Механізму підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств

На наш  погляд, конкурентоспроможність аграрних підприємств – це не тільки можливість ефективного використання стратегічного  потенціалу, а також здатність  підприємства швидко реагувати на зміни  потреб споживачів, здатність до адекватних дій на нововведення конкурентів, чого можна досягти лише шляхом створення  механізму стратегічного управління конкурентоспроможністю.

Конкурентоспроможність  підприємства можна також охарактеризувати як його потенційну якість, яка включає:

1. Здатність  підприємства отримувати реальну  оцінку очікувань цільової групи  споживачів, а також просліджувати  тенденції споживчої поведінки.  Іншими словами, підприємство  має бути спроможне своєчасно,  об'єктивно і точно оцінювати споживчий попит як в даний час, так і прогнозувати його динаміку на майбутнє. Така оцінка можлива лише на базі наукової моделі цільової споживчої групи, що враховує її економічні, соціально-культурні і психологічні чинники, розробленої методами сучасної соціології і маркетингу.

2. Здатність  організовувати виробництво, результати  якого відповідатимуть очікуванням  цільової групи споживачів як  найбільш корисного товару по  відношенню ціна – якість.

3. Здатність  проводити ефективну поточну  маркетингову політику.

4. Здатність  знаходити і створювати умови  для зниження витрат на забезпечення  факторами виробництва капіталом,  робочою силою, сировиною і  матеріалами, енергією на одиницю  продукції, що продається.

5. Здібність  до створення і утримання технологічного  виробництва над іншими членами  галузевого співтовариства, що вимагає  своєчасного оновлення технологій  що використовуються. Це може  відноситися до виробництва, збуту,  управління.

6. Здатність  планувати, організовувати і проводити  ефективну стратегію в сферах  виробництва і маркетингу на  основі інновацій.

7. Створення  і розвиток високого кадрового  потенціалу як на виконавчому,  так і на управлінському рівнях. Якість виконавчого персоналу  виявляється в його здатності  ефективно використовувати виробничі  технології, що існують на підприємстві, і готовності до освоєння перспективніших  технологій. Якість фахівців виявляється  в їх здатності ставити і  вирішувати функціональні завдання, пов’язуючи їх із стратегічними  цілями підприємства, які здатні  забезпечити йому ключові компетенції  в технічних, технологічних, дизайнерських  і інших областях для посилення  ринкових позицій підприємства. Якість управлінського персоналу  виявляється в його здатності  виявляти і ефективно використовувати  ринкові можливості для захисту  і розвитку конкурентних позицій  підприємства на галузевих ринках  в тактичному і стратегічному  планах.

Реалізація  перерахованих якостей в тривалому  тимчасовому інтервалі створює  підприємству реальні переваги над  конкурентами у вигляді зростання  його ринкової вартості, зміцнення  його торговельних марок, нарощування  додаткової стійкості по відношенню до несприятливих впливів зовнішнього  середовища, включаючи атаки конкурентів [42, c. 34].

Також слід звернути увагу на фактори, що впливають  на конкурентоспроможність підприємства. В економічній літературі існує  різна класифікація факторів конкурентоспроможності в залежності від ознак їх розподілу. Так, за об’єктом дослідження виділяють  такі фактори: ті, що залежать від технології; які належать до сфери виробництва; що стосуються реалізації продукції; які  входять до сфери маркетингу; що відносяться до професійних навичок; пов’язані з організаційними  можливостями. За природою виникнення фактори поділяються на основні  та розвинуті; загальні та спеціалізовані; природні та штучно створенні. Існує  також класифікація за ознакою керованості: контрольовані і неконтрольовані; керовані та некеровані; за сферою дії  – зовнішні та внутрішні; за рівнем спеціалізації – інтегральні  та специфічні; за конкурентним рівнем – мікрорівневі, мезорівневі, макрорівневі. Узагальнено фактори конкурентоспроможності підприємств можна поділити на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні  – це економічні фактори навколишнього  середовища, які виявляються у  сферах виробництва, обігу і споживання. Внутрішні – фактори самого підприємства, що впливають на ринок . Однак, враховуючи специфіку аграрної сфери, різні сільськогосподарські підприємства, мають різний стратегічний потенціал, реалізовують різні стратегії і можуть функціонувати в середовищі різної міри складності. При цьому одні і ті ж фактори для різних підприємств можуть бути як керованими (тобто підприємство здатне впливати на них), так і некерованими або такими, що враховуються (підприємство пристосовується до їх зміни). Тому в середовищі функціонування аграрних підприємств доцільно виділяти не зовнішні і внутрішні фактори конкурентоспроможності, а ті, що створюються (керовані) і ті, що враховуються (некеровані). Система факторів конкурентоспроможності підприємств представлена на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Система факторів конкурентоспроможності підприємств

 

Фактори – це ті явища і процеси виробничо-господарської  діяльності підприємства і соціально-економічного життя суспільства, які викликають зміну абсолютної і відносної  величини витрат на виробництво, а в  результаті зміну рівня конкурентоспроможності самого підприємства. Вони можуть впливати як у бік підвищення конкурентоспроможності підприємства, так і у бік зменшення. Але наявності самих факторів недостатньо для забезпечення конкурентоспроможності. Здобуття конкурентної переваги на основі факторів залежить від того, наскільки  ефективно вони використовуються і  де, в якій галузі, вони застосовуютьс [43, c. 124].

