Охаректеризуйте сутність виховання як суспільного явища та педагогічного процесу

І.2 Умови успішного  виховання дітей в сім’ї

Що означає здоровий мікроклімат? Його не виміряєш жодним приладом, як ніякий термометр не визначить сердечного тепла. Але він існує не в нашій  уяві, а в мільйонах сімей.

Ми думаємо, що добрі сімейні  взаємини зовсім не виключають розбіжностей думок, сутичок. Але в гарній, дружній  сім’ї вони розв’язуються без  роздратувань, без приниження людської гідності дорослих і дітей, за будь-яких обставин тут не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думку одне одного, цінуватимуть авторитет батька і матері, дідуся і бабусі.

Тон сімейного життя –  це наслідок дії багатьох факторів: морального рівня батьків, характеру  взаємин між членами сім’ї, культури домашнього побуту, організованості  сімейного колективу, його традицій тощо [10].

Педагогічний клімат багато в чому визначається нашою любов’ю  до дітей. Як любити дітей? Багато пристрасних, переконливих слів написано з цього  приводу. Про це писатимуть і наступні покоління, адже "людину ми творимо любов’ю – любов’ю батька до матері і матері до батька, любов’ю батька і матері до людей, глибокою вірою в красу і гідність людини" [12]. Чудові діти виростають у тих сім’ях, де батько і мати по-справжньому люблять і поважають людей. Відразу видно дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано люблять одне одного. У цієї дитини мир і спокій в душі, глибоке душевне здоров’я, щиросерда віра в добро, віра в красу людську,

Віра в слово, тонка чутливість до тонких засобів впливу – доброго слова і краси [14]. Так писав про найважливіший стрижень батьківської педагогіки В.О. Сухомлинський. Любов до дітей – величезна перетворююча сила. Але вона може бути і головною причиною невдалого виховання дітей, коли до них не ставляться розумні вимоги. Таку любов у народі називають "сліпою". На жаль, у сучасних сім’ях це повторюване явище. Деякі батьки вбачають любов до дітей у тому, щоб віддати їм найкращий шматок, створювати для них за будь-яку ціну найліпші умови.

Зустрічаються і такі сучасні  сім’ї, у яких діти відчувають дефіцит  батьківської любові. Це зовсім не означає, що в цих сім’ях діти занедбані, що їм не купують іграшки, смачну їжу. Навпаки, вони можуть мати все, що потрібно для нормального фізичного і  розумового розвитку, але не відчувати  уваги, тепла, довір’я батьків.

Їжа, одяг і сон самі по собі не можуть породити в дітей почуття любові і вдячності. Відмовляться батьки утримувати своїх дітей, про них потурбується держава.

У сім’ях, де виховується кілька дітей, особливий мікроклімат. Діти дружні, подільчиві, товариські. Якщо росте одна дитина, її, як правило, надмірно пестять. Батьки повинні уникати непотрібних примовлянь: "Ти ж у мене один єдиний, ти ж для мене все на світі..." Зростаючи у такій атмосфері, маленький школяр швидко усвідомлює свою виключність, і для безвільних батьків може стати малим тираном [12]. Спокійна, трудова атмосфера взаємної турботи, вимогливості дозволить і в однодітній сім’ї виховати прекрасних чуйних дітей.

Говорячи про тон сімейного  життя, не можна забувати про чуйне  ставлення до найстарших членів родини – бабусі й дідуся. Нерідко у  сім’ях з легкої руки деяких молодих  батьків вкорінюється зневажливе ставлення  до думок, порад дідусів і бабусь. А вони ж пройшли великий життєвий шлях. Нерідко чуєш від батьків: "Ви не знаєте, який у нашої бабусі важкий характер, вона нам тільки заважає виховувати дітей". У таких випадках, мабуть, треба і до себе бути критичним. Може й вам тепер не вистачає витримки, адже був час, коли бабуся була конче потрібна і тоді не заважала. Спробуйте підрахувати, скільки щоденних турбот припадає на долю таких бабусь і дідусів, які "нічого не роблять", а тільки доглядають за домівкою. Деякі батьки повністю перекладають на діда з бабою і виховання своїх дітей. Ви ж на роботі спокійно працюєте, бо впевнені, що вдома все гаразд. То, можливо, слід критичніше поставитися до своїх висновків про бабусину працю, її внесок у тепло і спокій домашнього вогнища [10].

