Охаректеризуйте сутність виховання як суспільного явища та педагогічного процесу

Однією з умов ефективного  впровадження цілісної системи художньо-естетичної освіти та виховання учнів є створення  естетичного середовища в навчальному  закладі, відкритого до активної взаємодії  з навколишнім соціокультурним  середовищем.

54.Сутність і завдання статевого  виховання.

Статеве виховання – це процес, спрямований на вироблення якостей, властивостей, а також установок  особистості, які визначають необхідне  суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Воно включає в себе чотири основних тісно  взаємопов’язаних аспекти − соціально-психологічний, педагогічний, медичний та сексологічний. За В.Каганом, статеве виховання  – це процес систематичного, свідомо  запланованого і здійснюваного  виховання, що передбачає певний кінцевий результат дії – формування статевої свідомості та поведінки [9, 32].  
Пропонуються і такі визначення цього поняття: це формування свідомості дитини у відповідності з її належністю до певної статі, забезпечення умов для нормального психосексуального розвитку особистості, засвоєння суспільно усталених нормативів статевої поведінки, яке здійснюється завдяки характеру спілкування дитини у колі сім’ї, змісту гри, занять та навчання, орієнтованих на успішне виконання статевих ролей – хлопчика, юнака, сина, нареченого, батька, чоловіка (для жіночої статі відповідно) [21, 181].  
Із різноманітних визначень статевого виховання найбільш поширеним у наш час є таке: статеве виховання – складова частина загального виховного процесу, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді та оволодіння нормами взаємин із представниками протилежної статі, атакож правильне ставлення до питань статі [3, 319].  
На основі аналізу вищевказаних трактувань під статевим вихованням ми розуміємо систематичний, свідомо спланований вплив на формування статевої свідомості і поведінки дітей, підготовку їх до сімейного життя, яка має на меті формування цілісної особистості хлопчика та дівчинки, здатних розуміти психологічні і фізіологічні особливості статей в зв’язку з соціальними і моральними нормами. Одночасно це і формування таких цінностей, як доброта, терпимість, порядність, доброзичливість, повага один до одного, що є складовою частиною загальної культури особистості. Також статеве виховання – це і здобуття інформації з питань медико-біологічного характеру, грамотної, систематизованої, адаптованої до відповідного віку системи юридичних знань з питань шлюбно-сімейних відносин, гігієни дівчини і хлопця, формування відповідального ставлення за свої дії та вчинки, відповідального батьківства.  
Колегія Міністерства освіти і науки України рішенням від 26.02.1996 р. визначила мету статевого виховання в сучасних умовах – підготовка до сімейного життя, формування культури сімейних і статевих відносин. Ю.Орлов, розглядаючи сутність статевого виховання, вказує, що завданням статевого виховання є управління і контроль статевої потреби як з боку суспільства, так і з боку самої людини. Ігнорування цього виховного впливу деформує механізми статевої ідентифікації. Порушення цього процесу проявляється у зниженні народжуваності та погіршенні виховання підростаючого покоління [17, 5].  
Більш широко визначає зміст статевого виховання В.Каган, вважаючи, що процес статевого виховання складає все те, що виховує здорову і цілісну особистість чоловіка та жінки, здатних адекватно усвідомлювати і переживати свої фізіологічні та психологічні особливості у відповідності з існуючими в суспільстві соціальними та моральними нормами, і завдяки цьому встановлювати оптимальні відносини з людьми своєї та протилежної статі в усіх сферах життя В.Кравцем були сформульовані основні завдання статевого виховання: здійснення гетерогенної соціалізації, метою якої є формування відповідних (чоловічих чи жіночих) рис поведінки та правильне ставлення до протилежної статі; формування таких якостей, що лежать в основі гетеросексуальних стосунків (честь, вірність, гідність); культивування дружби і любові у стосунках хлопців та дівчат; прищеплення навичок особистої гігієни, формування здорового способу життя; організація статевого самовиховання школярів; вироблення вміння оцінювати свій стан, свої сексуальні прояви [13, 76].  
Виходячи із загальних завдань статевого виховання, В.Каган виділяє основні його напрями: 1) статеворольове виховання, що сприяє формуванню мужності та жіночності; 2) сексуальне виховання, яке спрямоване на оптимізацію формування сексуально-еротичних орієнтацій і сексуальної свідомості із урахуванням моральних вимог; 3) підготовка до шлюбу; 4) підготовка до відповідального батьківства; 5) формування здорового способу життя. Автор наголошує, що вище розглянуті напрями є взаємозв’язаними, взаємообумовленими складовими цілісного виховного процесу, який повинен починатися з перших років життя дитини [8, 91]. На думку Д.Колесова, Н.Сельверової [11, 5], статеве виховання має ґрунтуватися на таких положеннях:  
1) статева належність є найважливішим стрижнем формування особистості, а отже, формування в дітях еталонів справжнього чоловіка та істинної жінки, як і потреби дотримуватися цих еталонів, необхідне не лише з метою правильного сексуального розвитку, але і для нормальної та ефективної соціалізації особистості;  
2) статевий потяг повинен не придушуватися, а навпаки, заохочуватися, але саме шляхом прищеплення педагогічно прийнятних способів його задоволення в міжособистісному спілкуванні з особами протилежної статі.  
Сутність статевого виховання не в тому, щоб іти за статевим розвитком школяра, йти позаду нього, а щоб випереджати процес статевого дозрівання, формувати той морально-психологічний і емоційно-естетичний базис, без якого статеві переживання і стосунки ускладнюють життя людини.

