Автор работы: Пользователь скрыл имя, 03 Марта 2014 в 23:59, шпаргалка
Поняття і предмет міжнародного приватного права.
Міжнародне приватне право - це галузь права, норми якої регулюють приватно-правові відносини, ускладнені іноземним елементом, використовуючи при цьому колізійний та матеріально-правовий методи правового регулювання.
Міжнародне приватне право- це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з «іноземним елементом».
Під «іноземним елементом» розуміють: І) суб'єкт, який має іноземну приналежність (громадянство, місце проживання - щодо фізичних осіб; «національність» - щодо юридичних осіб); 2) об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, що мав, має чи буде мати місце за кордоном.
3.Сутність принципу „
Питання колізійного регулювання правового статусу рухомого майна (права вимоги, цінних паперів, транспортних засобів тощо) є дещо складнішим. У таких випадках часто застосовують прив'язку до закону місцезнаходження речі. Наприклад, відповідно до ст. 59 Договору про правову допомогу, укладеного між Україною та Болгарією, передача чи переказ речей, грошових сум із території однієї держави на територію іншої здійснюється відповідно до законодавства тієї держави, на території якої знаходяться ці речі чи суми. Прив'язка до закону місцезнаходження речі стосовно права власності на рухоме й нерухоме майно, а також стосовно речових прав, передбачена у Законі з міжнародного приватного права Австрії 1978 р., Цивільному кодексі Португалії, Цивільному кодексі Японії, Законі про регулювання у сфері міжнародного приватного права ФРН 1986 р. Окрім зазначеної колізійної прив'язки, можуть застосовуватися й інші, наприклад, особистий закон власника. Але переважно цей принцип застосовується як виняток або тільки в окремих державах (Аргентина, Бразилія).
Загальновизнано, що коли річ у певній державі правомірно перейшла у власність іншої особи за законами цієї держави, то в разі зміни місцезнаходження речі право власності на неї зберігається за її власником. У такий спосіб визнається право власності на річ, набуту за кордоном. Якщо ж право на річ набувається не в тій державі, де вона знаходиться, то питання, за яким законом визначається право власності у правових системах, вирішується по-різному. 6 одних застосовують закон місцезнаходження речі, в інших - особистий закон власника. Обсяг прав власника визначається за законом місцезнаходження речі. Тобто переміщенням речі з однієї держави в іншу змінюється і зміст прав власника. Водночас не має значення, які права належали власникові речі до її переміщення в іншу державу. Отже, право власності на річ, набуту іноземцем на своїй батьківщині, визнається за ним, але зміст цього права визначатиметься не законом його громадянства, а законом місцезнаходження речі.
Держави "сім'ї загального права", використовуючи тривалий час принцип особистого закону власника щодо права власності на рухомі речі, нині також переходять до принципу закону місцезнаходження речі.
Отож вирішальним для визначення прав на рухомість і нерухомість є закон її місцезнаходження.
4.Особливості правового
Іммігрант - це іноземець або особа без громадянства, який отримавдозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне місце проживання,або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл наімміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Іммігранти в'їжджають в Україну на підставі дозволу на імміграцію іімміграційної візи. В Україні їм видається посвідчення на постійнепроживання (посвідку на проживання). стаття 12 Закону «Про імміграцію» передбачає підстави для скасуваннядозволу на імміграцію. Посвідчення на постійне проживання вилучається,і особа протягом місяця зобов'язана покинути Україну.
Іноземці, які постійно проживають в Україні не менше 5 років, можутьнатуралізуватися - набути громадянство України у встановленому закономпорядку.
Іноземці, що тимчасово перебувають на території України. До даноїкатегорії належать іноземці, які прибули в Україну на обмежений термін,тобто без мети постійного проживання. Мета прибуття в Україну можуть бутирізні.
Дана картка можезаповнюватися: 1) в консульстві при отриманні візи; 2) при фактичномуперетині кордону (на контрольно-пропускному пункті); 3) у транспортномузасобі міжнародного сполучення.
