Механізму підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств

В залежності від того, на якому ринку АПК  продавець буде реалізовувати свою продукцію, яким чином і що саме він  буде намагатися реалізувати, розрізняють  види, методи і форми конкуренції [6, c. 42].

Є чотири типи ринку, що сформувалися до середини ХХ століття, кожен з якого ставить  свої вимоги до політики ціноутворення. Досконала конкуренція характеризується такими ознаками: стандартна продукція; ні покупці, ні продавці не можуть впливати на поточну ринкову ціну товару; всі види ресурсів повністю мобільні, не існує суттєвих обмежень щодо входження  на ринок або виходу з нього; вільний  доступ до інформації, суб'єкти ринку  володіють всією необхідною інформацією.

Монополістична конкуренція це коли на ринку існує тільки один продавець і безліч покупців, які не мають можливості вибирати продавця, і тому купують необхідний товар в запропонованому вигляді та за встановленою ціною. Вступ нових суб'єктів господарювання заблоковано економічними, технічними та юридичними бар'єрами [10, c. 112].

Чиста монополія - ​​ринок, на якому є безліч споживачів, які між собою не взаємодіють, діє усього один продавець, існують суттєві перешкоди для доступу іншим суб'єктам господарювання, однорідна продукція.

Олігополія - ​​ринок, на якому конкурують між собою кілька виробників, вступ на нього утруднено, вироблена продукція як однорідна, так і диференційована, залежність поведінки кожного виробника від реакції і поведінки конкурентів.

На ринку  АПК, на наш погляд, має місце чиста і монополістична конкуренція. Якщо види конкуренції показують наявність конкурентів, то форми конкуренції чітко відображають розвиток конкуренції між товаровиробниками. (рис. 1.1).

 

Форми конкуренції за рівнем сегменту

Галузева

Видова

Предметна

Функціональна

Внутрішньо галузева

Межгалузева

Аналогічні товари

 

Аналогічні товари

Різні властивості

     

перелив фінансових ресурсів галузі (на товар) підвищеного попиту		Між товаро виробниками
		Однорідна продукція

 

Хлебуболочние вироби, вино, молочні  продукти та ін

 

Уся сільськогосподарська продукція

 

Рис. 1.1 Форми  конкуренції за рівнем сегмента ринку  АПК

Найбільш  поширена форма конкуренції серед  вітчизняних сільськогосподарських  підприємств - внутрішньогалузева, що має особливі переваги. Саме ця форма  конкуренції сприяє зростанню ефективності виробництва і поліпшенню якості продукції. Товаровиробники однієї і тієї ж галузі, конкуруючи між собою, повинні постійно оновлювати засоби виробництва, впроваджувати нові технології, освоювати принципово нові товари, збагачувати асортимент продукції, оптимізувати структуру виробництва відповідно до вимог ринку.

У процесі  реалізації продукції підприємства мають дві основні мети: отримання  максимального прибутку будь-яким шляхом та забезпечення високої якості і  надійності продукції. У першому  випадку має місце цінова конкуренція, в другому - нецінова.

Зараз цінова конкуренція не користується великою  популярністю в зарубіжних країнах. В умовах ринку перевага віддається підтримці цін на одному рівні, а  отримання прибутку виходить за рахунок  виробництва кращих, більш якісних  товарів, ніж у конкурентів, і  зниження виробничих витрат [19, c. 80].

До умов дії нецінової конкуренції належать: існування цільових ринків; розвиток науково-технічного прогресу як рушійної сили; збут і розподіл продукції  на вигідних умовах, як для продавця, так і для покупця; розвиток на ринку різних організаційно - правових форм власності, що підштовхує виробника  до вдосконалення умов виробництва  продукції та надання послуг; робоча сила - підвищення продуктивності праці, удосконалення організації оплати праці; отримання найбільших прибутків.

Поряд з  цим існує недобросовісна конкуренція, коли методи конкурентної боротьби пов'язані  з порушенням прийнятих на ринку  норм і правил конкуренції. Дії, пов'язані  з недобросовісною конкуренцією, регламентуються державою відповідно до Закону України «Про захист від  недобросовісної конкуренції». Цими діями керує Антимонопольний  комітет України, накладаючи відповідальність на осіб за вчинення дій непослідовною  конкуренції.

