Механізму підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств

В останні  роки ХХ і початку ХХІ століття дослідники в галузі теорії та практики управління формуванням конкурентних переваг все частіше почали зосереджувати свою увагу на сферах, які можна визнати за перспективні ключові напрямки в арсеналі засобів досягнення стратегічного успіху –

знання (інформація) та час.

Передовий зарубіжний досвід засвідчує, що деякі  підприємства спрямовують у менеджмент знань від 3,5 до 10% своїх доходів Для постійного скорочення дефіциту знань перед кожною організацією постають такі завдання:

- надбання  знань – використання вже сформованих  людством знань та їх пристосування  до потреб організації; передбачається також отримання знань шляхом проведення НДДКР і за рахунок використання місцевих джерел знань;

- засвоєння  знань – створення сприятливих  умов для навчання працівників  протягом всього життя;

- передача  знань – ефективне використання  новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій з метою посилення власних конкурентних позицій.

Важливим  фактором стратегічного успіху підприємств  стає час, що проявляється за такими основними напрямками:

1) скорочення  тривалості всіх процесів (економія  часу);

2) дотримання  термінів, визначених у договорах  (пунктуальність);

3) реорганізація  існуючих процесів у відповідності  до зміни умов діяльності фірми  (часова гнучкість);

4) розробка  нових продуктів та технологічних процесів (інноваційність) [39, c. 190].

В даний  час формування часових конкурентних переваг пов’язане з підвищенням  швидкості реагування на зміни споживчого попиту, прискорення процесів розробки та постановки на виробництво нових товарів, скорочення термінів постачання продукції або надання послуг. В зв’язку з

стрімким  підвищенням рівня конкуренції  на внутрішньому і зовнішніх ринках, зростанням вимогливості споживачів у найближчі десятиліття успіх матиме лише те підприємство, яке володітиме конкурентними перевагами в усіх сферах, зокрема у сфері зниження витрат, покращання якості, забезпечення гнучкості, впровадження інновацій, розвитку знань та у сфері економії часу.

 

 

 

 

 

 

3.2 Організаційно – економічний механізм забезпечення конкурентоспроможності підприємств АПК

Вивчаючи  сутність організаційно-економічного механізму забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств, слід з'ясувати сутність самого терміну "механізм". В економічній літературі наведено кілька трактувань "механізму". Так, в економічній енциклопедії "механізм" - це сукупність процесів, прийомів, методів, підходів, здійснення певних дій задля досягнення мети [86, c. 39].

Оскільки  на сьогодні поняття "організаційно-економічний  механізм забезпечення конкурентоспроможності підприємства" немає загальноприйнятого трактування, тому доцільно викласти сутність та зміст цього поняття.

Існують різні теоретико-методичні підходи  щодо визначення організаційно-економічного механізму управління. Проте їх можна об’єднати у три основні підходи: 1) функціональний; 2) організаційний; 3) системний.

Представники  функціонального підходу головну увагу приділяють функціональному призначенню організаційно-економічного механізму. Більшість представників даного підходу розглядають організаційно-економічний механізм як інтегровану систему органічно взаємозалежних й взаємопов’язаних економічних, організаційних, правових, соціальних та інших форм, методів господарювання та діяльності апарату управління. Проте, в рамках функціонального підходу всебічно не віддзеркалюються його характеристики і особливості формування й функціонування.

Представники  організаційного підходу розглядають  організаційно - економічний механізм як систему організаційних форм або інституцій суспільного виробництва та управління ним. В цьому підході превалювання організаційної форми над іншими неповністю відображає системний характер при його формуванні та використанні.

Найбільш  обґрунтованим підходом щодо визначення організаційно- економічного механізму є системний підхід. Поняття «механізм» здебільшого ототожнюється з поняттям «система». Поняття «механізм» можна виразити як систему конкретних базових елементів, які забезпечують розробку, прийняття та реалізацію економічних рішень (для задоволення певних потреб) [52, c. 29].

Заслуговує  на увагу точка зору Г. Остапової  та П.Т. Саблука. Г. Остапова розглядає організаційно-економічний механізм як систему елементів організаційного та економічного впливу на управлінський процес. П.Т. Саблук розглядає економічний механізм як практичний вираз системи виробничих відносин, що включають засновану на інтересах (відповідальності) сукупність економічних важелів і регуляторів виробництва .

На основі узагальнення теоретичних підходів щодо визначення сутності організаційно-економічного механізму, які мають різноаспектний характер, нами було визначено сутність «організаційно-економічного механізму забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств» як економічної категорії. На нашу думку, організаційно-економічний механізм забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств – це відкрита система організаційних та економічних заходів, форм і методів ведення агропромислового виробництва, взаємовідносин між окремими її елементами з метою економічного зростання аграрної сфери та підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств [25, c. 42].

Формування  та удосконалення організаційно-економічного механізму забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств потребує врахування особливостей розвитку агропромислового виробництва.

Основна ланка агропромислового комплексу  – це сільське господарство, ведення якого залежить від природно-кліматичних чинників і має яскраво виражений сезонний, циклічний характер виробництва. Сільське господарство більш відстале за показником розвитку продуктивних сил порівняно з промисловістю, є відносно статичною сферою, яка повільніше адаптується до мінливих економічних і технологічних умов. Вкладені капітали в цю галузь забезпечують меншу віддачу, ніж в інших галузях економіки [30, c. 80].