Іноземці зобов'язані залишити Україну в терміни, встановлені в їх візі.
Біженці та особи, яким надано політичний притулок натериторії України.
Ці особи є вимушеними іммігрантами, що покинули державасвого громадянства або постійного місця перебування під дієюпереслідувань або загрози таких переслідувань з боку даногодержави. Чи можуть прибувати на територію України нелегально. Термінперебування даних осіб в Україні обмежено (поки не відпадуть підстави длятакого перебування або поки особа не перейде в новий статус - іммігранта
(особи, яка отримала дозвіл на постійне проживання в Україні) абогромадянина України).
5.Поняття права власності в міжнародному приватному праві.
право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (. Змістом права власності є належні власникові права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
До них належать, зокрема, фізичні та юридичні особи, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності суб'єктів права.
Законодавством багатьох держав допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб та/чи держави, і створення на цих засадах змішаних форм власності, у т. ч. власності спільних підприємств за участю громадян та юридичних осіб інших держав. Таким чином спільні підприємства можуть мати на території держави у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими документами, якщо інше не передбачено законодавчими актами цієї держави.
Міжнародні організації та юридичні особи іноземних держав можуть мати на території України у власності будинки, споруди, інше майно соціально-культурного та виробничого призначення. Це положення знаходить відображення, наприклад, у численних міжнародних договорах про торговельні відносини, науково-технічну співпрацю тощо. Так, згідно із п. З ст. 5 Угоди про торговельні відносини між Україною та США від 6 травня 1992 р., кожна з держав дозволить комерційним представництвам іншої держави ввозити на свою територію і використовувати відповідно до звичайної комерційної практики конторське та інше обладнання, таке як друкарські машинки, фотокопіювальні апарати, комп'ютери й телефакси для здійснення їхньої діяльності.
Іноземні держави можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин у випадку й порядку, встановленому міжнародними договорами та законодавчими актами України. Відповідно до договорів за участю України на її території можуть розміщуватися й використовуватися об'єкти власності іноземних держав.
Правовий режим майна, що є об'єктом права власності інших держав, юридичних осіб, спільних підприємств і міжнародних організацій, визначається законодавчими актами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами. Окремі майнові об'єкти можуть бути спільними для кількох держав. Мова йде, зокрема, про природні об'єкти. Режим використання спільних природних об'єктів, розташованих на території України та суміжних держав, визначається міжнародними договорами, ратифікованими Україною
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 25
1Система міжнародного приватного права.
Міжнародне приватне право має власну систему, її можна розглядати як систему навчального курсу та як галузі правничої науки. Навчальний курс прийнято поділяти на дві частини: Загальну та Особливу. Загальна частина охоплює питання, які мають методологічне значення для міжнародного приватного права в цілому, а саме: поняття, система та зміст міжнародного приватного права, його джерела, методи регулювання; вчення про колізійні та матеріально-правові норми; правові режими (національний, найбільшого сприяння та ін.); взаємність, реторсія, інші загальні положення щодо суб'єктів міжнародного приватного права. Особлива частина охоплює питання про право власності і речові права; зобов'язальне право; зобов'язання з правопорушень; відносини у сфері авторського, винахідницького, патентного, сімейного, спадкового права; трудових відносин; питання, що належать до міжнародного цивільного процесу.
Система Загальної та Особливої частини є відносно стабільною. Відносність полягає у тому, що внаслідок суспільного розвитку з'являється необхідність звернути більше уваги на правову регламентацію зовнішньоекономічних відносин, інвестиційної діяльності, перевезень, нових сфер господарювання, зокрема комерціалізації космічної діяльності, створення нових технічних засобів у різних сферах зв'язку (наприклад, застосування Інтернету в комп'ютерному спілкуванні).