Отже, вважається, що конкуренцію можна розглядати з двох сторін. По-перше, конкуренція  виступає негативним явищем, яке служить  причиною знищення стратегічно важливих об'єктів господарювання в сільському господарстві. Часто виникає конкурент - монополіст, який своєю діяльністю переміщує аналогічних підприємців на задній план і не дає можливість вигідно реалізувати свою продукцію.

По-друге, конкуренція як економічна категорія  сприяє вирішенню ряду завдань, серед яких:

• Введення нових форм і методів організації виробництва і праці;· Застосування нової техніки і технологій;
• Розвиток науково-дослідних і дослідницько-конструкторських розробок;
• Підвищення кваліфікації та перепідготовки працівників;
• Розвиток інформаційної системи;· Пошук оптимальних критеріїв виробництва;
• Зниження цін на продукцію, поліпшення її якості;
• Економія ресурсів - матеріальних, людських, фінансових;
• Удосконалення управління виробництва;
• Удосконалення організаційно-економічних відносин, а саме маркетингових досліджень.

При виникненні конкуренції велике значення має  наявність рівноваги між попитом  і пропозицією. Конкуренція може існувати в тому випадку, якщо попит  перевищує пропозицію (якщо обсяги виробництва продукції постійно збільшуються, виникають проблеми з  її своєчасною реалізацією) [10, c. 175].

Розвиток  конкуренції в агропромисловому комплексі засноване на загальноприйнятих  формах, але разом з тим трансформується  з урахуванням специфічних особливостей сільського господарства, а також  змін в ринковій економіці. Внаслідок  економічної кризи обсяги виробництва  значно скоротилися, але зараз спостерігається  стабільне зростання. Це послужило  причиною для стрімкого зростання  конкуренції, коли підприємствам було недостатньо просто керуватися концепцією розвитку виробництва. Пропозиція зростає, задовольняється попит і починається перевиробництво. Виникла проблема реалізації агропромислової продукції, внутрішній ринок якої вважається нееластичним. Тому, задовольнивши внутрішні потреби, з'являється необхідність пошуку зовнішніх ринків реалізації. величезну роль у підвищенні конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції граю природно-кліматичні умови і здатність деяких видів продукції швидко псуватися.

Конкуренція через цінову політику регулює виробництво  продукції і економію ресурсів. Але  для вітчизняного сільського господарства це не характерно, оскільки держава  не кредитує, а головне - активно  не займається датуванням товаровиробників, як це поширено у всіх розвинених країнах.

Таким чином, наявність конкуренції в агропромисловому комплексі можливо при існуванні  потужних ринків, збільшенні обсягів  сільськогосподарської продукції  в підприємствах різних організаційно-правових форм господарювання. Наявність достатніх  обсягів продукції забезпечать  необхідне співвідношення між попитом  і пропозицією [6, c. 130].

 

 

 

1.2 Фактори конкурентоспроможності аграрних підприємств

Як показали дослідження, не існує загальноприйнятого визначення поняття «конкурентоспроможність  підприємства», думки вчених відносно термінології конкурентоспроможності значно розходяться. Відсутній прийнятний набір показників, який може бути покладений в основу методики визначення конкурентоспроможності підприємства. Більш того, в переважній більшості випадків не вдається встановити фактори, через які в рівній конкурентній боротьбі одні підприємства процвітають, а інші – потерпають від краху. Феномен конкурентоспроможності ще недостатньо вивчений як вітчизняними так і закордонними вченими [ 20, c. 56].

Теоретико-методичні  основи дослідження конкурентоспроможності підприємств є предметом уваги  багатьох вчених-економістів – Г. Азоєва, Е. Вогеля, Е. Ворнера, Р. Ербе, Д. Кісінга, П. Кругмана, М. Познера, М. Портера, Дж. Стренда, Е. Хекшера, В. Андріанова, Ю. Куренкова, В. Попова, В. Сіденка, С. Соколенка, Р. Фатхутдінова, О. Онищенка, М. Маліка, П. Макаренка, Л. Мельника, І. Червена, Л. Євчука, П. Саблука, А. Стельмащука, О. Школьного, О. Шпичака та ін. Однак чимало питань потребують подальшого дослідження, насамперед, з’ясування економічного змісту поняття  конкурентоспроможності аграрних підприємств.