У молоді роки ми мало замислюємось над власною старістю, та нам і  важко це уявити. В одному можна  бути впевненим, якщо змалку дитина відчуватиме, з якою повагою, чуйністю ви ставитесь  до своїх батьків, це обов’язково  позначиться і на ставленні до вас у зрілі роки.

Однією з найважливіших  якостей батьків-вихователів є  вміння спостерігати. Не просто дивитись на дитину і прискіпливо наглядати  за нею, а уважно і доброзичливо придивлятись до її поведінки, помічати зміни настрою, прагнути об’єктивно зрозуміти мотиви вчинків, не робити поспішних висновків, а узагальнювати в думці результати багатьох спостережень [7].

Спостережливі батьки швидко помічають зміну внутрішнього стану дитини, відчувають її реакцію на слово, вчинок, подію. А все це має велике значення для взаєморозуміння.

Бути спостережливим і  уважним до дитини зовсім не означає, що треба слідкувати за кожним її кроком, постійно вимагати, щоб вона обов’язково  вам звітувала. Це буде ускладнювати взаємини з дитиною і з часом  викличе в неї негативне ставлення  до батьків. Довідуватись про все, чим  живе малюк, найкраще у невимушеній  розмові, яка виникає випадково [1].

Не тільки в дорослих, а й у дітей є право на свій внутрішній світ, і батьки, спілкуючись з ними, повинні завжди пам’ятати про це.

Інколи, розмовляючи з  батьками про необхідність чуйності й тактовності в поводженні з  малюками, чуємо категоричну відповідь: "Дитина в такому віці ще й не знає, що таке такт". Справді ваш син  чи донька не знає, що таке такт, але  добре відчуває, якщо дорослі перейшли міру тактовності [16].

Неодмінною ознакою педагогічної культури батьків є їхнє вміння володіти словом – "найтоншим інструментом людського виховання" [11]. Але чи завжди вміють дорослі розмовляти з дітьми? Скажемо відверто, небагато дорослих уміють розмовляти з дітьми. Одні батьки єдино можливим вважають повчальний тон; інші – будь-яку провину різко засуджують; деякі – засвоюють поблажливо-іронічну манеру.

Як саме розмовляти? Ні в  якому разі не починати з грубих, різких слів, з "остаточних" висновків: "Я все знаю! Це ти винний!" Діти в таких випадках або затято мовчать, або вперто заперечують. Злість, роздратування, вплив поганого настрою найбільше  позначаються на тоні розмов. Здавна відомий  вислів "Крик – ознака безсилля". Якщо у вашій родині спілкування, на превеликий жаль, відбувається на підвищених тонах, крик став для дитини звичним, то незабаром настане той страшний час, коли у відповідь на свій крик ви почуєте з дитячих вуст грубі, жорстокі слова. Криком, бійкою, придушенням активності дитини ніколи не виховати справжню людину, а роз’ясненням, переконанням, гумором, особистим прикладом можна не тільки виховувати, а й перевиховувати педагогічне занедбаних дітей. Звичайно, у кожної сім’ї будуть свої прийоми виховання : де тверде слово, де послідовні докази, а де й жарт [4].

Не менш важливими у  розмові е інтонація, жести, міміка. Справжній вихователь, писав А.С. Макаренко, коротку фразу "Іди сюди" повинен вимовляти з 15-20 відтінками. І в сім’ї дозвіл та заборона мають бути не лише вмотивованими, а й виявлятися в різних формах та інтонаціях. Наприклад, заборона може звучати як вимога, наказ, розпорядження, попередження, догана, вказівка, рекомендація, осуд, повчання, наполягання, докір, пропозиція і т.п.

Усі батьки вимагають, щоб  діти слухались, поважали, а от вислухати  дитячі розмови і виправдовування  вміють далеко не всі люблячі батьки. Особливо тягнуться до розмов з батьком  чи матір’ю діти 7-10 річного віку, та часто вони чують у відповідь: "Усе це дурниці", "Так-так, ти ніколи не винний..." Чи варто тоді дивуватися, що в підлітків і старших  учнів нерідко згасає інтерес  до батьків, як цікавих співрозмовників.

