Шпаргалка по " Історія України"

Восени розгорілися жорстокі бої  на підступах до Харкова (окупований 25 жовтня) і Донбасу. Дії фашистських  військ в Україні дещо призупинив розгром у грудні 1941 р. під Москвою 38 німецьких дивізій (зірвав плани “Бліцкрігу”). Поразки радянських військ в Україні та Криму у 1942 р. змінили ситуацію на користь німців і 22 липня 1942 р. вся Україна була окупована ворогом (захоплено м. Свердловськ Ворошиловградської обл.).

Уже в перший місяць війни Червона  армія понесла великі втрати. Із 170 дивізій діючої на радян.-нім. фронті армії, боєздатність зберегли тільки 70. Червона армія втратила за перші  три тижні війни 850 тис. чол. (у 10 разів  більше, ніж Німеччина), 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Майже 1,5 млн. червоноармійців і командирів потрапили у 1941 р. в оточення на території України, стали в’язнями концтаборів.

На фронт у перші  три місяці війни пішло більше 2 млн. жителів України (понад 200 тис. з них – добровольці). Біля 1 млн. 300 тис. чол. вступили до народного ополчення. Понад 2 млн. чол. працювало на будівництві оборонних споруд – було збудовано більше 4 тис. км оборонних ліній та багато військових споруд. До лав Червоної армії вступили тисячі студентів вузів України.

Основними причинами невдач Червоної армії на початку війни були: раптовість фашистського нападу і непідготовленість  СРСР до війни, відсутність надійних союзників і міжнародна ізоляція СРСР, масові репресії у армії наприкінці 30-х років (не менше 3,5 млн. чол.) та воєнно-стратегічні помилки (вести війну на чужій території і малою кров’ю).

53. Дати оцінку сутності окупаційного режиму в Україні.

Завоювання території України  німецькі війська розпочали 22 червня 1941 р. і завершили 22 липня 1942 р. До звільнення України радянськими військами (жовтень 1944 р.) тут діяв жорстокий окупаційний режим.

План окупаційної політики Німеччини  був розроблений у 1940 р. (25 травня) – “Ост” або “Генеральний план Ост”. Він складався з 2-х частин: програма-мінімум була розрахована на період війни (експлуатація економічних ресурсів України і Кавказу, знищення керівних радянських кадрів, комуністів, євреїв і циган, співробітництво із завойовниками лояльного населення), програма-максимум розраховувалася на повоєнний час і передбачала колонізацію СРСР і країн Східної Європи. Для домінування там німецької нації планувалось виселити із Східної Європи протягом 30 років 31 млн. чол. (65 % населення Західної України, 75% населення Білорусі, 80-85 % поляків з території Польщі, значну частина населення Латвії, Литви, Естонії), а пізніше 46-51 млн. На вивільнені землі передбачалося переселити 10 млн. німців, а місцевих мешканців (бл. 14 млн.) – поступово “понімечити”.

Встановлення фашистського окупаційного режиму відбувалось в Україні у 1941-1944 рр. у вигляді поширення т.зв. “нового порядку”. Німеччина розділила територію України на декілька частин: Закарпаття ще 1939 р. було окуповане Угорщиною; під назвою “Трансністрія” до складу Румунії увійшли Чернівецька, Ізмаїльська та Одеська області, ряд районів Вінниччини, Миколаївщини і Херсонщини; західні області – “дистрикт Галичина” – були приєднані до “Польського генерал-губернаторства”; 12 областей УРСР увійшли до рейхскомісаріату “Україна” (63, 6 % території України, очолив Е.Кох); Донбас і Слобожанщина перебували під владою воєнних (прифронтова зона – Чернігівська, Сумська, Харківська та Ворошиловградська області).

