Шпаргалка по "Международному праву"

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 49

 

1. Міжнародні договори як джерела МПП.

Міжнародні договори (угоди), , є др-гим за значенням джерелом міжнародного приватного права

Міжнародний договір – це укладений у письмовій формі договір з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, іститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою до-кументах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо)

Міжнародні договори можна класифікувати залежно

-  від  суб’єктного складу:

1) двосторонні 

2) багатосторонні.

2.1) універсальні (загальні) багатосторонні міжнародні  договори;

2.2) регіональні  багатосторонні міжнародні договори.

Універсальними (загальнимі) є багатосторонні міжнародні до-говори, які відкриті для всіх держав.

Регіональними є багатосторонні міжнародні договори, які від-криті для держав окремого регіону або економічної групи -  від особливостей суб’єктного складу сторін:

1)  міждержавні  – договори, які укладаються між  державами;

2)  міжурядові  – договори, що укладаються між  урядами держав;

3)  міжвідомчі  – договори, що укладаються між  відомствами держав.

-  від  механизму набуття обов’язковості  для виконання:

1) підлягають  ратифікації 

2)  не підлягають  ратифікації.

На сьогодні Україна уклала двосторонні угоди с багатьма кранами, вони складають більшість з міжнародних договорів.

2. Автономія волі сторін.

Автономія волі сторін в МПП означає можливість стороною (сторонами) вибирати правову систему, норми якої будуть регулювати дані відносини. В даний принцип включається можливість визначати підсудність.

Автономія волі - в традиційному розумінні міжнародного приватного права інститут, згідно з яким сторони в угоді, яка має юридичну зв'язок з правопорядками різних держав, можуть обрати на свій розсуд те право, яке буде регулювати їх взаємини і застосовуватися ними самими або судовою установою або іншими компетентними органами до даній угоді (лат. lex voluntatis).

У більш широкому плані автономія волі зв'язується з основоположними принципами регулювання цивілістичних (цивільно-правових) відносин і є окремим випадком виразу таких загальних засад цивільного права, як свобода договору та вільний розсуд сторін.

У законодавстві деяких країн є норми, що стосуються автономії волі, які відносяться до учасників інших цивільних або сімейних правовідносин і навіть суб'єктам односторонніх актів (при спадкуванні).

1. У   випадках,  передбачених  законом,  учасники  (учасник) правовідносин  можуть  самостійно  здійснювати  вибір  права,   що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

   2. Вибір  права має бути явно вираженим або прямо випливати з дій  сторін  правочину,  умов правочину  чи обставин справи,  які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

     3. Вибір права може бути здійснений  щодо правочину  в  цілому або його окремої частини.

  4. Вибір  права  щодо  окремих  частин  правочину повинен бути явно вираженим.

    5. Вибір права або зміна раніше  обраного  права  можуть  бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час,  зокрема,  при вчиненні правочину,  на різних стадіях його виконання тощо.  Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину,  мають зворотну дію і є  дійсними  з  моменту  вчинення правочину, але не можуть:

     1) бути  підставою для визнання  правочину недійсним у зв'язку з недодержанням його форми;

     2) обмежити чи порушити права,  які  набули  треті  особи  до моменту вибору права або зміни раніше обраного права.

     6. Вибір  права  не  здійснюється,  якщо  відсутній іноземний елемент у правовідносинах.

 

3. Поняття “особистий закон фізичної особи” та сфера його дії.

особистий закон фізичної особи (“lex personalis”) -колізійний принцип у міжнародному приватному праві, згідно з яким визначається правопорядок, компетентний регулювати правовідносини, пов'язані з питаннями особистого статусу особи фізичної: її дієздатність, виникнення та припинення правоздатності, визнання безвісно відсутнюю або оголошення померлою, ім'я фіз. особи, питання опіки та піклування

 особистий закон фізичної особи - визначає дієздатність фізичної особи, має два види:

• Закон громадянства (“lex patria”) – застосовується у більшості держав континентальної Європи;
• Закон постійного місця проживання (“lex domicilii”) – у державах загального права, у Швейцарії, Норвегії, Данії, Німеччині, при чому саме поняття доміцілю має власний зміст укожній державі. В Англії виділяють доміциль за походженням (набувається за народженням), за вибором (особа набуває його самостійно у випадку постійного проживання), за залежністю (мають залежні особи, наприклад, діти до16 років).
• Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування.