Наслідуючи батьків, дитина поступово засвоює стиль сімейних розмов, навчається користуватися словом у різних ситуаціях. Розвиваючи в молодших школярів уміння користуватись словом, слід мати на увазі такі поради швейцарського мислителя Догана Каспара Лафатера: "Хочеш бути розумним, навчись розумно запитувати, уважно слухати, спокійно відповідати і закінчуй говорити, коли нічого більше сказати" [13].

Важливою умовою успішного  виховання дітей є авторитет  батьків. Під авторитетом батьків  слід розуміти вплив батька і матері на дітей, заснований на

58.Розкрийте специфіку  сімейного виховання.Охарактеризуйте  особливості виховання дітей  у благополучних та неблагополучних  сімях.

 
Сім'я - складна система взаємовідносин між подружжям між подружжям, батьками, дітьми, іншими родичами. У  сукупності ці відносини становлять мікроклімат сім'ї, який безпосередньо  впливає на емоційне самопочуття  всіх її членів, через призму якого  сприймається увесь інший світ і  своє місце в ньому. У залежності від того, як поводяться з дитиною  дорослі, які почуття і відносини  виявляються з боку близьких людей, малюк сприймає світ притягальним або  відразливим, доброзичливим чи загрозливим. В результаті у нього виникає  довіра або недовіра до світу. Довіра до світу є основою формування позитивного самовідчуття дитини. Емоційно сприятливі взаємини в сім'ї стимулюють у всіх її членів почуття, поведінка, дії, спрямовані один на одного. Благополуччя людини в сім'ї переноситься на інші сфери взаємовідносин (на однолітків у дитячому садку, школі, на колег  по роботі і т.д.). І навпаки, конфліктна обстановка в сім'ї, відсутність душевної близькості між її членами часто лежать в основі дефектів розвитку та виховання.  
Культура сім'ї, яка накладає свій відбиток на всі сфери її діяльності (побут, взаємини, характер і зміст дозвілля та ін), - одна з найважливіших передумов повноцінного виховання дітей, а також інших її членів. Враховуючи широкий діапазон поняття «культура», можна припустити, що якість сімейного виховання буде багато в чому обумовлено культурними цінностями, яких дотримуються члени сім'ї, і вміннями використовувати різні види, жанри мистецтва на благо розвитку дитини.  
Батьки, стурбовані долею дитини, серйозніше підходять до вибору для нього дитячого садка, школи, закладів додаткової освіти (спортивна секція, гурток, музична школа та ін), ділять з громадськими інститутами виховання частину турбот про освіту та розвитку дитини, шукають шляхи взаємодії з професійними педагогами, всіляко підтримують їх авторитет в очах дитини. Такі батьки охоче беруть участь в житті і діяльності тієї установи, де виховується їхня дитина.  
Соціально-економічний фактор визначається майновими характеристиками сім'ї і зайнятістю батьків на роботі. Виховання сучасних дітей вимагає серйозних матеріальних витрат на їх утримання, задоволення культурних та інших потреб, оплату додаткових освітніх послуг. Можливості сім'ї утримувати дітей, забезпечити їх повноцінний розвиток багато в чому пов'язані з суспільно-політичним та соціально-економічним становищем у країні. В останні роки на всіх сторонах життєдіяльності вітчизняних сімей та їх економічне становище негативно позначилися кризові явища в соціально-економічній сфері країни. Масові явища нерентабельність виробництва, безробіття, особливо в прихованих її формах, порушення суспільно необхідного плати за працю, практика не платежів і відстрочок виплат заробітної плати, допомоги, пенсій - все це призвело до падіння рівня життя значної маси сімей. Загострилися проблеми забезпеченості сімей житлом, його оплати, поточного та капітального ремонту. Для значної маси сімей з низькими та середніми доходами ускладнилися проблеми відпочинку, культурного спортивного дозвілля і значною мірою охорони здоров'я, а також освіти та виховання підростаючого покоління.  
Тим часом фахівці вважають, що зарплата працівника найманої праці повинна враховувати не тільки матеріальні духовні потреби самого працівника, а й відповідні потреби його дітей. Заробітна плата нижче прожиткового рівня веде до деградації трудового населення, економічно руйнує сім'ю, сприяє зростанню соціальної напруженості в суспільстві.  
Техніко-гігієнічний фактор означає, що виховний потенціал сім'ї залежить від місця та умов проживання, обладнанні житла, особливостей способу життя родини.

