Лингвокогнитивный особенности перевода англоязычных поэтических произведений

У основі вірша (англійського) лежить чергування одиниць якісно відмінних  по своєму характеру – наголошених  і ненаголошених складів. Іншими словами, в музиці ритм кількісний, в англійському вірші ритм – якісний. Англійське віршування носить назву якісного віршування. Але природа англійської мови, його фонетичні закони не укладаються у вимоги регулярного чергування якісно різних одиниць. Адже регулярне чергування вимагало б такої організації вірша, при якій за кожним наголошеним складом слідував би ненаголошений, і за кожним ненаголошеним складом слідував би наголошений, або ж за кожним наголошеним слідувало б два ненаголошених, і навпаки. Таке регулярне чергування можливе лише в ідеальній схемі, яка носить назву метра або метричної організації вірша [Панов 1991, с. 45].

Ідеальна метрична сітка  під впливом фонетичних законів  мови починає змінюватися, деформуватися, відхилятися від цієї схеми. В  англійському віршуванні можна прослідкувати  і такі впорядковані форми вірша, які наближаються до ідеальної метричної схеми. У англійському віршуванні виділяються наступні п’ять основних розмірів:

1. ямбічний метр ,
2. хореїчний метр ,
3. дактилічний метр ,
4. амфібрахічний метр ,
5. анапестичний метр

Перші два метри –  двоскладові розміри, останні три  – трискладові розміри англійського вірша [Панов 1991, с. 46].

Ямб:

I looked upon the rotting sea.

And drew my eyes away.

Хорей:

Would you ask me whence these stories

Whence these legends and traditions.

Дактиль:

Cannon to right of them

Cannon to left of them.

Амфибрахий:

O  talk not to me of a name great in story

The days of our youth are the days of our glory.

Анапест:

Do you ask what the birds say? The sparrow, the dove.

 [Панов 1991, с. 48].

Ці основні розміри  англійського вірша не завжди виявляються  в своєму чистому вигляді. Більш  того, “опір” мовного матеріалу, тобто  наголос і, в деяких випадках, фразовий наголос, з одного боку, і, з іншого боку, звичайне ненаголошене положення службових і допоміжних частинок, – весь час взаємодіють з метричною сіткою даного розміру.

Англійський вірш називається  силабо-тонічним тому, що окрім характеру  чергування якісно відмінних одиниць (наголошених і ненаголошених складів), що повторюються, англійське віршування враховує також і кількість стоп в рядку.

У англійському віршуванні кількість стоп може коливатися від  однієї до восьми. Рядки, що складаються  з однієї стопи, носять назву monometre, з двох стоп — dimetre, з трьох стоп — trimetre, з чотирьох — tetrametre, з п’яти pentametre, з шести — hexametre, з семи — heptametre, з восьми — octometre. Восьмистопний рядок вже дещо порушує можливість сприйняття ритмічно чіткого вірша. Восьмистопний рядок тому підсвідомо розбивається на два рядки по чотири стопи в кожній. Таке підсвідоме розбиття восьмистопного рядка часто підтримується і внутрішньою римою. Так, у вірші Едгара По “The Raven”, написаному восьмистопним хореєм, кожен рядок, що має внутрішню риму, легко ділиться на два рядки чотиристопного хорея [там само]:

Ah, distinctly I remember it was in the bleak December, 
And each separate dying ember wrought its ghost upon the floor. 
Eagerly I wished the morrow; – vainly I had sought to borrow 
From my books surcease of sorrow – sorrow for the lost Lenore – 
For the rare and radiant maiden whom the angels named Lenore – 
Nameless here for evermore.

Звичайна довжина рядка  в англійському віршуванні – це чотири і п’ятистопні рядки. Кількість  складів в рядку залежить від характеру стоп (двоскладові і трискладові). Якщо стопа двоскладова (ямб і хорей), то чотиристопний рядок складатиметься з восьми складів, п’ятистопний рядок – з десяти складів і так далі. Якщо стопа трискладова, то відповідно чотиристопний рядок складатиметься з дванадцяти складів, п’ятистопна – з п’ятнадцяти і т. ін. Таким чином, англійський вірш враховує як кількість складів (тобто довжину рядка), так і характер чергування ритмічних одиниць – наголошених і ненаголошених складів.

У англійській версифікаційній термінології прийняті наступні позначення розмірів англійських віршів: iambic tetrametre – чотиристопний ямб, trochaic octometre – восьмистопний хорей, iambic pentametre – п’ятистопний ямб, dactylic haxametre – шестистопний дактиль і т. ін.

В українському віршуванні визначення вказує на довжину рядка, а визначуване – на тип метра. У англійській мові навпаки: визначення вказує на тип метра, визначуване  – на довжину рядка.

