. Основою дисципліни є поєднання  методів переконання з метою  формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова для опанування вміннями і звичками моральної поведінки

Основні якості моральності формуються в  ранньому дитинстві на основі так  званого "соціального успадкування". Вирішальною у цьому є роль батьків: їх поведінка, цілеспрямований  вплив на особистість дитини

Провідні  якості моральності формуються в  ранньому дитячому віці на основі так  званого "соціального успадкування". Вирішальну роль у цьому процесі  відіграють батьки: їх власна поведінка  на засадах високої моральності, цілеспрямований вплив на особистість  дитини закладають основи моральних  чеснот особистості.

Процес морального виховання здійснюється у взаємозв’язку з інтелектуальним  розвитком особистості та формуванням  вольових якостей її. У комплексі  вони становлять духовну сферу особистості. Моральне удосконалення – головний і центральний акт людської природи: всі інші шляхи удосконалення  ведуть до нього і тільки з його допомогою стають досконалістю в  повному значенні цього слова. Будь-яке  моральне виховання розпочинається з моралі і віри в моральні ідеали. Мораль як форма суспільної свідомості є зводом правил, норм, вимог, які  регулюють відносини і взаємодію  людей, їх поведінку. Моральність людини позначається на трьох головних сферах її життя: на стосунках з іншими людьми, на її моральному здоров’ї (чисте –  нечисте сумління) і на стані її духовного життя, коли людина знаходить або втрачає духовну рівновагу.

.

46.Який зміст вкладають в поняття  «основи моральної культури».Охарактеризуйте  роботу вчителя з формування  основ моральної культури.

Мораль як форма суспільної свідомості є зводом правил, норм, вимог, які регулюють відношення і взаємодію  людей, їх поведінку. 
Поведінку людини оцінюють за ступенем відповідності певним правилам. Ці правила дозволяють оцінити вчинок і прийти до єдиної думки: добре чи погано вчинила людина. Правило, що має загальний характер, тобто поширюється на багато однакових вчинків, називають моральною нормою. Норма визначає, як людина повинна чинити в тій чи іншій конкретній ситуації. Норми можуть спонукати людину до певних вчинків і дій, а можуть і забороняти їх. 
Залежно від сфер відносин між людьми (професійна, сімейна, міжнародна та інші) норми об’єднуються в групи і регулюються вихідним началом тієї чи іншої сфери – моральними принципами. Так, норми взаємин у педагогічному середовищі регулюються принципами гуманізму, демократизму та ін.; між представниками різних національностей – принципами взаємоповаги, партнерства і под. 
Поняття моралі, що мають загальний характер, тобто охоплюють не окремі відношення, а всі сфери взаємин, спонукають людину скрізь і всюди керуватись ними, мають назву моральні категорії. До них належать такі категорії, як справедливість, доброта, обов’язок, гідність, честь, щастя та інші. Суспільство виробляє зразок моральної поведінки – моральний ідеал, до якого повинні прагнути всі, вважаючи його розумним, красивим, корисним. 
Моральні правила, норми, принципи, категорії, ідеали виступають як форма суспільної моральної свідомості. Індивідуальна мораль з позицій науково-матеріалістичної концепції детермінована суспільством, однак людина вільна у виборі норм поведінки і повинна відповідати за свій вибір. 
Моральна культура особистості – це засвоєння особистістю моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки. 
Структуру моральної культури особистості складають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню моральної культури учнів є формування у них системи моральних знань, почуттів, ставлень, поведінки. 
Моральний розвиток особистості проходить три стадії (Л.Кольберг). На доморальному рівні дитина виконує вимоги, боячись покарання. На конвенційному рівні дотримання моралі визначається намаганням належати групі, суспільству, відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій рівень морального розвитку автономний: людина добровільно обирає моральну поведінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих нею добровільно. 
Вітчизняна психологія і педагогіка трактують процес морального розвитку аналогічно. Відмінністю є те, що розвиток розуміють не як спонтанний, генетичний рух, а як результат соціального і педагогічного впливу. 
Зміст морального виховання учнів передбачає утвердження принципів загальнолюдської моралі – правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей на національному ґрунті. 
 
