Макроекономічний аналіз соціально-трудових відносин та їх трансформація

Такі зміни стали  виявлятися в заклопотаності передової  західної думки, суть якої пов'язана  з усвідомленням падіння професійної  і трудової етики і зміною відносин до праці. Проте причини даних  змін зв'язані, зокрема, і із зміною характеру праці. Для деяких категорій трудящих, включаючи підприємців, праця стала повертатися до індивідуальних творчих форм, набув якостей вільного, непідконтрольного.

Також, у міру зростання  доступності і гарантованості споживчого стандарту, стало усвідомлюватися безглуздя гонки за споживанням. Актуалізуються потреби в змістовнішій діяльності, що відкриває можливості для самореалізації особи. Згідно концепції американського соціолога Р. Інглехарта матеріальні для поста цінності стають значущим продуктом лише тоді, коли людина відчуває добробут або економічну безпеку. Причому це відчуття повинна переживати основна або велика частина суспільства. І хоча матеріальні для поста цінності більше поширені в «багатих» країнах Заходу і Сходу, вони існують і в багатьох бідніших і постсоціалістичних країнах. Дані кросскультурного дослідження Р. Інглехарта, що охоплюють 43 країни, показали, що в Туреччині і Мексиці їх частка також висока, як в США і Австрії (21-22 %). Приблизно такий же відсоток спостерігається в Південній Кореї, Аргентині, Бразилії, Чилі, Південній Африці. Звичайно,в постсоціалістичних країнах цей відсоток нижчий: у Білорусі – 14 %, Болгарії – 13 %, Китаї – 7 %, Естонії 13,5, Угорщині – 13 %, Литві – 16 %, Польщі 13 %, Румунія –

12 %, Росії – 11 % [39].

Глобалізація вплинула і на різке розширення соціального  простору людини, що реалізовується в  різнорідних зв'язках людей і  на детерміацію когнітивною і  мотиваційно-ціннісних сфер їх діяльності. Це, у свою чергу, стимулює новий  вигляд економічної діяльності (наприклад, робота вдома офшорних програмістів) і нового зразка трудового життя.

Підводячи підсумки вищесказаному, необхідно підкреслити, що зміна ціннісних орієнтацій, базових мотивацій діяльності і визначення професійної праці принципово іншим сенсом не пов'язано із занепадом професійної культури або трудової етики (як це сприймалося спочатку). Із способу зароблення грошей праця для ряду категорій працівників стала трансформуватися у форму самовираження (творчість). Людина стала чекати від професії саме можливості реалізації особистісного потенціалу, саме звідси – падіння інтересу до традиційних індустріальних форм праці, сприйманими як стандартні, монотонні, підконтрольні і нетворчі.

Культурні основи трансформації

Перехід до постіндустріального суспільства і глобалізація суспільних відносин позначили і питання співвідношення кожною країною свого місця в світі в новій поліцентричній системі координат. На думку авторитетних фахівців, в сучасній глобальній економіці новітній міжнародний розподіл праці взаємодіє з національною різноманітністю організаційних форм, трудової поведінки, системи соціально-трудових відносин, що мають різне інституційно-культурне походження. На думку Н. Карбом, саме в період переходу розвинених суспільств до постіндустріальної стадії розвитку на Заході сталі визнавати значення локальної соціокультурної специфіки країн Сходу.

Орієнтація культури постіндустріального суспільства  на різноманітність і специфіку, як і виникнення нових форм праці, міняє статус особи, сприяє переосмисленню західної індивідуалізації з колективними формами діяльності, із зміною форм лідерства, влади, базових концепцій менеджменту і, зрештою, відносин людини і суспільства, бізнесу і працівника, бізнесу і суспільства.

Таким чином, при всій позитивності сучасного етапу суспільного розвитку постіндустріальне суспільство не знімає дуже багатьох соціальних, психологічних проблем і ставить нові питання. Зокрема, все більш актуальною стає проблема дії сучасного етапу трансформації на соціальні відносини і соціальну структуру. Сьогодні особливо очевидно, що проблема майнової і соціальної нерівності виходить на перший план у всіх розвинених суспільствах. Для тих, хто добився високого рівня добробуту, найбільш значущими стають матеріалістичні для поста мотиви діяльності, тоді як неімущі і середні шари прагнуть в першу чергу до нових матеріальних благ. Це може служити основою нового класового конфлікту, а його немає в класичній теорії постіндустріалізму. Далі, якщо тип сучасного суспільства визначається характером праці, то в соціумі майбутнього «природа» і «речі» значною мірою зникнуть з людської практики. Якщо все більше число працівників виявляються суб'єктами «взаємодії між людьми», виникає безліч питань, пов'язаних із справедливістю і порівнюваною цінністю. Суть і цінності службової ієрархії можуть бути поставлені під сумнів, але тоді буде потрібно нові форми участі в колективній діяльності і нові підходи до формування соціально-трудових відносин.