Система міжнародного приватного права як юридичної науки майже збігається із системою навчального курсу. Крім того, ця правнича наука: 1) охоплює питання історичного розвитку доктрини права, її теорій, концепцій; 2) визначає підходи, способи розв'язання проблем міжнародного приватного права. Це сприяє вирішенню питань кваліфікації, тлумачення норми та правовідношення, а також визначенню правового статусу рухомого та нерухомого майна; визнанню імунітету і т. д.
2.Колізійне законодавство України стосовно регулювання шлюбно-сімейних відносин.
У законодавстві України колізійні норми стосовно сімейних правовідносин з «іноземним елементом» містять розділ IX «Колізійні норми сімейного права» ЗУ«Про міжнародне приватне право», розділ VI Сімейного кодексу України за назвою: «Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства», міжнародні договори, зокрема, про надання правової допомоги у цивільних та/чи сімейних і кримінальних справах. Ці норми мають колізійні прив'язки щодо: реєстрації шлюбів з «іноземним елементом»; їх визнання; правових наслідків шлюбу; припинення шлюбу; визнання розлучень; особистих та майнових прав подружжя; правовідносин між батьками та дітьми; встановлення опіки та піклування; усиновлення.
1. Реєстрація шлюбів з «іноземним елементом». Колізійному праву України відомі різні колізійні прив'язки, спрямовані, зокрема, на вибір законодавства у випадках реєстрації шлюбів між громадянами України з іноземцями та між іноземцями. Відповідно Закону України «Про міжнародне приватне право» право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України .Шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави .
2. Визнання зареєстрованого шлюбу. Згідно Закону України «Про міжнародне приватне право» шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні
3. Припинення шлюбу. Відповідно Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
До розірвання шлюбу застосовується законодавство держави:
а) громадянами якої є подружжя в момент подання заяви чи в момент порушення справи; б) в установу якої подано заяву за умови різного громадянства осіб; в) спільного місця проживання осіб із різним громадянством; г) орган якої порушив справу, якщо особи мають різне громадянство та проживають на територіях різних держав.
Визнання розлучення та визнання шлюбу недійсним. Закон України «Про міжнародне приватне право». містить колізійну та таку, що є одночасно відсильною, колізійну норму про недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами.
У міжнародних договорах про правову допомогу спеціальних норм щодо визнання рішень про розірвання шлюбу не передбачено, оскільки ці договори містять норми про визнання рішень у будь-яких справах.
3.Торговельні звичаї.
Звичай — це правило, яке склалося давно, систематично застосовується, хоч і не вимагає своєї фіксації у певній правовій формі
Різновидом міжнародних правових звичаїв є звичаї торговельні, які широко використовуються у міжнародній торгівлі й торговельному мореплавстві.Вони є обов'язковими для застосування, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо відсилають до них; 2) сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм. Якщо ж відносини між сторонами не врегульовані законодавством та умовами контракту, суд, вирішуючи спірне питання, може також застосовувати торговельні звичаї.
У 1936 р. Міжнародною торговою палатою в Парижі було запропоновано до використання Правила ІНКОТЕРМС (Міжнародні комерційні терміни). Це умови, які визначають права та обов'язки учасників торговельних відносин стосовно предмета торгівлі, ціни контракту, страхування і т. ін. Умови позначаються латинськими літерами (наприклад, FAS, СРТ, DES) та розшифровуються термінологією англійської мови. До ІНКОТЕРМС вносилися зміни та доповнення, які відображали практику торгівлі. Так, редакція Правил 1990 р. була зумовлена появою нової техніки транспортування товарів, пересилання документації, використання електронних систем опрацювання інформації. Практика держав свідчить, що в угоді купівлі-продажу можна посилатися на звичай з указаних правил будь-якої їх редакції із зазначенням року цієї редакції у зовнішньоекономічному договорі (контракті). Якщо використання Міжнародних комерційних термінів в окремих країнах має особливості, про це також слід вказати у цьому договорі.
У разі, коли певне правило, застосовуване до угод, може бути кваліфіковано як звичай, це не завжди означає, що він є міжнародним. Тобто, можна говорити про існування національного звичаю у сфері міжнародної торгівлі.