Формування уявлень про множини в дітей молодшого дошкільного віку в ігровій діяльності

На основі практичних дій у дітей формуються такі розумові операції, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Вихователь повинен орієнтуватися в оцінці результатів своєї роботи насамперед на ці показники, на те, як діти вміють порівнювати, аналізувати, узагальнювати, робити висновки. Рівень оволодіння дітьми розумовими операціями залежить від використання спеціальних методичних прийомів, які дозволяють дітям вправлятися в порівнянні, узагальненні. Так, діти вчаться порівнювати множини за кількістю, здійснюючи при цьому структурний та кількісний аналіз множини [77, с. 9 − 11].

Важливим є завдання розвитку в дітей мислення та мовлення (оволодіння математичною термінологією). Слід значно більше уваги приділяти розвитку початкових вмінь індуктивного та дедуктивного мислення, формуванню в дітей пізнавальних інтересів та здібностей. Слід відзначити, що загальні методи пізнання складають основу будь-якого мислення, у тому числі й математичного [77, с. 11].

Щоб точніше визначити зміст роботи з формування уявлень про множини в молодших дошкільників, ми проаналізували Базову програму розвитку дітей дошкільного віку ,,Я у Світі” [6, с. 420].

  Нова  Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» має в собі лише опис роботи з дітьми молодшого та старшого дошкільного віку. Зміст освітньої роботи з дітьми молодшого дошкільного віку подається за лініями розвитку, які реалізуються через відповідні форми активності, що відображені в чотирьох сферах життєдіяльності. Зміст роботи з формування уявлень про множини поданий у переліку основних ліній розвитку:

ПІЗНАВАЛЬНИЙ РОЗВИТОК

Логіко-математичні завдання розвитку.

Навчити виділяти загальні ознаки предметів, об’єктів, людей; систематизувати та групувати їх за різними критеріями; порівнювати сукупності на основі взаємно однозначної  відповідності; розвивати уявлення про рівність – нерівність груп предметів; оперувати поняттями ,,багато”, ,,мало”, ,,один”; зіставляти дві множини різних предметів через попарне об’єднання їхніх елементів; утворювати рівність з нерівності; класифікувати предмети за кількістю та множиною [6, с. 130].

   Та більш детально його реалізація описана в програмі в таблиці показників прояву форм активності, у даному випадку пізнавальної активності, за сферами життєдіяльності «Природа», «Культура», «Люди», «Я Сам» [6, c. 161-177]. Її зміст щодо кількісних уявлень подаємо далі у таблиці 1.

                                                                                                Таблиця 1

Показники прояву пізнавальної активності за сферами життєдіяльності

Як ми бачимо, зміст освіти передбачає впровадження в педагогічну практику інтегративного підходу, суть якого полягає в пов’язанні між собою в ціле окремих частин освітнього процесу, дає змогу доцільно об’єднати його елементи. Внаслідок цього дитина не стільки набуває знань з окремих предметів, скільки цілісних знань про життя, світ, в якому вона живе, природу, людей, саму себе. Цілісність знань дошкільників формується завдяки їх інтеграції на основі спільних для всіх сфер життєдіяльності понять та застосуванню методів і форм навчально-виховної роботи, спрямованих на їх об’єднання [45, с. 133].

         Логіко-математичний аспект Базової  програми розвитку дитини дошкільного  віку «Я у Світі» також передбачає  реалізацію інтегрованого підходу. Логіко-математичні завдання в  цій Програмі, як ми бачимо, не  виділені окремо, а подані в  середині кожної сфери життєдіяльності: «Природа», «Культура», «Люди», «Я Сам». Такий підхід не означає применшення  ролі даного напрямку особистісного  розвитку дошкільника (в ньому  не існує менш чи більш важливого  – кожний аспект необхідний  і незамінний), а задля збереження  наукового обґрунтування схеми інтеграції та систематизації змісту дошкільної освіти в цілому та фіксації пріоритету цілого над частиною. [45, с. 134]

     Але незважаючи на таку форму подання змісту у Базовій програмі ,,Я у Світі”, слід відзначити, що завдання з роботи з формування уявлень про множини у дітей другої молодшої групи спрямовані як і раніше на формування розуміння того, що декілька предметів, іграшок, які знаходяться поряд, позначаються словом ,,багато”,  поодинокі предмети словом ,,один”; розуміння питання ,,скільки?”, виразів ,,стільки-скільки”, ,,порівну”, ,,по одному”, ,,більше-менше”; уміння складати множини й розкладати їх на елементи; знання про рівність і нерівність груп за кількістю елементів; уміння послідовно накладати один предмет на інший або прикладати один до одного та порівнювати так одну групу з іншою; знання про те, як утворюються рівність або нерівність шляхом додавання або віднімання однієї одиниці [13, с. 51].

