Розвиток державно - правових iнститутiв США

Практичне значення роботи полягає у можливості використання фактичного матеріалу, основних положень та висновків дипломної роботи при підготовці наукових праць з конституційного та міжнародного права, історії держави та права зарубіжних країн; при написанні підручників і навчально- методичних посібників.

  Структура роботи обумовлена логікою розкриття теми, специфікою поставленої мети, завдань і характером дослідження. Дипломна робота складається із вступу, основної частини, яка поділена на три розділи, висновків, методичного розділу, списку використаних джерел та літератури, а також  додатків.

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об’єкт, предмет, окреслено територіальні  межі та хронологічні рамки, сформульовано  мету і завдання дослідження, розглянуто її практичне значення, а також подано інформацію про апробацію результатів дипломного дослідження.

У першому розділі  «Конституційні основи суспільного ладу» простежується динаміка змін протягом другої половини XX – початку XXI століття в суспільно- політичному розвитку держави, в партійній системі, в дотриманні прав і свобод людини та громадянина.

У другому розділі «Система інститутів державної влади США» проаналізовано інституційну систему центральних органів влади, розкрито механізм взаємодії державних органів влади і органів місцевого самоврядування.

Третій розділ «Основні інститути  конституційного та галузевого права  США» присвячений аналізу Основного закону та провідних галузей права.

Внаслідок проведення дослідження  було зроблено висновки про недостатнє вивчення проблеми, як в Україні так і в світі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Конституційні основи суспільного ладу США

 

1. Суспільно- політичний розвиток США після

Другої  світової війни.

Друга світова війна практично не зачепила територію США. Станом на 1948 р. США виробляли 55,6% усього обсягу продукції капіталістичних держав, але на економічне зростання вплинув уже черговий перехід на мирні рейки виробництва, що спричинило у свою чергу згортання військового виробництва, ріст безробіття. 6 вересня 1945 р. Президент Г.Трумен звернувся до Конгресу з посланням щодо вирішення соціальних проблем: розширити страхування з безробіття, підвищити мінімальну зарплату, забезпечити повну зайнятість, будувати дешеве житло для малозабезпечених, боротися з проявами расизму [15. С. 11]. Але Конгрес за 1945-1946 рр. не прийняв жодного із запропонованих президентом законопроектів.

У лютому 1946 р. прийнято Закон про зайнятість, який зобов'язував Президента США щорічно інформувати  Конгрес про стан економіки. У 1947 р. двічі приймалися біллі про скорочення оподаткування, наслідком чого став значний бюджетний дефіцит.На внутрішню та зовнішню політику США повоєнних років великий вплив мала розпочата у 1946 р. "холодна війна". До 1955 р. було проведено 18 процесів проти комуністичної партії. Закон про внутрішню безпеку (1950 р.) дозволяв звільнення "неблагонадійних" з мотивів національної безпеки. Члени компартії обов'язково реєструвалися; вони не могли працювати в державній установі, на оборонних підприємствах, не могли звертатися за видачею паспорта для виїзду за кордон. В окремих штатах належність до компартії вважалася карним злочином.

У 1960 р. на президентських виборах переміг Дж.Ф.Кеннеді, який запропонував програму "Нові рубежі". Кеннеді висунув концепцію "індустріального  суспільства", яка пов'язувала перспективи розвитку капіталізму з науково-технічним прогресом. Стимулювалися капіталовкладення, науково-технічні розробки, підвищення кваліфікації кадрів, держава асигнувала наукові розробки. Підвищено заробітну плату, розмір допомоги з безробіття, розширено будівництво житла:

Кеннеді проводив помірковану політику у сфері  забезпечення прав темношкірого населення (права у сфері шкільної освіти, сфери обслуговування, виборчі права) [19. С. 81]. У 1964 р. у Далласі за загадкових обставин Дж.Кеннеді був убитий. Його наступником був Л.Джонсон.

Адміністрація Л.Джонсона запропонувала програму широких соціально-економічних реформ "Велике суспільство", яка передбачала  зменшення податків, ліквідацію расової  дискримінації, гарантування громадянських прав, соціальну опіку над людьми похилого віку та ін. 8 січня 1964 р. у першому ж посланні про становище країни Л.Джонсон проголосив початок війни з бідністю. Станом на 1964 р. близько 20% і населення відносилося до категорії бідних. Долати цю проблему Л. Джонсон пропонував через професійну підготовку, працевлаштування підростаючого покоління, видачу пільгових позик біднішим фермерам, часткову оплату медичних рахунків для одержувачів .соціальної допомоги, надання біднякам продовольчих купонів, які можна було обміняти в магазинах на найдешевші продукти харчування [48. С. 31]. Однак навіть у 1968 р. 10-14 млн. осіб у США продовжували недоїдати.

