Шпаргалка по " Історія України"

Розвиток ринкових відносин сприяв створенню банківської системи (у жовтні 1921 р. було відновлено Державний банк, а у 1922 р. – створено галузеві банки) і зміцненню фінансової системи: грошова реформа 1924 р. запровадила вільноконвертований радянський червонець (дорівнював 10 царським золотим рублям). Однак розвиток економіки у період непу не був гармонійним і майже кожен рік економіка переживала певні кризи: 1922 р. – фінансову, 1923 – кризу збуту, 1924 – товарний голод, 1925 – зростання інфляції (“ножиці цін”).

Запровадження непу мало позитивні результати: у 1925/26 рр. промислове виробництво вперше перевищило довоєнний рівень, проте за темпами відбудови важка промисловість відставала від дрібної і кустарно-ремісничої. Сільське господарство за обсягом продукції перевищило рівень виробництва 1913 р. вже у 1927-1928 рр. (сільське господарство помітно відставало від промисловості). Все ж, народне господарство України за непу змогло розв’язати багато завдань: майже кожен рік економіка переживала певні кризи: 1922 р. – фінансову, 1923 – кризу збуту, 1924 – товарний голод, 1925 – зростання інфляції (“ножиці цін”).

Недоліки непу і створені ним  нові кризові явища, вичерпання його можливостей призвели наприкінці 20-х років до зміни державної політики і поступового згортання непу (державне керівництво не могло втручатися в економічні процеси, посилюється розшарування суспільства). До 1929 р. Й.Сталін і його оточення відмовляються від непу і повертаються до “воєнно-комуністичних методів” управління державою.

42. Дати оцінку розвитку народного господарства України у роки непу (1921 – 1928 рр.).

Нова економічна політика зумовила суттєві зміни в промисловості. Контролюючи важку промисловість, держава передала в оренду організаціям і приватним особам дрібні і частково середні підприємства. В Україні в 1921 р. в оренду було здано 5200 таких підприємств, тобто майже половину наявного фонду. Розпочатий процес роздержавлення вимагав зручнішої форми управління. Підприємства об`єднувалися в госпрозрахункові трести. Як метод господарювання, госпрозрахунок ґрунтувався на самоокупності підприємств. Перші трести в Україні були організовані восени 1921 р. Невдовзі один за одним виникають “Тютюнтрест”, “Маслотрест”, “Цукротрест”, “Південсталь”, “Донвугілля”. Всього в республіці було створено 21 республіканський і 54 губернські трести. Поставлена в умовах непу державна промисловість активно переходила на ринкові відносини.

Майже відразу стали утворюватися й синдикати – організації по закупівлі сировини, плануванню торгівельних операцій й збуту сировини. Проте здійснений різкий поворот так і лишився незавершеним: госпрозрахунок фактично не поширювався на підприємства, що входили до складу трестів. Тому ні промислові підприємства, ні їх трудові колективи не одержали господарської самостійності.

Запровадження непу мало помітні економічні наслідки. Темпи зростання промислової  продукції у 1920-х роках сягали в середньому 15 %. Деякі вчені Росії називають середню цифру за ці роки 39 %. У 1928 – 1929 рр. в Україні вироблено електроенергії на 138 % більше, ніж 1913 р., кам`яного вугілля – на 119,3 %, сталі – на 117 %.

Але чим далі країна рухалася на шляху  непу, тим важче ставало підтримувати такі високі темпи. Це пояснювалось такими причинами. Спочатку діяв, так званий, “відбудовчий ефект”. Його суть в тому, що в промисловості завантажувалося те обладнання, яке простоювало. В кінці 20-х рр., коли закінчився відбудовчий період, країні необхідно було багато капіталовкладень в промисловість. Без таких засобів реконструювати старі заводи, утворювати нові галузі промисловості було неможливо.

Справі міг би допомогти приватний  капітал, але в силу політичних причин його не допускали у велику та, часто, і в середню промисловість. Населення не поспішало вкладати свої гроші в ощадні каси, а зберігало їх в тайниках чи пускало в комерційний обіг. Накопичення ресурсів внутрішньодержавного сектора наприкінці 20-х рр. у порівнянні з 1913 р. були значно нижчі: зменшилися фондовіддача, прибуток у промисловості.

Суттєві зміни відбулися в аграрній сфері. Землекористування бідняцько-середняцьких господарств в Україні збільшилося  в 1,5 рази. В основу передачі землі  було покладено трудову норму. В 1923 р. 92 % земельного фонду республіки знаходилось в руках селян.

У 1923 р. в Україні був введений єдиний сільськогосподарський податок в грошовій формі, що сприяло розвиткові продуктивних сил.