Формування моральної культури школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про інших, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і под. 
До форм морального виховання відносять спеціальні уроки, етичні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші.

47.Встановіть шляхи морального  виховання школярів у навчальній  позакласній роботі.Покажіть своєрідність  звязків морального виховання  із іншими напрямками виховання.

Виховання моральних  якостей відбувається двома основними  шляхами: 
 
1) учням роз’яснюють моральні норми суспільства;

2.  
   організовують їхню діяльність відповідно до цих норм.

 
 
Слід підкреслити, що методи морального виховання не можуть бути механічно  розмежовані. Вони тісно переплетені  між собою, взаємно проникають один в одного і виступають як органічне  ціле, як єдина система засобів  виховного шляху. В силу цього  аж ніяк не можна протиставляти різні  методи морального виховання з точки  зору їх “більшої” чи “меншої” ефективності.  
 
Моральне життя людини – це наслідок впливу інформації про моральні норми, на її ставлення до суспільства, до інших людей і до самої себе. Учні засвоюють у школі не тільки знання з предметів, передбачених навчальним планом, а й певну систему теоретичних та нормативних знань з етики – науки про мораль. Етичними знаннями вчитель збагачує учнів шляхом роз’яснення принципів і норм моралі в процесі викладання навчального матеріалу, особливо з гуманітарних дисциплін. Цій же меті сприяють спеціальні розповіді вчителя, етичні бесіди та диспути, що проводяться у позанавчальний час, обговорення конкретних питань етики на зборах, в класах (зокрема, після відвідання театру, кіно, музею та ін.), на читацьних конференціях, на факультативах з основ моралі. 
 
Вся система методів морального виховання, які застосовуються у старших класах школи (бесіди, лекції, диспути, громадська діяльність та ін.), має бути спрямована на розвиток самосвідомості учнів, на самовиховання і самовдосконалення.

48.Визначте мету формування екологічної  культури школярів,обгрунтуйте умови  досягненя цієї мети.

Екологічна культура – культура всіх видів людської діяльності, так чи інакше пов¢язаних з пізнанням, освоєнням і перетворенням  природи; складається із знання та розуміння  екологічних нормативів, усвідомлення необхідності їх виконання, формування почуття громадянської відповідальності за долю природи, розробки природоохоронних заходів та безпосередньої участі в їх проведенні.

Екологічна культура – складова частина світової культури, якій властиве глибоке і загальне усвідомлення важливості сучасних екологічних  проблем у житті і майбутньому  розвитку людства. Свідоме засвоєння  й оволодіння екологічною культурою  має розпочинатися ще з дитинства, одночасно з засвоєння положень загальної культури.

Тільки активна  взаємодія з природою здатна виховувати найкращі людські якості.

Екологічна культура дітей охоплює:

- знання про  взаємозв¢язки в природі та  усвідомлення людини як її  частини; 

- розуміння необхідності  берегти навколишнє середовище;

- уміння і навички  позитивного впливу на природу; 

- розуміння естетичної  цінності природи ;

- негативне ставлення  до дітей, що завдають шкоди  природному середовищу.

Свідоме і бережливе  ставлення кожної людини до природи  можливе тільки при наявності  екологічної культури, широких екологічних  знань, які повинні формуватись, починаючи з дитинства. Знання екологічних  норм, закономірностей розвитку природи, знайомства з загадковим світом тварин, рослин, з особливостями їх поведінки, проблемами, які виникають в їх житті, дуже часто з вини людини, дадуть можливість кожному відчути  особисту відповідальність за майбутнє природи.

Метою екологічної  культури, виховання є формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального  ставлення до навколишнього природного середовища.

Зміст навчально - виховної роботи в цьому напрямі  полягає у розкритті перед  дітьми багатогранної цінності природи.

Успіх екологічного виховання значною мірою залежить від урахування ряду педагогічних вимог. При реалізації вимог екологічного виховання необхідний комплекс таких  методичних засобів і прийомів, щоб  вивчення природи, будь-яке спілкування  з нею залишало в пам ¢яті дітей  глибокий слід, обов¢язково впливало б на почуття і свідомість.

