Розвиток державно - правових iнститутiв США

Стаття 1 Конституції  надає законодавчу владу Конгресу, який складається з двох палат: Сенату та Палати представників. До Сенату за Конституцією входять по два представники від кожного штату.

   Кількість  членів у Палаті представників  пропорційна кількості населення і тому не обмежується Конституцією.

    Протягом ста років після прийняття Конституції сенатори не обиралися прямим голосуванням населення. їх обирали законодавчі органи конкретних штатів, які вони і представляли. У 1913 р. була прийнята 17-а поправка до Конституції, згідно з якою сенатори стали обиратися шляхом прямих виборів.

    Делегати Конституційного конвенту виходили з такого міркування: якщо окремі групи - одна, яка представляє уряди штатів, і друга - населення - повинні будуть разом ухвалити кожен закон, що можна вважати, що це зменшить загрозу виявлення з боку Конгресу поспішності або недбалості при затвердженні нових законів. Одна палата завжди мала можливість контролювати іншу, як це існувало в той час в англійському парламенті. Прийняття 17-ї поправки не внесло суттєвих змін у це врівноважене співвідношення влади обох палат [8. С. 211].

    У той час, як в Конституційному конвенті проходили бурхливі дебати про склад і повноваження Конгресу, багато делегатів вважали, що роль законодавчої влади буде порівняно малозначною. Деякі наполягали, що Конгрес буде займатися переважно питаннями зовнішньої політики, надавши право рішення внутрішніх проблем штатам та місцевій владі. Однак всі ці припущення були помилковими. Конгрес зарекомендував себе активним і авторитетним органом із широкими повноваженнями з усіх питань державної політики.

   Вимоги  до членів Конгресу. Згідно з  Конституцією члени Сенату повинні  досягти 30-річного віку, бути громадянами  Сполучених Штатів не менше  дев'яти років і постійно мешкати у тім штаті, від якого обрані. Члени Палати представників повинні бути не молодше 25 років, бути громадянами США не менше семи років і постійно мешкати у тих штатах, які надіслали їх до Конгресу. Штати можуть встановлювати додаткові вимоги при виборах до Конгресу, але згідно з Конституцією кожна палата сама має право встановлювати вимоги до її членів.

Кожний штат має у Конгресі двох сенаторів. Так, найменший штат Род-Айленд, з територією всього 3156 кв. км, має таке ж представництво у Сенаті, як і найбільший штат Аляска, площею -4640 kb. км.

    Загальна кількість членів Палати представників встановлюється Конгресом [95. С. 29]. Далі ця кількість розподіляється між штатами пропорційно кількості їх населення. Разом із тим, кожному штату, незалежно від кількості його мешканців, Конституцією гарантовано право мати не менше одного члена Палати представників. На теперішній час шість штатів: Аляска, Делавер, Невада, Північна Дакота, Вермонт та Вайомінг мають лише по одному представнику. З іншого боку, шість штатів мають у цій палаті більш ніж по двадцять представників і лише одна Каліфорнія - 43. Згідно з Конституцією кожні десять років має відбуватися перепис населення, і згідно з його змінами перерозподіляються місця у Палаті представників. Спочатку кількість членів цієї Палати не мала бути більше ніж по одному від кожних 30000 громадян. У першій Палаті представників було 65 членів, а після першого перепису їх кількість збільшилась до 106. Якби цей принцип представництва зберегли, то представників було б біля 7000. На сьогодні Палата представників налічує 435 членів, по одному від кожних 480000 мешканців США [57. С. 91]. Законодавчі органи штатів поділяють кожний штат на виборчі округи, які мають бути приблизно рівними за кількістю населення. Раз на два роки виборці кожного виборчого округу обирають свого представника до Конгресу.

    Сенатори обираються на виборах у штатах, які проводяться кожний парний рік. Термін повноважень сенаторів - шість років, тому що кожні два роки одна третя Сенату переобирається. Таким чином, дві треті Сенату - це люди, які мають досвід законодавчої роботи.

   Оскільки  термін повноважень членів Палати  представників -два роки, то загальний  термін роботи Конгресу в даному  складі -також два роки. 20-а поправка  до Конституції закріплює, що Конгрес повинен збиратися на звичайну сесію 3 січня кожного року, якщо цей термін не буде змінено самим Конгресом. Конгрес продовжує роботу доти, поки його члени не проголосують за перерву, за звичаєм - у кінці року. Президент може скликати спеціальну сесію, якщо в цьому буде необхідність [60. С. 73]. Сесії Конгресу проводяться в Капітолії у Вашингтоні, округ Колумбія.

    Повноваження Палати представників і Сенату. Кожна палата Конгресу має право законодавчої ініціативи з будь-яких питань, за винятком фінансових законопроектів; останні повинні бути запропоновані в Палаті представників. Таким чином, має місце факт, що великі штати мають змогу більшою мірою впливати на стан державної казни, ніж малі. Разом із тим, на практиці кожна палата може голосувати проти законопроектів, прийнятих іншою палатою. Сенат може не ухвалити фінансовий або будь-який інший законопроект. Палата представників може запропонувати до нього поправки, які змінюють його суть. У цьому разі, для набуття законопроектом сили закону, узгоджувальна комісія, до складу якої входять члени обох палат, повинна запропонувати компромісне рішення, яке задовольняє обидві сторони.

