Становлення виконавської школи гри на оркестрових інструментах

Кафедра духових  і естрадних інструментів плідно співпрацює з навчальними і мистецькими  вітчизняними та зарубіжними установами. Серед них всі музичні академії України, Російська державна музична академія імені Гнесіних, Московська державна консерваторії імені П.І.Чайковського, Фрайбурзька Вища музична школа і ін.

Одним з визначних  представників одеської музично-виконавської школи гри на духових інструментах є доцент Крупей Михайло Васильович. Він отримав спеціальну освіту в музичному училищі, Одеській державній консерваторії імені А.В.Нежданової, асистентуру-стажування при ДМПІ імені Гнесіних за фахом “кларнет, саксофон”. Виконавська майстерність музиканта відзначена званням дипломата республіканського конкурсу.

 З 1977 року  Крупей М.В. працює артистом Одеського російського драматичного театру, театру оперети а також викладачем ДМШ №4. З 1979 р. розпочалася його робота в ОДМА ім. А.Нежданової, де він організував перший в Україні клас саксофона. Такий же клас він заснував в школі імені П.С.Столярського, де він працює за сумісництвом з 1990 року. За період роботи в Одеській консерваторії ним підготовлено понад 80 випускників, більшість з яких плідно працюють в художніх колективах та навчальних закладах України. Виконавська майстерність 15 його учнів відзначено званнями лауреата і дипломанта всеукраїнських і міжнародних конкурсів і фестивалів.

Педагогічний  досвід Крупея М.В. відображено в  його методичних розробках: “В.А.Моцарт. Концерт для кларнета з оркестром ля мажор” (ОДК, 1983), “Підготовка саксофоністів у самодіяльних естрадних ансамблях і духових оркестрах (ОНМЦ, 1988) та ін. Він є автором перекладань для саксофона, які використовуються у педагогічній та виконавській практиці”.

Надзвичайно плідною  була робота на кафедрі Генарі Миколи Костянтиновича, якого називали “поетом  свого інструменту”. Яскрава музична  обдарованість Генарі М.К. виявилася  ще в дитинстві. Він захоплювався музикою і співом, а звучання гобоя нагадувало йому людський голос.

В роки війни  Генарі М.К. працював в оркестрі Одеського  театру опери та балету. В післявоєнний період продовжив свою роботу в симфонічному оркестрі театру та філармонії. Надзвичайно  яскравим було виконання ним соло в балетах П.І.Чайковського “Лебедине озеро” та “Спляча красуня”, в опері “Євгеній Онєгін”, в операх Дж.Верді.

М.К.Генарі отримав музичну освіту в Одеській консерваторії, яку закінчив в 1957 році по класу гобоя. З 1958 року розпочалася  його педагогічна діяльність в цьому навчальному закладі. Великий виконавський та педагогічний досвід він узагальнив в таких навчально-методичних працях як “Рекомендації щодо вивчення соло гобоя та англійського ріжка в оперній творчості М.І.Глінки”.

Одним з провідних викладачів кафедри  є Борух Ігор Миколайович. Він отримав спеціальну освіту в Тернопільському музичному училищі; а в 1975-1980 роках навчався в Одеській державній консерваторії імені А.В.Нежданової по класу труби. З 1976 року він працює артистом симфонічного оркестру Одеського театру опери і балету, а з 1982 року артистом симфонічного оркестру Одеської обласної філармонії. В 1984 році розпочинається його педагогічна діяльність в ОДМА ім. А.В.Нежданової, де він веде клас труби. В період з 1993 по 2002 рік працює деканом оркестрового факультету.

До виконавського репертуару Боруха увійшли такі твори як: “Історія солдата” І.Стравинського; “Концерт для фортепіано, труби і камерного оркестру” Д.Шостаковича; “Реквієм” А.Шнітке; “Сюїта для голосу, високої труби і струнного оркестру Д.Скарлатті”.

Яскравим представником одеської музично-виконавської школи є Бондарчук  Володимир Іванович – заслужений артист України, професор. Він закінчив ОДК в 1972 році по класу валторни. Його творча діяльність розгортається у двох основних, напрямках – музично-виконавському  і педагогічному.