 

4. Відшкодування шкоди працівникові за міжнародними договорами України.

Враховуючи необхідність врегулювати питання соц захисту в разі отримання ушкоджень у зв'язку з виконанням трудових обов'язків у відносинах з "іноземним елементом", Україна стала учасницею Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, проф захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаними з виконанням ними трудових обов'язків 1994 р. (Республіки Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Молдова,  РФ, інші). Вона має систему колізійних норм, які поширюють свою дію на підприємства,установи, організації зазначених держав незалежно від форм власності.

Норми багатосторонньої Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди поширюються на осіб, які раніше працювали на підприємствах, а в разі їх смерті — на осіб, що мають право на таке відшкодування. Ці особи повинні бути громадянами й мати постійне місце проживання на території будь-якої з держав—учасниць Угоди. її правила не поширюються на випадки відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок радіаційних катастроф, у т. ч. на ЧАЕС.

Відшкодування шкоди здійснюється за законодавством, яке поширюється на працівника в момент отримання ушкодження, проф захворювання чи смерті. Роботодавець, який відповідає за заподіяну шкоду, відшкодовує за нормами свого нац законодавства.

Якщо особа, яка отримала проф захворювання, працювала на території кількох держав і це могло викликати проф захворювання, відшкодування шкоди здійснюється роботодавцем держави, на території якої востаннє виконувалася така робота.

У двосторонній Угоді про трудову діяльність і соціальний захист громадян, укладеній з Республікою Білорусь, однойменній — з РФ зазначається, що в разі загострення захворювання відшкодування переглядається згідно з законодавством держави, за яким воно було призначено. Це положення не застосовується, якщо загострення захворювання пов'язане з трудовою діяльністю на підприємствах іншої договірної держави, яка могла призвести до проф захворювання і під час якої до працівника застосовувалося законодавство цієї іншої держави

У багатосторонній Угоді про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди оговорюється, що держави забезпечують у пріоритетному порядку вільне переведення й виплату грошових засобів працівникам або особам, які мають право на таке відшкодування, що постійно чи тимчасово перебувають на їхній території, через банки та/чи установи поштового зв'язку.

Відповідно до багатосторонньої Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди компетентними у справах про відшкодування шкоди є, за вибором потерпілого, суд договірної держави: 1) на території якої мала місце дія, що стала підставою вимоги про відшкодування шкоди, або 2) на території якої проживають особи, які мають право на відшкодування шкоди.

В Угоді про трудову діяльність і соц захист громадян, укладеної з Республікою Білорусь, зазначається також, що в разі втрати працездатності або смерті працівника внаслідок трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я з вини працедавця, останній оплачує дорожні витрати та в належних випадках — проїзд в обидва кінці для супроводжуючої особи. У разі смерті працівника працедавець організує перевезення тіла та особистого майна померлого на територію держави виїзду, несе всі пов'язані з цим витрати та інформує дипломатичне або консульське представництво цієї держави з наданням матеріалів щодо факту смерті.

Працедавець відшкодовує фактичні витрати на лікування і реабілітацію потерпілого згідно з актами (рахунками), поданими державними організаціями та установами охорони здоров'я, соціального забезпечення держави, яка здійснює лікування й реабілітацію.

Питання відшкодування шкоди працівникові нормами двосторонньої Угоди за участю України та Чехії не врегульовано. Проте трудові та правові відносини громадян цих держав, які працюють на підставі трудових договорів, укладених письмово з працедавцем, місце розташування якого знаходиться на території іншої договірної держави: а) довгостроково на період до 1 року з можливістю продовження цього строку; б) короткостроково на сезонні роботи на період до 6 місяців один раз протягом календарного року, регулюються правовими нормами тієї договірної держави, на території якої громадяни виконують свою роботу.