 

 

 

1.3 Методичні аспекти оцінки конкурентоспроможності підприємств АПК

В умовах глобалізації світової економіки головною причиною економічної кризи України та низької конкурентоспроможності підприємств є неспроможність боротися за свої сегменти на внутрішньому та зовнішньому ринках, забезпечувати конкурентоспроможність продукції власного виробництва, завойовувати свого споживача, поставивши його уподобання та інтереси у центр своєї виробничої та комерційної діяльності.

Основним інструментарієм оцінки рівня конкурентоспроможності аграрних підприємств є обґрунтування можливих методів її аналізу та оцінки.

Наразі не існує єдиної загальноприйнятої методики оцінки рівня конкурентоспроможності малих підприємств агробізнесу. В ході аналізу великої кількості методів та методичних рекомендацій щодо оцінки рівня конкурентоспроможності підприємств їх виділено та згруповано за наступними напрямками: загальні методи оцінки рівня конкурентоспроможності, спеціальні методи оцінки рівня конкурентоспроможності, методи виміру рівня монопольної влади, методи розрахунку інтегрального показника конкурентоспроможності підприємства та метод оцінки ймовірності втрати конкурентної позиції [ 34, c. 67].

До загальних  методів оцінки рівня конкурентоспроможності віднесено здебільшого такі, які  не потребують великих математичних розрахунків, а показники, за якими буде проведено дослідження, обираються самостійно в залежності від поставленої мети.

Ряд економістів-науковців на чолі з А. А. Мазаракі, Н. М. Ушоковою та Л. О. Лігоненко пропонують визначати рівень конкурентоспроможності за методом різниць.В основу якого покладено порівняння показників сукупності підприємств, що з різних боків характеризують різні аспекти діяльності досліджуваних підприємств та виступають в якості переваг та недоліків (в залежності від знаку різниць між відповідним показниками). Недоліком данного методу є відсутність узагальнюючого показника, який точно встановив би рівень конкурентоспроможності, та надав можливість зробити висновок про конкурентні переваги перед конкурентами та відставання від них, адже це є вкрай необхідним за умов формування рівня конкурентоспроможності підприємства.

Такими, що підходять для оцінки рівня конкурентоспроможності малих підприємств агробізнесу є методи сум, добутків та матричний метод, які дозволяють отримати узагальнюючу оцінку рівня конкурентоспроможності. Хоча ці методи і допомагають оцінити лише фінансову складову конкурентоспроможності підприємства, протее дають можливість в повній мірі уявити ситуацію в сфері фінансів, яка безпосередньо впливає на рівень його конкурентоспроможності. Рівень конкурентоспроможності методом сум визначається шляхом сумування результатів діяльності кожного досліджуваного підприємства за порівняльними показниками. Чим вищим є показник – тим вищим є рівень конкурентоспроможності підприємства. Аналогічним є метод добутків, який передбачає отримання показника рівня конкурентоспроможності шляхом множення обраних показників. Метод рангів можна розглядати окремо, а можна вважити одним із етапів методу бенчмаркінгу, в залежності від мети дослідження. За допомогою даного методу можна визначити позицію підприємства у конкурентній боротьбі серед порівнюваних підприємств-конкурентів. Сутність методу полягає у присвоєнні відповідного місця кожному обраному показнику досліджуваної сукупності підприємств. Рівень конкурентоспроможності визначається сумуванням місць підприємства за окремими показниками, найкращим буде вважатися найменший отриманий результат. Перевагою даного методу є можливість визначення показників, за якими підприємство випереджає підприємств-конкурентів, а за якими відстає від них. Недоліком є неможливість врахування абсолютної величини показника конкурентоспроможності. Найбільш економічно обґрунтованим методом оцінки рівняконкурентоспроможності є матричний метод, перевагою якого є те, що він враховує не тільки абсолютне значення показників, які порівнюються, але і їх близькість до найкращого (еталонного) значення. “Підприємством-еталоном” є підприємство, у якого всі показники ідеальні. Отримані результати за даним методом дають можливість одержати комплексний результат оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства та визначити його конкурентний статус [ 50, c. 178].

