Шпаргалка по "Международному праву"

За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть передбачатися додаткові умови: страхування; гарантії якості; залучення субвиконавців до договору (контракту), агентів, перевізників; норми завантаження (розвантаження); передача технічної документації на товар; збереження торгових марок; порядок сплати податків, мит, зборів; захисні застереження; момент початку дії договору (контракту); кількість підписаних примірників договору (контракту); можливість і порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту) і т. д.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 27

 

1.Законодавство України про  поняття „іноземець".

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ,ЗУ «Про громадянство України», ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність"та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Відповідно до даних нормативно-правових актів іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією законами чи міжнародними договорами України

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

2.Поняття права власності в міжнародному приватному праві.

Право власності - сукупність юридичних норм, що закріплюють і охороняють приналежність матеріальних благ певним особам чи колективам, передбачають обсяг і зміст прав власника щодо належного йому майна, способи і межі здійснення цих прав.

Право власності можна розглядати як в об'єктивному сенсі, так і в суб'єктивному. В об'єктивному розумінні право власності являє собою систему правових норм, що визначають межі можливих дій осіб з присвоєння, володіння, користування і розпорядження речами, не виключеними з цивільного обороту. У суб'єктивному ж сенсі, право власності являє собою юридичну можливість для особи володіти, користуватися, розпоряджатися привласненим майном на свій розсуд і в межах, встановлених законодавством. Крім того, законодавець передбачає, що власник речі зобов'язаний вести себе належним чином, у противному випадку до нього можуть бути застосовані санкції за бездіяльність.

3.Шлюб за загальним правом.

Немає єдності у визначенні правової природи шлюбу і шлюбних відносин:

• у багатьох державах шлюб розглядається як цивільно-правова угода - відповідним чином визначаються порядок його укладення, умови дійсності, зміст прав та обов'язків подружжя, майнова відповідальність за їх порушення;

• шлюб-партнерство - заснований на добровільному об'єднанні двох рівноправних партнерів (на відміну від шлюбу-договору в даному випадку мова йде про створення нової соціальної спільності - сім'ї; обоє мають рівний і однаковий правовий статус; немає майнової відповідальності за порушення моральних, етичних обов'язків );

• шлюб-статус - шлюб являє собою особливий статус, який набувається після здійснення передбачених законом формальних дій (з'являються нові права і обов'язки, зазвичай різні для подружжя).

Умови вступу в шлюб

Умови вступу в шлюб, встановлені законодавством різних країн, можна підрозділити на:

матеріальні - вимоги до осіб, які укладають шлюб (стать, вік, стан здоров'я, наявність і ступінь спорідненості та ін);

формальні - вимоги до процедури оформлення шлюбу.

Іноземним законом можуть встановлюватися наступні вимоги щодо осіб, що вступають у шлюб:

досягнення шлюбного віку (Франція: чоловік - 18, жінка - 15; Англія - ​​16 (для чоловіків і жінок); Індія - 21 і 18; Колумбія і Еквадор - 14 і 12); у більшості держав шлюбний вік може бути знижений компетентним органом при наявності поважних причин:

згода законних представників неповнолітніх (Франція, ФРН);

відсутність іншого шлюбу у кожної із сторін (тільки для країн з моногамним побудовою сім'ї, в країнах мусульманського права чоловік може мати кілька дружин);

відсутність відносин споріднення або властивості в різному ступені (Франція - дозволений шлюб між племінниками і тітками, племінницями і дядьками; ФРН - шлюби між усиновлювачем та усиновленою);

взаємна згода сторін (в мусульманських країнах згоду на шлюб дочки може давати її батько - навіть проти бажання самої дочки (Пакистан, Іран, Лівія));

протилежність статі наречених (не у всіх державах - Франція, Італія, Швеція - може бути отримано дозвіл на шлюб осіб однієї статі);

задовільний стан здоров'я (відсутність душевного захворювання, іноді венеричних та інших захворювань, в деяких країнах вимагається пройти спеціальне медичне обстеження перед вступом у шлюб);

відсутність тимчасової заборони на вступ у новий шлюб (такий тимчасова заборона може встановлюватися для жінок - після розірвання або визнання недійсним попереднього шлюбу після смерті чоловіка - з метою уникнути можливих суперечок про встановлення батьківства (Франція, Швейцарія, ФРН));

відсутність загальної заборони на вступ у шлюб (заборона може накладатися на священнослужителів, інших осіб).

4.Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу

Поняття «міжнародний комерційний арбітраж» використовується для позначення спеціальної процедури розгляду незалежними приватними арбітрами спорів, що випливають з зовнішньоекономічної діяльності.Термін «міжнародний комерційний арбітраж» часто примі вується і для позначення органу (колективного або одноосібного), створеного для розгляду таких спорів - тобто міжнародного арбітражного (третейського) суду.Міжнародна практика створила два види міжнародного ком ¬ мерческого арбітражу:) ізольований, або випадковий («разовий», «ad hoc»), - создається сторонами для розгляду конкретної справи. Після розгляду ня спору арбітраж припиняє своє існування. 2) інституційний, або постійно діючий, - засновується як постійно діюче недержавне установа, зазвичай при торгових палатах, біржах, різних торгових асоціаціях.

5.Протиправність діяння як одна з умов виникнення зобов'язань в національних правових системах

Протиправність діяння притаманна зобов'язанням, що виникають з деліктів у всіх правових системах, і передбачається цивільним законодавством. Причому кількість нормативних актів із цього питання постійно зростає. У деяких правових системах протиправність діяння може визначатися судовою практикою, прецедентами, доктриною, звичаями, мораллю.

