Шпаргалка по " Історія України"

Під гаслом “перебудови” сталінської моделі соціалізму і повернення до “ленінських принципів” політика Горбачова передбачала активізацію народних мас (під суворим контролем згори). Однак у деяких союзних республіках перебудова стимулювала маси більше запланованого: у Прибалтиці, Україні, Грузії активізувався національний рух, який поставив вимогу виходу республік із СРСР.

3) У економічному розвитку СРСР  друга половина 80-х рр. пройшла  під знаком “прискорення” (машинобудування;  науково-технічний прогрес, активізація людського фактора). Програму радикальної реформи економіки проголосив у червні 1987 р. пленум ЦК КПРС: оренда, кооперативи – прийнято закон про ІТД, малі підприємства, СП з іноземними фірмами, у сільському господарстві – сімейний підряд. Однак ці заходи позитивних результатів не принесли: НП та реальні доходи на душу населення продовжували знижуватися, високими темпами зростав внутрішній і зовнішній борг. Загалом соціально-економічна ситуація наприкінці 80-х років свідчила про провал політики реформ.

Причинами невдачі перебудови стали: відсутність глибокого наукового обґрунтування економічних реформ (шляхом проб і помилок); відрив політичних процесів від соціально-економічних; збереження адміністративно-командної системи і керівної ролі КПРС; непослідовність і половинчастість реформ.

4) М.Горбачов і країни Заходу  недооцінили національно-визвольні  рухи у СРСР і, зокрема в  Україні. Національно-демократичні  сили у період квітня 1985 – до  кінця 1989 р. виступали за оновлення соціалізму, досягнення суверенітету України на основі нового союзного договору, гарантування прав людини. З кін. 1989 – до грудня 1991 р. діяльність демократичних сил в Україні активізується і їх спільним гаслом стає боротьба за відновлення української державності.

16 липня 1990 р. Верховна Рада  України ухвалила Декларацію про державний суверенітет України (“за” 376 депутатів із 405 присутніх на сесії), яка визначала основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики з метою досягнення суверенітету і незалежності України. Однак ІУ з’їзд народних депутатів СРСР (грудень 1990 р.), дотримуючись державної політики перегляду союзного договору, відмовився визнати декларації про державний суверенітет, прийняті союзними республіками. Це викликало наростання в Україні хвилі протестів проти союзного договору.

Переговори щодо змісту нового союзного договору вели керівники 9-ти республік з Президентом СРСР М.Горбачовим у Ново-Огарьово (під Москвою). До кінця квітня текст союзного договору було в-основному узгоджено. Однак Верховна Рада УРСР 27 червня 1991 р. вирішила відкласти розгляд проекту договору на вересень, намагаючись за цей час розібратися, що більш важливе для України: продовжити шлях до незалежності чи залишатися у складі “оновленої федерації”. Спроба державного перевороту у серпні 1991 р. завадила підписанню союзного договору і привела до розпаду СРСР. Рішення про денонсацію союзного договору 1922 р. і утворення СНД було ухвалено 8 грудня 1991 р. на зустрічі лідерів Білорусі, Росії та України у Біловезькій Пущі. Верховна Рада України ратифікувала угоду про утворення СНД із застереженням – збереження незалежності України як суб’єкта міжнародного права. Крах перебудови зумовив і розпад СРСР: республіки реалізували право виходу, зазначене у союзному договорі 1922 р.

 

 

62. Обґрунтувати передумови проголошення незалежності України, охарактеризувати історичне значення референдуму 1 грудня 1991 р.

Ідея проголошення незалежної держави в Україні відродилася  у ході перебудови. Наприкінці 80-х  років в Україні відбувається консолідація демократичних сил: на початку 1989 р. члени УГС, “Товариства Лева”, “Зеленого світу” при підтримці київських письменників оголосили про утворення “Народного Руху України за перебудову” (з 1990 р. – Рух). Своєю програмою НРУ спочатку проголосив: відродження української мови та культури, необхідність демократизації суспільства, політичної, соціальної та економічної системи. Після радикалізації програми та діяльності, на перше місце Рух висунув ідею про вихід України з СРСР.

Таким чином в Україні уперше склалася опозиція державній владі та Комуністичній партії (у 1990-1991 рр. виникло майже 20 опозиційних партій). Це послабило позиції КПРС (КПУ) у суспільстві, партія відставала від прогресивних перетворень.

Критично мислячі комуністи  роблять спроби реформувати партію. На поч. 1990 р. у КПУ виникають осередки “Демократичної платформи” (“демократизація КПУ зсередини” – відміна демократичного централізму, перетворення КПУ у парламентську партію). Багато комуністів виходять з рядів партії (1990 р. – 220 тис. осіб). Однак керівні структури КПУ залишаються на консервативних позиціях (і у питанні про збереження Союзу).

