Шпаргалка по "Международному праву"

У законодавстві багатьох держав розрізняють статус рухомого та нерухомого майна. Здебільшого статус нерухомого майна визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є, наприклад, ч. 1 ст. 31 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу і правовідносинах у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1994р., Згідно з якою правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.

До рухомого майна може застосовуватися особистий закон власника. Так ЦКУ України вказує, що відносини спадкоємства визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. У цьому випадку законодавець використав прив'язку місця проживання.

Закон країни продавця найчастіше застосовується за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін у зовнішньоторговельному угоді. Цю колізійну прив'язку часто містить законодавство держав Європи.

Колізійна прив'язка - закон валюти боргу застосовується до операцій, які полягають у певній валюті. Зазначений принцип означає, що укладення договору в певній валюті підпорядковує таку угоду праву держави, якій належить валюта.

Регулювання трудових відносин притаманна колізійна прив'язка - закон місця виконання роботи. Вона передбачається законодавством багатьох держав «сім'ї континентального права», прецедентним правом Бразилії, Нідерландів, інших держав та означає, що до правовідносин застосовується законодавство держави, в якому зазвичай постійно виконуються роботи.

Колізійна формула - закон прапора регулює вибір законодавства, застосовуваного до правовідносин, що виникають у сфері торговельного мореплавства.

Закон місця вчинення правопорушення застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди з делікту. Цей принцип закріплений, зокрема, у ч. 1 ст. 569-4 Цивільного кодексу України, де зазначено, що права і обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законом країни, де мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги відшкодування шкоди.

Колізійна прив'язка - закон суду означає, що до спору застосовується закон тієї держави, в якому він розглядається. Тобто суд (арбітраж або інший орган держави) повинен керуватися законодавством своєї держави, не рахуючись з наявністю «іноземного елемента» у правовідносинах.

3. Поняття "особистий  закон фізічної особини" та  сфера Його дії.

Особистий статус фізичних та юридичних осіб визначається особистим законом та законом національності, які мають різновидності.К особистому статусу фізичних осіб застосовується особистий закон в одному з двох його варіантів: як закон громадянства або закон місця проживання. Перша прив'язка використовується переважно в державах «сім'ї континентального права», зокрема в Франції, ФРН, у Східній Європі. Друга прив'язка (більш давня) найбільш широко застосовується в країнах «сім'ї загального права», зокрема в США і Великобританії. Часто у правових системах застосовують обидва варіанти прив'язок.

Прикладом застосування особистого закону в законодавстві України є норма ЦКУ згідно з якою цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є. Тобто тут застосовується прив'язка - закон громадянства.

Частина 2 цієї ж статті встановлює, що цивільна дієздатність особи без громадянства визначається за законом країни, де вона має постійне місце проживання. Тобто застосовується прив'язка - закон місця проживання.

4. Майнові Відносини подружжя у МПП.

Майнові права та обов'язки подружжя -це відносини з приводу режиму майна подружжя, порядку управління ним, надання матеріального утримання одне одному.

Існують три основні види правового режиму майна подружжя: спільності, роздільності та змішаний режим.

 Режим спільності майна подружжя означає право спільної сумісної власності на майно, нажите за час шлюбу.

Режим роздільності передбачає належність кожному з подружжя не тільки його дошлюбного майна, а й майна, набутого під час шлюбу за власні кошти.

Змішаний режим означає, що в період перебування у шлюбі подружжя розпоряджається майном окремо, а в разі розлучення це майно стає загальним і ділиться порівну. У законодавстві держав можуть міститися й інші норми, зміст яких не відповідає традиційному тлумаченню режимів майна. Так, щодо режиму спільності в одних штатах США доходи від роздільної власності включаються у спільне майно (штати Техас, Луїзіана, Айдахо).

 Юридичною  підставою застосування певного  режиму майна може бути закон  держави або шлюбний договір (контракт) (легальний та договірний режим  майна). Легальний режим спільності  майна подружжя передбачається  законодавством Іспанії, Франції, деяких  штатів США. Легальний режим роздільного  майна існує в більшості держав "сім'ї загального права", в  т. ч. у Великобританії; легальний  змішаний режим майна — у  Данії, Німеччині, Норвегії, Фінляндії, Швеції та інших державах.

