Організація роботи та гарантії забезпечення діяльності українського омбудсмана

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Мая 2015 в 23:27, курсовая работа

Краткое описание

Актуальність теми дослідження. Демократичні перетворення, що відбуваються в Україні, формування громадянського суспільства і побудова правової, демократичної, соціальної держави настійно вимагають політичних, соціальних, економічних, культурних модернізацій сучасного українського суспільства та вдосконалення механізму державної влади. І одне з найскладніших завдань цієї реформи полягає в зміні взаємовідносин влади і людини, налагодженні дійового зворотного зв’язку між громадянами та представниками владних структур.

Содержание

ВСТУП...............................................................................................…………………..4
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ ІНСТИТУТУ ОМБУДСМАНА………………………………………17
1.1. Поняття інституту омбудсмана …………………......……………………17
1.2. Елементи конституційно-правового статусу омбудсмана ….............….43
1.3. Функції омбудсмана ……………………………….......………………….68
1.4. Місце омбудсмана в системі органів державної влади …………………96
Висновки до розділу І ......................................................……………………117
РОЗДІЛ ІІ. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ ПРОЦЕС УТВЕРДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ОМБУДСМАНА У СВІТІ .………………………………………..123
2.1. Передумови та етапи становлення інституту омбудсмана в країнах
Західної Європи, Америки, Азії, Африки, Австралії ………..…......…..123
2.2. Рецепція інституту омбудсмана у країнах Східної Європи і СНД ….....147
Висновки до розділу ІІ.....................................................…………………….172
РОЗДІЛ ІІІ. СВІТОВІ МОДЕЛІ ІНСТИТУТУ ОМБУДСМАНА ……………177
3.1. Парламентська (представницька) модель омбудсмана …………………177
3.2. Виконавчі омбудсмани та квазіомбудсмани...........……………………...201
3.3. Колегіальні омбудсманівські служби ……………………………………217
3.4. Спеціалізовані омбудсмани ……………………………………………….231
3.5. Наднаціональні (наддержавні), регіональні і місцеві омбудсмани …264
Висновки до розділу ІІІ...................................................……………………..291
РОЗДІЛ IV. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ І МОДЕЛЬ ІНСТИТУТУ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ..297
4.1. Призначення на посаду, звільнення з посади та припинення
повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини …….……………………………………………………………….297
4.2. Повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини ...........……………………………………………………………..314
4.3. Організація роботи та гарантії забезпечення діяльності українського
омбудсмана ………………………………………………………………..357
Висновки до розділу IV..................................................……………………..386
ВИСНОВКИ...............................................................................……………………..390
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................……………………...404
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………….

Прикрепленные файлы: 1 файл

Конституційно правовий статус інституту омбудсмана світовий досвід та українська модель.doc

— 2.09 Мб (Скачать документ)

           Теоретичною основою дисертації стали праці авторитетних зарубіжних науковців, в яких сформульовані та обгрунтовані наукові концепції і моделі інституту   омбудсмана.   Це,     перш    за    все,     дослідження      А.С.  Автономова,

А.  Бакевелля, Х. Х.  Бокова,     В. В.  Бойцової   і    Л. В.  Бойцової,     Г.  Бребанта, Т. А.  Васильєва,     І. С.  Власова,     О. В. Воробйова,   М.  Гарднера,      Г.   Генкова,

В. Гладишева, С. Гурвіца, Н. С. Колєсової, І. А.  Ледяха,    А. Легранта, Є. Лентовскі,

Є. А.  Лукашової,    М.  Майер,   Я.  Майорович,   В. А. Маклакова,    В. А. Мальцева,

О. О. Миронова,    М. Н. Перфільєва,   Д. Роуата,    Р. Д.  Сантуша,     А. Н. Соколова,

Є.Ф. Солопова, Б.О. Страшуна, О.Ю. Сунгурова, К.Б. Трумпеля, В.А. Туманова, Н.Ю. Хаманєвої, А. Хіль-Роблеса, В. Є. Чиркіна та ін.  

