Механізму підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств

- зміст  фактора переваги (якість товару, його ціна, витрати споживача  товару, якість сервісу);

- метод  чи засіб одержання переваги (об’єктивно  за спадковістю, навчання, впровадження нововведень, переміщення);

- місце  реалізації переваг (робоче місце,  організація, регіон, галузь, країна, світова спільнота);

- тривалість  реалізації переваги (стратегічні  і тактичні фактори);

- вид  ефекту, який одержують від реалізації  переваги (науково-технічний, екологічний, соціальний, економічний) [7, с. 205].

Досить  детальною є класифікація, в якій пропонується розрізняти конкурентні  переваги:

- за джерелами  виникнення (внутрішні, зовнішні);

- стратегічною  спрямованістю (для сфери, де  діють пріоритетні конкуренти, для  задоволення нових потреб або нових методів їх задоволення);

- походженням;  ймовірністю успіху (ймовірні, стійкі);

- тривалістю  дії (тривалі, тимчасові);

- впливом  на потенціал підприємства (формують  потенціал, використовують наявний потенціал);

- силою  і характером впливу на споживачів (формують споживачів, формуються  спільно зі споживачами);

- рівнем  реалізації (галузеві, міжгалузеві,  регіональні, глобальні);

- концепціями  маркетингових систем (сприяють  управлінню попитом, запитами, потребами) [12, с. 51].

Набуття і утримання конкурентних переваг  підприємствами залежить, перш за все, від їх джерел. Вивчення джерел дозволить оцінити конкурентні переваги окремих підприємств, що надасть можливість зміцнити їхні позиції.

Конкурентні переваги підприємства за джерелами  їх виникнення можна поділити на внутрішні  і зовнішні. Внутрішні характеризують аспекти діяльності підприємства (рівень затрат, продуктивність праці, організація процесів, система менеджменту тощо), які перевищують аналогічні характеристики пріоритетних конкурентів. Зовнішні конкурентні переваги - це ті, які базуються на спроможності підприємства створити більш значимі цінності для споживачів його продукції.

Детальна  характеристика переліку внутрішніх конкурентних переваг підприємства включає:

- виробничі  — продуктивність праці, економність  витрат, раціональність експлуатації  основних засобів, забезпеченість матеріально-технічними ресурсами, бездефектність;

- технологічні  – сучасність, досконалість, гнучкість  технологічних процесів, використання досягнень науково-технічного прогресу;

- кваліфікаційні  – професійність, майстерність, активність, творчість персоналу,  схильність до нововведень;

- організаційні  – сучасність, прогресивність, гнучкість,  структурованість наявної організаційної структури;

- управлінські  – ефективність і результативність  діючої системи менеджменту, ефективність управління оборотними засобами, якістю, виробничими, закупівельними та збутовими процесами, дієвість системи мотивування персоналу;

- інноваційні  — системи і методи розробки  та впровадження нових технологій, продуктів, послуг, наявність і впровадження "ноу-хау";

- спадкові  — ринкова культура підприємства, традиції, історія розвитку;

економічні  — наявність джерел фінансування, платоспроможність, ліквідність, прибутковість, рентабельність;

- географічні  – розміщення, близькість до джерел  матеріальних і людських ресурсів, ринків збуту, транспортних шляхів та каналів розподілу.

Перелік зовнішніх конкурентних переваг  підприємства охоплює:

- інформаційні  — діючі на підприємстві системи  збирання та обробки даних,  ступінь поінформованості підприємства про стан і тенденції розвитку ринку, дію сил та умов навколишнього бізнес-середовища, поведінку споживачів, конкурентів та інших господарюючих суб'єктів;

- конструктивні  — технічні характеристики продукції,  її дизайн, упаковка;

- якісні – рівень якості продукції за оцінками споживачів;

- поведінкові  — ступінь поширення філософії  маркетингу серед працівників  підприємства, націленість його діяльності на задоволення потреб споживачів конкретних цільових ринків;

- кон'юнктурні  — ринкові умови діяльності, конкурентне  середовище (кількість і поведінка конкурентів, гострота конкуренції);

- сервісні  — рівень та якість послуг, що надаються підприємством;

- іміджеві  — загальні уявлення споживачів  про підприємство та його товари, популярність;