Будь-які прояви української державності  на цих землях придушувались. 30 червня 1941 р. діячами ОУН(б) у Львові було проголошено Акт про відновлення Укр. Держави, яку очолив Я.Стецько (1912-1986). У відповідь німці арештували 300 членів ОУН і 15 з них розстріляли. Дозволеною у Львові було діяльність лише Українського Центрального Комітету на чолі з В.Кубійовичем (соціальне і культурне життя, без політичного).

Економіка України була поставлена на службу третього рейху. Великі підприємства були розділені між німецькими промисловими магнатами. Тільки по лінії Торгового товариства за роки окупації було вивезено до Німеччини 9,2 млн. т. зерна, 622 тис. т. м’яса, 400 тис. т. цукру та мільйони тонн інших продуктів харчування. Окупанти нещадно грабували село, перетворили колгоспи в “громадські товариства”, селянські двори обклали 12 видами податків.

5 серпня 1941 р. було видано наказ про введення трудової повинності в окупованих східних районах для всіх чоловіків і жінок віком від 18 до 45 років, а незабаром від 14 до 65 років. Ніяких законів про соціальний захист населення не існувало.

Небувалого занепаду зазнали українські міста й села, їх мешканці страждали від голоду, холоду і епідемій. Київ втратив близько 60 % мешканців. У Харкові, населення якого на час приходу німців налічувало 700 тис., за війну до Німеччини було вивезено 120 тис., 30 тис. розстріляно й 80 тис. осіб померли від голоду. Система радянської освіти була ліквідована і натомість в Україні запроваджувались чотирикласні українські школи (читання, письмо, рахування, фізкультура, різні ігри та ручна праця, але без використання навчальних посібників). Метою цих шкіл була підготовка робітників-ремісників. У Києві працювало лише 40 “народних шкіл”, у Харкові – 24, у Полтаві – 2. З метою підкреслення вищості німців і расової неповноцінності українців було запроваджено крамниці, ресторани, місця у трамваї, призначені виключно для німців.

Молоде працездатне населення  мусило працювати. З поч. 1942 р. розпочався примусовий вивіз молоді на роботу до Німеччини і її союзників (спершу їхали добровільно, щоб врятуватися від складних умов на батьківщині чи навчитись якоїсь спеціальності). Всього за період окупації з України до Німеччини було відправлено 2,5 млн. осіб (від 15 до 35 років).

Широкої популярності набув жорстокий  терор мирного населення. Фізичне знищення 65 % населення України було складовою частиною плану “Ост”. 7 грудня 1941 р. Гітлер підписав декрет (“Ніч і туман”) про страту або відправку до концтабору всіх, хто чинитиме опір фашизму. Поголовно знищувались євреї (за два дні у Бабиному Яру було вбито близько 33 тис. осіб), за роки окупації розстріляно 150-160 тис. чол. В самій Україні було створено 50 гетто і понад 180 концтаборів. Всього на території України було знищено 3,9 млн. цивільних осіб (більше 5 млн. чол., з них – 1,3 млн. радянських військовополонених).

Територію України гітлерівці оголосили  власністю німецької держави. Першими кроками по германізації українських земель стало переселення сюди німецьких родин. У 1942 р. у 486 українських селах проживало 45 тис. німецьких колоністів. Вони використовували дешеву робочу силу місцевого населення. У липні 1942 р. Гітлер переніс свій генеральний штаб із Растенбурга в околиці Вінниці. У грудні 1942 р. після виселення місцевого населення на території 500 км², що охоплює частину Вінницької та Житомирської областей, було створено “німецьку переселенську округу Хегевальд”, у якій проживало 9 тис. чол. Перелом у війні припинив колонізацію України.

Т.ч., характерними рисами фашистського окупаційного режиму в Україні були підкорення та розподіл українських територій між своїми союзниками, пограбування, насильство і терор, метою якого було остаточне знищення укр. народу. Населення України під час окупації скоротилося на 13,6 млн. осіб (за ін. даними на 14,5 млн.).