Саме такий вплив  справляють ігри, вікторини, екскурсії, народні прикмети, екологічні досліди, тому їх розглядають як важливу умову  ефективного формування екологічної  культури в дітей .

Успіх екологічного виховання великою мірою залежить від врахування ряду педагогічних вимог.

У вчених – педагогів  поки що не склалося єдиної думки в  питанні, які саме умови сприяють ефективному засвоєнню дітями екологічних  знань та вихованню їх на основі екологічної культури. На думку педагогів,

головною умовою успішного формування в дітей екологічної культури є вміння поєднання навчального матеріалу екологічного змісту із практичною діяльністю дітей у природному середовищі.

У психологічній  та педагогічній літературі обґрунтовані загальні положення щодо процесів сприймання і засвоєння дітями знань, виховання  дітей певного віку. Психологи  відзначають, на різних етапах свого  життя діти по різному усвідомлюють і сприймають навколишнє. До того ж  кожен учень володіє йому одному притаманними особливостями пізнавальної діяльності, емоційного життя, волі характеру, поведінки. Кожна дитина потребує індивідуального  підходу на основі вивчення і врахування психологічних особливостей формування його особистості.

Тому для досягнення позитивних результатів в екологічній  освіті і вихованні дітей важливо  брати до уваги як і вікові, так  і індивідуальні особливості, риси характеру, ставлення до навчання, потреби  і здібності кожної дитини. Лише за цієї умови вихователь зможе забезпечити  свідоме і повноцінне сприйняття дитиною навчального матеріалу, вибрати у неї правильне відношення до навколишнього середовища, сформувати екологічну культуру.

ДНЗ відкриває неабиякі можливості для цього, бо саме тут  закладаються підвалини інтелекту, структура мислення, а природна допитливість дітей та щирий інтерес до оточення створюють надзвичайно сприятливі умови для екологічного виховання.

Вивчення педагогічних умов екологічного виховання здійснюється на основі ознайомлення з теоретичними даними з наукових джерел, узагальнення передового педагогічного досвіду  та власного досвіду роботи

тійно.

49.Місце роль і завдання розумового  виховання у розвитку особистості.

Розумове виховання —  цілеспрямована діяльність педагогів  із розвитку інтелектуальних здібностей і мислення людини, прищеплення культури розумової праці.

Це безперервний процес, який здійснюється під час навчання, праці, гри, спілкування, отримування відомостей із книг, засобів  масової інформації. Вироблені людством і зафіксовані в культурі засоби і способи пізнання світу передають дитині дорослі. Згідно із сучасними концепціями дошкільного виховання прищеплення знань, умінь і навичок слід спрямовувати на виховання у дітей уміння самостійно пізнавати світ. У цьому контексті окреслюється мета розумового виховання — формування всебічно розвиненої дитини, її розумової активності, самостійності, творчих здібностей. Досягненню мети підпорядкований зміст розумового виховання — формування у дітей певного обсягу знань про навколишні предмети і явища (суспільне життя, працю дорослих, живу і неживу природу тощо), способів мислительної діяльності (уміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати).

Конкретизують мету і зміст  розумового виховання його завдання, які залежать передусім від вікових  особливостей дітей. Розумове виховання  дітей дошкільного віку покликане  забезпечити вирішення таких  завдань:

1. Набуття елементарних  знань про навколишнє середовище (призначення, якості та властивості  предметів, природу), життя і працю  людей, суспільні явища. Завдання  вихователя полягає в тому, щоб  послідовно вести дітей від  первинних, поверхових, безсистемних  уявлень до пізнання явищ дійсності.  Найефективнішим у цьому є  засвоєння не окремих знань  і вмінь, а певної системи  знань, яка відображає істотні  залежності та зв'язки у конкретній  галузі дійсності. Як зауважував  О. Запорожець, навіть запитання,  які ставлять діти дорослим, свідчать  про те, що вони не обмежуються  знаннями про окремі факти  дійсності, а прагнуть проникнути  у сутність речей і причинно-наслідкові  зв'язки між явищами дійсності.