           Наукова  розробка теми здійснювалася  також через розгляд проблемних  питань в світлі нового політико-правового  мислення, з урахуванням сучасних  наукових досліджень у сфері  національного права, спираючись  на праці провідних вітчизняних    учених    О. М.  Бандурки,      М. О.   Баймуратова,         А. З. Георгіци,

Ю.М. Грошевого, В.І. Євінтова, В.С. Журавського, С.В. Ківалова, В.П. Колісника, М. В.  Косюти,   Л. Т.  Кривенко,   Г. О. Мурашина,   Н. Р. Нижник,   В. Ф. Опришко,

М. П. Орзіха,    В. Ф. Погорілко,   П. М. Рабіновича,    В. Я.  Тація,   Є. О.  Тихонової,

Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, М.В. Цвіка, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, О.Н. Ярмиша та ін.

           Спеціальному  дослідженню піддано матеріали  практики і нормативно-правові акти, що супроводжують становлення, розвиток і сучасний етап функціонування інституту омбудсмана в різних країнах світу і в Україні.

           Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в українській науковій літературі монографічним дослідженням конституційно-правового статусу омбудсмана, яке поєднує в собі характеристику його правової природи, конституційно-правовий процес еволюції омбудсмана, порівняльно-правовий аналіз теоретичних положень і практичного досвіду функціонування цього органу за кордоном та специфіку організації його  діяльності в Україні. На відміну від попередніх досліджень цього інституту в роботі значну увагу приділено вивченню і характеристиці статусу інституту омбудсмана не тільки розвинених демократичних країн, а й країн Східної Європи та СНД. Особливість дисертаційного дослідження полягає також у намаганні комплексно дослідити інститут омбудсмана. Комплексність підходу знайшла свій вияв у розробці загальнотеоретичної концепції правової природи цього правозахисного інституту, в аналізі причин і факторів, що сприяли його  появі та успішному становленню в різних країнах світу, в розкритті впливу форми правління, форми державного устрою, національної правової системи, конституційних звичаїв, історичних традицій та менталітету народу на законодавче закріплення тієї чи іншої моделі інституту омбудсмана. В дисертації детально  охарактеризовано різноманітні правові форми організації омбудсманівських служб, здійснено типізацію основних моделей цього інституту. Широке порівняльно-правове вивчення конституційно-правового статусу інституту омбудсмана різних країн світу дозволило дати грунтовну оцінку законодавчому закріпленню статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і обгрунтувати нові в концептуальному плані і важливі для удосконалення практичної діяльності українського омбусмана рекомендації.

           На  основі проведеного дослідження  сформульовано ряд нових для  науки конституційного права  узагальнень, положень, висновків:

      – по-новому визначено поняття омбудсмана, згідно з яким – це  призначений вищими органами державної влади контрольно-наглядовий, правозахисний, незалежний, політично нейтральний, одноособовий чи колегіальний орган державної влади (посадова особа), уповноважений конституцією чи законом за власною ініціативою або зверненням громадян контролювати діяльність органів і посадових осіб (насамперед виконавчої гілки влади) з точки зору дотримання ними прав і свобод людини та громадянина, який зазвичай, діє неформально на власний розсуд та рекомендує коригуючі дії, спрямовані на належне забезпечення цих  прав і свобод;

      –  досліджено  особливості правового статусу  Уповноваженого Верховної Ради  України з прав людини і  вперше сформульовано дефініцію  цього контрольно-наглядового, правозахисного органу, чим збагачено понятійно-категоріальний апарат науки конституційного права України;

      – запропоновано  віднести до елементів конституційно-правового  статусу інституту омбудсмана  його загальну правоздатність, права  та обов’язки, гарантії його прав, форми і принципи діяльності, відповідальність і вперше обгрунтовано можливість виокремлення серед них основних та неосновних елементів;

      – дано авторське  визначення функцій омбудсмана  і вперше здійснено їх класифікацію  та аналіз за рядом ознак: об’єктами, способами і засобами діяльності та іншими підставами. Зокрема, за об’єктами омбудсманам, відповідно до виду прав, які вони захищають, властиві такі функції, як політично-правова, громадянсько-правова, соціально-правова, економічно-правова, культурно-виховна, екологічно-правова та зовнішньо-правова. За способами та засобами діяльності омбудсманам, як правило, притаманні: контрольно-наглядова і правозахисна функції, функція співпраці з органами влади, установами, організаціями, правовідновлююча функція, арбітражна (третейська) функція, функція попередження порушень прав людини, консультативна функція, інформаційна функція, аналітична функція, реформаторська функція, організаційно-управлінська функція та інші;