- цінові  — рівень ринкової влади підприємства  та можливості зміни цін; збутові - портфель замовлень, прийоми та методи розподілу продукції;

- комунікаційні  — канали і способи розповсюдження  інформації про підприємство, наявність  і використання зворотного зв'язку

Аналіз  показує, що базисом загальної конкурентної переваги підприємства є внутрішні, які відображають потенціал досягнення підприємством своїх конкурентних позицій. Зовнішні конкурентні переваги з одного боку, орієнтують підприємство на розвиток та використання тих чи інших внутрішніх переваг, а з другого – забезпечують йому стійкі конкурентні позиції, оскільки орієнтують на цілеспрямоване задоволення потреб конкретної групи споживачів.

Для забезпечення об’єктивного управління формуванням  конкурентних переваг дільно проаналізувати їх джерела.

Ф. Котлер вважає джерелом конкурентних переваг  компанії – її відмітні особливості.

Л. Шеховцова  зазначає, що джерелами конкурентних переваг слід вважати:

- фактори  виробництва (природні ресурси,  сприятливі умови для виробництва  товарів, кваліфіковану робочу силу);

- ефективне  інвестування в освіту, технології, ліцензії;

- створення  нових видів продукції, виробничих  процесів та інших інновацій;

- використання  створеного багатства для забезпечення  економічного зростання.

Л.О. Лігоненко  виділяє як джерела досягнення конкурентних переваг:

- суттєве  зниження собівартості продукції  за рахунок зниження цін закупівлі  матеріальних, трудових та фінансових ресурсів;

- збільшення  обсягів діяльності, укрупнення  підприємств, що дозволяє мінімізувати  управлінські та умовно-постійні витрати;

- розгортання  діяльності в сегментах з кращими  умовами, наприклад з найкращим  податковим кліматом [67, с. 15].

Ряд авторів  джерелами конкурентних переваг  вважають:

- підвищення  якості продукції; оптимізацію  асортименту;

- регулювання  цін;

- застосування  технологій виробництва, що забезпечують  можливість випускати унікальну продукцію;

- розташування  постачальників сировини.

До основних джерел стійкої конкурентної переваги М. Портер відносить:

- унікальну  конкурентна позиція підприємства;

- ретельно  підібрану систему видів діяльності;

- відношення  до конкурентів (чіткі компроміси, співробітництво тощо);

- визначення  ключових факторів успіху.

П. Дойль  зазначає, що стійка конкурентна перевага – це відхилення у вигідну сторону  торгової пропозиції однієї компанії від пропозицій фірм-конкурентів, завдяки чому споживачі цільових ринків роблять вибір на її користь [18, с. 40].

В науковій літературі існують різні підходи  щодо формування конкурентних переваг. Так, представники ринкової позиції вважають, що підприємство має стійкі конкурентні переваги у тому випадку, коли: забезпечує споживчі вимоги; є унікальним; його переваги не можуть бути повторені конкурентами; є прибутковим.

Прихильники ресурсного підходу підкреслюють, що стійка конкурентна перевага може бути завойована підприємством лише завдяки ресурсам. Підприємства відрізняються одне від одного ресурсним оснащенням, що пояснює різницю у рівні їх ефективності і прибутковості. Прихильники

даної теорії акцентують увагу на ресурсах, які  повинні бути основою стратегічних переваг підприємства перед конкурентами, завдяки чому воно позиціонує себе на ринку.

Прикладом узагальнення такого підходу є спроба В. Бурра довести, що для збереження стійкої конкурентної переваги необхідно мати одночасно всі характеристики ресурсів і зовнішнього середовища [19, с. 109].

У сфері  виробництва споживчих товарів  для створення дійсно цінних ресурсів, які сформували б репутацію підприємства, ситуація складається не завжди сприятливо. Стійкі конкурентні переваги можуть бути завойовані за рахунок сучасного обладнання (що досить дорого для цих галузей) або ж

за рахунок  торговельної марки (що теж залежить від тривалості діяльності на цільовому  ринку). В умовах загострення конкуренції необхідно враховувати зміни зовнішнього середовища і адаптивно на них реагувати, що змушує розглядати стійкі конкурентні переваги з позиції динамічної перспективи.