Надзвичайно плідною  є його робота як концертмейстера  групи валторн симфонічного оркестру Одеської філармонії. У складі цього  художнього колективу Бондарчук  В.І. брав участь у різноманітних  фестивалях і концертах як в Україні, так і за її межами. Своє високе мистецтво оркестр представляв на концертах В організації об’єднаних націй (Вашингтон, квітень 1996); концерт у «Карнегі-хол» (Нью-Йорк, 1994); концерт у «Мюзикферайн» (Відень, 1993); фестиваль у місті Перт (Австралія, 1995); концерти в містах Німеччини, Італії, Іспанії, Канади, Франції, Болгарії та Англії.

У складі симфонічного оркестру Бондарчук В.І. здійснив фондові записи таких творів як: М.Колеса – симфонія № 1 (1995); М.Скорик – Карпатський концерт (1995); М.Скорик – Гуцульський триптих (1995); Є.Станковим – “Распутін”, балетна сюїта (1997); Р.Глієр – “Тарас Бульба”, Концертна сюїта (1997); Е.Елгар – Енігма: варіації (1993); С.Прокоф’єв – “Ромео і Джульєтта”, балетна сюїта (1993); Т.Бергер – Фонофоліум (2001); П.Чайковський – 5-та симфонія (2002); Й.Штраус – Польки, Вальси, Марші (2002).

Концертна діяльність з філармонічним оркестром: В.А.Моцарт – Концерти №З, №2; Р.Штраус – Концерт №1; В.Шебалін – Концертіно; Р.Глієр – Концерт, перша частина; В.А.Моцарт – Концертна симфонія для духових і симфонічного оркестру.

Підготовку мистецьких кадрів на кафедрі духових і естрадних інструментів здійснює також талановитий музикант і педагог Буркацький Зіновій Павлович. Він навчався в Тернопільському музичному училищі (клас І.Тимачко і С.Красникова), а також в одеській консерваторії по класу кларнета у професора К.Е.Мюльберга. Висока виконавська майстерність Бурхацького відзначена дипломом лауреата республіканського конкурсу (І премія).

Педагогічна діяльність музиканта в ОДК розпочалася в 1993 році. За період роботи в Навчальному закладі він виховав цілу плеяду молодих інструменталістів, серед яких І.Небогін (концертмейстер групи кларнетів у симфонічному оркестрі Запорізької філармонії), О.Гуляр (концертмейстер групи кларнетів Одеського театру опери і балету), В.Руденко (артист симфонічного оркестру Тирасполя), А.Юденко (концертмейстер групи кларнетів оркестру Південно-оперативного командування).

Виконавський та педагогічний досвід Буркацького З.П. узагальнено в його наукових статтях: “Про розвиток пальцевої техніки кларнетиста” (Київ, 1999); “Про специфіку функціонування етюдів у навчальній діяльності кларнетиста” (Київ, 2000) та ін.

3.2. Музично-педагогічні та мистецькі школи духового виконавства Слобожанщини

1 жовтня 1871 року н Харкові відбулося відкриття музичних класів, зокрема й з духових інструментів, але на другому році існування духові класи довелося закрити з причини відсутності бажаючих навчатися в них.

8 вересня 1883 року на базі вже зміцнілих музичних класів відбулося відкриття музичною училища, директором якою було призначено 1. Слатіна.. За активної підтримки дирекції (а саме М. Летуновського, О. Залеської, 15. Іванова і А. Рубінштейна) училищу було виділено кошти на придбання потрібних духових інструментів і через п'ятнадцять років з дня заснування музичних класів було відкрито класи гри на духових інструментах.