55.Охарактеризуйте основні завдання  і зміст виховання фізичної  культури особистості.

Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людиною у процесі  суспільно-історичної практики, що характеризує досягнутий рівень у розвитку суспільства  на кожному конкретному етапі. Відповідно до статті І Закону України „Про фізичну культуру і спорт” фізична  культура – це „складова частина  загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості”. Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення  їх моральних, естетичних та творчих  запитів, життєво важливої потреби  взаємного спілкування, розвитку дружніх  стосунків між народами і зміцнення  миру. Визначаючи фізичну культуру із урахуванням її трьох аспектів (діяльнісного – який включає доцільну рухову активність у вигляді різних форм фізичних вправ, спрямованих на формування необхідних в житті рухових  умінь і навичок, розвиток рухових  здібностей; предметно-ціннісного –  який представлений у вигляді  матеріальних і духовних цінностей, створених суспільством для забезпечення ефективності фізкультурної діяльності; результативного – який характеризується сукупністю корисних результатів використання фізичної культури, які виражаються у володінні людиною її цінностями, надбанні нею високого рівня фізичної дієздатності) провідні фахівці галузі відмічають те, що „фізичну культуру можна визначити як сукупність досягнень суспільства у створенні і раціональному використанні спеціальних засобів і методів, умов цілеспрямованого фізичного і духовного удосконалення людини”.  

56.Традиційні та нетрадиційні  форми звязку школи з батьками.Педагогічна  культура батьків та шляхи  її підвищення.

До нетрадиційних форм роботи з  батьками належать:  
• тематичні консультації;  
• батьківські читання;  
• батьківські вечори;  
• батьківські тренінги;  
• батьківські ринги.  
 
Тематичні консультації. У кожному класі є учні й сім’ї, які переживають ту саму проблему, зазнають ідентичних труднощів особистісного й навчального плану. Іноді ці проблеми носять настільки конфіденційний характер, що їх можна вирішити лише в колі тих людей, яких ця проблема поєднує, і розуміння проблеми й один одного спрямоване на її спільне вирішення.  
Для того, щоб тематична консультація відбулася, батьки повинні бути переконані в тому, що ця проблема стосується їх й вимагає невідкладного вирішення. Батьків запрошують для участі у тематичній консультації за допомогою спеціальних запрошень. У тематичній консультації повинні брати участь фахівці, які можуть допомогти знайти оптимальний варіант вирішення проблеми, зокрема соціальний педагог, психолог, сексолог, представник правоохоронних органів тощо. У ході тематичної консультації батьки одержують рекомендації з питань, які їх хвилюють.  
 
 
Батьківські читання. Ця форма роботи з батьками дає можливість не тільки слухати лекції педагогів, а й вивчати літературу з проблеми й брати участь у її обговоренні. Батьківські читання можна організовувати в такий спосіб: на перших зборах на початку навчального року батьки визначають питання педагогіки й психології, які їх найбільше хвилюють. Учитель збирає інформацію й аналізує її. Разом зі шкільним бібліотекарем та іншими фахівцями визначаються книги, за допомогою яких можна одержати відповідь на поставлене запитання. Батьки читають книги, а потім використовують рекомендовану літературу в батьківських читаннях. Особливістю батьківських читань є те, що, аналізуючи книгу, батьки повинні викласти власне розуміння проблеми і знайти підхід до її вирішення після прочитання книги.  
Батьківські вечори. Ця форма роботи прекрасно здружує батьківський колектив. Батьківські вечори проводяться в класі 2-3 рази на рік без присутності дітей (можна з дітьми). Теми батьківських вечорів можуть бути різними. Головне – вони повинні вчити слухати й чути один одного, самого себе.  
Батьківські тренінги – це активна форма роботи з тими батьками, які усвідомлюють проблемні ситуації в сім’ї, хочуть змінити свою взаємодію із власною дитиною, зробити її більш відкритою й довірливою. У батьківських тренінгах повинні брати участь по можливості обоє батьків. Від цього ефективність тренінгу зростає, і результати не змусять себе чекати. Найчастіше тренінг проводиться з групою, що складається з 12 – 15 осіб. Батьківські тренінги будуть успішними, якщо всі батьки братимуть у них активну участь і регулярно їх відвідуватимуть. Щоб тренінг був результативний, він повинен включити в себе 5 – 8 занять. Батьківський тренінг проводиться, як правило, психологом школи, що дає можливість батькам на певний час відчути себе дитиною, ще Батьківські ринги – одна з дискусійних форм спілкування батьків і формування батьківського колективу. Батьківський ринг готується у вигляді відповідей на запитання з педагогічних проблем. Питання обирають самі батьки. На одне запитання відповідають дві сім’ї. У них можуть бути різні позиції, різні думки. Інша частина аудиторії в полеміку не вступає, а лише підтримує думки сімей оплесками. Експертами в батьківських рингах виступають учні класу, визначаючи, яка сім’я у відповідях на запитання була найбільш близька до правильного трактування.  
 
