Шпаргалка по "Истории Украинской культуры"

В архітектурі на початку ХХ ст. поширився стиль модерн. Він характеризується асиметричністю планування, використанням залізних конструкцій і оздоблювальних матеріалів, ламаних ліній. Однією з кращих споруд у цьому стилі є Бесарабський критий ринок в Києві (1910). Проте використовувались і мотиви класичного стилю. У Харкові архітектор О. Бекетов створив будинки Комерційного інституту і харківського медичного товариства з Бактеріологічним інститутом ім. Л. Пастера.

У цей час робилися спроби поєднати принципи модерну з прийомами народної дерев’яної архітектури і народного прикладного мистецтва. У цьому стилі українського модерну споруджено будинок полтавського земства (сучасний краєзнавчий музей),і за проектом К. Жукова будинок художнього училища в Харкові.

Виразніших національних рис набуває образотворче мистецтво. Продовжував працювати С. Васильківський, який разом з іншими художниками написав для будинку Полтавського земства 3 монументальні композиції:  «Чумацький Ромоданівський шлях», «Вибори полковником Мартина Пушкаря», «Козак Голота».

Початок ХХ ст. дав низку великих імен у модерністському живописі та скульптурі. У києві плідно працювали всесвітньовідомий Казимир Малевич, футуристи брати Бурлюки. З початком Першої світової війни експресіоністичний напрямок розвивали кілька надзвичайно талановитих художників світового рівня, включаючи Олександра Богомазова і Георгія Нарбута. Вирувало мистецтво і в інших великий містах України: Львові, Одесі, Харкові. Серед українських скульпторів європейську славу здобув Михайло Паращук, який разом з Антоном Попелем творив пам’ятник Адамові Міцкевичу у Львові та скульптурні портрети І. Франка, В. Стефаника, М. Лисенка та С. Людкевича. Але найславетнішим українським скульптором зі світовим ім’ям став киянин Олександр Архипенко. Творчість Архипенка становить собою одну з найяскравіших сторінок в історії світового модернізму. Крім того, що цей скульптор започаткував кубізм в світовій скульптурі (станкова робота – «Людська постать»), своєю творчістю Архипенко взагалі принципово змінив попередні погляди на скульптурну пластику, перебуваючи у постійному пошуку нових виражальних засобів у цьому виді мистецтва.

 

 

 

55. Ю. Бачинський  та М. Міхновський – виразники  української національної ідеї.

Ю. Бачинський та М. Міхновський – видатні політичні і культурні діячі України. Їх творчість і суспільно-політична діяльність пронизана українською національною ідеєю.

Юліан Бачинський – один із активних діячів Українсько-руської радикальної партії (політична мета партії – проголошення незалежності України) у праці «Україна irredenta» обґрунтовує потребу створення Української незалежної держави. Ця книга привернула увагу широкої громадськості України, зокрема Галичини. В ній чітко і виразно прозвучала національна ідея.

У 90-х роках XIXст. Спостерігається активізація політичного життя і на сході україни, де виникають перші політичні організації, що висувають вимогу боротися за незалежну Українську державу.

Харківський адвокат Микола Міхновський 1900р. опублікував брошуру «Самостійна Україна», де була чітко сформульована державницька ідея «незалежності України від Росії». Будучи студентом юридичного факультету Київського університету, М.Міхновський виявляє ініціативу: в Каневі на могилі Т. Шевченка заснувати таємну організацію «Братство тарасівців». Політична програма братства була окреслена М.Міхновським на сторінках Львівської газети «Правда». В ній поставало питання про відновлення національно-державної самостійності України. Цій меті, на думку Міхновського, повинна бути підпорядкована діяльність кожного українського патріота.

В 1897р. на основі «Братства тарасівців» у Харкові виникла «Українська студентська громада». М.Міхновський мав на неї великий вплив. Програма й ідеологія нової організації була близькою до «Братства тарасівців». Пізніше ця організація переросла в Революційну українську партію (РУП). Одночасно М.Міхновський сформулював завдання розбудови незалежної національної держави, використовуючи аргументи міжнародного права, а також політичні і культурні. Ідеї Міхновського знайшли підтримку прогресивно налаштованої інтелігенції. Кількість його прихильників поступово зросла.