Демографічний чинник показує, що структура та склад сім'ї (повна, неповна, материнська, складна, проста, однодетная, багатодітна і т. д.) диктують свої особливості виховання дітей.  
Таким чином, сучасна наука має в своєму розпорядженні дані про те, що сім'я - перший і найбільш значимий виховний інститут в житті людини. На якість виховання впливають такі чинники, як соціально-культурний, соціально-економічний, техніко-гігієнічний і демографічний.  
2. СПЕЦИФІКА ВИХОВАННЯ У різних типах СІМ'Ї  
2.1 Виховання в малозабезпеченій сім'ї  
Малозабезпечена сім'я є, як правило, варіантом нуклеарної сім'ї. Найчастіше до малозабезпеченим сім'ям належать сім'ї з одним батьком, багатодітні сім'ї, сім'ї, в яких або дитина, або батько - інваліди. До специфічних рис малозабезпеченої сім'ї можна віднести неможливість матері вийти зі сфери суспільної праці і зосередити свою увагу на проблемах сім'ї і дітей з економічних причин, незалежно від бажання самої жінки. [5] Саме такі родини ростять сьогодні основну частину нового покоління. Що ж характерного вносить у виховання дітей чинник малозабезпеченості сім'ї? Чи можна якимось чином використовувати специфічні умови цієї родини та її відносин з навколишнім світом для отримання позитивного виховує ефекту?  
Для початку торкнемося деяких міфів суспільної свідомості в сфері виховання. Повсякденним свідомістю передбачається, що велика батьківська любов, матеріальний комфорт, окрема кімната для дитини, постійний нагляд за ним - це завжди добре. А брак житлоплощі, коштів, часу для спілкування з дитиною, неможливість постійного контролю за його навчанням і поведінкою - це завжди погано.  
Насправді те, що добре чи погано для самопочуття чи самооцінки дорослих, виявляється далеко не завжди таким же в плані формування особистості дитини. Так матеріально та соціально сприятливі умови можуть виявитися причиною надмірно тривалого стану дитинства: затримки розвитку, формування інфантильності. Правда, безмежна любов матері-одиначки, що присвячує себе цілком «служіння» своєму знедоленому дитині, часто обертається його душевною черствістю і егоїзмом. І навпаки, самостверджуючись через реально необхідну турботу про матір, дитина може отримати дуже цінний досвід емпатії, орієнтування в стані іншої людини. Він швидше стає дорослою, самостійною, побутові труднощі стають умовою прискореного і підвищеного розвитку окремих сторін особистості дитини.  
Таким чином, у нашій свідомості одночасно і незалежно один від одного існують два полярних погляду на умови успішного виховання. Це можна пояснити тільки тим, що для виховання мають значення не стільки умови виховання, скільки наша оцінка і педагогічна інструментування, тобто застосовувані методи виховання, концепція виховного впливу.  
Важливою проблемою є взаємини і взаємодії сім'ї з дошкільною освітньою установою. У принципі держава, яка витягає жінку з родини в якості робочої сили, повинно забезпечувати сім'ї компенсацію у вихованні її дітей через систему громадського виховання. Те, що відбувається сьогодні згортання системи дошкільних установ та переклад на частково або повністю платне вміст у них вдарили, перш за все, по малозабезпеченої сім'ї. Колишній баланс її інтересів та інтересів держави тепер різко порушений. Однак із цієї ситуації (дуже складною для багатьох сімей) виходять наступним чином: створюються різні альтернативні форми суспільного виховання, такі як міжсімейні об'єднання, культурно-виховні комуни, дитячі мікросад і мікрояслі вдома. [6]  
Що стосується взаємодії малозабезпеченої родини зі школою, тут необхідно відзначити, що неможливість постійного батьківського контролю над навчанням і поведінкою дитини далеко не однозначні у справі виховання. По-перше, сам факт постійного зовнішнього батьківського контролю працює проти формування у дитини досвіду самоврядування у навчальній діяльності. По-друге, при всій звичності для вчителів і батьків неухильного сімейного нагляду за шкільними успіхами дитини такі функції ніяк не можна назвати педагогічно розумними. Передоручення школою своїх прямих дидактичних ролей батькам об'єктивно знижує якість внутрісімейного спілкування, підвищує напруженість у відносинах між батьками та дітьми. У результаті не так вже й багато виграючи в успішності, сім'я суттєво знижує при цьому свої якості захисно-відновної психологічного середовища, так необхідної і для дітей, і для дорослих.  
У проблемі нестачі в обох працюючих батьків часу для спілкування з дитиною є поверхневий і прихований план. Це пов'язано з тим, що сімейне спілкування відбувається не стільки в прямому, скільки в непрямому і опосередкованому вигляді. Наприклад, пряме: «Слухай, що я тобі кажу ...», непряме: «Мама зрадіє ...», опосередковане: постійний режим, обов'язки і турбота. Брак часу для спілкування з дитиною, по суті, стосується лише часу для безпосереднього спілкування (або прямого), проте навіть примітивно організоване непряме і опосередковане спілкування, що вимагає від дитини діяльного поведінки або самоврядування, на ділі виявляється більш ефективним. Справа в тому, що пряме спілкування стає малоефективним або навіть отримує негативний ефект, як тільки дитина відчує в ньому педагогічну підгрунтя. Для дуже зайнятих батьків важливо, щоб короткі моменти їх прямого спілкування з дитиною не ставали часом примітивного виховання у формі моралей, нотацій, докорів і покарань. Чим менше часу для спілкування, тим цікавіше воно має бути для дитини і самих батьків. У цьому власне і полягає мистецтво прямої сімейного спілкування.  