 За  шлюбним договором (контрактом) подружжю  надається можливість урегулювати  майнові відносини на свій  погляд. У ньому може визначатися  статус дошлюбного, шлюбного майна  подружжя та його поділ у  разі розлучення. В державах "сім'ї  загального права" роль шлюбного  договору відіграє інститут довірчої  власності (траст).

Права та обов'язки подружжя

Майнові права:

• неоднаково може визначатися правовий режим власність подружжя (він може бути спільним, роздільним, змішаним);

• різним може бути порядок управління майном подружжя (управління може здійснюватися одним з подружжя (у некоторих країнах лише чоловіком) або спільно);

• неоднаково визначається порядок поділу майна при розлученні;

• обов'язки подружжя по матеріальним змістом можуть бути взаємними або односторонніми. Конвенція про право, застосовне до режимів власності подружжя (Гаага, 14 березня 1978 року). Режим власності подружжя регулюється внутрішнім правом, визначеним подружжям до брака.Подружжя можуть визначати тільки одне з нижченаведеного права:

1) право  будь-якої держави, громадянином  якої є один з подружжя під  час такого визначення;

2) право  тієї держави, в якому один  із подружжя має своє звичайне  місце проживання під час такого  визначення;

3) право  першої держави, в якому один  з подружжя набуває нового  звичайне місце проживання після  шлюбу.

5. Підсудність цивільних  справах за участю іноземніх  ОСІБ.

Кожна держава в односторонньому порядку визначає підсуднийність цивільних справ своїм судам. У відношенні справ з іноземним елементом держава може встановлювати спеціальні правила підсудності чи поширювати на дані справи загальні норми цивільно-процесуального права.

Норми зарубіжного законодавства, що визначають підсудність цивільних справ, відрізняються суттєвим розмаїттям. Основніми критеріями підсудності справ національним судам є:

• громадянство (національність) сторін спору (країни романського права);

• місце проживання або доміцілій відповідача (країни Пандектна права);

• ознака «фактичного присутності» відповідача (країни загального права).

Усі правові системи крім базових критеріїв використовують і дополнітельние, а також допускають по багатьом категоріям суперечок договорной підсудність. Тому часто один і той же спір з іностранним елементом є підсудним судам декількох держав - виникає ситуація, іменована «конфліктом компетенції». Конфлікт компетенції може дозволятися лише в міжнародних договорах, що передбачають розмежування компетенції між національної судами договірних держав.

Компетенція національних судів України по розгляду справ, ускладнених іноземним елементом, визначається нормами внутреннего законодавства (Цивільно-процесуальним, господарствоно-процесуальним, Сімейним кодексами України), а також міжнародними договорами України,

ГПК закріплює, що суди України розглядають справи, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і організації.

ЦПК України встановлює, що на справи по спорах, в яких беруть участь іноземні фізичні або юридичні особи, або хоча б одна із сторін проживає за кордоном, правила внутрішньої територіальної підсудності, закріплені у гл. 15 Кодексу. Загальним правилом є пред'явлення позову по місту знаходження відповідача . Кодекс також встановлює випадки альтернативної підсудності

ЦПК України закріплює, що позови до відповідача, який не має в Україні постійного місця проживання, можуть бути пред'явлені за місцем знаходження його майна або за останнім відомим місцем його проживання в Україні.

ЦПК України встановлює, що позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред'являються за місцем знаходження його майна, за місцем його тимчасового проживання або перебування, за останнім відомим місцем постійного проживання  або постійного заняття відповідача.

Законодавство України, як і більшості країн, допускає договірну підсудність, в тому числі і у справах з іноземним елементом. Угоди сторін про вибір компетентного суду називаються пророгаційної угоди. ЦПК перераховує випадки, коли вибір підсудності сторонами не може бути здійснений:

1) позови  про право на будівлю, виключення  майна з опису пред'являються  за місцезнаходженням цього майна  або основної його частини;

2) позови  відносно земельних ділянок підсудні  судам за місту знаходження  цієї ділянки і т.д.

