Охаректеризуйте сутність виховання як суспільного явища та педагогічного процесу

2.Принцип демократичності потребує подолання авторитарного стилю виховання; забезпечення співробітництва вихователів і вихованців; врахування думки колективу й кожної особистості; виховання особистості як вищої природної і соціальної цінності; формування колективу на засадах волі і прагнень його членів; в цілому формування вільної особистості.

3.Принцип природовідповідності спрямований на врахування багатогранної природи людини, особливостей її анатомо-фізіологічного і психічного розвитку.

4.Принцип гуманізації передбачає створення оптимальних умов для інтелектуального і соціального розвитку кожного вихованця; виявлення глибокої поваги до людини; визнання природного права кожної особистості на свободу, на соціальний захист, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності, на самореалізацію фізичних, психічних і соціальних потенцій, на створення соціально-психічного фільтра проти руйнівних впливів негативних чинників навколишнього природного і соціального середовища; виховання у молоді почуттів гуманізму, милосердя, доброчинності.

5.Принцип неперервності випливає з того, що виховання є багатогранним і багатофакторним процесом, який не обмежується ні часовими, ні віковими рамками; виховання здійснюється з часу народження і триває впродовж усього життя; соціальне і природне середовище, діяльність особистості так чи інакше впливають на формування певних якостей; процес навчання — важливий чинник виховання як через зміст навчального матеріалу, так і через організацію діяльності.

6.Принцип індивідуалізації та диференціації: врахування у навчально-виховному процесі індивідуальних особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку особистості; застосування засобів впливу на особистість з урахуванням її індивідуальних фізичних і соціально-психічних властивостей; моделювання на основі індивідуальних потенцій групових та індивідуальних програм розвитку, стимулювання фізично-оздоровчої, предметно-практичної, навчально-пізнавальної, соціально-комунікативної, орієнтаційно-оцінної діяльності вихованців.

7.Принцип єдності виховання і життєдіяльності: процес виховання — не відокремлена сфера діяльності уособлених людей, він є цілісною системою організації життєдіяльності дітей і дорослих у сім´ї, школі, на виробництві, в соціально-природному середовищі; кожен компонент такої діяльності певним чином впливає на формування тих чи тих якостей особистості; організовуючи будь-який вид діяльності, необхідно дбати, щоб вона несла в собі виховний потенціал.

Принцип етнізації передбачає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування національної свідомості і національної гідності; створення умов для дітей усіх національностей, що є громадянами України, навчатися рідною мовою, вивчати традиції, звичаї, обряди свого народу; забезпечувати умови для відчуття етнічної причетності до свого народу, його культури, формування рис національної ментальності; виховувати в молоді почуття соціальної відповідальності за збереження, примноження і продовження етнічної культури.

9.      Принцип послідовності і систематичності вимагає забезпечувати певний вплив на особистість дитини з урахуванням 
її вікових можливостей і розвитку, поступово розширювати систему вимог до діяльності; забезпечувати доцільну єдність вимог до вихованця з боку вихователів (членів сім´ї, учителів та ін.): створювати оптимальні умови для вияву самостійності вихованця при розв´язанні виховних завдань, дбаючи про розумне педагогічне керівництво.

10.    Принцип культуровідповідності передбачає невід´ємний 
зв´язок виховання з культурними надбаннями людства і, зокрема, свого народу: знання загальнолюдських багатств у царині культури, особливостей розвитку та становлення національної культури і її взаємозв´язку з загальнолюдською, знання історії свого народу, його культури; забезпечення духовної єдності та спадкоємності поколінь.

Організовуючи виховний процес у вищих навчальних закладах, педагоги мають вдумливо, творчо і конструктивно підходити до реалізації принципів виховання. Це стосується як змісту, так і форм, засобів, методів виховної діяльності.

33.Учнівський колектив і його  роль у формуванні особистості  учня .Охарактеризуйте ознаки,по  яким можна судити про розвиток  колективу.