ІV з’їзд народних депутатів СРСР (грудень 1990 р.), дотримуючись державної політики перегляду союзного договору, відмовився визнати декларації про державний суверенітет, прийняті союзними республіками: 16 липня 1990 р. Верховна Рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет України (“за” 376 депутатів із 405 присутніх на сесії), яка визначала основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики. Основні положення Декларації:

– Україна як суверенна національна держава реалізує своє невід’ємне право на самоуправління в існуючих кордонах,

– єдиним джерелом державної влади  у республіці виступає народ України, його інтереси представляє виключно Верховна Рада України,

– поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову,

– пріоритет республіканських законів над союзними,

– передбачалось створення банківської, фінансової, митної і податкової систем, формування власного бюджету, введення грошової одиниці,

– право на власні збройні сили, внутрішні війська і органи держбезпеки,

– статус нейтральної держави,

– самостійна зовнішня політика (рівноправний учасник міжнародних відносин).

Т.ч., основною метою Декларації було досягнення суверенітету і незалежності України.

Значною популярністю у суспільстві у 1990-1991 рр. також користувалася ідея оновленого Союзу (єдиної союзної держави). Про підтримку українців ідеї збереження СРСР як федерації рівноправних суверенних республік засвідчив всесоюзний референдум 17 березня 1991 р. (80,3 % – “так”).

Суспільні настрої в Україні змінилися під впливом серпневих подій 1991 р. (19-21 серпня). Вживаючи заходів для захисту свого суверенітету, Верховна Рада 24 серпня 1991 р. прийняла Акт про незалежність України. Ним було продекларовано створення самостійної держави – України. Назву “Україна” проголосив Закон від 17 вересня 1991 р.

Всенародну підтримку Акт проголошення незалежності України отримав на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р.: 90,32 % проголосували за незалежність України. Одночасно з проведенням референдуму обирався Президент України. З 6 претендентів перемогу отримав Л.Кравчук (більше 60 % голосів). Так в історії України починався період державної самостійності та незалежного розвитку.

 

63. Проаналізувати особливості державотворчого процесу в незалежній Україні та особливості конституційного процесу.

Українське суспільство виявилося  не зовсім підготовленим для державотворчих процесів. Складним і суперечливим за роки незалежності (1991-2007) був і політичний розвиток України. Перші демократичні реформи державного управління були проведені у 1991-1994 рр. Спрямовані вони були на деідеологізацію і департизацію суспільного життя, запровадження атрибутів державності та організацію державної влади.

Державну символіку було ухвалено протягом вересня 1991 – лютого 1992 рр.: музикальну редакцію державного гімну, національний прапор, малий герб. Гарантом захисту державної незалежності стали Збройні сили України, творення яких розпочалося у 1991 р. (6 грудня був ухвалений закон “Про Збройні сили України”).

Найбільш складною проблемою становлення політичної системи сучасної України виявилась організація державної влади, зокрема, її поділ на три гілки. Функції законодавчої влади перебрала Верховна Рада (вибори 1994 р., як і у всі інші органи влади, проводилися на багатопартійній основі за мажоритарною системою). Виконавчу владу в Україні представляють Президент (з 1991 р.) і Кабінет Міністрів (виконавча влада зазнала першочергового реформування: скорочення міністерств /у 1992 р. – 26/, обмеження їх повноважень щодо безпосереднього управління трудовими колективами та посилення їх відповідальності за проведення державної політики у відповідних галузях; важливе місце у реалізації державної політики на місцях зайняв інститут представників Президента на місцях – голови районної і державної адміністрації (Закон України від 5 березня 1992 р.)). Запровадження парламентсько-президентського правління не влаштовує сучасні політичні сили: обмежує органи представницької влади на місцях (інститутом представників Президента), та повноваження самого Президента відповідальністю перед парламентом. Формування судової влади в Україні ще не завершено. Протистояння між різними гілками влади гальмує державотворчі процеси і ускладнює політичну ситуацію в Україні.

Для налагодження державної структури в Україні було ухвалено низку важливих законів: “Закон про громадянство України” (1991), “Закон про Збройні сили України” (6 грудня1991), про міліцію – 20 грудня, “Закон про свободу совісті і релігійні організації” (1991), “Закон про вибори народних депутатів України” (1997), “Закон про вибори Президента України” (1999). Вибори до ВР – 1994, 1998, 2002. Вибори Президента – 1991, 1994, 1999, 2004. Протягом 1990 – 2000 рр. в Україні прийнято загалом понад 1400 законодавчих актів (абсолютну більшість із них становлять Закони України). За оцінками спеціалістів, для повного правового регулювання державних та суспільних процесів в Україні необхідне прийняття ще майже 1 500 законів.

