Розвиток державно - правових iнститутiв США

Трудове законодавство — як федерації, так і штатів — визначає лише загальні напрямки і правила боротьби за встановлення умов праці. Самі ці умови та норми праці регулюються в колективних договорах [45. С. 18]. Таким чином, колективні договори посідають вагоме місце у трудовому праві і в самій профспілковій практиці. Важлива роль у процесі укладання колективних договорів належить Національному управлінню з питань трудових відносин та відповідним спеціалізованим адміністративним органам штатів.

У період «нового  курсу» були закладені й основи чинної в США системи соціального забезпечення (федеральний Закон про соціальне забезпечення 1935 р. та інші акти). Вона включає насамперед засоби соціального страхування, пов’язані з трудовими від­носинами, фінансованими за рахунок внесків працівників і підприємців: виплату пенсій за віком, з інвалідності, через втрату годувальника, утримання по безробіттю та у зв’язку з нещасними випадками на виробництві [101. С. 15]. До системи соціального забезпечення входять також заходи соціальної допомоги, що надається незаможним сім’ям, матерям- одиначкам з недостатнім прибутком, особам, що бідують у тривалому лікуванні, індіанцям та іншим категоріям осіб.

Здійснення  таких заходів набуло значних  розмірів у 1960-х рр., за часів правління  президента Джонсона, коли під гаслом побудови суспільства «загального  благоденства» були прийняті багатомільярдні  програми надання допомоги нужденним, у тому числі шляхом роздачі безкоштовних талонів на придбання продовольчих товарів, безкоштовної чи пільгової медичної допомоги. У подальшому асигнування за цими програмами піддалися великим скороченням, але продовжують залишатися дуже значними.

Боротьба проти  расової дискримінації, за рівноправність негрів, іспаномовних американців та інших меншостей у галузі праці, освіти, наймання житла тощо, яка з новою силою розгорнулася після Другої світової війни, знайшла відбиток у ряді принципових актів Верховного суду США (за справами Брауна — 1954 р., Браудера — 1956 р., Тернера — 1962 р. тощо), а також у федеральних законах про цивільні права — 1964 і 1968 р., про справедливе наймання житла — 1968 р. і ін. [81. С. 75]. У липні 1990 р. був прийнятий Закон про інвалідів, спрямований на значне розширення прав фізично або розумово неповноцінних громадян: закон забороняє дискримінацію їх при найманні на роботу чи просуванні по службі.

ВИСНОВКИ

Сучасна державно- правова система США має бути охарактеризована під кутом зору таких особливостей:

1. Існування  та розвиток американського права  на двох рівнях (штатів і федерації). Ця особливість пов'язана з  федеральною структурою США. Штати,  що входять до складу США,  наділені досить широкою автономною  компетенцією, в межах якої вони створюють своє законодавство і свою систему прецедентного права. У зв'язку з цим можна стверджувати, що в США існує 51 система права — 50 у штатах і одна федеральна.

Суди кожного  штату здійснюють свою юрисдикцію незалежно  один від одного. Тому існують випадки, коли суди різних штатів приймають в аналогічних справах несхожі, а іноді прямо протилежні рішення. Розбіжності у право країни вносить також законодавство штатів, яке в багатьох аспектах є різним. Так, в одних штатах встановлено режим спільності майна чоловіка і жінки, в інших — роздільності; закріплено різні підстави розлучення, заходи кримінального покарання за ті самі діяння тощо. Усе це робить правову систему США більш складною і заплутаною, ніж англійська. Але розбіжності не слід і перебільшувати: аналіз американської практики свідчить, що в 95—98 відсотках випадків рішення судів різних штатів збігаються1.

2. Провідне становище федеральної Конституції. Закон звичайно розглядається в країнах загального права як акт, здатгий лише вносити в право деякі доповнення й уточнення. Однак Конституцію США не можна розглядати під таким кутом зору. Вона є Основним законом, що визначає засади, па яких ґрунтується суспільство. Конституція — вираження суспільного договору, який поєднує громадян і легітимує владу. Конституція США, що панує над корпусом загального права, — закон романського типу, який встановлює норми загального характеру про організацію і діяльність державної адміністрації.

Конституція США  має найвищий авторитет. Жодна людина, жодна гілка влади не мають права ігнорувати Конституцію. Суди ж є провідниками Конституції. Вони мають право перевіряти неконституційні дії з метою визнання їх недійсними і такими, що не мають чинності.

3. Велика питома  вага і більше значення законодавства  у правовій системі США порівняно зі статутним правом в Англії. Це пов'язано насамперед з наявністю писаної Конституції США та конституцій штатів. Штатам надано досить широку законодавчу компетенцію, і вони активно користуються нею. Звідси — значний за обсягом масив законодавства на рівні американських штатів.

Протягом усієї  історії існування американської  держави Конгрес США і законодавчі  органи штатів відігравали активну  роль у створенні правових норм, що регулюють різні аспекти життя  суспільства. Це значно доповнювало  звід норм, створених судовими прецедентами.

Поширенню законодавства  сприяла також та обставина, що американські законодавці, отримавши у спадщину англійське загальне право, вільно змінювали  його, приймаючи законодавчі акти всупереч англійцям. У США навіть був поширений такий тост: «Вип'ємо за загальне право Англії: хай наші законодавчі акти скоріше знищать цього пригноблювача Америки».

США як незалежна  держава ніколи не знали такого періоду  в розвитку свого права, коли воно засновувалося виключно на судових  прецедентах. В основі правової системи США з моменту її самостійного існування та протягом наступного розвитку завжди були закони. Період з початку XX століття до 30-х років XX століття взагалі дістав назву «Епоха законодавчих актів».

На сьогодні звичайний американський штат має таку ж кількість законодавчих актів, скільки їх налічує право середньостатистичної країни Європи. Якщо помножити загальну кількість законодавчих актів штату на п'ятдесят, стане зрозуміло, яким великим за обсягом є законодавче право у Сполучених Штатах.

Деякі законодавчі  акти замінювали собою загальне право, але більшість з них заснували  цілком нові галузі права. Наприклад, на федеральному рівні існують законодавство  про податки, соціальне забезпечення, охорону довкілля, банківську справу. На рівні штатів діють законодавчі акти, що регулюють бізнес, права споживача, сімейні відносини. Але загальне право не припинило свого існування. Багато аспектів приватного права — контракти, цивільне право та право власності — регулюються переважно загальним правом, з деякими змінами в законодавчих актах. Однак у цілому законодавчі акти домінують.

4. Наявність  у статутному праві США значної кількості кодексів.

Систематизація  і кодификація законодавства  проводяться як у штатах, так і  на федеральному рівні. У кількох штатах діють цивільні кодекси, у двадцяти п'яти — цивільно-процесуальні, в усіх штатах — кримінальні, у деяких — кримінально-процесуальні. Але за винятком штатів французького походження, в усіх інших кодекси аж ніяк не нагадують європейські. У кодексах американці бачать результат консолідації, а не основу для вироблення і розвитку нового права, як у країнах романо-германської правової сім'ї. Презумується, що законодавець відтворює в кодексі норми, створені практикою.

Особливою формою кодификації в США стало створення так званих єдиних (уніфікованих) законів і кодексів, мета яких — установити на рівні штатів можливу єдність у тих сферах загального права, де це особливо необхідно. Підготовку проектів таких законів і кодексів здійснює Загальнонаціональна комісія представників усіх штатів разом з американським Інститутом права й Американською асоціацією адвокатів. Для того щоб проект став законом, він повинен бути прийнятий як закон штатами.

Серед такого роду кодексів першим і найбільш відомим  є Уніфікований торговий кодекс (Uniform Commercial Code), що був офіційно схвалений у 1962 році. УТК не охоплює все торговельне право; але те, що ввійшло до нього, регламентовано досить детально, особливо норми про продаж товарів, про обігові документи, забезпечення угод. Неважко зрозуміти, чому американці в першу чергу звернулися до уніфікованої кодификації торговельного права. Інтереси бізнесу, ділового світу країни визначили як основний напрямок уніфікації приватного права, так і зміст кодексу. Кодекс з деякими змінами в даний час прийнятий у всіх штатах, крім Луїзіани1.

Суворе дотримання принципу поділу влади. Цей принцип  зумовлює те, що жодна з гілок  влади — законодавча, виконавча  і судова — не виходить за межі своєї  компетенції, визначеної Конституцією. Принцип поділу влади — провідний принцип Конституції США. Як писав Дж. Медісон, необхідний поділ влади між кількома департаментами, закріплений у Конституції, буде гарантією того, що її складові частини внаслідок взаємодії контролюватимуть одна одну. Завдяки принципу поділу влади у США не діє англійський принцип верховенства парламенту. Навпаки, у США діє концепція «перелічених повноважень» Конгресу.

Судовий контроль за конституційніапю законів. Слід зауважити, що текст Конституції не містить  положення про те, що судова гілка має право контролювати законодавчу і виконавчу влади. У 1803 році під час розгляду справи Мар- бері проти Медісона (Marbury v. Madison) було встановлено, що право судового нагляду (право Верховного Суду США перевіряти конституційність законів та дій інших двох гілок влади) притаманне Конституції. У цій справі Верховний Суд в особі головного судді Джона Маршалла постановив: Конституція є верховним законом, і його потрібно дотримуватися. Якщо в певній справі можна керуватися і законодавством, і Конституцією, то суд, зважаючи на верховенство Конституції, повинен застосовувати конституційні положення і не брати до уваги положення даного закону, що суперечать Конституції.

У наш час  судовий нагляд використовується досить активно. Якщо за 75 років (1789— 1864) Суд визнав незаконними лише два закони Конгресу, а за 164 роки (1789—1953) відбулися 76 анулювань, то з 1953 по 1991 рік (38 років) уже 66 актів Конгресу було визнано неконституційними1.

7. Більш вільна  дія правила прецеденту (доктрини stare decisis). Вищі судові інстанції штатів і Верховний Суд США ніколи не були зв'язані своїми власними прецедентами.

Звідси —  їхня велика свобода у процесі  пристосування права до мінливості життя залежно від конкретних обставин. Так, Верховний Суд США  у справі Герц проти Вудман (Hertz v. Woodman) у 1910 році зазначав, що правило stare decisis, хоч і спрямоване на встановлення одноманітності рішень і досягнення сталості, все ж не є твердим. Дотримуватися попередніх рішень або відхилятися від них — питання, що залишене на вільний розсуд суду.

8. Досить часте  використання в юридичній літературі  США понять «приватне право»  й «публічне право». Зокрема, в  американському праві поняття  «приватне право» охоплює шість  інститутів: контракти, зобов'язання  з правопорушень, власність, сімейне право, право торговельного обігу та підприємства бізнесу. У свою чергу публічне право об'єднує конституційне, адміністративне, трудове, кримінальне право та право регулювання торговельних відносин2.

9. Своєрідність  юридичної термінології. Наприклад, суто американськими є терміни substantive due process, void for vagueness, class action, substantive uncoscionability, procedural uncoscionability3 (матеріальна належна правова процедура, нечинний внаслідок невизначеності, груповий позов, матеріальна несправедливість правочину, процесуальна несправедливість правочину).

Особливості американської  системи юридичної освіти, підготовки юристів, структури юридичної професії і ліцензування юристів, які також  визначають своєрідність американського права.

Перебільшена надія на суд присяжних як інструмент виявлення фактів у судовому розгляді й так звана сутяжницька параноя, тобто перебільшення ролі судових позовів в американській правовій культурі4.

Розвиток державно-правових інститутів США в ХХ ст. відбувався разом з основними тенденціями політичної еволюції провідних держав світу. Загальні принципи конституції, що стосуються Конгресу і діяльності обох палат – сенату і палати представників – зберегли свою силу. У той же час із початку століття зберігається загальна тенденція до концентрації державної влади, посилення федеральних органів за рахунок прав штатів, посилення виконавчої влади, бюрократизації і мілітаризації державного апарату.

Стосовно Конгресу це проявилося в розширенні його податкових повноважень (І6-а поправка до Конституції, прийнята в І913 р.) і в посиленні законодавчої діяльності в галузі цивільного, кримінального і трудового права. До початку першої світової війни федеральний конгрес привласнив собі непередбачене конституцією право видавати закони в галузі економіки, залізничного будівництва, патентної справи значно допоміг посиленню ролі конгресу Верховний суд США. Відповідно до його доктрини «корпоративного федералізму» було розширене право конгресу США регулювати торгівлю між штатами. Причому в поняття «торгівлі» почали включати всі аспекти економічного життя Америки: видобуток корисних копалин, функціонування промислових підприємств, встановлення заробітної плати тощо.

Одночасно посилювався  контроль з боку федеральної адміністрації  над адміністративною діяльністю штатів за рахунок їх фінансової залежності від центру. Майже третину бюджетів штатів складали федеральні субсидії, які надавалися їм конгресом у межах федеральних програм. А це відкривало широкі можливості для втручання федеральних властей у справи штатів.

  Відбувалися зміни і в самій роботі конгресу. В обох палатах конгресу – палаті представників і сенаті – основна робота переноситься в їхні комітети. Усі законопроекти проходять через постійні комітети і без їхнього схвалення не можуть бути поставлені на голосування палат. У 1946 році у зв‘язку з цим був прийнятий Закон «Про реорганізацію легіслатури», який знизив кількість постійних комітетів палати представників до дев'ятнадцяти , а сенату—до п'ятнадцяти. Однак з'являлися все нові і нові комітети і підкомітети. Наприклад, у 1957 році в конгресі вже налічувалося двісті підкомітетів і п'ятдесят один комітет. У цьому ж Акті було узаконено існування при конгресі лоббі — агентів окремих корпорацій і організацій, які направлені в конгрес для «проштовхування» потрібних монополіям законопроектів. Тепер лоббі повинні були обов'язково реєструватися.