Організація безготівкових розрахунків у банках України та перспективи їх розвитку

      Використання  способу платежу на основі попередньої оплати – це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані.

      Відзначимо, що в колишній плановій економіці  попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її проведення до порушників застосовувались  досить жорсткі санкції [33, с. 41-42].

      За  своїм економічним змістом попередня  оплата є своєрідною формою примусового  безплатного кредиту, який одержує  постачальник. В умовах платіжної  кризи зростає значення способу  розрахунків на основі здійснення заліку взаємної заборгованості.

      Розрахунки, засновані на заліку взаємозаборгованості платників, – це

розрахунки, за якими взаємозобов’язання господарських  суб’єктів один до одного погашаються  в рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства. При заліку взаємозаборгованості використовуються постійно діючі та разов зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованості ведуться на основі угоди між підприємствами. Cтроки і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства. Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов’язань між господарськими суб’єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом [29, с. 31-33].

      Заліки  надають можливість скоротити взаємну заборгованість господарських суб’єктів і тим самим прискорити розрахунки. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованості обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету [47, с. 145-146].

      Отже, безготівкові розрахунки можуть слугувати  інструментом забезпечення  платежів, особливо в кризовий період.

1.2. Форми безготівкових  розрахунків банку  та їх документообіг

    Згідно  з запровадженим Національним банком України порядком, безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документів:

    - платіжне доручення;

    - платіжна вимога-доручення;

    -  чек;

    - акредитив;

    - вексель;

    - платіжна вимога;

    - інкасове доручення (розпорядження)

       Розрахунки платіжними дорученнями

      Платіжне доручення – це письмове доручення власника рахунку перерахувати відповідну суму зі свого рахунку на рахунок отримувача коштів[9, с. 21-22]. Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання обігових коштів, запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців. Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових централізованих фондів, платежі кредитним установам, за банківськими позиками.

     Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів. Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунку в банку або розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв’язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються за переказу коштів на виплату заробітної плати робітникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи. Так само переказують окремим громадянам пенсії, заробітну плату, авторський гонорар, витрати, пов’язані з відрядженням тощо [30,с.36-37]

     Розрахунки  платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис.1.1.)  

Рис. 1.1. Розрахунки платіжними дорученнями 

     1 – постачальник відвантажує продукцію  (виконує роботи, послуги);

          2 – постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги;

     3 – покупець подає до банку, то його обслуговує, платіжне доручення;

     4 – банк покупця списує з  його рахунку кошти; 

     5 – банк покупця повідомляє  покупця — власника рахунку  про списання коштів;

                 6 – банк покупця передає електронним зв’язком або надсилає платіжне доручення па відповідну суму до банку постачальника;

                 7 – банк постачальника  (отримувача коштів) зараховує кошти  на рахунок постачальника; 

                8 – банк постачальника  повідомляє постачальника про  надходження коштів на розрахунковий  рахунок випискою з розрахункового  рахунку[24, с. 234-235].

                Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями

                Платіжні вимоги-доручення  – це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина – вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина – доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати суму грошових коштів з його рахунку на рахунок постачальника [14, с. 26-27]. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів).  Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

                Розрахунок за допомогою  платіжної вимоги-доручення здійснюється за такою схемою (рис.1.2.).

                    

                               Рис.1.2. Розрахунок платіжною вимогою-дорученням                

                1 – постачальник  відвантажує продукцію покупцеві;

                2 – разом з  документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату;

                  3 – покупець  передає платіжну вимогу-доручення  в банк, який його обслуговує, для переказу коштів;

                 4 – банк покупця  (платника коштів) списує з рахунку  покупця кошти;   

                 5 – банк покупця  сповіщає випискою покупця — власника рахунку про списання коштів з його розрахункового рахунку;

                 6 – банк покупця  направляє в банк постачальника  платіжну вимогу-доручення;

                7 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника (отримувача коштів);

                 8 – банк постачальника  сповіщає постачальника (власника  рахунку) про надходження коштів  на рахунок (випискою з розрахункового  рахунку).

                Розрахунки платіжними вимогами

                Платіжна вимога – розрахунковий документ, за яким кошти списуються з розрахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів [14, с. 29-30].

                Безакцентне списання коштів – це списання коштів з рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові одержувачем коштів. Безспірне стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством України. Безспірне стягнення коштів здійснюється через банк списанням коштів з рахунка відповідних підприємств (організацій). При цьому до розрахункового документа додається оригінал виконавчого документа або належним чином оформлений дублікат.

                Платіжна вимога – це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунка платника. Платіжна вимога із супровідним реєстром подається стягувачем (одержувачем) у банк, в якому він обслуговується. У платіжній вимозі має бути зазначене призначення платежу та відповідна стаття законодавчого акта, якою передбачене право безспірного стягнення та безакцентного списання коштів.

                Відповідальність  за обгрунтованість і правильність внесення даних у розрахункові документи  у разі безспірного стягнення  та безакцентного списання коштів несе стягувач [11, с. 34-35].

                Розрахунки платіжними вимогами здійснюються за такою схемою (рис. 1.3.).  

                Рис.1.3. Розрахунок платіжною  вимогою 

                1 – одержувач  коштів виписує і здає в  установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника і реєстр платіжних вимог;

                2 – банк одержувача  пересилає платіжну вимогу і  реєстр банку платника;

                3 – банк платника  видає платникові платіжну вимогу  і повідомляє про платіж;

                 4 – на основі  перевіреної платіжної вимоги  установа банку списує зазначену суму з рахунка платника;

                5 – з банку  платника надходять документи  про перерахування коштів у  банк одержувача;

                 6 – банк  одержувача  зараховує зазначену суму на  рахунок одержувача коштів.

                Розрахунки чеками.

                У розрахунках між  підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.

                Розрахунковий чек  – це документ стандартної форми  з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред’явника чека (отримувача коштів) [9, с. 34-36]. Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству – отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

                Існує кілька видів  розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв’язку.

                Розрахунок чеком  здійснюється за схемою, наведеною  на рис.1.4.

                     

                Рис.1.4.Розрахунок чеком 

                1 – постачальник  передає товар покупцеві;

                2 –  покупець  передає чек постачальнику;           

                 3 – постачальник  передає чек у свій банк;

                 4 – банк постачальника  направляє чек для оплати в  банк покупця;

                 5 – банк платника  списує кошти з рахунку покупця  товару;         

                 6 – банк платника повідомляє платника про списання коштів;

                 7 – банк платника  переказує банку постачальника відповідні кошти;

                 8 – банк постачальника  зараховує кошти на рахунок  постачальника;

                 9 – банк постачальника  повідомляє постачальника про  зарахування коштів на його рахунок.