Організація безготівкових розрахунків у банках України та перспективи їх розвитку

                Одна з актуальних наукових проблем — визначення структурно функціональних компонентів системи  безготівкових розрахунків. Важливо  розрізняти такі складові даної системи:

                —   принципи безготівкових  розрахунків;

                —   вимоги до організації  розрахунків;

                —   форми розрахунків;

                —   розрахункові документи;

                —   способи  безготівкових розрахунків;

                —   механізм контролю за станом розрахунків.

                Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, то  необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження.

                Як правило, безготівкові розрахунки поділяють за об’єктом розрахунків, тобто у залежно від призначення платежу, на дві групи:

                —   розрахунки за товарні операції – платежі  за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;

                —   розрахунки за нетоварні операції – сплата податків та перерахування інших  платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.

                В залежності від  місця проведення безготівкових  розрахунків виділяють:

                —   внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах  одного населеного пункту, і міжміські  – за межами цього пункту);

                —   міждержавні  розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав) [47, с. 151-152].

                Безготівкові розрахунки класифікуються також як:

                —  гарантовані, тобто  такі, що забезпечують гарантію платежу  за рахунок депонування грошових засобів;

                —   негарантовані, тобто такі, за яких платіж не гарантується.

                Залежно від способу  реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть бути:

                а) прямі – здійснюються безпосередньо між постачальником і покупцями;

                б) транзитні – здійснюються за наявності проміжних структур (ланок) [30, с. 214-215].

                У сучасних умовах досить чітко проявились основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових  розрахунків у народному господарстві України. Серед них:

                —   оптимізація  форм і способів безготівкових розрахунків, їх організації;

                —  вибір найраціональніших  у певних економічних умовах форм розрахунків, які б давали найбільший ефект;

                —   проблема оптимізації  в широкому розумінні зачіпає  всі складові системи безготівкових  розрахунків;

                —   інтенсифікація і прискорення розрахунків;

                —   чим швидше обертаються гроші і здійснюються платежі, тим більше можливостей  для одержання вищих доходів  і прибутків;

                —   неплатежі  – це справжній “тромб” кризової економіки;

                —   зекономлені  внаслідок прискорення розрахунків кошти можуть додатково спрямовуватися у сферу виробництва;

                —   підвищення самостійності господарських суб’єктів  за умови досконалої організації  і здійснення безготівкових розрахунків  у господарському обороті;

                —   грошова  відповідальність підприємств за недоодержання грошових коштів  після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;

                —   постійний  пошук нових механізмів організації  безготівкових розрахунків, які  б дозволяли на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері [33, с. 56-59].

                Система безготівкових  розрахунків має бути найтіснішим  чином пов’язана з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови  забезпечуватиметься безперебійний  кругооборот коштів господарських суб’єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.

                Нормалізація системи  безготівкових розрахунків сприятиме  становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв'язку системи  безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності [39, с. 29-30].

                Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків  принципове значення має правильне  визначення її принципів – основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту. В економічній науці склалося неоднозначне тлумачення принципів безготівкових розрахунків. Загальноприйнятою стала точка зору про виділення загальноекономічних і специфічних властивостей принципів організації безготівкових розрахунків.

                Специфіка принципів  безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення). Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв’язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків випливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб’єктів сфери безготівкового обігу – платника, одержувача грошових коштів і банку.

                Принципи безготівкових  розрахунків – це вихідні положення, які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюються також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

                Виділяються такі основні  принципи організації безготівкових розрахунків :

                1. Грошові кошти  всіх господарських суб’єктів  (як власні, так і залучені) підлягають  обов’язковому зберіганню на  розрахункових, поточних та інших  рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки  недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення “тіньового” характеру економіки.

                2. Грошові розрахунки  і платежі підприємств (організацій)  усіх форм власності здійснюються  через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби. В кризовій економіці здійснення розрахунків між господарськими суб’єктами готівкою (а часто й валютою іноземних держав), минаючи установи банків і поза їхнім контролем, посилює нелегальний режим функціонування багатьох підприємств і організацій, призводить до розширення дефіциту реальних “живих” грошових коштів.

                3. Розрахунки з  покупцями за товарно-матеріальні  цінності і послуги провадяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відпуску товарів – необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському обороті країни.

                4. Платежі за товари  і послуги з рахунка підприємства  здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка)  після перевірки виконання постачальником  договірних умов. У разі порушення  умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, передбачені договором. Цей принцип організації безготівкових розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі ринкових відносин.

                5. Безготівкові розрахунки  проводяться за рахунок і в  межах коштів, що є на рахунку  платника, або його права на  одержання кредиту (банківського  чи комерційного). Якщо на рахунку  покупця немає достатніх грошових  коштів, платежі не можуть бути здійснені в принципі. “Не постачати, не маючи гарантій оплати” – правило ринкових відносин. Банком відкривається і обслуговується картотека не оплачених вчасно розрахункових документів. Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок платника.

                6. Зарахування коштів  на рахунок одержувача відбувається  після списання відповідних грошових  сум з рахунка платника. Банк  зобов’язаний контролювати ці  рахунки, щоб попередити зловживання,  що мають місце під час оплати  безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк зобов’язаний стягнути штраф з підприємства (організації), яке виписало такий документ.

     7. Постачальники і покупці (споживачі)  мають право вільного вибору  форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання найраціональніших форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах. Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається нині несприятливими кризовими умовами господарювання.

      Недотримання  принципів організації безготівкових  розрахунків призводить до кризи  всієї системи розрахунків (платіжної кризи). Наявні принципи розрахунків охоплюють регулюючим впливом усі важливі елементи системи безготівкових розрахунків, і насамперед способи та форми розрахунків[47, с. 59-61].

    Спосіб  безготівкових розрахунків у  широкому розумінні – це економічно і фінансове обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Способи розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб’єктами своїх грошових зобов’язань один перед одним. Різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

    Спосіб  платежу у вузькому розумінні  характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

      У сучасній системі безготівкових  розрахунків господарські суб’єкти використовують два основних способи платежу:

     —   перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них;

     —   зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів [32, с. 31-32].

      Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашенні грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб. Критерії вибору способу платежу пов’язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації (продажу) продукції.

      В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового  способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні товарообмінні  операції з передачею права власності на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції — це форми натурального заліку взаємних вимог.

      У сучасній кризовій економіці України  на перший план виходить такий спосіб платежу, як попередня оплата (гроші  перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

     Спосіб  попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують  у вітчизняній економіці, не дає  можливості на ділі оптимізувати економічні інтереси суб’єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців (несправних платників). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило, не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).