Харківське музичне училище було одним з кращих по підготовці оркестрових музикантів. Тут у різні роки викладали відмінні виконавці —К. Кестнер, Ф. Прохаз-ка. брати А. і Ю. Юр'яи, Е. Прилль, Г. Гек. Ф. Катера, К. Бріпкбок, Б. Кричевський й інші. Добрі музичні традиції і любов до оркестрового виконання сприяли успішному вихованню молоді. Варто згадати, що в 1890—1898 роки тут навчався відомий згодом гобоїст Я. Куклес, який потім продовжив навчання в Берлінській консерваторії. У 1901 році закінчив училище по класу гобоя М. О. Іванов, який протягом тривалого часу був солістом оркестру Великого театру СРСР, а потім (з 1939 по 1941 і з 1943 по 1957 роки) вів клас гобоя в Московській консерваторії (з 1943 року — професор). У 1903 році училище по класу валторни закінчив Г.Я. Білоцерківський — майбутній професор Саратовської консерваторії, по класу труби — П.В. Рязані ієн, який протягом тривалого часу був солістом оркестрів харківського, київського оперних театрів, московського радіо й оперної студії при Московській консерваторії, вів клас труби в Київській консерваторії (1920— 1932). В училищі навчався Б.Кричевський — майбутній професор по класу флейти в Харківській консерваторії.

Таким чином, класи духових інструментів музичного училища зіграли важливу роль в підготовці і формуванні консерваторської виконавської і педагогічної шкіл Харкова. Відділ духових і ударних інструментів існував спочатку при кафедрі струнних інструментів, яка була сформована в консерваторії у 1921 році і лише в 1968 році одержав статус самостійної кафедри. Впродовж десятиліть кафедра виховувала професійні кадри, які отримували солідну виконавську і загально-музичну підготовку і вправно застосовували свої знання в різних сферах музичної діяльності.

Класи духових дерев'яних інструментів

Клас флейти. З дня заснування консерваторії і до своєї кончини викладав в класі флейти професор Борис Нісанович Кричевський (1883—1933). Початкову освіту він здобув у Харківському музичному училищі (клас Ф.В. Кучери), у 1908 році закінчив Петербурзьку консерваторі ю у класі професора Ф.В. Степанова — чудового флейтиста і першого педагога, який розпочав у Петербурзі навчати грі на інструменті бемської системи.

Відмінний виконавець і педагог він за шістнадцять років роботи у вузі виховав багатьох флейтистів, виконання яких відрізнялося благородним звучанням, неабиякою музикальністю, відчуттям фрази, логічністю і закінченістю. Крім викладацької, Б.ГІ. Кричевський активно займався і виконавською діяльністю — грав в оркестрах державної опери, радіокомітету і Укрфіла, охоче виступав з концертами в різних аудиторіях.

Б. Н. Кричевський приймав також участь в музично-суспільному житті Харкова: був одним із організаторів, а пізніше скарбником і заступником голови Спілки оркестрантів, членом Міськради.

Після смерті Б.Н. Кричевського клас флейти вели його учні Ф. Прохачьов і Порфирій Костянтинович Риков (1902—1966). Закінчивши Харківське музичне училище, а потім і наш вуз, П.К. Риков продовжив справу свого вчителя. Одним з найкращих його учнів, продовжувачем педагогічних надбань був Олександр Григорович Шустер (1929—1989). Закінчивши в 1951 році Грозненське музичне училище, а потім і наш вуз, він прийняв клас флейти після смерті свого вчителя в 1966 році. Ставши солістом Харківського філармонічного оркестру, О.Г. Шустер розкрив свої неабиякі виконавські здібності. Йому були підвладні найскладніші твори флейтового репертуару, що безсумнівно накладало відбиток і на його педагогічну діяльність. Незадовго до смерті він залишив клас, і всі сили віддав роботі в симфонічному оркестрі філармонії.

Московську школу в класі флейти представляла випускниця професора Ю.Г. Ягудіна Ізольда Володимирівна Андріяш (1937—1982), яка 10 років очолювала клас флейти в нашому вузі (1972—1982). У 1956 році вона закінчила Донецьке музичне училище, ав 1962 році Московську консерваторію іі аспірантуру (1962—1966). З 1967 року починає викладацьку діяльність в Донецькому музично-педагогічному інституті спочатку педагогом, а потім завідуючою кафедрою духових і ударних інструментів. І.В. Андріяш володіла чудовим звуком, виразною кантиленою, тембровою різноманітністю. Ці якості вона успішно формувала у своїх учнях, але, на жаль, передчасна смерть обірвала її яскраве творче і педагогічне житія.