54. Визначити основні напрямки Руху Опору в Україні та внесок українського народу у перемогу над фашистськими загарбниками.

Більшість українського населення  змушена була підкоритися окупантам  і пасивно виконувати німецькі накази. Разом з тим частина населення  активно, свідомо співпрацювала  з окупантами – колабораціонізм (участь в органах місцевої влади  чи контрольованої німцями допоміжної поліції, служба у концтаборах, 13 тис. служили в добровільній дивізії СС “Галичина”, у 1944 р. в німецькій армії перебувало близько 220 тис. українців). Однак більша частина населення взяла участь у боротьбі проти ворога.

Фашистський “новий порядок” викликав розгортання в Україні руху Опору – радянського і націоналістичного.

Радянський рух Опору представлений  підпільними організаціями і  партизанськими загонами – восени 1942 р. діяли в кожній області і  районі України. Організаторами підпілля на Дніпропетровщині були секретар підпільного обкому М.Сташков, міськкому партії Ю.Савченко, Криворізького міськкому В.Снигірцев, Павлоградського А.Караванченко, Криничанського райкому В.Терещенко та ін. Серед підпільних молодіжних організацій найбільш відомі “Молода гвардія” (м.Краснодон) і “Партизанська іскра” (с.Кримка Миколаївської обл.). Найбільші партизанські з’єднання очолили С.Ковпак, О.Федоров, М.Наумов, О.Сабуров та ін. Їх діяльністю керував Український штаб партизанського руху (генерал Т.Строкач), створений у 1942 р.

Націоналістичний рух Опору  виник на західноукраїнських землях, поступово поширився на Полісся  і Волинь, і завдяки діяльності похідних груп – на територію Східної  України. Боротьбу за визволення України  очолила ОУН. Її військові формування воювали одночасно проти німецьких, радянських військ і польської Армії Крайової. У жовтні 1942 р. оунівці створили Українську Повстанську армію (УПА). Восени 1943 р. її командиром став Р.Шухевич (1907-1950). У 1942-1943 рр. у складі УПА знаходилося від 40 до 90 тис. чол. (наприкінці 1944 – на поч. 1945 чисельність УПА досягла 100 тис. /деякі історики: 30-40 тис./). Діяльність ОУН–УПА в роки війни до цього часу не знайшла об’єктивної оцінки у суспільстві і державного визнання. Головним їх звинуваченням є колабораціонізм з окупантами і збройна боротьба підрозділів “Нахтігаль” і “Роланд” (ОУН/б/) та дивізії СС “Галичина” (квітень 1943-липень 1944, сприяв її створенню В.Кубійович).

Рух Опору відіграв значну роль у  розгромі фашизму і прискорив  звільнення українських територій від загарбників.

Значний внесок у перемогу над фашистами  зробили працівники тилу: у результаті евакуації промислових підприємств  уже наприкінці 1942 р. у тилу діяло  добре налаштоване військове  виробництво. З сер. 1943 р. Червона армія не відчувала недостачі всіх видів озброєння. Працювали на оборону мільйони в’язнів ГУТАГу (багато вихідців з України). Самовіддано працювали й селяни (жінки й діти), навіть засуха 1943 р. не викликала масового голоду й епідемій в умовах війни. Т.ч., завдяки самовідданій праці українського народу у 1943 р. був досягнутий перелом у роботі промисловості, транспорту, подолано труднощі у с/г, налаштовано безперебійне постачання фронту зброєю. Радянська економіка з честю витримала протистояння з економікою Німеччини.

55. Проаналізувати період визволення України від німецько-фашистських загарбників, дати оцінку підсумкам і урокам Другої світової війни.