Намагаючись не допустити  поширення комунізму в Азії, Л.Джонсон  утрутився у В'єтнамську війну  на боці Південного В'єтнаму.Участь американських військ у воєнних діях в Індокитаї викликала широку хвилю пацифістських настроїв серед населення і антивоєнних виступів студентства (1967-68 рр.), що значно зменшило популярність Л.Джонсона як глави держави.

У другій половині 60-х рр. відбулася серія повстань у міських кварталах, заселених негритянською біднотою. Під впливом масового негритянського руху і зміни громадської думки федеральний уряд прийняв законодавчі акти, які забезпечували рівність прав громадян США незалежно від кольору шкіри [90 С. 53]. У 1966-68 рр. виступи М.Л.Кінга на захист громадянських прав негрів доповнилися політичною діяльністю: викриття соціальних проблем американського суспільства (безробіття, бідності), виступ із засудженням участі США у війні в В'єтнамі. Діяльність Кінга і його пропаганда ненасильницької боротьби за суспільні зміни викликала неприязнь у расистські налаштованої частини білого населення, і, одночасно, зазнавала гострої критики з боку радикального крила негритянського руху, яке підтримувало гасло "боротьба за владу негрів".

На виборах 1968 р. перемогли  республіканці. Новообраним президентом  став Річард Ніксон. Кризові явища, які спостерігалися в економіці  США 1969-70 рр. вимагали від Ніксона  рішучих дій. У серпні 1971 р. уряд Ніксона проголосив "нову економічну політику" і здійснив низку надзвичайних заходів для приборкання інфляції і стабілізації економічної ситуації в країні (зупинив ріст зарплати, підвищив імпортні мита, провів девальвацію долара тощо). Головною зовнішньополітичною проблемою для адміністрації Ніксон залишалася В'єтнамська війна, курс на згортання участі в якій і взяв Ніксон з перших днів свого перебування на посту Президента. Ніксон висунув програму обмеження до мінімуму участі американських військ у бойових діях [74. С. 31]. У 1972 р. він став першим Президентом США, який відвідав Пекін та Москву. У травні 1972 р. Ніксон у результаті переговорів із Л.Брежнєвим у Москві підписав документи (Основи взаємовідносин між СРСР і США, Договір про обмеження систем протиракетної оборони, угоду ОСО-1), які поклали початок періоду розрядки міжнародної напруженості. Ніксон був змушений піти у відставку у серпні 1974 р. під загрозою звинувачення у причетності до т.зв. Уотерґейтської справи і наступного імпічменту.

Наступником Р.Ніксона на президентському посту став Джерольд Форд, кандидат від Республіканської партії. Він займав пост віце-президента при Р.Ніксоні, а після відставки Р.Ніксона згідно з Конституцією вступив на президентський пост у серпні 1975 р. Його адміністрація намагалася невдало подолати наслідки економічної кризи 1974-75 рр. У зовнішній політиці Дж. Форд продовжував курс попередньої адміністрації [23. С. 21]. У серпні 1975 р. проголосив т.зв. Тихоокеанську доктрину, яка підтверджувала намір США зміцнювати воєнно-політичне й економічне співробітництво з низкою країн Азії, зокрема з Японією як стратегічним партнером, нормалізувати відносини з КНР, сприяти розвиткові економічного співробітництва між країнами тихоокеанського басейну.

Вибори 1976 р. принесли перемогу кандидату від Демократичної партії Джиммі Картеру. Програма широких суспільних реформ, запропонована адміністрацією Картера наштовхнулася на опір республіканської більшості у Конгресі. Він виступив посередником в арабо-ізраїльських мирних переговорах. Висунув доктрину, яка передбачала припинення будь-якої допомоги країнам, які порушують права людини. «Доктрина Картера» була висунута у відповідь на агресію СРСР проти Афганістану. Ця доктрина декларувала наміри США втручатися у будь-якому регіоні і щодо будь-якої держави [80. С. 95]. Спроба будь-якої держави (мався на увазі СРСР) встановити контроль над районом Перської затоки буде трактована як посягання на національні інтереси США.

Одним з реальних кроків щодо втілення "Доктрини Картера" було створення "сил швидкого реагування". У 1978 р. Картер заявив про відмову США від виробництва нейтронної бомби. Саме адміністрація Картера встановила дипломатичні відносини з КНР. Безпорадність вашингтонського уряду у випадку захоплення іранськими студентами посольства США у Тегерані та невдало проведена спроба звільнити заручників (квітень 1980 р.) похитнули політичний авторитет Дж. Картера, що і зумовило його поразку на президентських виборах 1980 р. від кандидата-республіканця Р.Рейґана.

