Охаректеризуйте сутність виховання як суспільного явища та педагогічного процесу

27.Визначте і  дайте характеристику методів  формування свідомості молодших  школярів.

Першочерговим у формуванні особистості є вплив на її свідомість. Результатом цього впливу повинні бути знання, погляди, переконання, які стимулюють вчинки вихованця, моральну впевненість у суспільній необхідності й особистіс-ній корисності певного типу поведінки; формують готовність активно включатись у передбачену змістом виховання діяльність.

 
До найважливіших методів формування свідомості особистості відносять  розповіді на етичні теми, пояснення, роз'яснення, лекції, етичні бесіди, умовляння, навіювання, інструктажі, диспути, доповіді. Ефективним методом переконання  є приклад. Застосовуються методи формування свідомості у комплексі з іншими методами.

 
Розглянемо найбільш складні за змістом і застосуванням методи словесно-емоційного впливу: розповідь, роз'яснення, етичну бесіду, диспут і  метод позитивного прикладу.

 
Метод розповіді використовується передусім у виховній роботі з  дітьми молодшого і середнього шкільного  віку.

 
Основною функцією цього методу є те, що він слугує засобом поповнення знань моралі, вироблення в учнів  правильних моральних понять. Яскрава  емоційна розповідь здатна не тільки розкрити зміст морального поняття, а й викликати у вихованця  позитивне ставлення до вчинків, які відповідають цій моральній  нормі, вплинути на поведінку. Друга  функція методу — збагачення морального досвіду школярів досвідом моральної  поведінки інших людей. Третя  — використання позитивного прикладу у вихованні.

 
Форми використання цього методу різноманітні: розповідь біблейської притчі, повідомлення хвилюючої історії, коментар до прочитаного  твору тощо.

 
Успіх застосування розповіді пов'язаний із дотриманням певних вимог до змісту розповіді й характеру її проведення: 
1. Розповідь повинна відповідати соціальному досвіду школярів. У молодших класах вона коротка, емоційна, доступна, з невеликою кількістю дійових осіб; вона включає зіставлення фактів і деякі узагальнення. Розповідь для підлітків — більш складна, вона ставить перед ними завдання зіставлення вчинків і їх причин, спонукає задуматися над мотивами поведінки героїв, проявити самостійність у висновках і узагальненнях.

 
2. Розповідь супроводжується ілюстраціями, якими можуть бути твори живопису, художні фотографії, кінофільми, музичні  записи тощо.

 
3. Для успіху сприймання розповіді  слід використати відповідну  обстановку: вогнище, квітучий сад,  неприбране поле, затишну кімнату  і под. з тим, щоб емоційний вплив змісту розповіді підсилювався емоційним впливом оточуючого середовища.

 
4. Важливо потурбуватися про те, щоб враження від розповіді,  почуття, які вона у дітей  викликала, зберігались якомога  довше. Часто виховний вплив  етичної розповіді зменшується  лише через те, що зразу ж  після неї діти переходять  до справи, зовсім відмінної за  змістом і настроєм, наприклад,  до спортивного змагання. Продумана  зміна емоційної ситуації дитячої  діяльності може значно підтримати  виховний вплив розповіді.

 
Роз'яснення — метод емоційно-словесного впливу на вихованців. Застосування методу базується на знанні особливостей класу  й особистісних якостей членів колективу. Для молодших учнів застосовуються елементарні прийоми і засоби роз'яснення: «Усі роблять так», «У нас  так не чинять» і под. У роботі з підлітками потрібна глибока мотивація, роз'яснення суспільного значення моральних понять.

 
Роз'яснення застосовують лише тоді, коли вихованцю дійсно потрібно пояснити нову моральну норму, так чи інакше вплинути на його свідомість і почуття. Однак, роз'яснення не потрібні там, де йдеться про прості і звичні норми поведінки в школі та суспільстві: не можна різати парту, розмальовувати стіни, кричати, плювати  і т. д. Тут необхідні категоричні  вимоги. Роз'яснення ж використовується у двох випадках: 1) для того, щоб  сформувати або закріпити нову моральну якість або форму поведінки, 2) для  вироблення правильного ставлення  вихованців до певного вчинку, який вже здійснено (наприклад, весь клас не прийшов на урок).