      – зроблено висновок, що статус омбудсмана в різних країнах свідчить про його належність або до законодавчої, або до виконавчої гілок влади, а інколи, з позицій сучасного розуміння державотворення, він належить до контрольно-наглядової гілки влади чи виступає автономним контрольно-наглядовим органом. Теоретично обгрунтовується, що український омбудсман являє собою  модифікацію принципу поділу державної влади і займає в структурі органів державної влади самостійне місце,   не належачи до жодної з класичних гілок влади і функціонуючи в режимі їх стримування і противаги. Він виступає автономним контрольно-наглядовим, правозахисним органом державної влади, що має специфічну сферу контролю – дотримання законодавства у галузі прав людини. Це свідчить про зачатки формування в Україні контрольно-наглядової гілки влади;

      – поглиблено  історико-теоретичне дослідження  першопричин виникнення інституту  омбудсмана, надано нового розвитку  науковій позиції, згідно з якою конституційно-правовий процес утвердження інституту омбудсмана у світі охоплює три основні етапи: перший – від початку ХVIII  ст. до 30-х років ХХ ст.; другий – від закінчення Другої світової війни до кінця 80-х років ХХ ст.; третій – сучасний етап;

      – проведено подальший  аналіз характеристики конституційно-правового статусу омбудсмана різних країн в аспекті типологізації цього інституту за формою і змістом і виділення таких його моделей, як  законодавчої (представницької), виконавчої та квазімоделей, колегіальних омбудсманівських служб, спеціалізованих омбудсманів, наднаціональних, регіональних та місцевих омбудсманів з дослідженням їх позитивних рис,  недоліків та проблем в діяльності; 

      – уперше в  Україні на основі детального  порівняльно-правового аналізу існуючих  у світі схем інституту омбудсмана, виокремлення як їх загальних, так і особливих індивідуальних рис, робиться висновок про доцільність рецепції в нашій країні таких моделей спеціалізованих омбудсманів, як дитячого омбудсмана, омбудсмана із захисту прав людей похилого віку та інвалідів, студентських та учнівських омбудсманів; доповнено існуючу аргументацію щодо запровадження в Україні військового омбудсмана;

      – розроблено пропозицію, що оскільки чинним українським законодавством передбачено запровадження представників Уповноваженого, то було б доцільне створення колегії у складі Уповноваженого з прав людини та його представників. Це значно б демократизувало сам інститут омбудсмана та підняло статус його представників. Також  в умовах перехідного періоду, в якому знаходяться наша держава і суспільство, рішення, прийняті колегіальним органом, виступатимуть як  імунітет омбудсмана від переслідувань з боку певних зацікавлених органів державної влади чи посадових осіб;

      – уперше в  Україні запропоновано новий  концептуальний підхід до вирішення  проблеми забезпечення прав людини на місцевому рівні, обгрунтовується думка, що українському суспільству слід урахувати позитивний досвід ряду країн і запровадити хоча б на рівні міст з мільйонним населенням (Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ) місцевих омбудсманів, які б виступали інституціями місцевого самоврядування. Їх запровадження стало б рухом у напрямку створення місцевої системи захисту прав людини в Україні, яка буде більше доступна громадянам і більше налаштована на їх правові проблеми у повсякденних взаємовідносинах з місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, їх посадовими особами;

      – на підставі  результатів дослідження конституційно-правового  статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вироблено цілий ряд аргументованих пропозицій щодо внесення змін і доповнень до Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”.

           Практичне значення одержаних  результатів полягає в тому, що дисертація спрямована на розвиток науки конституційного права, подальше удосконалення механізму забезпечення основних прав і свобод людини та громадянина. Сформульовані в ній пропозиції та висновки можуть бути використані:

      – у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки теорії правової природи інституту омбудсмана, досліджень його конституційно-правового статусу;

      – у правотворчій  роботі – як теоретичний матеріал  для вдосконалення правового  статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, зміни концепції омбудсманівської служби в Україні;

      – у правозастосовній  діяльності – для поліпшення  правозахисної роботи Уповноваженого  Верховної Ради України з прав  людини, форм та методів його  контролю за діяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування,  об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових та службових осіб щодо дотримання ними прав і свобод людини та громадянина;

      – у навчальному  процесі – при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з конституційного права України і конституційного права зарубіжних країн; викладанні відповідних навчальних дисциплін та спецкурсів; у науково-дослідній роботі студентів;

      – у правовиховній роботі – для виховної роботи серед населення, його ознайомлення з правозахисною діяльністю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, підняття загального рівня правової культури громадян України.