Невелика група прихильників Міхновського, відколовшись від РУП 1902р., організувала Українську народну партію суто націоналістичного спрямування, для якої він розробив десять заповідей, опублікованих у Львові, де чітко і виразно звучала ідея проголошення самостійності , вільної Української Демократичної республіки.

В 1905р. Міхновський опублікував у Львові проект опрацьованої ним української конституції, вихідним принципом якої є задекларована самостійність України, як Соборної держави і державна суверенність українського народу.

Так М.Міхновський став попередником організованого українського націоналізму. Його національна ідея надихала наступні покоління борців за незалежність Української держави.

 

 

 

56.Національно-культурне  відродження у Галичині.

Національне відродження, що розпочалося в лівобережній україні, моло значний вплив на пробудження національної сідомості українців у Галичині, яка перебувала у складі Австрійської імперії. У національно-культурному відродженні Галичини можна виділити три періоди: перший – присвячений збиранню народної спадщини (1816-1847рр.); другий – організаційний (1848-1860рр.); третій – політичний (1861-1918рр).

Важливу культурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади: Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут у Перемишлі. З ініціативи галицьких митрополитів і єпископів при церквах Галичини були відкриті парафіяльні школи. Вони поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури. Активну культурно-просвітницьку діяльність розгорнули відомі діячі Греко-католицької церкви Могильницький , Герасевич та ін. І. Могильницький був автором першої в Галичині граматики української мови. З його ініціативи було створене товариство галицьких священників грело-католицького обряду.Вономало на меті розповсюдження книжок, приділяли важливе питання українській мові. І Франко це товариство назвав «зірницею відродження у Галичині».

Наприкінці 20-х років XIX ст. у середовищі прогресивно налаштованих українських студентів духовної семінарії та Львівського університету склалося літературне угрупування «Руська трійця», до якого увійшли Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Важливими джерелами культурно-просвітницької діяльності «Руської трійці» були не лише національно-визвольні прагнення українського народу, а й твори відродженої над Дніпром літератури, мовознавчі, історичні, та етнографічні праці діячів українського відродження.

Великий інтерес діячі «Руської трійці»виявляли до народної творчості. Вони збирали і записували українські народні пісні та перекази.

Знаменною подією у національно-культурному відродженні Галичини був вихід у світ 1837р. у Будапешті літературного альманаху «Русалка Дністрова», підготовленого діячами «Руської трійці». Він був викликом проти національного гноблення та консерватизму.

Другий етап відродження в Галичині розпочався після революційних подій 1848р. у Відні, які мали великий вплив на всю Австрійську імперію. Під їх тиском австрійський уряд прийняв нову Конституцію, згідно з якою українці мали право обиратися до національного парламенту; була скасована панщина, внаслідок чого українські селяни звільнялися від кріпацтва, а також проголошена загальна рівноправність громадян.

З метою захисту національних і політичних прав укр. Населення при активному сприянні Греко-католицької церкви у Львові 1848р. була створена перша політична організація – Головна Руська Рада. Вона відкрила народний просвітницький інститут – «Народний дім»; провела з’їзд діячів української культури; видавала першу в Галичині українську газету – «Зоря Галицька», яка виходила у Львові. У Львівському університеті була відкрита кафедра української мови та літератури, роботу якої очолив Я Головацький.

Визвольний рух народних мас Східної Галичини в середині XIX ст. пов’язаний з діяльністю народовців. Вони заснували у Ловові товариство «Просвіта», яке мало на меті поширення освіти серед народу. За активної допомоги вчителів і парафіяльних священників товариство створило широку мережу читалень, бібліотек, де діяли хори, театральні трупи.

Третій етап відродження в Галичині. В цей період у діяльності української культури спостерігалося поєднання культурно-просвітницьких та політичних ідей. З-поміж них провідне місце належало українській національній ідеї. У сфері духовної культури цей час позначений плідним розвитком науки, літератури; на нього припадає діяльність І. Франко та М.Грушевського.

Тезу політичної самостійності України в Галичині вперше висунули Ю.Бачинський у книзі «Україна irredenta», а на Наддніпрянській Україні – М.Міхновський у брошурі «Самостійна Україна».