 
Роз'яснення норм і правил поведінки  базується у практиці шкільного  виховання на навіюванні. Для останнього характерне некритичне сприймання педагогічного  впливу. Навіювання, проникаючи непомітно  у психіку, діє на особистість  у цілому, створюючи установки  і мотиви поведінки. Діти і підлітки особливо підлягають навіюванню. Ця специфіка  психіки використовується у тих  випадках, коли вихованець повинен  прийняти певні установки. Навіювання поєднується з іншими методами виховання  для підсилення виховного впливу.

 
У практиці виховання використовується умовляння, що поєднує прохання з  роз'ясненням і навіюванням. Вплив  умовляння майже цілком залежить від прийняття вихователем форми  звернення. Він також залежить від  авторитету педагога, його особистих  моральних якостей, переконаності  у правоті власних слів і дій. Педагогічна ефективність умовляння  висока, якщо вихователь опирається на позитивне, звертається до почуття  власної гідності, честі, совісті, змушує учня пережити почуття сорому, незадоволеності  собою і вказує шляхи виправлення. Іноді негативна поведінка буває  наслідком необізнаності, незнання. Умовляння в такому випадку поєднується  з роз'ясненням та навіюванням і  здійснюється так, щоб вихованець зрозумів суть негативного вчинку, виправив поведінку.

 
Підсумовуючи, звернемо увагу ще на одне застереження. При некваліфікованому  застосуванні методи розповіді, роз'яснення, умовляння, навіювання можуть набути форми  нотації. Зайве моралізування викликає недоброзичливе ставлення до педагога, породжує бажання вчинити навпаки. Нотація не є формою переконання. 

28.З якою метою  використовується група методів формування суспільної свідомості і які основні вимоги до їхньої реалізації.

Методи  формування свідомості

Ця група методів  виховання охоплює методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань. До неї належать: а) словесні методи (роз'яснення, бесіда, лекція, диспут); б) метод прикладу, їх ще називають методами переконування, оскільки за їх допомогою не лише розвивають і доводять до свідомості учнів сутність норм поведінки, а й долають помилкові погляди й переконання, негативні прояви поведінки.

29.За яких умов застосовуються  методи стимулювання позитивної  поведінки і діяльності школярів.

У своїй сукупності ці методи покликані регулювати, коригувати і стимулювати діяльність та поведінку  вихованців. Найефективніші серед них - гра, змагання, заохочення і покарання.

Гра

Гра - один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.

Види ігор визначають на основі різнопланової діяльності дітей: ігри-дозвілля (ігри за власним  бажанням), ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навчально-виховних завдань).

Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними, творчими, регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні розважальні  ігри поділяють на групи:

1. Ігри творчі: сюжетно-рольові,  конструкторські, драматизації з  вільним розвитком сюжету, ігри-жарти,  ігри-розиграші.

2. Ігри за визначеними  правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні,  настільні.

Педагогічні ігри диференціюють відповідно до педагогічної спрямованості: дидактичні (організовують  у процесі навчання), творчі педагогічні (розроблені педагогом з метою  досягнення конкретних виховних завдань).

Головною умовою успішного застосування ігор є активне  залучення учнів не лише до гри, а  й до процесу створення її. Щодо створення нового оригінального  ігри поділяють на такі, яким не вистачає інформації; умови яких потребують доповнення; в яких відомо лише сюжет; із суперечностями змісту; із запланованими  помилками у змісті (задля виправлення  помилок); із запланованим сюжетом і  умовами, результати яких визначають учасники. Існують різні методики організації  та проведення педагогічних творчих  ігор, але основні елементи їх спільні - розробка сценарію, розподіл ролей, визначення виховних цілей.

Для збереження стійкого інтересу дітей до гри доцільно використовувати  умовну ігрову термінологію, різновиди  впливу в ігровій формі (вимогу, заохочення тощо), елементи колективного змагання.

Використовуючи  гру як важливий навчально-виховний чинник, необхідно дотримуватися  таких психолого-педагогічних умов:

1. Визначення творчого  потенціалу гри. Передбачає з'ясування  її доцільності для певного  періоду розвитку особистості,  колективу класу; з'ясування чітких  показників якостей особистості,  на розвиток яких спрямована  гра.

2. Визначення місця  (клас, школа, пришкільний майданчик  тощо) і часу проведення, кількості  учасників (весь клас, мікрогрупи  тощо). Залежать вони від умов  проведення та творчого характеру  гри.