Визволення перших населених пунктів  на території України (Східний Донбас) почалося у грудні 1942 р. (18 грудня було визволено с. Півнівка Міловського р-ну Луганської області). Масове визволення українських земель почалося у ході Курської битви (5 липня – 23 серпня 1943 р.). 23 серпня був звільнений Харків. У кінці вересня 1943 р. радянські війська на 750-кілометровому фронті вийшли до Дніпра і з ходу форсували його у декількох місцях. Були створені плацдарми на правому березі Дніпра у районі Великого Букрина, Канева і Кременчука, Військового і Аул. 14 жовтня 1943 р. було визволено Запоріжжя, 25 жовтня – Дніпропетровськ. Кульмінацією битви за Дніпро стало визволення 6 листопада 1943 р. столиці України – Києва.

Загальний наступ радянських військ на Правобережній Україні почався 24 грудня 1943 р. на 1400-кілометровій смузі  від Полісся до Чорного моря. Участь у ньому взяли всі чотири українські фронти. У результаті блискучих військових операцій (Корсунь-Шевченківська, Луцько-Рівненська, Кримська, Львівсько-Сандомирська, Карпато-Ужгородська) було визволено Правобережжя, Крим, Південну і Західну України, Закарпаття. 27 жовтня 1944 р. ворога було вибито з Ужгорода, а наступного дня були визволені останні населені пункти української землі.

Після вигнання ворога з України  бойові дії не припинилися. Радянська  армія продовжила їх, надаючи допомогу країнам Центр. та Півд.-Схід. Європи у звільненні від німецько-фашист. гніту. Найактивнішу участь у боях брали мільйони воїнів-українців. Закінчилася Велика Вітчизняна війна капітуляцією Німеччини 8 травня 1945 р., а Друга світова війна капітуляцією Японії 2 вересня 1945 р.

Значний внесок у перемогу над фашистами зробили працівники тилу: у результаті евакуації промислових підприємств уже наприкінці 1942 р. у тилу діяло добре налаштоване військове виробництво. З сер. 1943 р. Червона армія не відчувала недостачі всіх видів озброєння. Працювали на оборону мільйони в’язнів ГУТАГу (багато вихідців з України). Самовіддано працювали й селяни (жінки й діти), навіть засуха 1943 р. не викликала масового голоду й епідемій в умовах війни. Т.ч., завдяки самовідданій праці українського народу у 1943 р. був досягнутий перелом у роботі промисловості, транспорту, подолано труднощі у с/г, налаштовано безперебійне постачання фронту зброєю. Радянська економіка з честю витримала протистояння з економікою Німеччини.

У Другій світовій війні загинуло від 55 до 75 млн. чол., втрати СРСР становлять від 21,78 до 30 млн., України – 8 (10) млн. (близько 3 млн. загинуло на фронті, 5 млн. – мирних жителів). Загальні демографічні втрати України склали 14 чи навіть, 17 млн. чол., з них 5 млн. – військові.

Матеріальні збитки, понесені Україною (1,5 трильйони крб. – 42 % загальних збитків СРСР): 714 зруйнованих міст і більше 28 тис. сіл, 16 тис. промислових підприємств, були знищені більше 24 тис. колгоспів і радгоспів.

ВВв зумовила кардинальні зрушення у суспільному житті України, як негативні (численні людські жертви і матеріальні втрати), так і позитивні – завоювання авторитету на міжнародній арені (Україна стала співзасновницею ООН і вперше увійшла до системи світової співдружності держав, набула статусу суб’єкта міжнародного права, стала учасником багатьох міжнародних організацій), концентрація у межах однієї держави основної частини українських етнічних земель (Лемківщина, Посання, Холмщина, Підляшшя опинилися у складі Польщі), зростання віри у сили свого народу – війна показала аморальність, антигуманність тоталітарного режиму, створила умови для критичної оцінки суспільством існуючої системи влади.

Підсумки і уроки Другої світової війни є неоціненним засобом  у боротьбі за збереження миру, для  виховання підростаючого покоління у традиціях мирного співіснування, а також патріотичного виховання молоді. Україна, незважаючи на великі втрати, отримала можливість об’єднати всі українські землі у єдину державу.