І? нинішній час в класі флейти викладають Аркадій Васильович Войнов (пар. 1945) і Валерій Олексійович Марченко (нар. 1964). Перший в 1974 р. закінчив Московський державний музично-педагогічний інститут ім. Гнєсіних. У 1982 році його було запрошено вести клас флейти, коли він був солістом симфонічного оркестру філармонії. Обдарований флейтист, він часто вис гупає з сольними програмами, які відрізняються високим ступенем майстерності. Це визначає цільові установки доцента кафедри А.В. Войнова при вихованні студентів, в кожному з яких він хоче бачити істинного професіонала.

Його учень, викладач В.О. Марченко також суміщає педагогічну роботу з виконавською. Ґрунтовна професійна база (у 1983 році він закінчив Харківське музичне училище, в 1990 році — Харківський інститут мистецтв, в 2001 році — аспірантуру при Харківському інституті мистецтв) дозволяє йому бути першим флейтистом оркестрів ХАТОБу і молодіжного «Слобожанського».

Клас гобоя. З 1917 по 1920 рік в класі гобоя викладав Іуго Альбертович Гек (1861 — 1935). Музичну освіту він здобув у Магдебурзі (Німеччина). У 1879 році закінчив Магдебурзьку музичну школу, потім приїхав до Росії і грав в багатьох провінційних оркестрах. У 1885 році Г.А. Гек переїхав до Харкова, де працював в оркестрі оперного театру. З 1890 року і до відкриття консерваторії Г.А. Гек викладав в Харківському музичному училищі. Чудовий виконавець, він був вимогливим педагогом, непримиренно боровся з проявами вульгарності і дилетантизму в музиці. Заняття його відрізнялися продуманістю, суворою послідовністю Потрібно також відзначити його велику заслугу в організації класів духових інструментів в консерваторії. Не випадково в 1920 році він був запрошений очолити клас гобоя в Московській консерваторії, де пропрацював до 1935 року (з 1926 на посаді професора).

Після переїзду Г.А. Гека до Москви клас гобоя очолив його учень Василь Володимирович Бровкович, випускник Харківського музичного училища (1905). Музикант романтичного напряму, В.В. Бровкович вважав, що на духовому інструменті треба грати мелодійно навіть в складних технічних епізодах. Для передачі тонких ліричних відчуттів він вдавався до різноманітної динаміки, збагачуючи тим самим спектральний склад звуку гобоя. У такій манері В.В. Бровкович виховував і своїх учнів. Зазначимо, однак, що традиції німецької класичної школи (Г.А. Гека) залишалися своєрідним еталоном. Тому вийшов особливий сплав методичних напрямів, який багато в чому визначив шлях становлення харківської школи.

Перед війною Бровковича запросили працювати в оркестр Великого театру (Москва) і клас гобоя очолив один з його кращих учнів — Михайло Олександрович Шевченко (1899—1976). Він закінчив Харківське музичне училище (1916, клас Г.А. Гека), з 1919 по 1923 рік навчався у нашому вузі, але не закінчив його. З молодих років і до кіпця своїх днів працював солістом Харківського симфонічного оркестру. Заняття зі студентами М.О. Шевченко проводив з урахуванням індивідуальних особливостей кожного учня, уйого класі завжди панувала атмосфера доброзичливості. Більше уваги М.О. Шевченко приділяв розвитку звуку, звукоутворенню і шляхом багаторазових повторень примушував учня доводити музичні фрази до досконалості. Трохи менше звертаюся на технічну сторону, але учні були зобов'язані щодня працювати над гаммами і етюдами. М.О. Шевченко вважав, що звучання гобоя слід підрозділяти на оркестрове і камерне — все залежить від технічних установок: формування амбушюра, дихання і т. і.