Також слід відзначити те, що учбовий матеріал запрограмований так, щоб на основі вже засвоєних більш простих знань та способів діяльності в дітей формувались нові, які у свою чергу будуть виступати передумовою становлення складних знань та вмінь. Особливе місце в реалізації змісту навчання (програмових завдань) займає планування навчально-виховної роботи на заняттях та поза них у формі перспективного та календарного плану [77, с. 76-77].

1.3.2. Основні засоби формування  уявлень про множину.  Ефективність роботи з формування уявлень про множини в молодших дошкільників залежить від володіння педагогом та використання на практиці необхідних засобів навчання. У теорії навчання (дидактиці) особливе місце відводиться засобам навчання та їх впливу на результат цього процесу.

Під засобами навчання розуміють сукупність предметів, явищ, знаків, дій, моделей, а також слів, що задіяні в навчально-виховному процесі й забезпечують засвоєння нових знань та розвиток розумових здібностей. Можна сказати, що засоби навчання – це джерело отримання інформації, як правило, це сукупність моделей самої різноманітної природи [77, с. 85].

Беручи до уваги двобічний характер процесу навчання, О.П. Усова запропонувала свою класифікацію засобів навчання, виділивши в ній діяльність педагога та дитини. На цій основі вона поділила дидактичні засоби на дві групи:

1. Засоби, що забезпечують діяльність педагога й характеризуються тим, що дорослий веде навчання в основному за допомогою слова.
2. Засоби, навчальний вплив яких надається дидактичному матеріалу та дидактичній грі, побудованої з урахуванням навчальних завдань, тобто наочності та практичним діям дитини із нею [71, с. 41].

Такої ж точки зору щодо класифікації дидактичних засобів дотримувалися й інші вчені (М.А. Данилов, І.Я. Лернер, М.М. Скаткін ). Під засобами навчання вони розуміли те, ,,за допомогою чого забезпечується передавання інформації – слово, наочність, практичні дії” [ 37, 61].

Всі засоби навчання виконують конкретні функції, до яких належать:

1. реалізація принципу наочності;
2. репрезентування складних математичних понять у доступні, зрозумілі дитині (,,множина”, ,,сукупність” - ,,багато”, ,,елемент сукупності” - ,,один предмет” та т. ін..);
3. підведення до оволодіння способом дій (прийоми порівняння та урівнювання множин);
4. сприяння накопиченню чуттєвого досвіду;
5. надання можливостей вихователю керувати пізнавальною діяльністю дитини;
6. збільшення обсягу самостійної пізнавальної діяльності дітей;
7. раціоналізація, інтенсифікація процесу навчання [77, с. 86].

Слід відмітити, що ці функції постійно змінюються через удосконалення теорії та практики навчання.

У зв’язку з переходом до нової особистісно-орієнтованої моделі навчання та втіленням у практику нової Базової програми розвитку дитини «Я у Світі», ми вважаємо, можна виділити ще таку функцію засобів навчання як сприяння інтеграції навчального процесу.

Звернемо увагу на те, що пам'ять чотирирічної дитини переважно наочно-образна, вона легше запам’ятовує наочні об’єкти [20, с.22]. Цим обумовлюється реалізація принципу наочності при використанні засобів формування уявлень про множини в молодших дошкільників.

Зробити навчання наочним – це не тільки створити зорові образи, але включити дитину безпосередньо в практичну діяльність. На заняттях з математики в другій молодшій групі вихователь залежно від дидактичних завдань використовує різноманітні засоби наочності. Наприклад, при ознайомленні з множинами можна запропонувати дітям реальні (м’ячі, каштани, ляльки) та умовні (палички, кола, кубики) об’єкти. При цьому предмети можуть бути різними за кольором, формою, величиною. На основі порівняння різних конкретних множин дитина робить висновок про їхню кількість, рівність або нерівність. У цьому випадку головну роль відіграє зоровий аналізатор. Можна порівнювати множини, активуючи слуховий, тактильний та руховий аналізатори [77, с. 87].

Використання наочності в навчанні математиці та формуванню уявлень про множини необхідне. Правильно підібраний наочний матеріал підвищує ефективність навчання, викликає живий інтерес у дітей, полегшує засвоєння та усвідомлення матеріалу. Крім того, використання наочності в педагогічному процесі сприяє збагаченню та розширенню безпосереднього чуттєвого досвіду дітей, уточненню їхніх конкретних уявлень та тим самим розвитку спостережливості [77, с.88].