    Сенат також має свої особисті права, в тому числі право більшістю у дві третини голосів затверджувати призначення Президентом вищих посадових осіб у федеральному уряді, а також ратифікувати усі угоди. Негативна реакція будь-якої палати нейтралізує дії виконавчої влади.

   У разі імпічменту  урядових посадових осіб, Палата  представників має виключне право  пред'являти обвинувачення у зловживаннях, які тягнуть за собою офіційний розгляд. Сенату належить виключне право проводити цей розгляд і вирішувати питання про вину або відсутність вини посадових осіб. Висновок про наявність вини має наслідком усунення урядової посадової особи з посади, що вона обіймає.

    Широкі повноваження Конгресу сформульовані у восьмому параграфі Конституції: встановлювати та стягувати податки; за-ключати займи для поповнення державної казни; встановлювати правила і обмеження у торгівлі між штатами і у зовнішній торгівлі тощо, усього сімнадцять пунктів.

    Деякі з цих повноважень у наш час застаріли, наприклад, прокладання поштових шляхів, але вони продовжують діяти. Десята поправка встановлює певні межі компетенції Конгресу, уточнюючи, що повноваження не надані урядові союзу, зберігають за штатами [13. С. 25]. Крім цього, Конституція прямо забороняє Конгресу вирішувати низку конкретних питань. Конгрес не має права: припиняти дію конституційних гарантій недоторканності особи, за винятком окремих ситуацій під час заколота або вторгнення; оподатковувати громадян прямими податками, інакше, ніж на підставі вже здійсненого перепису; санкціонувати введення будь-яких станових титулів тощо, усього сім пунктів.

    Посадові особи Конгресу. Згідно з Конституцією, Віце-пре-зндент є головою Сенату. Його голос не враховується при голосуванні, за винятком випадку рівності голосів. У разі відсутності Віце-президента Сенат обирає голову pro tempore. Палата представників обирає свого особистого голову - спікера. При цьому і спікер, і голова pro tempore завжди є членами тієї політичної партії, яка має більшість у даній Палаті [88. С. 49].

    На початку роботи кожного нового складу Конгресу члени політичної партій обирають керівників своїх фракцій та інших посадових осіб для забезпечення порядку розгляду запропонованих законопроектів. Ці посадові особи разом з головами палат і головами комісій суттєво впливають на законодавчий процес.

Законодавчий  процес. Закони в США поділяються на публічні (загального характеру) та приватні (індивідуальної дії - це зазвичай акти про виплати з казни, про імміграцію, натуралізації окремих осіб, про дозвіл міністру продати велике державне майно, наприклад військові кораблі, з зарахуванням доходу в казну та ін .). Звичайні закони приймаються простою більшістю складу обох палат. У разі виникнення розбіжностей між палатами створюється узгоджувальний комітет (комісія) [27. С. 95].   Текст законопроекту, узгоджений їм, палатами не може бути змінений, але може бути підтриманий. Якщо погоджувальна комітет не прийшов до згоди, проект вважається знехтуваним (палати рівноправні). У цьому випадку або створюється новий узгоджувальний комітет, або законопроект вважається відкинутим.

 Конгрес приймає також  резолюції; деякі з них за  своєю юридичною силою вище звичайного закону: у формі об'єднаних резолюцій приймаються конституційні поправки. Збіжні резолюції (однаковий текст) приймаються обома палатами, але стосуються тільки їх взаємин. Прості резолюції приймаються кожної палатою з питань її діяльності, іноді також з питань міжнародних відносин.

Однією з головних особливостей Конгресу є те, що провідну роль у  його роботі відіграють комісії. Свого  значення вони набули не відразу, а  поступово, адже за Конституцією вони зовсім не передбачені.

   На теперішній  час у Сенаті діють 18 постійних  комісій, а в Палаті представників  - 23. Кожна комісія спеціалізується  в певній галузі законодавства:  з іноземних справ, оборони,  банківської діяльності, сільського  господарства, торгівлі тощо. Комісія  може ухвалити, переглянути, залишити без уваги будь-яку направлену пропозицію [90. С. 35]. Для того щоб зажадати законопроект із комісії до Палати представників потрібні підписи 218 членів Палати, а до Сенату - сенатської більшості. На практиці необхідна більшість голосів збирається дуже рідко.

   Партія, яка має  більшість у даній Палаті, контролює  роботу комісій. Голів комісій  обирають на закритих засіданнях  членів цієї партії або на  зборах спеціально призначених  представників. Партії меншості  пропорційно представлені в комісіях, відповідно до кількості місць, які має партія в даній Палаті.