Отже, ми можемо зробити висновок про те, що малозабезпечена сім'я має достатньо можливостей для виховання хорошого людини. Головна умова позитивного результату сімейного виховання полягає в тому, що батькам необхідно кожен раз зуміти виділити значимий фактор, передбачити всі можливі негативні і позитивні його наслідки і відповідно організувати виховують відносини. Так, нестача коштів є саме тією умовою, що містить ризик розвитку у дитини заздрості, падіння авторитету батьків у зв'язку з їх «невмінням жити» і т.п. Але вона ж може сприяти формуванню його активної життєвої позиції, прагненню в межах своїх дитячих можливостей полегшити життя сім'ї, формування ощадливості і т.д. Тобто малозабезпеченість сім'ї - це не фатальна приреченість на заздалегідь негативний результат виховання, а серйозний фактор, з яким слід рахуватися, організовуючи виховання, який несе в собі як плюси, так і мінуси.  
2.2 Виховання в родинах із середнім достатком  
Середній достаток в сім'ї - поняття, що вимагає уточнення. Умовно назвемо середньозабезпечених ту сім'ю, яка може собі дозволити зосередити увагу і час матері виключно на сім'ї і дитині або запросити до дитини педагога-професіонала, якщо мати воліє не розлучатися з професією. На відміну від малозабезпеченої сім'ї сім'я з середнім достатком порівняно спокійно реагує на такі явища, як вивільнення жінки із сфери професійної діяльності, на згортання системи дошкільної освіти, на вільне чи мимовільне повернення жінки в сім'ю як сферу особистісної самореалізації.  
Сімейно-соціальні та дидактичні ролі в середньозабезпечених сім'ї можуть бути розподілені по-різному, і в подружжя є можливість вибору. Можна, наприклад, скористатися демократичним зразком розподілу домашніх турбот і клопотів по догляду за дітьми між чоловіком і дружиною. Можна прийняти за основу патріархальний варіант статеворольової поведінки: чоловік - годувальник, голова сім'ї, а дружина - упорядниця домашнього вогнища і вихователька. Ця родина може витримати навіть психологічно хитрий варіант взаємного пристосування, коли чоловік-годувальник з комфортом займає в сім'ї становище старшого брата, а загальним вихователем і фактичної главою родини стає жінка. Можуть бути й інші варіанти, але в кожному випадку сімейно-соціальні та дидактичні ролі пристосовані до особистісних особливостей батьків, а не жорстко нав'язані умовами життя. Тобто у цієї родини є можливість вибору, а вибір, як відомо, сприяє підвищенню психологічного комфорту.  
У такій сім'ї постійним і єдиним вихователем є мати (за винятком випадків, коли для виховання дитини запрошується педагог). Саме мати в найважливішому - початковому - період формування особистості дитини представляє для нього цивілізацію, вона перетворює свою дитину з істоти переважно біологічного в істота соціальна. З проблемами первинної соціалізації мати, як правило, справляється успішно. Передача цієї частини досвіду людства відбувається у відпрацьованих тисячоліттями формах стихійного виховання, засвоюваних кожною людиною ще у власному дитинстві. Тому кожна мати здатна сформувати у своєї дитини навички спілкування, допомогти заговорити, навчити його ходити, жити в предметно-речовому оточенні, закласти основи моральності на рівні «можна - не можна», «добре - погано». Складнощі починаються пізніше, на рівні вторинної соціалізації. Тут важливу роль відіграє педагогічні здібності матері, її здатність передати дитині більш складні зразки людської культури, прищепити йому певні навички і якості і т.д. Оскільки природний дидактичний дар - річ досить рідкісна, набагато надійніше виявляється педагогічна підготовка, в принципі доступна кожному. Проте вибрати з пропонованої педагогічної літератури щось серйозне і по-справжньому корисне вельми складно. Справа в тому, що вітчизняна педагогіка вже довгі роки не може порадувати батьків результатами серйозних досліджень у сфері сімейного виховання, а чудово видана перекладна література належить іншій культурі і на нашому грунті може дати зовсім не ті результати, на які розраховують батьки. [7]  
Зі зростанням можливостей дитини необхідний перехід матері від функцій прямого виховання в сім'ї до функцій організатора виховують впливів із залученням різних громадських інститутів (спортивні секції, гуртки і студії установ додаткової освіти, недільні школи, театри, бібліотеки, школи раннього розвитку, при необхідності - школи ранньої корекції розвитку). І все це має органічно доповнювати сімейне виховання, створюючи для дитини єдине розвиваюче простір сім'ї та суспільства.  
Таким чином, середній достаток дає сім'ї потенційну можливість якісного стрибка в організації сімейного виховання. Він дозволяє поєднати переваги стихійного сімейного виховання, відмінно пристосованого до особливостей дитини, з ефективністю спрямованого професійного виховання. Необхідними умовами для реалізації цих можливостей є усвідомлення сім'єю своєї ролі у вихованні дитини, а також самоосвіта батьків. І ще одна важлива умова: сімейна дидактика повинна поповнюватися теоретичними та методичними дослідженнями, які сьогодні так потрібні батькам. А тут багато чого залежить від підтримки держави і соціуму.  
 