Колектив — організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Дитячий колектив — об'єднання дітей, згуртованих  спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

Характерними рисами колективу є суспільне значуща  мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність  органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків  між його членами. Дитячий колектив відрізняється від інших колективів віковими межами, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, потребою в педагогічному керівництві.

У школі є такі типи колективів: а) навчальні —  класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації —  колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства —  спортивне, книголюбів та ін.; г) об'єднання за інтересами; ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи. Усі типи колективів пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності. Найважливіший за характером діяльності — колектив класу. У ньому виникають найтриваліші стосунки між його членами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи.

Між структурними одиницями загальношкільного колективу  існують певні зв'язки і взаємозалежності. Особливо важливі для виховної роботи зв'язки між первинними колективами (класами), загальношкільного колективу  з учнівськими колективами інших  шкіл, дитячими та юнацькими організаціями. Вони сприяють розвиткові широких соціальних контактів, інтересу до життя та діяльності інших колективів, запозиченню досвіду.

Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку  своїх членів, взаємовідносини учасників) функції.

Розглядаючи дитячий  колектив як засіб виховання, слід зважати  на те, що «вплив соціального і фізичного  оточення утворює середні типи людей, нівелюючи, уніформуючи характери: усі переймають один від другого  одяг, звичаї, розпорядок дня. Лише в  деяких випадках обставини дитячого життя складаються так щасливо, що сприяють суцільному розвитку індивідуального  характеру й дають цілком гармонійну, бажану для суспільства постать».

У педагогіці колективом називають об'єднання вихованців, якому властивий цілий ряд  важливих ознак. Розглянемо їх.

1. Загальна соціально  значима мета. Ціль колективу  обов'язково повинна збігатися  з суспільними цілями, не суперечити  пануючій ідеології, конституції  і законам держави.

2. Спільна суспільно  корисна діяльність, яка складає  основний зміст його життя.  Основним видом діяльності школярів  є учіння, пов'язане з працею, іншими  видами суспільно корисної діяльності. В організованому колективі діє  тенденція постійного збагачення  його життєдіяльності і розширюється  діапазон суспільно корисних  справ, поглиблюється зміст окремих  видів діяльності. Саме у цьому  найповніше реалізується зміст  навчально-виховного процесу.

3. Організована  структура. Єдиний шкільний колектив  складається з колективу педагогів  і загального колективу учнів.  Загальний учнівський колектив  поділяється на первинні колективи  — класи. Організація, спілкування  і відносини в колективі забезпечують  формування особистості, розвиток  її здібностей, талантів, гуманістичну  спрямованість.

4. Учнівський колектив  має органи управління: загальні  збори, учнівський комітет і  рада колективу, комісії, штаби;  у первинних колективах також  працюють загальні збори та  інші органи самоуправління, обираються  уповноважені особи та ін. Самоуправління  покликане задовольнити інтереси  всіх і кожного.

5. Наявність у  відносинах між членами колективу  певної морально-психологічної єдності,  яка терпима до плюралізму  думок, але не суперечить домінантній  системі ідей, ідеології колективу,  яка виховує у своїх членів  відданість обраним ідеалам.

34.Дайте хаоактеристику структури  дитячого колективу в умовах  початкової школи.Визначте місце  особистості в системі колективних  відносин.

Колектив як спеціально організоване об'єднання учнів формується не відразу. Жодна об'єднання людей  спочатку не виявляє істотних ознак, які характеризують колектив. Процес формування колективу тривалий і  відбувається через ряд етапів.

Етапи розвитку колективу, де вимога виступає основним параметром, визначальним його становлення, вперше обгрунтовані А. З. Макаренка. У розвитку виховного колективу він вважав закономірним перехід від категоричного  вимоги педагога до вільного вимоги кожної особи себе і натомість вимог  колективу. Є кілька підходів до вичленовуванню стадій формування дитячого колективу. Більшість дослідників за А. З. Макаренка  розглядають ці стадії відповідно до характеру пропонованих вимог. Відповідно до цю концепцію у розвитку колективу  виділяються три стадії.

Перша стадія: становлення  колективу (стадія початкового згуртування). Організатор колективу - педагог, від  цього виходять всі вимоги.