І традиційні, і нетрадиційні методи та форми взаємодії класного керівника з батьками учнів ставлять одну спільну мету – щастя підростаючої особистості, яка входить у сучасне культурне життя.

Традиційні  форми роботи з батьками 
 
До традиційних форм роботи з батьками належать:  
• батьківські збори;  
• загальношкільні й громадські конференції;  
• індивідуальні консультації педагога;  
• бесіди;  
• відвідування вдома.  
 
Батьківські збори. Однією з головних і найпоширеніших форм роботи з усіма батьками є батьківські збори. Батьківські збори можуть бути: організаційними; поточними або тематичними; підсумковими; загальношкільними і класними.  
Батьківські конференції. Важливою формою групової роботи з батьками є конференція. Конференцію доречно проводити як обмін досвідом з виховання дітей або як обмін думками з певної проблеми. Предметом обговорення батьківської конференції в школі частіше бувають насущні проблеми навчального закладу: ремонт школи, моральні й естетичні аспекти організації шкільних свят та ін..  
Батьківські конференції повинні обговорювати насущні проблеми суспільства, активними членами якого стануть діти. Проблеми конфліктів батьків і дітей та шляхи виходу з них, наркотики, сексуальне виховання в сім’ї – ось теми батьківських конференцій. Батьківські конференції повинні готуватися дуже ретельно, з обов’язковою участю психолога, соціального педагога, які працюють в школі.  
До завдань підготовки належить проведення соціологічних і психологічних досліджень з проблеми конференції та їх аналіз, а також ознайомлення учасників конференції з результатами досліджень. Активними учасниками конференції виступають самі батьки. Вони готують аналіз проблеми з позиції власного досвіду.  
Важливою рисою конференції є те, що вона приймає певні рішення або окреслює заходи щодо вирішення проблеми.  
 
Індивідуальні консультації. Індивідуальні консультації проводяться з ініціативи батьків або з ініціативи вчителя. Приводом для запрошення батьків на консультацію є результати спостережень педагога за дитиною, проблеми спілкування дитини із класом і педагогами, конфліктна ситуація й ін..  
У ході індивідуальної консультації педагог повинен уважно слухати батьків і всім своїм поводженням сприяти тому, щоб вони охоче розповідали про свою дитину якнайбільше.  
Чим більше відомостей класний керівник, соціальний педагог або заступник директора з виховної роботи має про кожну дитину, тим більше шансів створити їй нормальні умови для становлення.  
Бесіди. Бесіду найкраще використовувати з метою попередження конфліктних ситуацій між окремими педагогами й сім’єю. Використовувати бесіду в роботі з батьками необхідно для того, щоб налагодити довірливу атмосферу, виявити складні точки дотику в конфліктних ситуаціях. Результати бесіди не повинні ставати відомими, якщо хтось із учасників бесіди цього не хоче. У бесіді класний керівник повинен більше слухати й чути, а не захоплюватися повчаннями та порадами.  
 
Відвідування учня вдома. Педагог повинен попереджувати про передбачуваний візит із вказівкою мети й дня. Відвідування можливе тільки після одержання дозволу батьків. Відвідування педагогом сім’ї повинне залишати в сім’ї гарне враження. Для цього необхідно поговорити на відверті теми, розпитати про традиції, звичаї, спільні справи й лише потім обговорити причину приходу вчителя в сім’ю.