Виховання у забезпечених сім'ях  
Говорити про специфіку виховання у забезпечених сім'ях досить складно, тому що ця тема практично не висвітлена в літературі, до того ж частка таких сімей в сучасній Росії дуже не значна.  
У такій сім'ї є засоби для організації ефективного виховання: комфортне середовище для дитини, можливість батьків підвищувати рівень своєї педагогічної компетентності, можливість користуватися послугами додаткової освіти, а також запрошувати до участі у вихованні дитини педагогів-професіоналів і т.д. Однак матеріальна забезпеченість сім'ї аж ніяк не вирішує всі проблеми виховання дітей. Тут може відзначатися такий негативний вплив на результати виховання, як гіперопіка - надмірна турбота про дитину, постійний контроль його поведінки. Маючи можливість забезпечити дитину не тільки необхідним, але й понад того, батьки не дають дитині можливості самостійно вирішувати будь-які питання власного буття, розвивати свою особистість, долаючи труднощі, бути у відповіді за свої дії. У такій ситуації особистість дитини формується як безвідповідальна, несамостійна, утриманські.  
До негативних можемо віднести явище психічної депривації [8] у дітей із забезпечених сімей. Перша небезпека, яка загрожує дитині ще до його народження, - ситуація небажаної вагітності. Часто жінки з таких сімей стурбовані в першу чергу своєю кар'єрою чи красою, відповідно тут дитина може стати тільки перешкодою. Переживання матері з приводу небажаності дитини позначаються на розвитку плода: дитина народжується з малою вагою, ураженням центральної нервової системи, різними фізичними дефектами і навіть передумовами до виникнення психічних захворювань. Друга депривационную ситуація - це відсутність емоційного контакту з матір'ю. Дитині купується все, що можна купити за гроші, але не дістається найголовнішого, того, що за гроші не купиш - материнської любові. Оточені заздрістю і недоброзичливістю своїх однолітків, самотні у своїй родині, такі діти глибоко нещасні. Позбавлені позитивного досвіду спілкування, позитивного прикладу здорової сім'ї, такі діти, виростаючи, частіше за все не можуть створити власну повноцінну сім'ю.  
Що ж відбувається з такими дітьми? Тут можливі два варіанти. Перший - дитина з маніакальною завзятістю домагається уваги і любові матері, тому що йому, швидше за все, не на кого більше спертися. Щоб добитися уваги, такі діти часто хворіють, причому хворобами, які прийнято називати психосоматичними (ГРЗ, бронхіальна астма, захворювання шлунково-кишкового тракту, енурез). Вони зазвичай тихі, наполегливі, перебільшено ввічливі. Потім, втративши надію добитися любові та уваги матері, вони відчужуються від матері, а по відношенню до інших людей стають психологічними вампірами: вони відчувають себе комфортно, роблячи близької людини нещасним, втомленим, пригніченим, зломленим. Другий варіант - формування истероидного типу характеру. Дитина починає з раннього дитинства розуміти, що домогтися чого-небудь від матері неможливо, але цілком можна домогтися свого, влаштовуючи скандали іншим людям. Такі діти часто порушують дисципліну в школі: кричать, блазнюють, бігають по коридору, вчиняють бійки.  
Додаткова складність у вирішенні проблем таких дітей пов'язана з тим, що увага шкільних вчителів, психологів, та й усього суспільства прикута до сімей з низьким рівнем доходів, девіантною, асоціальною і т.п. Забезпечені сім'ї «за замовчуванням» вважаються благополучними і педагогічно заможними.