Сама довжина рядка  є величиною, яка вимірюється  в часі, необхідному на її вимовляння, характер же метра вказує на якісну відмінність між елементами, складовими ритмічними одиницями. Таким чином, можна зробити висновок, що в основі англійського вірша лежать два чинники: протяжність і наголос [Панов 1991, с. 49].

Спроби деяких лінгвістів визначити англійський вірш тільки чергуванням наголошених і ненаголошених складів також безуспішні, як і спроби інших визначити суть англійського вірша лише в тимчасовій протяжності. Зазвичай ненаголошені склади в стопі коротші, ніж наголошені. Наголос і довгота складу дуже часто співпадають. Це призводить до того, що при правильному чергуванні наголошених і ненаголошених складів складається враження не тільки якісно відмінних елементів, але і елементів різних в тимчасовій протяжності. Проте, це не завжди сприймається з достатньою чіткістю. Багато що залежить від манери читання, інтерпретації музично-ритмічної композиції вірша.

Зі всього сказаного  можна зробити висновок про дивовижну  гнучкість силабічного вірша. Ритмічна сітка, додаючи віршу певну закономірність в тимчасову протяжність, одночасно пристосовуючись до природних фонетичних законів мови, породжує найрізноманітніші взаємини тимчасових і акцентних чинників.

Поява модуляторів ритму  викликає ще більш рухому систему  взаємно зв’язаних ритміко-тимчасових елементів. Коливання ритму підтримує загальне відчуття ритму. Саме поняття ритму невіддільно від тимчасового чинника.

Ця гнучкість вірша  створюється ще і цілим рядом  інших чинників, що мають важливе  значення в теорії віршування. Під  гнучкістю вірша розуміється можливість пристосування мовних чинників до ритму, з одного боку, і, з іншого боку, що сковує дію ритмічно організуючих чинників на мовний матеріал.

Одним з додаткових чинників, що сприяє гнучкості вірша, характеризує пристосування вірша до природних норм мовного розчленовування вислову, є так званий enjambement. Цим терміном зазвичай позначається перенесення з одного рядка в іншу частини змістової синтагми [Панов 1991, с. 50].

Відомо, що в англійській  мові присудок і додаток, або підмет і присудок (якщо між ними немає визначальних слів або оборотів) є досить тісною семантичною єдністю.

Коли ж рядок закінчується дієсловом і наступний починається  додатком, то, природно, утворюється  деякий розрив, пауза. Залежно від  характеру інтерпретації уривка (більшої уваги до ритмічного чинника або, навпаки, великої уваги до смислового чинника вірша) ця пауза відчувається більшою чи меншою мірою. Наприклад:

Man marks the earth with ruin — his control

Stops with the shore; —  upon the watery plain

The wrecks are all thy deed, nor doth remain

A shadow of man’s ravage, save his own...

(G. Byron. Childe Harold’s Pilgrimage)

Майже в кожному рядку  є enjambment, який теж є одним з модуляторів ритму. Enjambment зближує віршовану форму мови з нормами живого розмовного мовлення в мовних відрізках, тобто в межах декількох рядків, оскільки enjambment фактично порушує закономірне чергування однакових по довжині рядків.

При enjambment відбувається взаємодія змістової і ритмічної сторін висловлювання. Створюється та напруженість очікування, яка завжди з’являється, коли словосполучення “протягується”. Ця напруженість особливо відчутна при enjambment, при якому “протяжність” словосполучення набуває закономірних ритміко-змістових функцій.

З інших особливостей англійського віршування, що якоюсь мірою зближують віршовану мову і прозаїчну мову, можна назвати білий вірш (blank verse). Особливість білого вірша полягає в порушенні одного з організуючих чинників віршованої мови – рими [Панов 1991, с. 52].

Як було вказано, рима є одним з опорних моментів віршованої форми мови. У білому вірші рими немає. Таким чином, єдиною зовнішньою ознакою віршованої мови залишається ритм. В більшості випадків в білому вірші ритм є досить чітко вираженою системою чергування мовних одиниць. Якщо ритмічна організація і тут піддасться коливанням шляхом внесення різного роду модуляторів, то такий вірш ще більш наблизиться до звичайної прозаїчної мови. Прикладом цьому може служити драматичний вірш, тобто п’ятистопний неримований ямб, яким написані більшість трагедій і комедій У. Шекспіра. Кількість всякого роду модуляторів ритму (пірріхий, спондей, ритмічна інверсія і enjambement) настільки сильно ламає ритмічну організацію вірша, що у ряді випадків ритм вірша ледве відчувається. Багато що залежить від суб’єктивного відчуття ритму і суб’єктивної інтерпретації прочитаного уривку. Як приклад можна привести уривок з трагедії Шекспіра:

Othello. Nay, stay; thou shouldst be honest.

Iago. I should be wise; for honesty’s a fool and loses that it works for.