Світова криза 2007-2009 рр. почалась внаслідок іпотечної кризи в Сполучених Штатах, до основних причин якої належать надмірна пропозиція житла в США, надмірне неякісне іпотечне кредитування населення, непрозоре неконтрольоване переплетіння іпотечного і фондового ринків.

Світова криза розгортається у провідних економіках планети і вважається наймасштабнішою за останнє сторіччя. Очікувані збитки від неї, за оцінками Світового економічного форуму в Давосі, перевищать 5 трлн. дол. (10 % ВВП світу).

Обсяги промислового виробництва в країнах єврозони в грудні 2008 року скоротились на 12 % порівняно з груднем 2007 року. Ще відчутніше (на 42,6% в перерахунку на рік за вересень-листопад) зменшились обсяги світового експорту товарів.

Економіка України відносно легко пережила крах світових фондових ринків. Одним із перших сигналів про наближення світової кризи для України стала втеча капіталу нерезидентів з фондового ринку, що засвідчило падіння індексу ПФТС з початку 2008 року майже на 80 %. Унаслідок девальвації гривні та зменшення внутрішнього попиту протягом жовтня-грудня дефіцит поточного рахунку зменшився до 0,4 млрд дол. у грудні. Дефіцит товарного балансу зменшився у 2 рази – до 600 млн дол.

Стрімкий розвиток світової фінансово-економічної кризи погіршив перспективи промислового розвитку економіки України. За підсумками 2008 р. промислове виробництво зменшилось на 3,1 %.

Зниження обсягів виробництва  спричинило зміни на ринку праці, які найбільш відчутними були для промислово орієнтованих регіонів. Найбільше зменшення кількості штатних працівників у листопаді-грудні 2008 року порівняно з листопадом -груднем 2007 року відбулося в Донецькій (на 17,9 тис. осіб), Дніпропетровській (на 15,6 тис. осіб) областях та м. Києві (на 11,8 тис. осіб). У відпустках з дозволу або ініціативи адміністрації перебував кожен 13-й працівник у Кіровоградській та Полтавській і кожен 10-й у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій областях.

Неповний робочий день або тиждень працювали відповідно 14,6 та 10 % штатних працівників у Запорізькій та Полтавській областях. Відбулося суттєве скорочення кількості вільних робочих місць та вакансій, зросла кількість осіб, що зверталися до державних служб зайнятості з приводу працевлаштування.

Відповідно зросло навантаження на вакантні робочі місця: на 10 вільних  робочих місць (вакансій) на кінець грудня 2008 року припадало від 4 незайнятих громадян у м. Києві до 767 осіб у Черкаській області.

Посилюються галузево-професійні та територіальні диспропорції на регіональних ринках праці: кількість претендентів на одне вільне робоче місце часом  різниться в десятки разів навіть для сусідніх районів однієї області та місцями перевищує 100 осіб, зокрема, для посад, які не потребують спеціальної професійної підготовки.

Новою показовою тенденцією регіональних ринків праці стало  безпрецедентне збільшення кількості осіб, що звернулися до центрів зайнятості після звільнення з підприємств, які знаходяться за межами відповідного регіону. Такі явища найбільш характерні для Черкаської, Чернігівської, Вінницької та Житомирської областей, що пояснюється близькістю до столичного регіону та звуженням можливостей працевлаштування у ньому для мешканців сусідніх територій. Станом на 1 січня 2009р. найвищий рівень офіційно зареєстрованого безробіття спостерігався у Тернопільській області (5,1 %), а найнижчий – у м. Києві (0,6 %). Найвищий приріст чисельності зареєстрованих незайнятих громадян спостерігався у Дніпропетровській, Донецькій, Харківській та Полтавській областях.

В умовах економічної  кризи загострюються проблеми розвитку монофункціональних міст та районів  з моноструктурною експортно-орієнтованою економікою. Для багатьох регіонів (міст та районів) України стан розвитку економіки починає залежати від діяльності лише одного чи декількох промислових об’єктів. Так, за оцінками експертів, закриття Херсонського та Львівського заводів сільськогосподарського машинобудування призведе до падіння обсягів валового регіонального продукту цих регіонів на рівні понад 37 %,  погіршить всі базові соціально-економічні показники регіонального розвитку. Така ситуація свідчить про слабкість економічної бази розвитку більшості регіонів України.

