Шпаргалка по "Истории Украинской культуры"

У центрі романтичного оповідання-ідилії  «Орися», цього маленького шедевра, - зміна поколінь, ідея оновлення людського роду, незнищенності української народності, поетизація  козацько-старшинського побуту. У цьому оповіданні автор говорить про гармонію стосунків людини з природою, про історію «дівочого серця».

«Чорна рада» - це яскравий зразок укр.. романтизму. В ньому автор подає живий повнокровний образ України середини XVIIст. Він намагається зрозуміти українське минуле як життя широке, всеохопне, прагне осягнути дух змальовуваної доби, її неповторність, місце в укр..історії.

Одним з перших в українському літературознавстві М. Драгоманов звернувся до аналізу романтизму як напряму в мистецтві, що в попередні десятиліття відіграло позитивну роль у становленні національної літератури, викликавши зацікавленість до усної народної творчості, етнографії, міфології українців. Цим самим було підготовлено передумови для реалізму, який став домінувати в українській літературі другої половини XIX століття.

М. Драгоманов пропагував важливість загальнолюдських естетичних цінностей у розвиткові культури українського народу.

Ранній Шевченко -- поет-романтик. Це романтизм протесту проти існуючої дійсності, в основі якого -- мрії поета про кращу долю народу й утвердження його права та права окремої людини на свободу. Прикметно, що романтичний герой раннього Шевченка -- це насамперед борець за волю -- Тарас Трясило (“Тарасова ніч”), Підкова (“Іван Підкова”), Гонта, Залізняк, Ярема (“Гайдамаки”), Гамалія (“Гамалія”). Ці романтичні герої не протистоять масі, а є виразниками її прагнень і сподівань. Балади «Причинна», «Тополя», «Утоплена» являють собою зразки романтичної поезії. В основі кожної з них лежить конфлікт між прагненням людини до щастя і перешкодами на шляху до нього. Як і в романтичних поемах про жіночу долю, авторська оцінка подій повністю збігається з народною. Матеріали його поем — це спогади старих людей, ще живих гайдамаків, пісні кобзарів.

 Саме від ранньої творчості бере початок характерне для художньої системи зрілого Шевченка органічне злиття романтичного й реалістичного начал. Воно наявне уже в поемі “Катерина” й у романтичній поемі “Гайдамаки” (конкретно-історичне зображення соціальних обставин). “Романтизм його,--писав Євген Маланюк,--завжди проектується на реальну Україну, він має сталий контакт з дійсністю, з пейзажем, з історією, з долею народу. Був це романтизм, що знайшов своє адекватне органічно-реальне втілення. ... Романтизм Шевченка -- завдяки національній повнокровності поета -- був завжди доведений до кінця, опуклий, яскравий, живий і реальний”.

"Пізній романтизм" Художня  система зрілого Шевченка була  відкритою й багатоваріантною, у  ній синтезувалися романтизм  і реалізм, елементи просвітительського  класицизму й сентименталізму. Про плідність дальшого переосмислення романтичної традиції свідчать й історичні поезії періоду заслання -- “Чернець”, “Іржавець”, “У неділеньку у святую”, “Заступила чорна хмара”, “Хустина”, “Швачка”, “Буває, в неволі іноді згадаю” та ін. Романтичне світовідчуття, органічно поєднуючись із реалістично-тверезим, аналітичним ставленням до дійсності, було взагалі властиве його творчій натурі. Звернення Шевченка-засланця до тем минулого України й романтичне їх трактування зумовлені й ностальгією поета, і його роздумами про долю батьківщини, й особливо тим, що він тоді гостро відчував потребу внесення активного, героїчного начала в літературу.

 

 

 

59. Літературна  та громадсько-політична діяльність  Т.Шевченка.

Про Шевченка багато сказано, але його творчість і надалі продовжують досліджувати, оскільки феномен митця і досі не розкрито. Велич Кобзаря – у величі всієї України і в особистій долі кожного українця. Шевченко приходить до кожного знас по-різному: у різному віці, за різних обставин. Кожний сам відкриває для себе Шевченка, який символізує душу укр..народу і його гідність. Багаторганний талант Шевченка – поета, прозаїка, драматурга і художника – найбільш повно виявився в поезії.

Рання творчість (1838-1843).

Важливе місце в ліриці раннього періоду посідає тема призначення поета і поезії в суспільстві («Думи мої, думи мої…», «Перебендя»).Вірш «Думи мої, думи мої…» відкриває збірку «Кобзар» 1840 р. і є поетичним заспівом до неї та й до всієї творчості поета. Предметом творчості поета є Україна, до якої поет спрямовує всі свої помисли, бо впевнений, що тільки в Україні знайде розуміння своїх вболівань за минуле, сучасне і майбутнє народу.