Поняття «конкуренція», «конкурентоспроможність» у користуванні вітчизняних вчених-економістів  з’явилися з переходом економіки  до ринкових відносин, хоча дослідження  цієї проблематики велися ще з 1970-х  рр. Вивчення й оцінка конкурентоспроможності є частиною теорії конкуренції й  займає важливе місце в сучасній економічній науці.

Конкурентоспроможність  характеризує показники собівартості, рентабельності продукції, урожайності, дохідності виробництва, продуктивності праці. До них окремі автори додають  ще прибутковість, продуктивність, оборотність, ділову активність, ліквідність. Деякі  науковці конкурентоспроможність підприємства вбачають у відносній характеристиці, яка відображає ступінь відмінності  розвитку певної організації від  конкурентів за ступенем задоволення  своїми товарами потреб споживачів, а  також можливості і динаміці пристосування  організації до умов ринкової конкуренції [16, c. 79].

У визначенні І. Должанського та Т. Загорної конкурентоспроможність підприємства – це здатність виробляти  й реалізовувати швидко, дешево, якісно, продавати в достатній  кількості, при високому технологічному рівні обслуговування. Г. Азоєв вважає, що конкурентоспроможність підприємства – це можливість ефективно розпоряджатися власними і позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку, тобто основна увага приділяється фінансовій стороні діяльності підприємства. На думку Р. Фатхутдінова конкурентоспроможність підприємства – це випуск конкурентоспроможного об’єкта, який здатен витримувати конкуренцію в порівнянні з аналогічними об’єктами на даному ринку; стійкість фінансової діяльності. А. Дудник вважає, що це спроможність підприємства виробляти та реалізовувати якісну продукцію швидко, дешево (порівняно з конкурентами), у достатній кількості, при високому технічному сервісі. Н. Дмитренко визначає конкурентоспроможність підприємства як узагальнюючу категорію, що характеризує здатність досягти цільових ринкових позицій з відповідною чисельністю працівників і забезпечується виробництвом комерційно-перспективної продукції та ефективною діловою стратегією. Н. Тарнавська, в свою чергу, характеризує дану категорію як здатність у реальному масштабі часу та перспективі формувати і використовувати систему знань, умінь і навичок спільного зі споживачем творення принадливого для нього продукту, випереджаючи за часом теперішніх і можливих конкурентів. На нашу думку, найбільш суттєвими поняттями (за останнє десятиріччя) конкурентоспроможності підприємств є визначення С. Шевельової як здатність підприємства підтримувати стійкі позиції на ринку, функціонувати прибутково, бути привабливим для інвесторів, заслужити добрий імідж (образ) серед споживачів та різноманітних суб’єктів господарювання та В. Іванюти , який вважає, що конкурентоспроможність підприємств – здатність підприємства шляхом запровадження новацій у виробництво продукції або надання послуг приваблювати споживачів кращими якісними характеристиками виробленої продукції за нижчою ціною; означає наявність відмінностей даного підприємства від підприємств конкурентів за рівнем ефективності господарської діяльності, формами вияву яких є спроможність пристосовуватися до умов економічної кон’юнктури й задовольнити своїми товарами та послугами потреби [ 67, c. 89].

Поняття конкурентоспроможності аграрних підприємств  набагато складніше і трактується  неоднозначно. Досить повно та системно розкривають поняття конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств в своєму визначенні М. Малік та О. Нужна. На їх думку – це здатність суб’єктів економічної діяльності аграрної сфери пристосовуватись до нових умов господарювання використовувати свої конкурентні переваги і перемагати в конкурентній боротьбі на ринках сільськогосподарської продукції та послуг, максимально ефективно використовувати земельні ресурси, якомога повніше задовольняти потреби покупця шляхом аналізу структури ринку і гнучко реагувати на зміну його кон’юктури. Проте забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств не обмежується використанням тільки земельних ресурсів. Специфіка сільськогосподарського виробництва полягає у значній залежності від погодних умов, природних ресурсів, тривалим циклом виробництва, та ін. Конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств має характерні особливості пов’язані із: а) специфікою сільського господарства як виду економічної діяльності; б) значним рівнем конкуренції у середовищі сільськогосподарських товаровиробників; в) значною кількістю та різноманітністю виробників (підприємств). У загальному вигляді конкурентоспроможність сільськогосподарського підприємства може бути визначена як його порівняльна перевага стосовно інших підприємств даної галузі усередині країни і за її межами [39, c. 20].