Підвищення педагогічної культури батьків 
 
В останні роки в роботі з підвищення педагогічної культури батьків 
застосовуються найрізноманітніші форми, які базуються на активних та 
інтерактивних методах, сучасних технологіях і покликані сприяти не лише 
підвищенню виховної функції сім'ї, а передовсім поліпшенню 
внутрішньосімейної атмосфери 
 
У ході тренінгу групове спілкування, співробітництво (кооперація) 
учасників спрямовуються на розв'язання різноманітних особистісних 
проблем, зміну внутрішніх (негативних, неадекватних) установок, 
розширення знань і формування досвіду позитивного ставлення до самого 
себе та до оточуючих, насамперед дітей. Під зміною внутрішніх установок 
розуміється особистісний перехід до нових можливостей, нової 
ідентичності, який відбувається, коли індивід не може діяти на наявному 
в нього рівні і змушений «відмовитись від колишніх цінностей і 
принципів, колишніх способів існування й шукати нових, раніше невідомих 
і незнаних, але таких, які дозволяють вижити у важкій ситуації та 
перейти до нового, більш ефективного способу функціонування». 
 
Тренінгові заняття передбачають застосування типової сукупності дій, за 
допомогою яких розв'язується певне психотерапевтичне завдання. 
Сукупність дій, які входять до «техніки», може бути досить великою, але 
може обмежуватись тільки однією дією чи навіть навмисною бездіяльністю. 
 
Основними характеристиками особистісних змін виступають дисоціація або 
відмирання існуючих основ «Я-образу» (індивідуальної ідентичності); 
невизначеність основ подальшого розвитку особистості й переборення цієї 
невизначеності через конструювання нової ідентичності, що виявляється в 
новому «Я-образі». Як стверджує один із представників таких ідей на 
вітчизняному ґрунті П. Лушин, процес особистісних змін несе в собі як 
позитивні, так і негативні характеристики. Перші обумовлені виникненням 
якісно нових якостей, що дозволяє індивіду перейти на суттєво новий 
рівень функціонування, відкрити в собі прихований до цього часу 
потенціал розвитку. Негативні зміни пов'язані з утратою минулої 
стабільності, руйнуванням усталених поглядів, що викликає хаос, 
невизначеність у вибудовуванні власної життєдіяльності. 
 
Ґрунтуючись на викладених підходах, було розроблено комплекс тренінгових 
занять з підвищення педагогічної культури батьків, які потребували 
психолого-педагогічної допомоги у вихованні дітей, установленні та 
розвитку позитивних внутрішньосімейних взаємин як передумови 
забезпечення належного рівня соціалізації юнаків і дівчат. 
57.Охарактеризуйте функції сімї.ВИЗНАЧТЕ Сучасні проблеми сімейного виховання.Умови успішного виховання сімї.

Сімейне виховання має  свою специфіку, свої особливості. Система  виховних відносин у сім’ї характеризується природною близькістю між вихователями і вихованцями, любов’ю між батьками і дітьми. Вся атмосфера родинного  життя сама по собі доконечно формує у дітей ті чи інші звички, потреби, риси характеру, певне ставлення до своїх обов’язків. Властиві здоровому сімейному колективу почуття взаємної поваги, довіри, взаємного піклування між чоловіком і жінкою, батьками й дітьми, братами і сестрами, створюють найсприятливіші умови для здійснення сім’єю своїх виховних функцій.

Роль сім’ї у вихованні  дітей — велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які  зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість. Сім’я в доступних їй межах і формах здійснює завдання розумового, морального, естетичного і фізичного виховання дітей, дбає про їх гармонійний розвиток.

Зміст сімейного виховання: моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання. Реалізуючи ці напрямки змісту, особливу увагу слід приділити вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Труднощі і недоліки виховання  дітей у сім’ї:

а) неповна сім’я;

б) погані житлові умови;

в) недостатнє матеріальне становище;

г) невміння батьків знаходити  адекватні вікові дитини прийоми  і методи виховання;

д) неузгодженість виховного  впливу дорослих членів сім’ї.

Особливо велику роль відіграє сім’я у вихованні почуттів дитини. Повсякденні життєві ситуації, що виникають у сім’ї, багатогранність  взаємин між членами сім’ї, щирість  почуттів і різноманітні форми їх вияву, зацікавлена реакція на найдрібніші  деталі поведінки дитини — все  це створює найсприятливіші умови  для емоційного і морального розвитку, підготовки дітей до самостійного виконання  у майбутньому функцій батька чи матері, які в ніяких інших  обставинах, крім сім’ї, створити неможливо.

Це дозволяє зробити висновок про те, що сім’я не просто важливий, а й необхідний, незамінний, глибоко  специфічний фактор соціалізації особистості. Протягом всього життя людини сім’я є найважливішим компонентом мікросередовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім’ї домінує над усіма іншими впливами, значною мірою визначаючи весь життєвий шлях дитини у майбутньому.