Важливою складовою політичного  розвитку України в період незалежності став конституційний процес. Розпочався він у 1990-1991 рр. У жовтні 1993 р. конституційна комісія, очолювана головою ВР Л.Кравчуком, подала кінцевий 4-й варіант проекту Конституції. Однак через політичну кризу у країні і протистояння різних гілок влади, конституційний процес уповільнився. З 10 листопада 1994 р. почала діяти нова конституційна комісія, очолювана Президентом України Л.Кучмою і Головою ВР О.Морозом.

18 травня 1995 р. парламент ухвалив  конституційний Закон “Про державну  владу і місцеве самоврядування в Україні”, який регламентував повноваження законодавчої і виконавчої влади. Т.ч., Україна перетворилася у президентсько-парламентську республіку (керівник виконавчої влади – Президент, держадміністрації).

Організацію і діяльність державного апарату через відсутність нової Конституції (діяла Конституція 1978 р., до якої було внесено 200 поправок) забезпечував Конституційний договір, підписаний 8 червня 1995 р. між Президентом і ВР України (“Про основні принципи організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України”).

На час дії Конституційного  договору обмежувались права ВР і  місцевих рад і розширювались  функції виконавчої влади. Підписання цього договору стимулювало конституційний процес. У лютому 1996 р. конституційна комісія передала на розгляд парламенту проект Конституції, який обговорювався 3 місяці.

Самими дискусійними виявилось 5 пунктів  проекту:

про поділ повноважень між гілками  влади, проблема власності, державна символіка, статус російської мови, статус Криму. (У ситуації затягування прийняття проекту конституції у ВР Рада національної безпеки і Рада регіонів рекомендували Президенту винести затвердження проекту Конституції на всеукраїнський референдум. Л.Кучма підписав відповідний указ).

В ніч з 27 на 28 червня 1996 р. народні  депутати ухвалили Конституцію України. Остаточне редагування тексту завершилося 12 липня 1996 р.

Прийняття Конституції мало велике історичне значення. Конституція  підвела юридичну базу під державність українського народу і дала поштовх розробці і прийняттю низки конституційних законів (один з найважливіших законів України – “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р.). Основний закон відповідає світовим конституційним стандартам і підводить юридичну базу під державність українського народу.

Наприкінці 2004 р. вибори Президента України  спричинили вибух народного протесту, що отримав назву «Помаранчева революція». Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру. Президентом України за результатами виборів 26 грудня 2004 р. став В.А.Ющенко. Верховна Рада України ухвалює внесення змін до Конституції та початок політичної реформи, яка має вступити у дію з 1 січня 2006 р. і сприятиме перетворенню України з президентської на парламентсько-президентську республіку.

Однак парламентська криза 2006 р. засвідчила неефективність нової системи виборів  до Верховної Ради України – пропорційної – та призвела до нових виборів  парламенту у вересні 2007 р.

Отже, у період незалежності в Україні відбулося утвердження національної державності, прийнята Конституція, отримала розвиток багатопартійність. При цьому негативне значення для розвитку державності має загострення політичної боротьби.

 

 

 

64. Дати оцінку проблемі формування багатопартійності в сучасній Україні.

Зв’язуючою ланкою між урядом і  народом виступають політичні партії. Формування багатопартійності є одним з основних елементів демократичної політичної системи.

Перші політичні партії в Україні  виникли у 1989 – 1991 рр. (близько 20). Однак перші «неформальні» організації в Україні виникли у серпні 1987 р.: Український культурологічний клуб у Києві (дисиденти і звільнені політичні в’язні). Члени клубу проводили дискусії про закриті сторінки радянської історії, обговорювали питання про стан української мови та літератури.

Восени 1987 р. у Львові виникло «Братство  Лева» - молодіжна організація, яка  займалася питаннями культури, політології. У 1988 р. процес утворення громадських  об’єднань набув масового характеру.

Весною 1989 р. було утворено громадське об’єднання «Меморіал», філії якого виникли у багатьох містах України. Члени об’єднання вимагали увічнити пам’ять про жертв сталінських репресій, відкрити архіви та донести до народу правду про сталінські часи.

У вересні 1989 р. в УРСР виник Народний рух України за перебудову. Ініціаторами його утворення стали Спілка письменників України, «Меморіал» та Товариство української мови. На час заснування Руху його підтримали 280 тис. осіб. У 1990 р. НРУ висунув гасло виходу з СРСР, проголошення самостійної і незалежної України.