           Особистий внесок здобувача. Сформульовані в роботі положення і висновки грунтуються на особистих дослідженнях дисертанта. Деякі питання висвітлені автором уперше, інші розглянуті по-новому з прийняттям до уваги міжнародного досвіду функціонування інституту омбудсмана, чинного національного законодавства, що регулює статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, наукового прогнозу щодо перспектив його розвитку. У співавторстві здобувачем опубліковано главу “Уповноважений Верховної Ради України з прав людини” //Конституційне право України: Конспект лекцій /За ред. Ю.М. Тодики. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1997. – С. 147-149 (дисертантом проаналізовано правову природу інституту омбудсмана та його роль у забезпеченні прав людини, демократизації суспільних відносин) та наукові статті “Інститут омбудсмена: світові моделі і досвід” (здобувачем охарактеризовано історію становлення інституту омбудсмана, його сутність, моделі, місце в механізмі державної влади різних країн); “Світові моделі омбудсмена й Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (порівняльно-правовий аналіз)” (дисертант розкрив тенденції становлення інституту омбудсмана у світі, дав аналіз існуючих різновидів цього інституту, охарактеризував у порівняльно-правовому аспекті конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та висловив пропозиції щодо удосконалення його моделі); “Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (порівняльно-правовий аналіз)” (здобувачем розкрито специфіку статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в порівняльно-правовому аспекті існуючих моделей інституту омбудсмана, висловлено пропозиції щодо удосконалення вітчизняної схеми омбудсмана). Ідеї та розробки, які належать співавтору цих робіт, у дисертації не використовувалися.

           Апробація результатів дисертації. Робота над дисертацією розпочиналася на кафедрі конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а завершувалася на кафедрі конституційного і міжнародного права Національного університету внутрішніх справ, де проведено її обговорення.

           Результати  розробки проблеми в цілому, окремі  її аспекти, одержані теоретичні  положення та висновки дисертації  були оприлюднені автором на  міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових і науково-практичних конференціях,  семінарах, читаннях, зокрема, на міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми розширення наукових досліджень та удосконалення викладання конституційного права” (Харків, червень 1998 р.), регіональній науковій конференції молодих учених та аспірантів “Становлення правової системи демократичної України та юридична наука” (Харків, червень 1998р.), Харківських обласних наукових читаннях, присвячених другій річниці прийняття Конституції України (Харків, червень 1998 р.), науково-практичній конференції, присвяченій 50-й річниці Загальної декларації прав людини (Харків, грудень 1998 р.), науковій конференції молодих учених та аспірантів, присвяченій 50-й річниці Загальної декларації прав людини (Харків, грудень 1998 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес” (Ужгород, лютий 1999 р.), міжнародному науково-практичному семінарі “Роль омбудсмана і Конституційного Суду в захисті прав особи” (Київ, липень 1999 р.), регіональній науковій конференції молодих учених та аспірантів “Актуальні проблеми юридичної науки” (Харків, травень 2000 р.), науковій конференції “Конституція України – основа модернізації держави та суспільства” (Харків, червень 2001 р.), науково-методичній конференції “Освітні технології багаторівневої підготовки спеціалістів” (Полтава, лютий 2002 р.), науково-практичній конференції “Гарантії виборчих прав громадян та демократичного характеру управління виборчим процесом” (Харків, квітень 2003), міжнародній науково-практичній конференції “Реабілітація – важлива ланка суспільно-політичного життя України” (Київ, листопад 2003 р.).

           Положення  дисертації пройшли апробацію  в розроблених дисертантом навчальних програмах та методичних рекомендаціях з конституційного права України, а також у процесі читання лекцій студентам Національної юридичної академії України імені Я. Мудрого і Національного університету внутрішніх справ.

           Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення в монографії, двох навчальних посібниках, 34 статтях, в тому числі 30 у провідних фахових виданнях, 8 тезах наукових доповідей у наукових збірниках.

Информация о работе Організація роботи та гарантії забезпечення діяльності українського омбудсмана