Спеціальними вважаємо методи, що потребують більш детальних обрахунків та дають можливість оцінити вплив кожної складової внутрішніх та зовнішніх факторів на рівень конкурентоспроможності підприємства.

Найбільш інтегральним спеціальним методом оцінки є метод ефективної конкуренції. Згідно даного методу найбільш конкурентоспроможними є ті підприємства, на яких найкраще організована робота всіх структурних підрозділів, ефективність роботи яких оцінюється ефективністю використання наявних ресурсів. Сутність методу полягає в проведені комплексної оцінки основних складових потенціалу підприємства які формують його конкурентоспроможність. До першої групи відносять показники, що формують уявлення про ефективність виробничого потенціалу. До другої – показники фінансово-економічної складової потенціалу. Третя група включає показники ефективності маркетингу та збуту, четверта – якісно-цінові показники продукції підприємства.

Перевагами даного методу є зручність його використання при дослідженні конкурентоспроможності виробничого підприємства,охопленні основних напрямів його діяльності.

Оцінка конкурентоспроможності підприємства на основі визначення конкурентоспроможності продукції.

Конкурентоспроможність продукції інтерпретується як її здатність задовольняти потреби споживачів краще, ніж продукція конкурентів. Дана конкурентна перевага може бути закладена як у цінових, так і не цінових, (технічних, економічних, екологічних) параметрах продукції. Конкурентоспроможність продукції можна розглядати з точки зору відношення отриманого ефекту (Е) від її використання до витрат, понесених на придбання, експлуатацію, обслуговування та ремонт (В):

K =E/ B →max (1. 1)

Чим кращим є співвідношення, тим вищим вважається рівень конкурентоспроможності товару. Бути конкурентоспроможним означає не тільки протистояти конкуренції, а й переважати її. Так як конкурентоспроможність продукції є поняттям складним та інтегральним, то досить суттєво на дану категорію впливає продуктивності праці, система оподаткування підприємства, технічні та технологічні параметри виробництва, нововведення тощо [25, c. 10].

Конкурентоспроможність продукції – це, передусім, відповідність за її техніко-економічними, нормативно-правовими, комерційними, організаційними та іншими параметрами вимогам ринку. Визначається вона тільки у порівнянні з іншими товарами і завжди конкретно, виходячи зі ступеня задоволення потреб споживачів. Показники конкурентоспроможності – це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності товару, які базуються на параметрах конкурентоспроможності. Концептуальні підходи методів оцінки конкурентоспроможності продукції, рис. 1.3.

Показники для визначення конкурентоспроможності продукції обираються самостійно в залежності від наявної інформаційної бази, мети та завдань дослідження. М. Юдін, В. Нємцов, Л. Довгань, С. Клименко, Т. Омельченко та інші пропонують оцінювати рівень конкурентоспроможності продукції за допомогою системи одиничних, групових (зведених) та інтегральних показників. Даний підхід передбачає для оцінки рівня конкурентоспроможності послідовно використовувати наступні методи: диференціальний, комплексний та змішаний.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. 3 Концептуальні підходи щодо методів оцінки

конкурентоспроможності  продукції

 

 

роррооолоррр

Методи оцінки рівня конкурентоспроможності продукції є загальноприйнятими та передбачають використання наступної послідовності: від розрахунку одиничних (найпростіших показників конкурентоспроможності продукції) до більш складних (групових, інтегральних та розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності продукції на конкретному ринку) [34, c. 80].

Метод, який заснований на оцінці й аналізі внутрішніх факторів, що підвищують або знижують конкурентоспроможність підприємства.

Управління підприємством в умовах ринку зводиться до оцінки й аналізу факторів, що підвищують або знижують йогоко нкурентоспроможність, вибору й реалізації відповідної стратегії й тактики для досягнення тієї або іншої наміченої мети, тобто це такі фактори, зміни яких можуть бути скореговані зусиллями керівництва. Великий вплив на конкурентоспроможність спричиняють внутрішні економічні фактори, якими є показники фінансового стану підприємства. Сутність цього методу оцінки конкурентоспроможності базується на розв’язанні рівняння регресії, де аргументами виступають фінансові показники діяльності підприємства за рахунок отримання значимого рівняння регресії – моделі взаємозв’язку конкурентоспроможності із внутрішніми факторами підприємства. Даний метод дозволяє здійснити порівняльну оцінку конкурентоспроможності підприємства за набором фінансових показників надійності підприємства з достатнім ступенем ймовірності, не використовуючи громіздкі та рудомісткі розрахунки інтегральних показників конкурентоспроможності. Одним із сучасних методів оцінки рівня конкурентоспроможності є бенчмаркінг.