У вірші «До Основ’яненка» поет сумує за Запорозькою Січчю, за козацькою волею, згадує колишню славу рідного краю.

У ранній ліриці Шевченко звертається ще до однієї теми – соціальної нерівності та шукання молодою людиною щастя. З цією метою поет використовує теми та образи бурлацьких та сирітських народних пісень ( вірші «Тече вода в синє море», «Вітре буйний, вітре буйний!», «Нащо мені чорні брови…»).

Ранній період творчості ознаменувався написанням трьох балад: «Причинна», «Тополя», «Утоплена». Як відомо, баладу «Причинна» було написано ще 1837 р., ще до викупу поета з кріпацтва. Усі три балади являють зразки романтичної поезії.

До соціально-побутових поем першого періоду належать три твори: поема «Катерина», присвячена В.А.Жуковському на честь викупу з кріпацтва, не надрукована за життя Кобзаря поема «Слепая» та незавершена поема «Мар’яна-черниця». Цими творами Шевченко відкриває власну галерею неповторних жіночих образів.

В історичних поемах дуже яскраво відчувається туга за козацькою вольницею. Цілком можливо, що й улюблені вирази поета «козацька слава» і «козацька кров» не були випадковими в його творчості. Боротьбі з турецько-татарськими завойовниками присвячено дві поеми: «Іван Підкова» та «Гамалія» - присвячені морським походам запорожців.

«Гайдамаки» - вершина ранньої творчості. Історичною основою поеми є події народного повстання, спричинені жахливими соціальними та національно-релігійними умовами.

Драма «Назар Стодоля» - історичний соціально-побутовий твір про народне життя й побут. Автор майстерно зображує народні традиції та обряди – сватання, колядування, вечорниці.

Творчість періоду «Трьох літ» (1843-1847).

Перебування в Україні розширило коло знайомств Шевченка. Він зблизився з М.Костомаровим, М.Гулаком, О.Марковичем, Р.Білозерським та іншими учасниками Кирило-Мефодієвського товариства. У спогадах Костомарова є свідчення про те, що товариство мало метою поширювати ідеї слов’янської єдності, які Шевченко пропагував у творах «Єретик», «Імертвим, і живим…», «Шафарикові». Поет підтримав пропозицію Костомарова пристати до братства, але не завжди погоджувався з поглядами його учасників, оскільки на перший план висував ідеї національного і соціального визволення народу. Хоча часто відвідував таємні зібрання братства. Саме в цей період Шевченко підтримував зв’язки з майбутніми петрашевцями. Метою братства проголошувалося визволення всіх слов’янських народів, серед них і українського, від національного гноблення, об’єднання їх у вільну федеративну республіку з парламентським устроєм і надання кожному народові рівних прав та широкої автономії на засадах демократичної свободи й вільного національного розвитку, скасування станових привілеїв, ліквідація кріпацтва, знищення самодержавства.

Збірка «Три літа» - викриття самодержавного устрою та релігійного, колоніального, національного гноблення; заклик до формування свідомої укр..еліти, спроможної взяти на себе відповідальність за долю нації.

Поема «Сон» - перша політично-сатирична поема у творчості поета. У цьому творі автор найповніше виразив політичні вимоги покріпаченого селянства.

«Кавказ» - ще одна геніальна політична сатира Шевченка. Твір не має жанрових ознак поеми, бо в ньому немає сюжету і персонажів. Але він є згустком ідей, спрямованих на викриття царизму, його колонізаторської сутності.

Для Шевченка завжди були небайдужими долі всіх поневолених народів, особливо слов’янських. Поему «Єретик» поет присвятив своєму сучаснику , видатному чеському вченому-славісту П.Шафарику. За визначенням Шевченка, саме Шафарик сприяв зміцненню дружби між слов’янськими народами.

 Образ матері є центральним  у всьому доробку Шевченка  В поемі «Наймичка» він показує  долю жінки-покритки, виводить на  передній план її материнські почуття, й самопожертви в ім’я дитини.

Послання «Імертвим, І живим, і ненародженим землякам моїм…» - своєю назвою вказує на адресата, до якого звертається Шевченко. А саме: до українців (до пам’яті попередників, до сучасників і нащадків). У поемі воєдино пов’язано сатиру на панівний клас і авторське уявлення про те, яким має бути справжній патріот).

Творчість періоду заслання (1847-1857).

