Шпаргалка по "Международному праву"

4.Поняття та ознаки  міжнародних юридичних осіб.

Міжнародні юридичні особи –це юридичні особи, створені або безпосередньо в силу міжнародного договору , або на підставі внутрішнього закону однієї чи більше держав відповідно до міжнародного договору .

Під юридичною особою в правовій доктрині розуміють будь-яку організацію, що не залежить від ЇЇ учасників та володіє властивими Вирізняють такі істотні ознаки юридичної особи:

Вирізняють такі істотні ознаки юридичної особи:

 1. Майнова відокремленість. Означає роздільність майна юридичної особи та її членів, засновників та інших осіб (держави чи автономного утворення, органів вищих рівнів, інших організацій). Майно юридичної особи може бути власністю її членів, належати їм на правах господарського відання або оперативного управління.

 Майнова відокремленість — це визнана за юридичною особою здатність придбати майно, що буде відокремлене від майна інших осіб, насамперед засновників. Вона полягає, по-перше, у відокремленості від її засновника (засновників), по-друге — у відокремленості від майна інших осіб, та не залежить від їх подальшої долі.

2. Організаційна єдність. Означає, що юридична особа існує та діє як єдине ціле: колектив є цілісним механізмом, що формує єдину волю. Ця єдність визначається та закріплюється в статуті юридичної особи або положенні, договорі, законі чи адміністративному акті, що визначають характер її діяльності, структуру, органи. Ця ознака  виявляється переважно у певній ієрархії, підпорядкованості органів управління, що становлять структуру організації, а також у чіткій регламентації відносин між її учасниками.

3. Участь у цивільному обороті  від свого імені (власне найменування). Кожна юридична особа має власне найменування, відмінне від найменування інших суб'єктів права. Воно необхідне для ідентифікації цієї особи у цивільному чи господарському обороті, тому що саме від свого імені вона набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов'язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Ця ознака визнається підсумковою та одночасно метою утворення юридичної особи.

4. Здатність організації нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових та особистих немайнових прав і виконувати обов'язки зумовлює самостійну відповідальність юридичної особи за своїми зобов'язаннями.. Саме виключна майнова відповідальність акціонерного товариства як самостійного суб'єкта права, що дає змогу окремим власникам розраховувати заздалегідь рівень підприємницького ризику, уможливила залучення до участі у такому товаристві великої кількості осіб й  тим самим акумулювання великого капіталу.

 5. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному чи третейському суді. Широка участь організацій у майнових та особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань, заподіяння май нової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а звідси — і необхідність звернення з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейському розгляді цивільного спору.

Крім наведених вище ознак юридичної особи деякі правові системи світу виділяють такі:

 • похідна природа юридичних осіб. Виявляється в тому, що в основу їх створення завжди покладено волевиявлення певних осіб. Засновницьке волевиявлення повинно відповідати встановленим вимогам щодо суб'єкта, змісту і форми.

 • самостійність у цивільному обороті. Юридична особа самостійно, без доручення здійснює цивільну та господарську діяльність. Самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями власним майном.

5.Особливості спадкування  рухомого та нерухомого майна.

Зміст будь-якого заповіту може включати в себе безліч положень, аж про порядок черговості його пунктів, і навіть призначення опікуна спадкоємцю. Однак основний обсяг заповідального розпорядження складають вимоги про розподіл майнової маси між спадкоємцями. Закони різних держав, перехід майнових прав від померлого до його правонаступників, у багатьох не збігаються, що в свою чергу призводить до виникнення колізійної норми.

 Найбільш  поширена причина колізії корениться  в наявність різних підходів  до застосування права при  спадкуванні двох видів майна: рухомого і нерухомого. Так в  англійському праві спадкування  нерухомості як за законом  і за заповітом підпорядковується  формулою, встановленої Законом  «Про власність» 1925 р. Як свідчить  закон, спадкування нерухомого майна, а воно включає в себе землю, матеріальні речі, нерозривно пов'язані  із землею і складові нерозривне  ціле, проводиться по праву тієї  держави, на території якої це  майно знаходиться.