Яскраву сторінку в національно-культурне відродження укр.народу вписав І.Франко – видатний укр. Письменник, філософ, історик, мовознавець, громадський і культурний діяч. Франко продовжив традиції своїх попередників, зокрема Т.Шевченка, на ниві духовної культури, зробив вагомий внесок у розвиток національної та соціальної свідомості укр.народу. Відомі твори І.Франка – «Борислав сміється», «Перехресні стежки», «Захар Беркут»; поетичні збірки: «З вершин і низин», «Давнє і нове», «Зів’яле листя». Вершина поетичної творчості І.Франка – поема «Мойсей».

Поряд з іменами Т.Шевченка та І.Франка називають М.Грушевського – видатну постать духовної культури. Він автор 11-томної «Історії України-Руси», 5-томної «Історії української літератури. М.Грушевський переконливо показав, що укр.народ пройшов довгий, складний і самобутній історичний шлях, вистраждав право на свою мову, національну культуру, власну державність.

 

 

 

57. Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці».

«Руська Трійця» (1833—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження.

Породжене в добу романтизму, воно мало виразно слов'янофільський і будительсько-демократичний характер. Учасники його вживали прибрані слов'янські імена (Шашкевич — Руслан, Вагилевич — Далібор, Головацький — Ярослав, його брат Іван — Богдан, Ількевич — Мирослав і т. д.). Його девізом були слова, що їх Шашкевич вписав до спільного альбому: «Світи, зоре, на все поле, поки місяць зійде».

Члени «Р. т.» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І.Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. За це його заарештували і заборонили з'являтися в Закарпатті.

Навколо «Р. т.» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Деякі її члени (М. Ількевич, М. Кульчицький та ін.) були зв'язані з польським революційним підпіллям. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи Історію рідного народу, перекладаючи твори слов'янських будителів та пишучи власні літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що «русини» Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру.

Діяльність «Р. т.» викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів переступила межі вузького культурництва. Особливою пошаною членів «Р. т.» користувалася «Енеїда» І. Котляревського, фольклорні збірки М. Максимовича й І. Срезневського, граматика О. Павловського, а також твори харківських романтиків.

Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових словянських діячів, «трійчани» укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі»(1833). У 1835 р. «Р. т.» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.

Істотною заслугою «Р. т.» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р. у Будапешті), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Вступне слово М. Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель Ідея слов'янської взаємності, що нею пройнята «Русалка Дністрова», споріднює її з Колларовою поемою «Slavy dcera» (1824), яка в значній мірі інспірувала діяльність «Р. т.». Вплив на постання «Р. т.» мав між іншими і чеський славіст Ян Ковбек.

«Русалку Дністровую» царський уряд заборонив. Лише 250 із 1000 примірників упорядники встигли продати, подарувати друзям і зберегти для себе, решту було конфісковано.

Гурток «Р. т.» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.

 

 

 

58. Романтизм та  його розвиток в Україні (П.Куліш, М.Драгоманов, Т.Шевченко).

Український романтизм охоплює період 20 – 60-х років XIX століття. Романтики утвердили в українській літературі нові жанри: баладу, історичну й ліро-епічну поему, думу й медитацію, трагедію й драму, громадянську й інтимну лірику. Вони розширили проблематику літератури, дали поштовх розвиткові художньої фантазії та умовних засобів, виступили на захист творчої особистості й усього народу. Український романтизм висунув геніального Тараса Шевченка. Заслуга романтизму – у відкритті народної поезії України, її минулого. Український романтизм відіграв величезну роль у дослідженні національної історії. Романтизм П. Куліша визначається і його своєрідною хутірською філософією. Це філософія буття, яка формується в типових і цілком природних обставинах повсякденної діяльності українців (господарської, розумової та духовної), визначаючи їхній національний характер. На думку П. Куліша, українська нація, за самою природою є селянською, але не в класовому, а в духовному розумінні. Крім того, основними рисами українського етносу є почуттєвість та глибока релігійність. Символом духовного розвитку українського народу, як вважав Куліш, є хутір, де живуть люди, «свіжі душею», «чисті серцем». Це – Україна, яку треба, як «і своєї рідної мови, і свого рідного звичаю, вірним серцем держатися».