Але ж не слід забувати про нестійку увагу дітей цього віку. Однотипне, просте використання наочного матеріалу дітям 3-4-х років може швидко набриднути, інтерес дитини до нього втратиться. Щоб цього не сталося, треба йти за природою дітей молодшого дошкільного віку, тобто використовувати те, що найбільш близьке та цікаве малюкам, чим їм найбільш подобається займатися.

Протягом другого року життя відбувається розвиток предметної діяльності – вона стає провідною. У процесі виконання предметних дій відпрацьовуються функції сенсорного механізму. Дії з предметами є формою навчання дитини, основою формування її початкових навичок. Предметна діяльність також є основною сферою, в якій прагнуть самовиразитись і діти третього року життя. На четвертому ж році ця форма діяльності ще є значущою, тим більше, що для формування множинних уявлень маніпуляції з предметами відіграють важливу роль. Але відбуваються й істотні зміни в характері й змісті діяльності дитини. Великого значення набувають у розвиткові чотирирічної дитини ігри [42, с. 10-20]. Отже, с Гра займає значуще місце в житті дитини. Це, у найближчому майбутньому, його провідна діяльність, обов’язковий супутник життя. А для педагога гра є важливим засобом всебічного розвитку й виховання малюків [62, с.40].

Гра має неперевершене значення для цілісного розвитку дитини. В ігрових діях розвивається мова й мислення дитини, її почуття й сприймання світу, збагачується емоційна сфера. Саме в грі дитина набуває здатності поступатися власним бажанням, щоб підпорядковувати їх загальній меті, наслідує форми суспільних відносин людей, поступово опановує моральні норми й починає керуватися ними у своїх стосунках з дорослими й іншими дітьми [26, с.82].

Організація ігрової діяльності, широке використання її психолого-педагогічних можливостей є одною з педагогічних умов, які допомагають вирішувати питання виховання, розвитку та навчання в навчальному процесі ДНЗ. У працях психологів Л.С.Виготського, О.Н. Леонтьєва подані змістові характеристики гри, показаний її вплив на головні зміни в психіці дитини, створення зони найближчого розвитку. Л.А. Венгер,  О.В. Запорожець, Г.Г. Кравцов відносять гру до інтрогенної поведінки, зумовленої внутрішніми причинами: потребами, інтересами, мотивами, схильностями, запитами. Разом із тим потреба в грі залежить від творчих можливостей особистості, а творчість пов’язана з рівнем мислення, пам’яті, мовлення, уяви. Своєрідність гри полягає в тому, що вона є генеральною формою поведінки, всередині неї зароджуються інші види діяльності [16, 24, 4, с. 138].

Гра в її специфічному змісті починається з перетворення реальної ситуації в уявлювану. Це не означає, що гра відходить від реальності, разом з тим, незважаючи на умовності, у ній є і реальне життя. Усе, чим живе гра, що вона втілює в дійсності, черпається нею з дійсності. Вона виходить за межі однієї ситуації, відволікається від одних сторін, щоб глибше виявити інші. За допомогою гри дитина входить у світ різних видів діяльності, розвиває важливі психічні здібності, особливо творчу уяву, як основу будь-якої творчої діяльності. Дитина  розвиває себе не тільки як суб’єкта дії, але і як суб’єкта людських відносин [26, с. 67].

Гра – це ,,чарівна скринька”, за допомогою якої можна навчити малюка читати, писати і, головне, − мислити, спостерігати, доводити, розуміти, творити. Діти всіх народів світу мають спільну характерну рису – вроджений потяг до гри. Переоцінити її значення в житті дитини важко. А уявити дитинство без неї взагалі неможливо.

Відомий психолог Л. Виготський зазначав, що наукові поняття не засвоюються дитиною, а виникають і складаються за допомогою величезної напруги її власної думки. Саме тому, одним зі шляхів, який веде до прискорення процесу пізнання, є використання розвивальних ігор у різних видах діяльності [50, с. 5].

Гра сприяє розвитку довільної уваги та пам’яті дитини. В умовах гри діти краще зосереджуються та більше запам’ятовують. Вона позитивно  сприяє  розвитку інтелекту. У грі дитина вчиться узагальнювати предмети та дії, добирають потрібні слова, адже, захопившись, діти не помічають, що навчаються, пізнають, запам’ятовують нове, орієнтуються в незвичайних ситуаціях, поповнюють запас уявлень, понять, розвивають фантазію [58, с. 314 − 326].