Othello. By the world, I think my wife be honest and think she is not; I think that thou art just and think thou art not. I’ll have some proof. Her name, that was as fresh As Dian’s visage, is now begrim’d and black As mine own face. If there be cords or knives, Poison or fire or suffocating streams, I’ll not endure it. Would I were satisfied!

Iago. I see, sir, you are eaten up with passion. I do repent me that I put it to you. You would be satisfied?

Навіть швидкий аналіз ритмічної організації цього  уривка неспростовно доводить близькість драматичного вірша до норм прозаїчної мови. Тільки особливе відчуття ритму підказує тут метричну сітку п’ятистопного ямбу [Смирнов 2001, c. 526-530].

Силабо-тонічне віршування не є пройденим етапом розвитку англійського віршування, воно продовжує існувати і розвиватися. Всі перераховані вище форми силабо-тонічного вірша знаходять найрізноманітніше застосування і використання в сучасній англійській поезії. Обидві форми віршування – силабо-тонічна і тонічна – співіснують в сучасній англійській поезії. Вільна композиція та умовний характер вірша не завжди дають змогу знайти не тільки мовні, але й прямі метричні відповідності, хоча своєрідність композиції поезії спирається на стійку ритмічну будову, так що в першу чергу для відшукування стилістичного ключа віршованого оригіналу необхідно розібратися у ритмі та метрі [Смирнов 2001, c. 531]. 

Отже, перекладач повинен  перенести співвідношення між ритмом та інтонацією, а не розмір з усіма  його метричними одиницями. Цілком можливі  випадки, коли віршований розмір оригіналу та перекладу виявляється не одним і тим же. В цьому випадку дотримання тих чи інших формальних прийомів виявляється важливим, як мета, і як засіб, які дозволяють досягти найбільшого ступеня естетичної рівноцінності оригіналу. 

Найбільш помітна риса поетичного тексту – надзвичайно  активне використання троп та фігур. Говорячи про репрезентативність перекладу  поетичного тексту, необхідно відмітити, що якість її критеріїв помітно збільшується. Перекладач повинен задовольняти велику кількість вимог, щоб створити текст, який буде максимально точно представляти оригінал в іншомовній культурі. Серед таких вимог необхідно відмітити збереження троп та фігур як важливої складової художньої стилістики того чи іншого твору. Переклад має відтворити стилістичні особливості епохи мови оригіналу.

1. Лінгвістичний принцип перекладу, передусім, вимагає відтворення формальної структури оригіналу. Але якщо вважати названий принцип основним, то це може призвести до надмірного наслідування тексту оригіналу в перекладі – дослівного, точного, але такий переклад буде слабким у художньому плані. В таких випадках, коли синтаксична структура перекладеного речення може бути і в перекладі виражена аналогічними способами, дослівний переклад може розглядатися як остаточний варіант перекладу без подальшої літературної обробки. Але співпадіння синтаксичних засобів в двох мовах зустрічається порівняно рідко; частіше всього при дослівному перекладі виникає те чи інше порушення синтаксичних норм мови перекладу. В таких випадках ми стикаємося з відомим розривом між змістом та формою: думка автора відома, але форма її відтворення чужа мові перекладу. Дослівно точний переклад не завжди відтворює емоційний ефект оригіналу, а значить, ця точність та художність знаходяться в постійній боротьбі одна з одною. Безсумнівно, що переклад спирається на мовний матеріал. Наслідування мовних законів обов’язково як для оригіналу, так і для перекладу. Але художній переклад – це зовсім не пошук мовних співвідношень [Сухарев-Мурышкин 1977, c. 15-22].

Техніка перекладу не визнає модернізацій тексту, спираючись на просту логіку рівності вражень: сприйняття твору сучасним читачем оригіналу  повинно бути аналогічним мисленню сучасного читача перекладу. Специфіка  синтаксичних структур, особливості тропів – все це має конкретну прив’язку до епохи. Час відображається в мовних історичних особливостях тексту: лексичних, морфологічних та синтаксичних архаїзмах. Ними й користуються перекладачі, щоб створити архаїчну стилізацію. Стилізація – це не повне уподібнення мови перекладу мові минулої епохи, а лише маркування тексту за допомогою архаїзмів [там само].

Перекладач має використовувати  засоби оформлення інформації у художньому тексті. Неможливо перерахувати і  прокоментувати всі засоби оформлення художньої інформації в тексті. Ми звернемося лише до деяких, і постараємося оцінити можливості їх перекладу, добре розуміючи, що за такої великої кількості мовних засобів конфлікт форми і змісту. Не маючи на увазі конкретний текст, всі засоби перекладу можна віднести до домінант перекладу, але в реальності частина з них буде представлена в перекладі в ослабленому вигляді або обмеженим числом компонентів лексичного повтору або при передачі метафори не вдасться зберегти специфіку образу.