 У  разі, якщо предметом наслідування  виступає рухоме майно, то вибір  права здійснюється вже за  законом місця останнього проживання  особи, який залишив таке майно. Непорушною умовою даної колізійної  прив'язки є відсутність заповіту.

 У  Франції правова доктрина не  розмежовує спадкування за законом  і за заповітом. Ще з XVI ст. тут  будь-яке спадкування нерухомості  підпорядковувалося законом місця  її знаходження. Іншими словами, нерухомість, навіть перебуває у  володінні іноземців, потрапляє  під французьку юрисдикцію. Стосовно  ж рухомості, французька практика  дотримується правила, що таке  спадщина має розподілятися, виходячи  з особистого закону спадкодавця. Успадковане майно переходить  безпосередньо до спадкоємців. Однак, його власниками можуть стати  тільки ті, хто володіє «сезіной». Термін «сезіна» означає дозвіл  вести себе в якості власника  спадщини і негайно вступити  у володіння спадкоємною майном, керувати ним і отримувати  з нього доходи1.

 У  рамках французької системи спадкування  діє також поняття резерву. Суть  цього інституту полягає в  тому, що ні заповідальні розпорядження, ні довічні дарування не можуть  торкнутися всього майна особи, якщо у нього є близькі родичі. Коли спадкодавець складає заповіт, то керуючись правилами про  резерв, він зобов'язаний розподілити  тільки ту частку успадкованого  майна, якої він має право розпорядиться (від 3 / 14 до 1 / 4 всього успадкованого  майна в залежності від наявності  висхідних родичів і дітей).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 26

1.Поняття матеріально-правового методу регулювання.

Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не врегульовує відносин з “іноземним елементом”. Її існування має сенс за умови використання  матеріально-правової  норми, тобто такої, що по суті регулює відносини у  міжнародному   приватному   праві .

Наявність і використання таких норм і визначає  матеріально-правовий   метод   регулювання  зазначених відносин. Він полягає саме  в  тому, що відносини регулюються безпосередньо юридичними нормами.

До  матеріально-правових  норм у  міжнародному   приватному   праві  відносять: 1) уніфіковані норми міжнародних договорів; 2) норми національного законодавства, які регулюють відносини з “іноземним елементом”; 3) міжнародні й торговельні звичаї; 4) судову практику ( в  державах, де вона визнається формою права).

 Матеріально-правові  норми міжнародних угод є уніфікованими правилами, створеними кількома суб’єктами права для безпосереднього  регулювання  відносин, що часто виникають у практиці міжнародного приватного права. Міжнародні угоди можуть повністю або частково містити такі норми.

Здебільшого  матеріально-правовий   метод  застосовується при укладанні угод з питань авторського права,  регулювання  праці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин, деяких інших. Його використано, наприклад, у Бернській конвенції з охорони літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р., Брюссельській конвенції про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р., Віденській конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.

Норми національного законодавства, які регулюють відносини з “іноземним елементом”, можуть міститися  в  конституціях держав та іншому законодавстві.

Використання матеріально-правового методу має переваги перед колізійним. По-перше, цей метод створює значно більшу визначеність для учасників відносин, оскільки для них ці норми можуть бути відомими заздалегідь. По-друге, уніфіковані  матеріально-правові  норми дозволяють уникнути односторонності у правовому регулюванні. Своєю чергою, колізійний  метод   регулювання  сприяє усуненню прогалин, які утворюються при використанні виключно  матеріально-правових  норм. Поєднання цих методів дозволяє врахувати конкретні умови виникнення й реалізації  прав  та обов’язків суб’єктів відносин.

2. Тлумачення та кваліфікація  норм права в міжнародному  приватному праві.

Питання тлумачення та кваліфікації стосується як колізійних, так і матеріально-правових норм, на підставі яких має бути вирішений спір про право. Мова йде про сутність приватного права конкретної держави, міжнародних угод, звичаїв.

Тлумаченням норми можна вважати з'ясування її змісту. Кваліфікація є елементом тлумачення норми й полягає в правовій  юридичній оцінці. Вона спрямована на встановлення мети норми права. Тлумачення та кваліфікація є взаємопов'язаними процесами у правозастосовній практиці. Водночас вони є різними за своєю суттю та значенням. Кваліфікація не існує окремо від тлумачення та застосування норми, зокрема колізійної. Кваліфікація обставин справи (суті спору) чи норми права може бути різною залежно від того, принципи якої правової системи застосовуватимуться. Тому розрізняють декілька основних способів кваліфікації: за законом суду; за системою права тієї держави, до якого відсилає колізійна норма; за принципом автономної кваліфікації.