3. Забезпечення  психологічної комфортності і  природності гри. Вона має бути  бажаною, зручною і приємною  для учасників. Важливо, щоб  вона була органічно пов'язана  з тематичним періодом чи змістом  попередніх форм роботи, уникала  невмотивованих ситуацій. Доцільно  при цьому подбати про творчу  післядію, нову гру чи іншу  форму роботи. Наприклад, для інсценованої  розповіді-експромту післядією може  бути конкурс на кращий текст.

4. Урахування вікових  та анатомофізіологічних властивостей  учасників гри. Передбачає попередню  діагностику рівня сформованості  якостей дітей, що потребують  розвитку.

5. Захист людської  гідності, морального самопочуття  кожного учасника. Передбачає аналіз  впливу гри на свідомість, емоційні  враження учнів. Потрібно співставляти  емоційну навантаженість гри  з денним режимом учнів, моральною  ситуацією в колективі.

6. Визначення місця  вчителя під час проведення  гри. Роль і місце вчителя  будуть змінюватися залежно від  рівня сформованості якостей  особистості учасників гри, їх  віку, часу спільної діяльності. Якщо на початку співпраці  з дітьми вчитель є керівником, інструктором, суддею, то поступово  він повинен ставати радником  або навіть спостерігачем. Хоча  можливі ситуації, за яких педагог  змушений змінити рольову позицію  і знову взяти керівництво  грою на себе.

7. Цілеспрямоване  поширення прав учасників гри.  Вони стосуються вибору гри  (її назви, сюжету), зміни умов  гри, її модернізації, вироблення  нового змісту. Вищим виявом розвитку  творчої активності учнів є  бажання створити власну гру.

Урахування цих  особливостей потребує від учителя  постійного контролю за процесом створення, проведення і аналізу ігрової  навчальної діяльності.

Змагання

Змагання - природна схильність дітей до здорового суперництва й самоутвердження в колективі.

Забезпечує випробування людиною своїх здібностей, відчуття товариської взаємодопомоги, передбачає облік і порівняння результатів  діяльності, заохочення її учасників, сприяє розвитку нахилів, духовних якостей  дитини, спонукає до наслідування загальноприйнятих  норм поведінки. Змагання супроводжують  позитивні та негативні емоційні реакції: захоплення, радість з приводу  успіхів, скептицизм, байдужість, заздрість  тощо. Тому слід враховувати позитивні (спосіб згуртування колективу, розвиток моральної мотивації діяльності) і негативні впливи (відсутність  боротьби за досягнення спільного успіху, взаємодопомоги та співробітництва, що зумовлює розлад у колективі). Важливими  умовами проведення змагань є  демократичний підхід до ідеї змагання, висвітлення його результатів, залучення  учнів до обговорення й аналізу, їх матеріальне і моральне стимулювання.

Змагання бувають  індивідуальними і колективними. Формами індивідуального змагання є предметні олімпіади, конкурси дитячих творів, малюнків, виставки, індивідуальні види спортивних змагань  тощо. У виховному плані вони стимулюють діяльність, що ґрунтується на індивідуальних мотивах та особливостях. Формами  колективного змагання є ігри (футбол, волейбол тощо), конкурси художньої  самодіяльності (внутрішкільні, міжшкільні, районні тощо). Підбиваючи підсумки змагань, відзначають дітей, які  досягли успіху, й тих, хто через  недостатній рівень підготовки відстав, але докладав максимум зусиль.

Заохочення

Заохочення - схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.

Полягає в тому, що відчуття задоволення, радості, зумовлені  громадським визнанням зусиль, старань, досягнень зміцнює впевненість  у своїх силах, викликає приплив  енергії, піднесений настрій, готовність до роботи, забезпечує хороше самопочуття.

Серед основних видів  заохочення виділяють: схвалення, виражене короткою реплікою-ствердженням, що дитина діє правильно, її вчинок позитивний («Так», «Молодець!», «Правильно!»); похвала, що є розгорнутою оцінкою, яка  супроводжується аналізом дій дитини («Ось бачиш, Сашко, ти постарався і  вже вчишся краще»); нагорода, що є  більш значним заохоченням, яке  застосовують за необхідності відзначити особливі досягнення, вчинки (закінчення навчання з відзнакою, перемога у  змаганнях); важливе доручення, яке  свідчить про довіру вчителя і  викликає особливе натхнення в учня, спонукає до діяльності; авансування  особистості, яке застосовують стосовно тих, кого рідко або ніколи не заохочують, хто не переживав позитивних емоцій від похвали дорослих. Але заохоченням  «авансом» не слід зловживати.