Трудові та правові відносини громадян, які працюють на підставі контрактів між суб'єктами господарської діяльності обох договірних держав, регулюються правовими нормами держави, на території якої вони проживають. Зазначені норми, що мають достатньо широкий зміст, поширюються на відносини щодо відшкодування шкоди, завданої працівникові

5. Розірвання шлюбу за національним правом.

Розірвання шлюбу - припинення статусу, що був утворений шлюбом: сторони можуть брати в новий шлюб; вони отримують право вибору самостійного місця проживання; жінка може обрати дошлюбне прізвище. Відбувається ліквідація правового режиму майна, встановленого шлюбом. Особа, яка потребує матер допомоги та на користь якої винесено відповідне рішення суду, має право на отримання такої допомоги. Окремим правовим системам відомі ще й нетрадиційні наслідки розірвання шлюбу, скажімо, відшкодування матер чи моральної шкоди на підставі деліктної відповідальності

Підставою для розлучення, передбаченою у багатьох державах, є воля одного чи обох із подружжя.

Фактичний розпад шлюбу є підставою для його розірвання у більшості держав. Часто його називають "непоправним" розпадом (ФРН, Великобританія). До того ж в окремих державах це єдина підстава розірвання шлюбу. Свідченням розпаду шлюбу в правових системах можуть бути: тривале роздільне проживання подружжя; вагомі розбіжності в поглядах на життя між подружжям; зрада одного з них, після чого сумісне життя для іншої особи стає неможливим; жорстока поведінка и стає неможливим; жорстока поведінка одного з подружжя; зловживання алкоголем; залишення одним із подружжя сім'ї на тривалий час.

У державах "сім'ї загального права" підставами розірвання шлюбу вважаються: подружня зрада; залишення одного з подружжя на певний строк; жорстоке поводження чи аморальність; алкоголізм; душевна хвороба; тюремне ув'язнення на певний термін тощо. Особливістю англійської правової системи стосовно розірвання шлюбу є те, що заява про розлучення не може бути подана, якщо з моменту укладення шлюбу не минуло 3 років.

Тільки у випадках, коли вимога про розлучення грунтується на виключній жорстокості та аморальності відповідача, суд може прийняти до розгляду позов про розлучення і до спливу трирічного терміну.

Спеціальним випадком розірвання шлюбу у ВБ є винесення рішення про це з огляду на презумпцію смерті одного з подружжя.

У державах із мусульманською правовою системою розлучення проводиться за рішенням суду переважно з ініціативи чоловіка (повнолітнього, повністю дієздатного), і тільки іноді за взаємною згодою подружжя.

Підставами для звернення до суду в мусульманських державах є: хвороба чи фізичні вади подружжя; тривала (1—2 роки) відсутність чоловіка без достатніх підстав, що заподіює моральну шкоду дружині; конфлікт між подружжям чи заподіяння одним із них моральної шкоди іншому. .

Правовим системам сучасності відомим є інститут сепарації, тобто роздільного проживання подружжя, запозичений з католицького церковного права. Він застосовувався у тих випадках, коли чоловік чи жінка не хотіли остаточно розривати подружні відносини. Нині інститут сепарації порівняно рідко використовується як у державах "сім'ї континентального права".

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 50

1.Інститут публічного порядку в МПП.

Суть застереження: вибране на основі вітчизняної колізійної норми іноземне право не застосовується, і суб'єктивні права, виниклі під дією іноземного права, не отримують захисту, якщо таке застосування або такий захист суперечать публічному порядку даної держави.

Норма іноземного права, що підлягає застосуванню, у виняткових випадках не застосовується, коли наслідки її застосування явно суперечили б основам правопорядку (публічному порядку) України. У цьому випадку при необхідності застосовується відповідна норма укр права. Відмова в застосуванні норми іноземного права не може бути заснований тільки на відміну прав, політ або екон системи відповідної іноземної держави від прав, політ або економ системи України.

ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» містить застереження про публічному праві такого змісту: «Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у доль ¬ ном або арбітражному порядку, якщо він не відповідає вимогам ЗУ або міжнародних договорів України».