В 1921 р. у республіці було створено єдину систему споживчої кооперації, яка об`єднувала всі споживчі товариства в місті і на селі і займалася заготівлею чи збутом продукції. В 1922 р. з цієї системи виділилася сільськогосподарська кооперація. Поступово широкого розвитку набули спеціалізовані види сільськогосподарської кооперації: машинно-тракторна, тваринницька, насіннєва та ін. До кінця 20-х рр. у сільськогосподарську кооперацію було залучено більше 50% селянських господарств. Всіма видами кооперації охоплювалося 85% селянських господарств.

Ще однією формою організації сільського господарства стали радгоспи. Вони мали право розпоряджатися сільськогосподарською продукцією, яка залишалася після обов`язкових продовольчих поставок державі. У 1921 р. в Україні їх налічувалося 685 з площею землі 325 тис. га.

Створювалися і виробничі об`єднання  селян – колгоспи. У 1925 р. їх було 5489, проте вони об`єднували лише 1,2 % господарств республіки, були економічно слабкими, мали не більше 30 % потрібного реманенту, в розподілі результатів праці практикувалась зрівнялівка.

Значне розширення обсягів виробництва та торгівлі вимагало запровадження загального еквівалента, який би регулював відносини між виробниками чи споживачами. Прямий товарообмін у масштабах країни був нереальним і недосконалим. Визріла необхідність реформувати фінансово-банківську систему, грошовий обіг. У листопаді 1922 р. було розпочато випуск банкнот (червінців), кожна з яких дорівнювала 10 золотим крб. Вони на 25 % забезпечувались дорогоцінними металами, а на 75 % – короткостроковими облігаціями. Протягом 15 місяців стабільний, але в обмеженій кількості, червінець був в обігу разом з необмеженою і постійно девальвуючою рубльовою масою. У 1924 р. гіперінфляцію вдалось подолати, країна отримала стабільну валюту. За один червінець давали 5 доларів. За деякими оцінками – навіть більше.

Реалізація непу проходила не безхмарно. Навесні 1923 р. почалися труднощі зі збутом промислової продукції, особливо тієї, що призначалась для селян. Головною ознакою кризи стала невідповідність між цінами на промислову і сільськогосподарську продукцію. На той час сільське господарство було відбудовано на 70 % порівняно з 1913 р., а промисловість – на 39 %. Невідповідність між темпами розвитку окремих галузей, управлінські прорахунки призвели до підвищення цін на промислову та зниження цін на сільськогосподарську продукцію.

Крім того, селяни, щоб отримати більше грошей для сплати грошового  податку, восени викинули на ринок значну кількість хліба, знизивши ще більше ціни на хліб.

Труднощі зі збутом промислових  товарів зумовили дефіцит обігових коштів, що призводило до зменшення надходження грошей у промисловість. Керівництво країни прийняло ряд заходів для подолання кризи – зниження собівартості продукції, вдосконалення політики цін тощо. Але враховано було не все: криза повторилася в 1925 р., у другій половині 20-х років і, особливо в 1928 р.

Крім економічних протиріч, поглиблення  непу дедалі більше виявляло серйозні політичні та соціальні протиріччя. Економічний плюралізм диктував необхідність плюралізму політичного. Але в країні зміцнювалася роль однієї партії, хоча в рядах більшовицької партії виникали альтернативні думки на шляху економічного розвитку – 1925 р., 1926 – 1927 рр., 1928 – 1929 рр.

Серйозні протиріччя виникали і  в соціальній сфері. Розшарування суспільства, поява безробіття спричинили появу  незадоволених непом.

Недоліки непу і створені ним  нові кризові явища, вичерпання його можливостей призвели наприкінці 20-х  років до зміни державної політики і поступового згортання непу (державне керівництво не могло втручатися в економічні процеси, посилюється  розшарування суспільства). До 1929 р. Й.Сталін і його оточення відмовляються від непу і повертаються до “воєннокомуністичних методів” управління державою.

43. Проаналізувати процес утворення СРСР і входження до його складу України.

Основним завданням національного життя радянських республік у 20-ті роки стало врегулювання відносин з центром. Україна, будучи формально незалежною державою, все більше втягувалась у створювані національними республіками (13 радянських республік на чолі з Російською федерацією) воєнно-політичні, дипломатичні та господарські відносини. Особливо об’єднавчий процес посилився з кінця 1920 – у 1921 рр.: сім основних наркоматів контролювалися центром (військових і морських справ, ВРНГ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошт і телеграфу); у жовтні 1922 р. на всі радянські республіки, у т.ч. й Україну було поширено дію Земельного, Громадянського та ін. кодексів РСФРР.