Протиправність може виявлятись у двох формах: дії та бездіяльності. Останнє поняття іноді передається іншим терміном, наприклад «упущенням». В усіх правових системах на протиправний характер дій вказується або безпосередньо в нормі права, або це випливає з принципів законодавства. Що ж до бездіяльності, то часто за формулювання умов деліктного зобов'язання цей термін не використовується. Проте майже всі правові системи визнають протиправну бездіяльність умовою зобов'язання. Вважається, що її протиправний характер визначається невиконанням обов'язку, покладеного на особу законом.

Чимало правових систем як вид протиправності діяння виокремлюють зловживання правом, відповідно до якого обов'язок відшкодувати шкоду виникає у разі, якщо суб'єктивне право здійснюється саме з метою заподіяння шкоди. У багатьох національних правових системах цивільні протиправні діяння поділяються на делікти та квазіделікти (мовби делікти). В усіх державах передбачаються умови, які виключають протиправність, скажімо, крайня необхідність, необхідна оборона.

 

 

 

 

 

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 28

1.Колізійне законодавство України.

Колізійні норми,які місяться в українському законодавстві що містять колізійні норми щодо є ГКУ та ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність». Стаття 6 зазначеного Закону містить низку взаємопов'язаних норм, призначених для визначення права, що підлягає застосуванню до прав та обов'язків2 сторін зовнішньоекономічної угоди і зовнішньоекономічного договору (контракту).

У ЗУ «Про ЗЕД» закріплено, що права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладення, якщо сторони не погодили інше. Проблеми із застосуванням цієї норми породжуються невизначеністю терміну «зовнішньоекономічна угода», який вживається у тексті закону без будь-якого пояснення. У ЗУ «Про ЗЕД»також встановлюється, що місце укладення угоди визначається законами України. У ЦК передбачено, що якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони. Такий формальний підхід законодавця зумовлений тим, що місце укладення правочину в багатьох випадках визначити неможливо або дуже складно (особливо це стосується правочинів, що вчиняються у мережі Інтернет), крім того, часто сторони вчиняють правочин у країні, зовсім не пов'язаної ні з ними особисто, ні з сутністю даного правочину. Щодо зовнішньоекономічних договорів (контрактів) Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» містить такі колізійні норми.

2.Теорія кваліфікації за законом  суду

Теорія кваліфікації за законом суду означає, що суд, застосовуючи колізійну норму, кваліфікує її поняття відповідно до змісту, наявного в цивільному законодавстві правової системи місцезнаходження суду. Зазначена теорія виникла в період буржуазних революцій в Європі, коли суди прагнули застосувати норми власної правової системи. Якщо ж їм доводилося застосовувати закони інших держав, вони пристосовували їх до своїх інтересів.Англійці поширювали своє загальне право на інші правові системи, використовуючи готові місцеві форми. Так, англійські суди розглядали бельгійське право, як ніби вони засідали в Бельгії. При цьому спостерігалася схильність британських суддів вносити англійську кваліфікацію в іноземне право. Адже іноземне право для англійського суду не є правом у його звичайному розумінні, а фактом. Про цей факт суд дізнається через експертів і оцінює його за своїм розсудом, як і будь-який інший факт, який має значення для вирішення справи.В даний час, як в доктрині, так і в судовій практиці більшості країн Західної Європи питання кваліфікації вирішується за законом суду. Так, згідно швейцарського Закону міжнародного приватного права 1989 р., суди повинні самостійно встановлювати зміст іноземного закону в разі його застосування.Такий спосіб кваліфікації часто унеможливлює застосування іноземного права. У випадках, коли одна зі сторін наполягає на застосуванні невідомого суду права, він прагне відхилити позов чи захист, побудовану на іноземному праві на підставі неможливості доведення факту, або знаходить відповідну норму у відомій йому правовій системі третьої держави, або ж застосовує «загальні принципи цивілізованих націй », або ж йому доводиться застосовувати закон суду.

 

3.Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин.

ЦКУ передбачає, що відносини з спадкуванню визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Здатність особи до складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються за законом тієї країни, де заповідач мав постійне місце проживання в момент складання акта. Однак заповіт або його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання задовольняє вимогам українського закону. Таким чином, у відношенні форми заповіту діє кумулятивна норма (особистий закон - основна прив'язка, український закон - додаткова).Міжнародно-правове регулювання відносин спадкування в Україні має головним чином двосторонній характер.Єдиним багатостороннім регіональним угодою, регулірующім питання спадкування, є Конвенція СНД про правової допомоги і правових відносин у цивільних сімейних і кримі ловного справах 1993 р., яка містить ті ж прив'язки в області на слідчого права, що і внутрішнє законодавство .Двосторонні договори про правову допомогу можуть містити й інші прив'язки. Так, Договір про правову допомогу з Польщею пребачає, що спадкування рухомого майна, визначається за законом держави, громадянином якої був спадкодавець в момент смерті, здатність до складання і скасування заповіту, його фор ма - законом країни, громадянином якої був спадкодавець у момент складання або скасування заповіту.Двосторонні консульські конвенції, укладені Україною, включають норми матеріального та процесуального характеру, посвя ¬ щенние окремих питань спадкування.

4.Поняття  зовнішньоекономічного договору (контракту).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності .До зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відносяться такі договори:- Про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперацію, виконанні будівельно-монтажних робіт застосовують право країни, де здійснюється така діяльність, або де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше;- Про створення СП застосовується право країни, на території якої СП створюється і офіційно реєструється;  - Укладеним на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

 

5.Правовий статус іноземців в Україні

 

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ,ЗУ «Про громадянство України», ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність"та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Відповідно до даних нормативно-правових актів іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією законами чи міжнародними договорами України