3. Україна як суб'єкт  міжнародного приватного права.

Україна може бути суб'єктом МПП, наприклад, як учасниця Міжнародної угоди ООН з цукру 1992 p.1 Як суб'єкт міжнародних економічних відносин наша держава визнається членами "великої сімки" (США, Канада, Японія, Франція, ФРН, Великобританія, Італія). Беручи участь як суб'єкт права у міжнародній діяльності, зокрема в міждержавних організаціях (ООН, Міжнародному валютному фонді та ін.), Україна водночас може бути й суб'єктом приватно-правових відносин. Це підтверджується і її нормативними актами. Положення Конституції України, Декларації про державний суверенітет. Законів України "Про економічну самостійність України", "Про зовнішньоекономічну діяльність" та інших засвідчують, шрлержава Україна є само-стіиним суб'єкгом у здійсненні правовідносин з іноземними суб'єктами права

 Україна може виступати стороною в угодах з іноземного інвестування, оренди майна за кордоном. Вона є й власником майна, розміщеного за її межами. Наприклад, Україна є власником чималої кількості посольських приміщень за кордоном, будує власні комплекси для посольств, консульств, займається ремонтом та реконструкцією представництв у багатьох державах.

 У  свою чергу, в Україні може  розміщуватися майно іноземних  суб'єктів права. Так, іноземні дипломатичні  представництва, консульські установи  та міжнародні урядові організації  можуть самостійно придбати, орендувати, використовувати на безоплатній  основі споруди та приміщення, здійснювати перебудову, добудову  приміщень згідно з Положенням  про порядок розміщення дипломатичних  представництв, консульських установ  іноземних держав, представництв  міжнародних та іноземних організацій  в Україні, затвердженим постановою  Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1995 p.

Україна може бути стороною у правовідносинах з продажу іноземним громадянам майна, цінних паперів, приміром, облігацій внутрішньої державної позики. І навпаки, держава може заборонити вчинення певних дій.

Україна може спадкувати майно, розміщене за кордоном. Тому відповідно до вимог Митного кодексу України через її митний кордон вільно переміщуються речі, які належать до спадщини України. Валюта й цінності, які складають цю спадщину, можуть ввозитися на її митну територію в порядку, встановленому законодавством України.

 Україна здійснює права та обов'язки як суб'єкт міжнародного приватного права через інших суб'єктів права. Від імені держави певні повноваження можуть надаватися Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністрові, Національному банку, міністерствам, відомствам, вказані суб'єкти державної виконавчої влади реалізують державну політику у відповідній сфері економіки, представляють уряд України за його дорученням у міжнародних організаціях.

4. Сутність принципу  «місцезнаходження речі».

Закон місцезнаходження речі - принцип застосування права тієї держави, на території якої знаходиться річ, що є об'єктом цивільного спору щодо її власності. Відповідно до 3акону місцезнаходження речі вирішується питання про те, чи може дана річ бути предметом права власності або ін. речового права; з'ясовується обсяг речових прав і порядок їх виникнення, переходу та припинення. Закон стосується визначення правового становища і нерухомого, і рухомого майна. Він закріплений як заг. засада в зак-ві та суд. практиці багатьох країн (Великобританія, Греція, Італія, США, Франція, ФРН, Японія та Ін)

5.Основні умови  зовнішньоекономічних договорів.

Умови, які повинні та можуть бути передбачені зовнішньоекономічним договором (контрактом), установлює, зокрема, Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів). До обов'язкових умов договору (контракту) належать: назва, номер договору (контракту), дата й місце його укладення; преамбула із зазначенням повного та скороченого найменування сторін та найменування документів, якими керуються контрагенти під час укладення договору (контракту); предмет договору (контракту); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг); базисні умови поставки товарів (приймання/здачі виконаних робіт або послуг), у т. ч. з використанням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів.; ціна та загальна вартість договору (контракту); умови платежів; упаковка та маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.