59.Участь громадськості  у вихованні учнів.Які громадські  організації допомагають школі  розвязувати проблеми виховання  школярів.

Залучення громадськості до виховання дітей. Церква і виховання підростаючого  покоління

Школа має можливість залучати до виховної роботи з учнями їх батьків, окремі з яких можуть керувати роботою гуртків за інтересами, адже серед них є люди різних спеціальностей, або взяти шефство над учнями, які виявляють особливий інтерес  до певних галузей знань, чи бути наставниками педагогічне занедбаних учнів. Батьки можуть брати участь у проведенні з учнями екскурсій на підприємства відповідно до профілю навчального  предмета, у наданні школі допомоги в профорієнтаційній роботі, у  керівництві роботою учнівських бригад з ремонту обладнання навчальних кабінетів, виготовлення різноманітних  приладів і наочності.

Для з'ясування можливості залучення батьківської громадськості  до виховної роботи з учнями на батьківських зборах класу пропонують невеличку  анкету: «Чим би Ви могли допомогти  школі? Яку позакласну виховну роботу Ви хотіли б вести в школі? У  який час і з якими класами  Ви б могли вести гурток?» На основі отриманих відповідей організовують  роботу спортивних секцій, гуртків  художньої самодіяльності й технічної  творчості, якими керують батьки.

Значну допомогу у вихованні школярів і в роботі з батьками надають батьківські  комітети. Починаючи працювати з  батьками учнів, класний керівник виявляє  найактивніших, серед яких намічає  кандидатів до класного батьківського  комітету — авторитетних людей, які  користуються загальною повагою, яким властива висока громадянська свідомість, ініціатива, які мають організаторські  здібності, виявляють інтерес до справ класу, люблять дітей. Батьківський комітет класу обирають на батьківських зборах. На першому його засіданні  класний керівник знайомить з  типовим Положенням про батьківський комітет загальноосвітньої школи, в якому викладено завдання і  зміст роботи членів комітету, їхні права та обов'язки. Обирають голову батьківського комітету і відповідальних за окремі види роботи: педагогізацію  батьків, культурно-масову, спортивно-оздоровчу  роботу, враховуючи здібності, бажання, інтереси членів комітету. Класний  батьківський комітет складає план своєї роботи на півріччя, виходячи з місцевих умов і завдань конкретного  класу.

У роботі з батьківським комітетом класу педагог повинен  виявляти тактовність, чуйне, доброзичливе, уважне ставлення до всіх пропозицій батьківського активу, своєчасно  реагувати на них. Це сприятиме підвищенню його активності, зацікавленості в  оперативному вирішенні актуальних проблем. На кожному засіданні батьківського  комітету класу його інформують про  виконання рішень попереднього засідання, відзначають кращих виконавців. Про  хорошу роботу батьків-активістів повідомляють за місцем їх роботи.