Серед вищого партійного і державного керівництва існували два принципи об’єднання радянських республік:

– автономізації (Й.Сталін) – ліквідація суверенних республік і їх входження до складу СРСР на правах автономії (самоврядування певної частини держави, здійснюване в межах, передбачених загальнодержавним законом (Конституцією)).

– федерації (В.Ленін) – добровільне і рівноправне об’єднання самостійних республік. Цей принцип поділяв В.Винниченко. Голова уряду України Х.Раковський протягом 1922-1923 рр. виступав за розширення республіканських повноважень України – його погляди досить часто характеризують як конфедералістські. (Федерація – форма державного устрою; союзна держава, що складається з кількох держав або державних утворень, кожне з яких поряд із загальнофедеральними, має власні законодавчі, виконавчі та судові органи).

Об’єднання радянських республік відбулось на засадах федерації: 30 грудня 1922 р. Перший з’їзд Рад СРСР ухвалив Декларацію та Договір про утворення СРСР (РСФРР, УСРР, БСРР і ЗСФРР /Азерб., Вірм., Грузія/). Республіки низку своїх повноважень передавали органам центральної влади:

– до компетенції союзного уряду належали зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт і зв’язок, планування н/г, оголошення війни і підписання миру;

– союзно-республіканські наркомати  займалися питаннями фінансів, продовольства, праці і робітничо-селянської інспекції;

– за республіками залишалися 6 наркоматів: юстиції, внутрішніх справ, с/г, освіти, охорони здоров’я і соціального  забезпечення.

Остаточне оформлення Радянського  Союзу відбулося на ІІ з’їзді Рад  СРСР (26 січня 1924 р.), який прийняв першу  Конституцію СРСР. ІХ Всеукраїнський з’їзд Рад у травні 1925 р. затвердив зміни у діючій Конституції УСРР, які закріпили входження України до складу СРСР (нова укр. Конституція прийнята у 1929 р.).

Існують як позитивні, так і негативні  оцінки актів 1922-1924 рр., однак їх об’єктивним наслідком було фактичне перетворення України (при формальному збереженні федеративної форми державності, з правом виходу з СРСР) на звичайну адміністративну одиницю унітарної держави (автономію).

44. Обґрунтувати необхідність політики українізації, пояснити її сутність та особливості культурного будівництва 1920-х рр.

З утворенням УРСР було проголошено  курс на національне відродження, розвиток культури, зростання національної самосвідомості народу. Українське національне питання мало для керівництва СРСР особливе значення. У 1926 р. 44% неросійського населення СРСР становили українці. За своєю чисельністю вони перевершували всі інші національності, включно з радянськими мусульманами і наступною (після росіян й українців) найбільшою національністю – білорусами. Проте ці демографічні показники перебували у різкій невідповідності до частки українців у партійно-державному апараті. Наприкінці 1920 р. у Комуністичній партії (більшовиків) України українці складали лише 19,0%, а у квітні 1922 р. – 23,3%, тоді як серед усього населення УРСР вони становили близько 80%. Більшовики мали намір виправити цю невідповідність, залучивши до управління в республіках представників неросійських національностей. Таким чином вони хотіли розширити соціальну базу свого режиму.

У зв’язку з цим велике значення для національно-державного будівництва в Україні у 20-ті рр. мала політика “коренізації” партійно-державного апарату, проголошена ХІІ з’їздом РКП(б) у 1923 р. На Україні вона проводилась у формі “українізації” (1923–1934). Її змістом стало:

– висунення на керівні посади осіб місцевого походження;

– перехід на українську мову в  освітніх закладах;

– видання українською мовою  книг, газет, журналів, виробництво  кінофільмів, ведення діловодства  і радіомовлення;

– створення умов для розвитку національних меншин.

Результати українізації були вагомі: кількість українців серед службовців державного апарату в 1923 –1927 рр. зросла з 35 до 54 %. На українську мову перейшло понад чверть інститутів і більше половини технікумів. Більша частина книг, журналів і газет стала видаватися українською мовою. Одним із досягнень українізації стала прочитана у 1924 р. у Харківській публічній бібліотеці українською мовою лекція про теорію відносності Ейнштейна.

У цей період деякі українські комуністи пройнялися ідеями самостійництва: активними послідовниками українського націонал-комунізму були письменник М.Хвильовий і нарком освіти О.Шумський, які різко засуджували русифікацію України і вбачали її відродження в орієнтації на культурні процеси, що відбувалися в Європі, а не в Росії. М.Хвильовий висунув гасло: “Геть від Москви! Дайош Європу”.