 

Основні заходи антикризової політики країн світу та України

Досвід країн світу

Світова фінансова криза, яка в процесі свого розгортання  породжує економічну кризу в багатьох країнах світу, змусила уряди і центральні банки вживати швидких і масштабних рішень щодо підтримання стійкості фінансової системи країни, забезпечення ліквідності банківської системи, підтримання виробництва і економічного зростання, а також мінімізації соціальних втрат працівників і населення.

Серед значного різноманіття антикризових заходів, які вживаються різними країнами світу, чільне місце  посідають заходи, спрямовані на підтримку  компаній як     фінансового, так і реального секторів економіки, що потерпають від кризи.                       Системним наслідком таких заходів має стати відновлення або прискорення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності компаній, збереження або збільшення зайнятості. Узагальнення міжнародного досвіду дозволяє виокремити низку антикризових інструментів у наступних сферах:

1. Розширення пропозиції  кредитних ресурсів.

2. Підтримка малого  й середнього бізнесу.

3. Стимули для інвестицій  та інновацій.

4. Підтримка галузей.

5. Підтримка експортерів.

6. Податкові інструменти.    

За своїм характером майже всі елементи програм антикризових заходів різних країн світу мають соціальний зміст. Адже соціальна орієнтація антикризової політики  має на меті підтримання та розвиток споживчого попиту.

Основні заходи соціальної політики країн світу, спрямовані на подолання світової фінансово-економічної кризи, реалізуються за наступними ключовими напрямами:

• збільшення терміну  та обсягу виплат допомоги по безробіттю;

• надання допомоги по безробіттю працівникам з тимчасовою зайнятістю;

• скорочення робочого дня;

• обов’язкове переведення  підприємствами непостійних працівників на постійну зайнятість після 2 років зайнятості;

• впровадження додаткової системи соціального забезпечення для службовців,

• збільшення чисельності  працівників агентств по працевлаштуванню;

• збільшення фінансування заходів щодо надання ефективної підтримки пошуку робочих місць безробітними;

• проведення щотижневого  моніторингу працівників звільнених у зв’язку з ліквідацією підприємств та організацій або скороченням чисельності чи штату працівників, а також неповної зайнятості працівників;

• створення консультаційних  пунктів для працівників, видання  інформаційних буклетів і брошур; збільшення обсягу фінансування програм

• підготовки і перепідготовки для робітників, зайнятих неповний робочий день, а також для молодих робітників без професійної кваліфікації;

• збільшення державного фінансування програм професійного навчання без відриву від виробництва;

• збільшення кількості  кредитів, наданих для професійного розвитку,

• впровадження освітніх програм і програм навчання для робітників з сільських місцевостей, які повернулися додому з міст внаслідок звільнень;

• надання податкових пільг для підприємств з високою  часткою зайнятого сільського населення;

• надання податкових кредитів підприємствам за кожне новее створене робоче місце;

• розширення обсягів  субсидування створення нових робочих  місць;

• використання страхування  на випадок безробіття для субсидування

підприємств, які пропонують професійне навчання для внутрішньофірмового

повторного прийому на роботу;

• преміювання підприємств, які сплачували страхові внески протягом більше, ніж двох років, без звільнень робітників;

• створення додаткових субсидованих державним агентством трудових контрактів.

Безпосередня композиція антикризових засобів залежить від особливостей кризових явищ в кожній з країн, специфіки її господарської системи, політичних пріоритетів та вподобань, здатності органів державної влади до реалізації таких засобів.

                Заходи антикризової політики в Україні

Прояв кризових явищ в  Україні восени 2008 р. спонукав до реалізації відповідних антикризових заходів і на українських теренах. Уряд розробив та направив до Верховної Ради понад 160 законопроектів, що мають антикризовий характер.

  Загалом заходи антикризового спрямування в Україні можна поділити на:

- заходи з фінансової стабілізації (регулювання фінансового сектора, підтримка банківського сектора, валютне регулювання, покращення структури платіжного балансу);

- заходи макроекономічного регулювання (вплив на реальний сектор економіки, захист та стимулювання національного виробника, підтримка внутрішнього попиту);

- заходи соціальної політики (соціальний захист населення, стримування безробіття).

  Отже, пріоритетами соціально-трудових відносин в кризу мають стати:

- збереження зайнятості вітчизняного кадрового потенціалу: