Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Мая 2015 в 23:27, курсовая работа
Актуальність теми дослідження. Демократичні перетворення, що відбуваються в Україні, формування громадянського суспільства і побудова правової, демократичної, соціальної держави настійно вимагають політичних, соціальних, економічних, культурних модернізацій сучасного українського суспільства та вдосконалення механізму державної влади. І одне з найскладніших завдань цієї реформи полягає в зміні взаємовідносин влади і людини, налагодженні дійового зворотного зв’язку між громадянами та представниками владних структур.
ВСТУП...............................................................................................…………………..4
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ ІНСТИТУТУ ОМБУДСМАНА………………………………………17
1.1. Поняття інституту омбудсмана …………………......……………………17
1.2. Елементи конституційно-правового статусу омбудсмана ….............….43
1.3. Функції омбудсмана ……………………………….......………………….68
1.4. Місце омбудсмана в системі органів державної влади …………………96
Висновки до розділу І ......................................................……………………117
РОЗДІЛ ІІ. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ ПРОЦЕС УТВЕРДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ОМБУДСМАНА У СВІТІ .………………………………………..123
2.1. Передумови та етапи становлення інституту омбудсмана в країнах
Західної Європи, Америки, Азії, Африки, Австралії ………..…......…..123
2.2. Рецепція інституту омбудсмана у країнах Східної Європи і СНД ….....147
Висновки до розділу ІІ.....................................................…………………….172
РОЗДІЛ ІІІ. СВІТОВІ МОДЕЛІ ІНСТИТУТУ ОМБУДСМАНА ……………177
3.1. Парламентська (представницька) модель омбудсмана …………………177
3.2. Виконавчі омбудсмани та квазіомбудсмани...........……………………...201
3.3. Колегіальні омбудсманівські служби ……………………………………217
3.4. Спеціалізовані омбудсмани ……………………………………………….231
3.5. Наднаціональні (наддержавні), регіональні і місцеві омбудсмани …264
Висновки до розділу ІІІ...................................................……………………..291
РОЗДІЛ IV. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ І МОДЕЛЬ ІНСТИТУТУ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ..297
4.1. Призначення на посаду, звільнення з посади та припинення
повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини …….……………………………………………………………….297
4.2. Повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини ...........……………………………………………………………..314
4.3. Організація роботи та гарантії забезпечення діяльності українського
омбудсмана ………………………………………………………………..357
Висновки до розділу IV..................................................……………………..386
ВИСНОВКИ...............................................................................……………………..390
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................……………………...404
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………….
Теоретичною основою дисертації стали праці авторитетних зарубіжних науковців, в яких сформульовані та обгрунтовані наукові концепції і моделі інституту омбудсмана. Це, перш за все, дослідження А.С. Автономова,
А. Бакевелля, Х. Х. Бокова, В. В. Бойцової і Л. В. Бойцової, Г. Бребанта, Т. А. Васильєва, І. С. Власова, О. В. Воробйова, М. Гарднера, Г. Генкова,
В. Гладишева, С. Гурвіца, Н. С. Колєсової, І. А. Ледяха, А. Легранта, Є. Лентовскі,
Є. А. Лукашової, М. Майер, Я. Майорович, В. А. Маклакова, В. А. Мальцева,
О. О. Миронова, М. Н. Перфільєва, Д. Роуата, Р. Д. Сантуша, А. Н. Соколова,
Є.Ф. Солопова, Б.О. Страшуна, О.Ю. Сунгурова, К.Б. Трумпеля, В.А. Туманова, Н.Ю. Хаманєвої, А. Хіль-Роблеса, В. Є. Чиркіна та ін.
Наукова
розробка теми здійснювалася
також через розгляд
Ю.М. Грошевого, В.І. Євінтова, В.С. Журавського, С.В. Ківалова, В.П. Колісника, М. В. Косюти, Л. Т. Кривенко, Г. О. Мурашина, Н. Р. Нижник, В. Ф. Опришко,
М. П. Орзіха, В. Ф. Погорілко, П. М. Рабіновича, В. Я. Тація, Є. О. Тихонової,
Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, М.В. Цвіка, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, О.Н. Ярмиша та ін.
Спеціальному дослідженню піддано матеріали практики і нормативно-правові акти, що супроводжують становлення, розвиток і сучасний етап функціонування інституту омбудсмана в різних країнах світу і в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в українській науковій літературі монографічним дослідженням конституційно-правового статусу омбудсмана, яке поєднує в собі характеристику його правової природи, конституційно-правовий процес еволюції омбудсмана, порівняльно-правовий аналіз теоретичних положень і практичного досвіду функціонування цього органу за кордоном та специфіку організації його діяльності в Україні. На відміну від попередніх досліджень цього інституту в роботі значну увагу приділено вивченню і характеристиці статусу інституту омбудсмана не тільки розвинених демократичних країн, а й країн Східної Європи та СНД. Особливість дисертаційного дослідження полягає також у намаганні комплексно дослідити інститут омбудсмана. Комплексність підходу знайшла свій вияв у розробці загальнотеоретичної концепції правової природи цього правозахисного інституту, в аналізі причин і факторів, що сприяли його появі та успішному становленню в різних країнах світу, в розкритті впливу форми правління, форми державного устрою, національної правової системи, конституційних звичаїв, історичних традицій та менталітету народу на законодавче закріплення тієї чи іншої моделі інституту омбудсмана. В дисертації детально охарактеризовано різноманітні правові форми організації омбудсманівських служб, здійснено типізацію основних моделей цього інституту. Широке порівняльно-правове вивчення конституційно-правового статусу інституту омбудсмана різних країн світу дозволило дати грунтовну оцінку законодавчому закріпленню статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і обгрунтувати нові в концептуальному плані і важливі для удосконалення практичної діяльності українського омбусмана рекомендації.
На
основі проведеного
– по-новому визначено поняття омбудсмана, згідно з яким – це призначений вищими органами державної влади контрольно-наглядовий, правозахисний, незалежний, політично нейтральний, одноособовий чи колегіальний орган державної влади (посадова особа), уповноважений конституцією чи законом за власною ініціативою або зверненням громадян контролювати діяльність органів і посадових осіб (насамперед виконавчої гілки влади) з точки зору дотримання ними прав і свобод людини та громадянина, який зазвичай, діє неформально на власний розсуд та рекомендує коригуючі дії, спрямовані на належне забезпечення цих прав і свобод;
– досліджено
особливості правового статусу
Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини і
вперше сформульовано
– запропоновано
віднести до елементів
– дано авторське
визначення функцій омбудсмана
і вперше здійснено їх
– зроблено висновок, що статус омбудсмана в різних країнах свідчить про його належність або до законодавчої, або до виконавчої гілок влади, а інколи, з позицій сучасного розуміння державотворення, він належить до контрольно-наглядової гілки влади чи виступає автономним контрольно-наглядовим органом. Теоретично обгрунтовується, що український омбудсман являє собою модифікацію принципу поділу державної влади і займає в структурі органів державної влади самостійне місце, не належачи до жодної з класичних гілок влади і функціонуючи в режимі їх стримування і противаги. Він виступає автономним контрольно-наглядовим, правозахисним органом державної влади, що має специфічну сферу контролю – дотримання законодавства у галузі прав людини. Це свідчить про зачатки формування в Україні контрольно-наглядової гілки влади;
– поглиблено
історико-теоретичне
– проведено подальший
аналіз характеристики
– уперше в
Україні на основі детального
порівняльно-правового аналізу
– розроблено пропозицію, що оскільки чинним українським законодавством передбачено запровадження представників Уповноваженого, то було б доцільне створення колегії у складі Уповноваженого з прав людини та його представників. Це значно б демократизувало сам інститут омбудсмана та підняло статус його представників. Також в умовах перехідного періоду, в якому знаходяться наша держава і суспільство, рішення, прийняті колегіальним органом, виступатимуть як імунітет омбудсмана від переслідувань з боку певних зацікавлених органів державної влади чи посадових осіб;
– уперше в
Україні запропоновано новий
концептуальний підхід до
– на підставі
результатів дослідження
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертація спрямована на розвиток науки конституційного права, подальше удосконалення механізму забезпечення основних прав і свобод людини та громадянина. Сформульовані в ній пропозиції та висновки можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки теорії правової природи інституту омбудсмана, досліджень його конституційно-правового статусу;
– у правотворчій
роботі – як теоретичний
– у правозастосовній
діяльності – для поліпшення
правозахисної роботи
– у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з конституційного права України і конституційного права зарубіжних країн; викладанні відповідних навчальних дисциплін та спецкурсів; у науково-дослідній роботі студентів;
– у правовиховній роботі – для виховної роботи серед населення, його ознайомлення з правозахисною діяльністю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, підняття загального рівня правової культури громадян України.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані в роботі положення і висновки грунтуються на особистих дослідженнях дисертанта. Деякі питання висвітлені автором уперше, інші розглянуті по-новому з прийняттям до уваги міжнародного досвіду функціонування інституту омбудсмана, чинного національного законодавства, що регулює статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, наукового прогнозу щодо перспектив його розвитку. У співавторстві здобувачем опубліковано главу “Уповноважений Верховної Ради України з прав людини” //Конституційне право України: Конспект лекцій /За ред. Ю.М. Тодики. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1997. – С. 147-149 (дисертантом проаналізовано правову природу інституту омбудсмана та його роль у забезпеченні прав людини, демократизації суспільних відносин) та наукові статті “Інститут омбудсмена: світові моделі і досвід” (здобувачем охарактеризовано історію становлення інституту омбудсмана, його сутність, моделі, місце в механізмі державної влади різних країн); “Світові моделі омбудсмена й Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (порівняльно-правовий аналіз)” (дисертант розкрив тенденції становлення інституту омбудсмана у світі, дав аналіз існуючих різновидів цього інституту, охарактеризував у порівняльно-правовому аспекті конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та висловив пропозиції щодо удосконалення його моделі); “Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (порівняльно-правовий аналіз)” (здобувачем розкрито специфіку статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в порівняльно-правовому аспекті існуючих моделей інституту омбудсмана, висловлено пропозиції щодо удосконалення вітчизняної схеми омбудсмана). Ідеї та розробки, які належать співавтору цих робіт, у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Робота над дисертацією розпочиналася на кафедрі конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а завершувалася на кафедрі конституційного і міжнародного права Національного університету внутрішніх справ, де проведено її обговорення.
Результати
розробки проблеми в цілому, окремі
її аспекти, одержані теоретичні
положення та висновки
Положення
дисертації пройшли апробацію
в розроблених дисертантом
Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення в монографії, двох навчальних посібниках, 34 статтях, в тому числі 30 у провідних фахових виданнях, 8 тезах наукових доповідей у наукових збірниках.
Информация о работе Організація роботи та гарантії забезпечення діяльності українського омбудсмана