На день виборів 1980 р. безробіття підскочило до 7,5%, рівень інфляції складав 10%, а реальна заробітна плата скоротилася на 3%. Уперше з 1952 р. Республіканська партія перемогла на президентських виборах і домінувала в Конгресі. Роналд Рейґан до початку політичної кар'єри знявся у 50 фільмах, був відомим голлівудським актором. Як президент, провадив активну політику у Центральній Америці, намагався повалити лівий уряд Нікарагуа, вислав війська до Ґренади (1983 р.). Він був ініціатором нової програми озброєнь "Стратегічна оборонна ініціатива" ("зоряні війни") [47. С. 61]. Реалізація цієї програми передбачала захист американської території від радянських балістичних ракет за допомогою протиракетних систем космічного базування. Витрати на цю програму становили близько 32 млрд. доларів, і вона була офіційно припинена у травні 1993 р.

За президентства  Р.Рейґана різко зросли військові  витрати, що призвело до рекордного зростання  національного бюджетного дефіциту, були скорочені соціальні програми. Політика розкручування гонки озброєнь ускладнила його переговори з лідером СРСР М.Горбачовим у 1985-86 рр., але вже у 1987 р. було досягнуто угоди про зменшення на 4% ядерних озброєнь [87. С. 28]. Після двох термінів президенства Рейґан здав пост своєму наступникові Дж. Бушу. Джордж Герберт Буш продовжував зовнішньополітичний курс на нормалізацію відносин між США та СРСР, розпочатий його попередником.

Внаслідок інтенсивного діалогу з М.Горбачовим (1998-1990 рр.) у відносинах двох наддержав відбувся фактичний перехід від етапу  їх нормалізації до етапу взаємовигідного співробітництва та партнерських стосунків. У липні 1991 р. було підписано Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1). Для взаємної безпеки Буш висунув концепцію контролю за роззброєнням космосу. Після окупації іракською армією Кувейту, рішуче виступив за запровадження економічних санкцій і встановлення блокади Іраку.

Рішучі дії  Буша під час кризи у Перській затоці (1990-91 рр.) (операція «Буря в пустелі») зірвали агресивні плани Іраку, відновили суверенітет Кувейту і сприяли встановленню миру у цьому регіоні. Після проголошення Україною незалежності американська адміністрація 25 грудня 1991 р. визнала Україну як суверенну державу, а Дж.Буш став першим західним політиком, який привітав Л.Кравчука з цією подією [82. С. 97]. 1 січня 1992 р. Дж.Буш і Президент Росії Б.Єльцин підписали Кемп-Девідську угоду, за якою США і Росія перестали вважати одне одного ворогами.

Вагомі успіхи на міжнародній арені дисонували з деякими проблемами уряду Дж.Буша у внутрішній політиці. Звинувачення президента у захопленні зовнішньою політикою та занедбання економічного життя країни відіграли вирішальну роль у падінні політичного авторитету Дж.Буша і його програшу під час виборів 1993 р. кандидатові від Демократичної партії Б.Клінтону.

Головну увагу  у своїй передвиборчій програмі Вільям Джефферсон Клінтон сконцентрував  на внутрішніх проблемах країни. Незважаючи на звинувачення в униканні військової служби, позашлюбних стосунках і  курінні маріхуани, він здобув переконливу  перемогу і став 42-м Президентом США, і був переобраний у листопаді 1996 р. [24. С. 36]. Внутрішня політика уряду Клінтона була спрямована на реорганізацію податкової політики (зменшення податкового пресу на середній клас), скорочення дефіциту державного бюджету, проведення соціальних перетворень, зокрема, реформи системи охорони здоров'я).

Адміністрація Клінтона проводила активний зовнішньополітичний  курс. Б.Клінтон особисто сприяв відновленню  демократії у Гаїті (1994), підписанню Дейтонської угоди 1995 р. щодо врегулювання конфлікту у Боснії і Герцеговині, у розв'язанні проблеми Ольстеру та ін. Адміністрація Б.Клінтона рішуче підтримала участь НАТО у врегулюванні проблеми Косово, засудила дії російського уряду у Чечні [65. С. 48]. Уряд Клінтона виступив з ініціативою започаткувати програму політичної та військової співпраці з країнами Центральної, Східної Європи з НАТО (програма "Партнерство заради миру"). У відносинах з Україною уряд Клінтона дотримувався курсу на зміцнення особливого партнерства, надавав економічну, фінансову допомогу для проведення ринкових перетворень.