5 квітня 1847 р. Шевченка було  заарештовано. Він рішуче заперечував  свою належність до братства, бо й справді формально не був його членом. Однак не це стало головним звинуваченням, а «крамольні» вірші. 30 травня Шевченка під вартою відправили в Оренбург до місця служби.

Циклом «В казематі» розпочинається третій період творчості великого Кобзаря. До нього увійшли 13 віршів, сповнених смутку, суму і самотності.

В поезії «Мені однаково, чи буду…» Шевченко виражає не лише любов до України і тугу за рідним краєм, а і здатність до самозречення в ім’я вітчизни.

Поетичним заспівом до «невільницької» лірики став вірш «Думи мої, думи мої…», яким автор відкрив свою першу «захалявну» книжечку. Патріотичною тематикою пройняті всі вірші, які відкривають «захалявні» книжечки Шевченка.

Значне місце в «невільницькій» поезії посідають автобіографічні твори – «І виріс я на чужині…».

Дружба з польськими засланцями навіяла поетові ще одну тему – тему братства слов’янських народів (вірш «Полякам»). Вірш «У Бога за дверима лежала сокира» присвячений казахському народу.

Антикріпосницька направленість простежується і в повістях, написаних російською мовою: «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Несчастный», «Прогулка с удовольствием и не без морали», «Художник», «Музикант».

Останні роки творчості (1857-1861).

В 1860 році з’явився «Кобзар».  

Першим твором, написаним після заслання, була поема «Неофіти», присвячена М.Щепкіну. Вньому він порівнює правління Миколи І з правлінням найжорстокішого римського імператора Нерона.

Тему викриття самодержавства Шевченко продовжив у творі «Юродивий». В ньому поет показує безчинства, які творили в Україні царські сатрапи.

«Я не нездужаю, нівроку…» - це був відкритий заклик народові готуватись до збройного повалення самодержавства, до революції.

У поезії «І Архімед, і Галілей…» поет висловлює переконання, що в майбутньому на всій землі пануватимуть свобода і братерство між людьми.Тему щасливого майбутнього Шевченко продовжує і у вірші «Ісаія. Глава 35»

За десять днів до смерті Шевченко написав свій останній вірш «Чи не покинуть нам, небого…». Це прощання поета з життям.

Значення творчості Шевченка.

Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної укр..нації. Для українців усіх наступних поколінь він став могутнім джерелом національної свідомості, символом України. Шевченко першим з укр..літераторів піднявся на відкриту боротьбу з Російською імперією, з тоталітаризмом, утвердив політичний ідеал націонал-демократії. Шевченкові, як нікому зі світових письменників до нього, вдалося виразити багатий внутрішній світ простої людини. Він максимально наблизив авторську літературу до народу, який визнав його своїм поетом і речником. Шевченко зробив найбільше для утвердження укр..літературної мови; він підніс укр..мову до рівня найрозвинутіших мов світу.

 

 

60. М Костомаров  «Закон божий». Книга буття українського  народу» - програмний документ «Кирило-Мефодієвського товариства».

Микола Костомаров - український і російський історик, етнограф, письменник, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (1876 р.), один з керівників Кирило-Мефодіївського товариства. Кирило-Мефодіївське товариство було першою на Україні організацією політичного спрямування. Про це свідчать два його документи: «Закон Божий (Книга буття українського народу)», написаний М. Костомаровим і «Статут Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія », а також пояснення до Статуту, зроблене В. М. Білозерським.

«Закон Божий (Книга буття українського народу)»(1846 р.) викладає програмні положення Українсько-Слов'янського товариства святих Кирила й Мефодія, чи більш відомого нам під назвою Кирило-Мефодіївське братство.

 У цих положеннях  був заклик до народів об'єднається в Союз слов'янських республік, створити слов'янську федерацію з демократичними інститутами. Кирило-мефодіївці пропагували свободу, рівність, братерство як основу нового суспільства. Конкретні заходи для досягнення цього бачилися у скасуванні кріпацтва, ліквідації юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для трудящих.

«Любов до України, до її історії в «Законі Божому», як і в інших програмних документах братства, стала центром усього ідейного навантаження цього твору. Автор подає уроки історії України на тлі загальної історії людства, в біблійно-епічному стилі викладає трагічну минувшину нашого народу. Трактат можна умовно поділити на три логічні частини: 1. Про Бога, всесвітню історію, віру Христову. 2. Про слов'ян, Литву, Польщу, Росію та віру Христову. 3. Про Україну, козацтво та віру Христову. Віра Христова веде людинудо свободи. Тільки свобода забезпечує рівність, а отже, й щастя країн, народів, кожної людини зокрема.