ГПК України «Компетенція господарських судів у справах за участю іноземних підприємств і організацій» передбаматрівает, що господарські суди розглядають справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо:

1) позивач  має місцезнаходження на території  України;

2) на  території України знаходиться  філія, представництво або інший  відокремлений підрозділ іноземного  підприємства чи організації;

3) іноземне  підприємство чи організація  має на території України майно, щодо якого виник спір.

СК України включає норму, що передбачає, що позови про розірвання шлюбу можуть бути пред'явлені громадянами України в судах України, незалежно від місця проживання або громадянства відповідача.

Договори України про правову допомогу, як правило, містять спеціальні норми, спрямовані на розмежування підсудності (вибір компетентного суду або іншого компетентного установи по делам з іноземним елементом).

Мінська конвенція 1993 р. передбачає наступні правила розмежування компетенції (частина 1 Конвенції).

Суди є компетентними, якщо:

1) на  їх території має місце проживання  або місцезнаходження відповідач (або його представництво, філія)

2) здійснюється  торгівля, промислова або інша  хозяйственва діяльність підприємства (філії) відповідача 

3) виконане  або повинно бути повністю  або частково виконаноно зобов'язання  з договору, що є предметом  спору 

4) має  постійне місце проживання або  місцезнаходження позивач за  позовом про захист честі, гідності  та ділової репутації 

5) є письмова  угода сторін про передачу  спору цим судам 

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 22

1. Види іноземного елементу в приватноправових відносинах.

Суб'єктами відносин у міжнародному приватному праві є, в першу чергу, фізичні та юридичні особи, іноді - держави. Специфікою відносин є наявність «іноземного елемента», під яким розуміють:

1) суб'єкт, який  має іноземну належність (громадянство, місце проживання для фізичних  осіб; «національність» - для юридичних  осіб);

2) об'єкт, що  знаходиться на території іноземної  держави;

3) юридичний  факт, що мав чи має місце  за кордоном.

Крім класичного визначення іноземного елемента, який передбачає закритий перелік ситуацій, які ставлять колізійних питання, існують і інші властивості фактичного відносини, які можуть вважатися достатніми для застосування норми іноземного права.

Так, Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (CISG) (Відень, 1980 р.) встановлює, що вона застосовується до відносин сторін, якщо їх комерційні підприємства (places of business) знаходяться в різних державах-учасницях конвенції. Таким чином, Віденська конвенція встановлює інший вид іноземного елемента - місце знаходження торгового підприємства.

Не однозначно, чи може бути іноземним елементом саме по собі вказівка ​​в договорі, який має об'єктивну зв'язок з правопорядком тільки однієї держави, на застосування іноземного права або на підсудність спорів іноземному суду.

Оскільки перелік обставин, які достатні для висновку про наявність іноземного елемента, не є закритим і в силу російського Цивільного кодексу, не виключено, що й інші характеристики відносини можуть бути визнані судом іноземним елементом.

2.Поняття  зворотного відсилання та відсилання  до права третьої країни.

Зворотне відсилання означає, що колізійна норма іноземного права, обраного на підставі колізійної норми країни суду, відсилає назад до права країни суду або до права третьої країни.

Суть справи полягала в тому, що баварський підданий Форго, позашлюбна дитина, що постійно проживає у Франції (проте не вважався приобревшие доміцілій у Франції), після своєї смерті залишив у французьких банках грошові вклади. Заповіт складено не було. За законом на отримання спадку претендували баварські кровні родичі Форго по бічній лінії. Вони посилалися на баварське право, яке допускало спадкування навіть після позашлюбних дітей. Французький прокурор наполягав на тому, що до спадкування повинен застосовуватися французький закон, відповідно до якого родичі позашлюбної дитини не мають права спадкування. Тому майно переходить у розпорядження Французької держави. Виникло питання: який закон - французький чи баварський - повинен застосувати суд Франції?