На початковій стадії розвитку мети колективу зазвичай зорієнтовані на внутрішнє життя класу. Кожна  дитина у період намагається знайти друзів, мікрогрупу, до якої взяли б, зайняти у ній гідне становище.Микрогруппи  утворюються доволі інтенсивно: на раз лише з урахуванням симпатії, але частіше з урахуванням  спільних інтересах. У центрі - діти, які мають привабливими всіх заняттями. У разі мікрогрупи носять хитливий характері і, а то й з'явилося  іншого мотиву їх об'єднання, розпадаються на першої стадії розвитку колективу. У класі у період зазвичай значну кількість ізольованих школярів. Ця стадія характеризується порівняно  високої конфліктністю відносин, причини її різноманітні і найчастіше є принциповими. Тільки наприкінці цього стадії число конфліктів зменшується, а збережені виявляються пов'язані  з актуальними не для життя  класу питаннями.

Перша частина вважається завершеною, як у колективі виділився  та заробив актив, вихованці згуртувались з урахуванням спільної мети, роботи і загальної організації.

У другий стадії посилюється  вплив активу. Нині вже актив як підтримує вимоги педагога, але й  він пред'являє їх до членів колективу. Для другий стадії характерна стабілізація структури колективу. До завершення другий стадії вже складається

чітка структура ділових відносин,емоционально-психологических.

Стабілізується склад  дружніх мікрогруп. Зміна у складі зводиться, зазвичай, до впровадження у групу чи виділення з її одного - двох чоловік, але абсолютно звичайно не розпадаються [9].

Конфлікти в цій стадії пов'язані переважно з розбіжністю  ціннісними орієнтаціями та способів поведінки окремих членів колективу. У цей час клас вже здатен розв'язувати  виниклі у ньому конфлікти  самостійно.

До завершення другий стадії розвитку колективу ще «ізольовані» школярі, але кількість їх звичайно перевищує одного-двох, різко зростає  кількість взаємних виборів.

Третя наступна стадії характеризують розквіт колективу. Вони відрізняються поруч особливих якостей, досягнутих на попередніх етапах розвитку. Щоб підкреслити рівень розвитку колективу в цій стадії, досить зазначити рівень добробуту й характер вимог, пропонованих друг до друга членами колективу: вищі вимоги себе, ніж до своїх товаришам. Для даної стадії розвитку колективу характерною рисою стає діяльність користь іншим, тобто здійснюється моральна мета, що значною ступеня визначає всю організацію життя колективу.

Приятельські мікрогрупи не зникають, але кордони між ними стають дедалі більше розмитими. Усі  групи більшою або меншою мірою  набувають колективістську спрямованість; конфлікти у колективі поодинокі, і школярі переважно здатні самі переборювати їх, виходили з інтересів  як колективу, а й окремої особистості.

Колектив неспроможна  і повинен зупинятися свого розвитку, навіть коли він досяг дуже високого рівня, тому деякі педагоги виділяють  четверту стадію розвитку колективу.

І на цій стадії кожен  школяр завдяки міцно засвоєного колективному досвіду сам пред'являє  певні вимоги, виконання моральних  норм стає його потребою, процес виховання  перетворюється на процес самовиховання.

Зазначенастадиальность  основу своєї має вимоги до постаті, що входить у колектив. Саме ця підставу послужило Антону Семеновичу Макаренка  критерієм виділення етапів [9].

Ми охарактеризували ідеальну модель процесу розвитку класного колективу. Звісно, реальні умови можуть зробити  суттєві корективи у її реалізацію.

Дитячий колектив як складнасоциально-педагогическая система має своєї структурою, у якій вітчизняні педагоги розрізняють  дві складові: неформальна структура (складається стихійно) і формальна  структура (організується вихователем).

Вплив колективу на особистість  молодшого школяра здійснюється у процесі спільної прикладної діяльності, а й через внутріколективні стосунки,рождающиеся і ті увнедеятельностном спілкуванні. Спрямованість такого впливу залежить від характеру взаємин держави і становища дитини на них.