Продовжуючи виклад результатів наукового дослідження  слід відзначити, що у літературі не існує єдиного підходу до класифікації конкурентних переваг. Значна частина дослідників, наслідуючи

Майкла  Портера, в якості базових виділяють  дві конкурентні переваги: більш  низькі витрати, які дозволяють встановлювати більш низькі ціни й отримувати більш високі прибутки, і диференціацію (унікальність) товару, яка б забезпечувала найвищу споживчу цінність. Причому, І.А.Спірідонов

зазначає, що ці конкурентні переваги властиві саме товарам.

Т.Коупленд, Т.Коллер і Д.Муррін додають до зазначених вище двох конкурентних переваг більш продуктивне у порівнянні з конкурентами використання капіталу.

Г.Л.Азоєв  і Р.А.Фатхутдінов, розробили класифікації конкурентних переваг за декількома критеріями, які мають науковий і практичний інтерес, проте не позбавлені окремих недоліків. Зокрема, Г.Л.Азоєв в якості окремих критеріїв класифікації конкурентних переваг виділив: можливість імітації і

характер  динаміки.

Р.А.Фатхутдінов  запропонував сім критеріїв класифікації конкурентних переваг, серед яких:

- сфера  виникнення переваги (природнокліматичні; політичні; технологічні; культурні;  економічні) – стосується більше конкурентних переваг країни;

- зміст  фактора переваги (якість товару (послуги); ціна товару; витрати споживача;  якість сервісу товару) – безпосередньо відноситься до переваг товару;

- метод  або засіб отримання переваги (у спадщину; навчання; впровадження  нововведень; пересування) – взагалі має умовний характер [82, c. 70].

Аналізуючи  висловлені підходи до класифікації конкурентних переваг можна зробити  висновок, що найбільш прийнятною як з наукової, так і з практичної точки зору є класифікація конкурентних переваг підприємства за шістьма критеріями: відношенням до системи (підприємства); сферою прояву; джерелами створення та можливістю імітації; тривалістю дії; місцем формування; видом ефекту, який отримує підприємство від реалізації переваги.

В процесі  дослідження проблеми формування конкурентних переваг важливо проаналізувати її історичні аспекти.

В еволюції ключових джерел формування конкурентних переваг можна виділити декілька етапів.

Кожний  з цих етапів характеризується специфічними вимогами споживачів щодо товарів (послуг) підприємства і, відповідно, фокусуванням його на особливих аспектах стратегічного характеру для більш повного задоволення цих вимог.

Так, до початку ХХ сторіччя ефективність діяльності окремих підприємств переважно  базувався на наявності основних факторів виробництва. Споживачам були властиві невисокі вимоги до рівня якості та ціни товарів. Національна економіка розвивалася на основі багатства сировинних та енергоресурсів.

Протягом  першої половини ХХ сторіччя підвищення конкурентоспроможності підприємств здійснювалося переважно за рахунок зниження витрат. У цей період проводилася розробка методологічних засад, обґрунтування доцільності створення та визначення сфер ефективного

функціонування  великих і надвеликих підприємств, що створило можливості використання переваг масового стандартизованого виробництва для задоволення потреб масових недиференційованих ринків того часу.

На третьому етапі, починаючи з 60х років, головна  увага приділялася якості: спочатку – якості продукції та послуг, а пізніше – якості процесів та систем. У цей час почали розвиватися системні, комплексні принципи управління якістю, які отримали назву “тотального управління якістю” Характерною ознакою четвертої фази (70-ті - 80-ті роки) в процесі розвитку ключових джерел формування конкурентних переваг було те, що головна увага приділялася гнучкості підприємства, з метою забезпечення можливостей негайного його реагування на зміни потреб ринку, а в окремих випадках – і ініціювання виникнення цих потреб.

На п’ятому  етапі еволюції конкурентних переваг (80ті-90ті роки ХХ століття) стратегічний акцент робиться на інноваціях, під якими зокрема розуміють сукупність технічних, виробничих та комерційних заходів, які призводять до появи на ринку нових або покращених продуктів і до комерційного використання нових чи поліпшених виробничих процесів й обладнання. На цьому етапі споживачі вимагають, щоб товари відрізнялися від аналогів, відображали оригінальність й індивідуальні смаки покупців. Інновації охоплюють найрізноманітніші сфери діяльності організацій[ 96, c. 91].