   Існують  різні способи внесення законопроектів: постійними комісіями, спеціальними комісіями, Президентом тощо [49. С. 85]. Внесені законопроекти передаються до відповідних комісій, які призначають публічні слухання, яке може тривати кілька тижнів або місяців. Якщо комісія схвалила законопроект, він надсилається на загальне обговорення до відповідної Палати. В Сенаті час обговорення практично не обмежується. У Палаті представників, як правило, встановлюється регламент. Після завершення дебатів члени Палати голосують за те, щоб або схвалити законопроект, або відхилити чи вікласти (останнє дорівнюється відхиленню) -або повернути до комісії. Законопроект, прийнятий однією з Палат, надсилається на розгляд другої Палати [75. С. 81]. Якщо друга Палата внесла в нього поправки, то Узгоджувальна комісія, яка має в своєму складі членів обох палат, намагається усунути розбіжності.

    Після прийняття обома палатами, законопроект надсилається Президентові, або за Конституцією законопроект стає законом тільки після підписання його Президентом [38. С. 27]. Президент має право підписати законопроект - у цьому випадку він стає законом - або накласти на нього вето. В останньому випадку законопроект може стати законом тільки, якщо при повторному голосуванні в Конгресі він збере дві третини голосів в обох палатах.

    Президент може також відмовитись як від підпису законопроекту, так і від накладення на нього вето. В цьому випадку законопроект стає законом без підпису Президента через 10 днів (не враховуючи неділь) після надходження до нього на розгляд. Єдиним винятком із цього правила є випадок, коли сесія Конгресу закривається раніше, ніж пройдуть 10 днів із дня надсилання законопроекту на розгляд Президенту. В цьому випадку відмова Президента підписати законопроект анулює його навіть без накладення вето - така ситуація відома під назвою “кишенькове вето” [47. С. 18].

   Право  Конгресу на розслідування. Однією  з важливих функцій Конгресу, яка не пов'язана із законодавчою діяльністю, є право на розслідування. Це право за звичаєм надається комісіям або постійним, або спеціально сформованим із членів обох палат. Розслідування проводиться з метою отримання інформації, необхідної для прийняття майбутніх законів, для перевірки ефективності вже прийнятих законів, для перевірки кваліфікації і контролю роботи посадових осіб і службовців інших відомств, а також для збору даних, які необхідні для порушення процесу імпічменту [64. С. 51]. Комісії часто залучають до роботи експертів зі сторони, з тим, щоб найбільш кваліфіковано провести слухання в ході розслідування і для більш детального вивчення питань.

    Право на розслідування тягне за собою важливі наслідки. Одним з них є право опублікування ходу і результатів розслідування. Більшість слухань у комісіях проводиться відкрито і широко висвітлюється у засобах масової інформації. Таким чином, розслідування, які проводяться Конгресом, відіграють велику роль в інформуванні населення про роботу Конгресу та зосередження громадського інтересу на загальнонаціональних проблемах.

    Другим важливим наслідком є право Конгресу вимагати надання свідчень від свідків, які ухиляються, та притягувати їх до суду за неповагу до Конгресу - у випадку відмови давати свідчення або за неправдиві свідчення.

2.3 Судова система США

Судову систему  також можна представити у  вигляді піраміди, в основі якої – суди нижчої інстанції, розташовані на території штатів. Вони вирішують справи про найменш серйозні проступки з невеликими сумами позовів. Такі суди можуть мати різні найменування: мирові суди, транспортні суди, поліцейські суди, муніципальні суди і т.д. Деякі з них спеціалізуються у вузькій сфері (наприклад, транспортні суди спеціалізуються у сфері дорожніх правопорушень) [35. С. 29]. Як правило, справи в цих судах розглядаються без участі присяжних, а якщо одна із сторін наполягає на такому розгляді справи, то у випадку відсутності журі присяжних справа може бути передана на розгляд у вищестоящий суд.

Наступний рівень піраміди складають суди загальної юрисдикції. Вони займаються розглядом справ про серйозні кримінальні злочини: пограбування, зґвалтування, умисне вбивство. Це так звані процесуальні суди, які в різних штатах можуть мати різні найменування (окружні суди, районні суди, старший суд – в Каліфорнії, апеляційний суд – в Нью-Йорку [97. С. 219].

В окремих штатах із великою чи середньою кількістю  населення розвинута трьохрівнева система судів. Проміжна ланка між  процесуальними та Верховним судом  вирішує більшість апеляцій.

Федеральні суди також мають трьохрівневу систему. Але тут відсутній нижній рівень для розгляду мілких справ. В штатах нижнім федеральним судом є регіональний (районний) суд – основний федеральний процесуальний суд. Два інших рівня – окружні суди та Верховний суд у своїй діяльності обмежуються розглядом апеляцій.

Наступний рівень складають апеляційні суди – федеральні окружні суди, кількість яких досягла 11. Судові засідання тут проводяться колегією із трьох суддів. В більшості випадків окружні суди являються останньою інстанцією.

Очолює судову систему Верховний Суд США. Він може розглядати справи, які вийшли із вищий судів штатів, якщо вони стосуються важливих федеральних питань. В якості суду першої інстанції він має право приймати до розгляду справи, що стосуються доходів штатів, цивільні справи, в яких однією із сторін виступає сам штат, а також спірні питання, які стосуються виборів, крім членів законодавчих зборів штатів [64. С. 72]. Юрисдикція суду поширюється на випадки, які стосуються високих посадових осіб іноземних країн.