Економічна  теорія і світовий досвід розвитку ринкового господарства переконливо  доводять, що внаслідок специфічних  особливостей, ні сільське господарство, ні продовольчий ринок не є саморегулюючими системами, тому основою формування організаційно-економічного механізму забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств не може бути тільки ринкове саморегулювання. Крім того, ринкова економіка не захищена від таких негативних макроекономічних явищ як циклічність економічного

розвитку  та інфляція, тому подолання кризових явищ, стабілізація аграрного

виробництва та підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств в Україні можливі тільки за умови поєднання державного та ринкових механізмів. Державне регулювання аграрного сектору повинно не підміняти, а лише доповнювати і коригувати ринковий механізм, узгоджувати функціонування його елементів. Також при формування ефективного організаційно-економічного механізму підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств необхідно акцентувати увагу на таких основних моментах:

1) необхідний принципово інший підхід до організації функціонування і розвитку агропромислового комплексу в порівнянні з тим, що склався в період централізованого господарювання та в перші роки незалежності України. При цьому слід враховувати обмеженість фінансових і матеріальних ресурсів, якими володіють господарські підрозділи; здатність аналізувати економічну інформацію в нових умовах; труднощі в переорієнтації психології господарювання (поведінки). Йдеться про те, щоаграрні підприємства спираються на практику, яка вже склалася, але при цьому не мають у своєму розпорядженні відпрацьованих згідно з новими ринковими умовами методів оптимізації господарського процесу. Крім того, через психологічну інерцію їм украй важко змінювати практику господарювання, що склалася, і хоча в даний час відбуваються значні зміни, поведінка господарських одиниць багато в чому визначається минулим досвідом.

2) необхідно чітко визначити сучасні проблеми розвитку аграрної сфери та чинники, які струмують процес підвищення конкурентоспроможності  аграрних підприємств. До струмуючих чинників конкурентоспроможності аграрних підприємства провідні науковці відносять: втрату керованості процесами в галузі, порушення еквівалентного збалансованого міжгалузевого цінового обміну між промисловістю і сільським господарством, яке супроводжується переважаючим зростанням у динаміці цін на матеріально-технічні ресурси порівняно зі зростанням цін на сільськогосподарську продукцію, зниження прибутковості виробництва і рівня матеріального стимулювання результатів господарювання; недостатній розвиток матеріально-технічної бази аграрних формувань; абсолютне та відносне зниження продуктивного потенціалу земельних угідь; погіршення кількісного і якісного стану сільського трудового потенціалу; погіршення показників фінансово-економічного стану аграрних підприємств України; низький рівень розвитку вітчизняної фінансово-кредитної системи; нерозвиненість інфраструктури АПК; недостатню гармонізацію українських стандартів якості з міжнародними та інші. Врахування визначених чинників конкурентоспроможності аграрних підприємств дозволить визначити напрямки підвищення їх конкурентоспроможності як складових організаційно-економічного механізму забезпечення конкурентоспроможності агроформувань [ 56, c. 40].

3) складність взаємовідносин у аграрній сфері, яка визначається безліччю об'єктно-суб'єктних інтересів учасників агропромислового виробництва, а саме: аграрних та переробних підприємств, держави, природних ресурсів та умов, потребує досягнення оптимуму в їх взаємодії. Досягнення саме цього оптимуму є головним завданням побудови організаційно-економічного механізму підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств.

На основі теоретико-методологічного обґрунтування  особливостей становлення та розвитку аграрного сектору України нами було розроблена концептуальна модель організаційно-економічного механізму підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств , яка представлена на рис. 3.1.

Модель  організаційно-економічного механізму  забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств включає економічну та організаційно-правову підсистеми забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств. [ 73, c. 137].

Економічна  підсистема включає економічні важелі впливу на конкурентоспроможність аграрних підприємств через державне регулювання та ринковий механізм. Економічними важелями виступають засоби та методи управління аграрним сектором економіки за допомогою фінансово-кредитних інструментів, податків, регулювання цін, інвестиційноїполітики та інші.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3.1 Організаційно  – економічний механізм забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств

 

 

Економічна підсистема забезпечення Ціновий механізм Податковий механізм Страховий механізм Кредитний механізм Інвестиційни механізм

Підсистема  включає механізми оподаткування, кредитування, ціноутворення та інвестування.

Організаційно-правова  підсистема механізму включає створення ефективної функціональної системи управління суб’єктами господарювання через удосконалення основних функції управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств та підвищення їх адаптованості до динамічних чинників конкурентного середовища. Ця підсистема включає нормативно-правове забезпечення діяльності аграрних підприємств, механізми спеціалізації та концентрації аграрного виробництва, формування та розвитку інфраструктури аграрного ринку, організації виробництва та управління аграрних підприємств та механізм маркетингу. Саме організаційно-правова підсистема механізму має сприяти формування нового типу організаційно-економічних відносин агропромислової інтеграції і створення на цій основі нових форм АПВ.

Формування  організаційно-економічного механізму забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств як системи її управління повинне здійснюватись на науково - обґрунтованих принципах. Особливості формування та розвитку аграрних підприємств зумовлюють потребу визначення специфічних принципів, зокрема: аграрний протекціонізм, системність, послідовність , адекватність та ефективність [49, c. 38].

Організаційно-економічний  механізм забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств реалізується у формі управління різноманітними напрямками підвищення конкурентоспроможності підприємств.