Макроекономічний аналіз соціально-трудових відносин та їх трансформація

Кожному рівню соціально-трудових відносин властиві свої специфічні предмети відносин і відповідні взаємозв’язки  між ними.

 

 

2. Структурні складові системи соціально-трудових відносин

 

Системи соціально-трудових відносин формується із конкретних складових (рис.1.4.).

Предмети СТВ представлені різноманітними соціально-економічними явищами, які можна структурувати  у такий спосіб: СТВ зайнятості; організації, що стосуються, і ефективності праці; виникаючі в зв'язку з винагородою за працю. Така структуризація досить продуктивна, тому що дозволяє виявити взаємозв’язок між складовими системи та впливати на предмет СТВ, з огляду на ринкові відносини.

В даний час  почався процес формування нового типу соціального розшарування населення по життєвому рівню, трудовій мотивації, соціальній і професійній орієнтації, трудовому поводженню, а також і по адаптації до ринкових форм господарювання.

Тип СТВ визначається характером і принципами, на основі яких приймаються рішення в трудовій сфері. Базисну роль у формуванні типів СТВ грають принципи рівності і нерівності прав і можливостей суб'єктів СТВ. Їхня комбінація безпосередньо формує визначений тип СТВ.

Рівні можливостей в СТВ забезпечуються законодавчим шляхом: Конституцією, КЗпП, Законами „Про зайнятість населення”, „Про колективні договори” і іншими нормативно-правовими актами. Таким чином, СТВ сформовані на основі впливу сполучення специфічних обставин і конкретних факторів.

 

             Рис. 1.4. Структура системи соціально-трудових відносин [36]

 

Правомірним є виділення чотирьох груп суб'єктів соціально-трудових відносин. 
Перша група - це первинні носії прав та інтересів (наймані працівники, роботодавці, держава, місцеве самоврядування).

Друга група - представницькі організації та їхні органи. Вони є  носіями делегованих повноважень (об'єднання роботодавців, професійні спілки, органи влади й управління).

Третя група - органи, через  які реалізується соціальний діалог (Національна рада соціального партнерства, інші постійні або тимчасові органи в галузях, регіонах, на підприємствах чи в організаціях).

Четверта група - це органи, покликані мінімізувати наслідки можливих конфліктів, попереджати загострення  соціально-трудових відносин (миротворчі, посередницькі структури, незалежні  експерти, арбітри тощо), а також навчальні, інформаційні, консультативні та інші формування.

Суб'єкти соціально-трудових відносин, що належать до перших двох груп, реалізуючи первинні або делеговані їм повноваження, виступають сторонами  переговорів, сторонами угоди (договору), сторонами колективного чи індивідуального трудового спору.

Класифікація соціально-трудових відносин за типами пов'язана з такими обставинами.

Поняття «соціально-трудові відносини» охоплює відносини між суб'єктами власності на засоби виробництва і робочу силу, а також відносини між суб'єктами однієї форми власності. Відповідно до цього постулату слід виділяти два типи соціально-трудових відносин. Перший охоплює відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу умов найму, включаючи зміст і обсяг роботи, умови праці, оплату праці та соціальні гарантії. Другий тип соціально-трудових відносин - це відносини між керівником, який здебільшого сам є найманим працівником, і підлеглими; відносини між найманими працівниками, які виконують суміжні трудові функції і пов'язані між собою існуючими формами поділу та кооперації праці.

Класифікація соціально-трудових відносин за видами передбачає поділ  їх на індивідуальні та колективні. Перші передбачають взаємодію одного найманого працівника з роботодавцем. Другі опосередковують взаємодію роботодавців (роботодавця) і найманих працівників, об'єднаних у колективи.

 

3. Принципи функціонування системи соціально-трудових відносин

 

Складовою системи соціально-трудових відносин є принципи, за якими вона має функціонувати. Термін «принцип» має латинське походження і означає «начало, основу». Стосовно соціально-трудової сфери принцип - це першооснова певних наукових поглядів та практичних заходів щодо реалізації політики у цій сфері. Принципи визначають механізм реалізації соціально-трудових відносин.

Розрізняють такі принципи функціонування системи соціально-трудових відносин. 
Принцип законодавчого забезпечення передбачає правове визначення сторін, суб'єктів та органів соціально-трудових відносин, порядок їх взаємодії, гарантій діяльності, закріплює ряд інших правових засад функціонування.

Принцип партнерства  передбачає відстоювання, захист сторонами  своїх інтересів на основі співробітництва, взаємних домовленостей, узгоджень, компромісних рішень.

Принцип загальності  означає поширення мінімальних норм і гарантій на всіх без винятку суб'єктів соціально-трудових відносин, а отже, гарантованість, обов'язковість у застосуванні державних мінімальних соціальних стандартів.

Принцип адресності доповнює та розвиває принцип загальності  та потребує диференційованого, адресного підходу щодо захисту, підтримки окремих категорій населення. Такий підхід має поширюватися передусім на ті категорії населення, які вже чи ще не можуть себе захистити (це стосується інвалідів, неповних сімей, матерів-оиначок, багатодітних сімей тощо).

Принцип інтегрованості передбачає обов'язковість взаємозв'язку та взаємодії усіх форм, елементів  і методів соціального захисту, організацію їх у єдину систему  на всіх рівнях.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН: ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ АСПЕКТ

 

Соціальні відносини  — це відносини між соціальними  групами (спільнотами) і окремими  індивідами які складаються  з  огляду на  їхнє суспільне становище, спосіб  та  уклад життя,  умов формування  та  розвитку  особистості,  соціальних спільнот.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1. Види соціально-трудових відносин у сфері праці [40]

 

Соціально-трудові  відносини  —  це  об'єктивно  існуюча  взаємозалежність  і взаємодія  суб'єктів  цих  відносин  у  процесі  праці,  спрямовані  на  регулювання якості трудового життя. У той же час соціально-трудові відносини, безумовно, суб'єктивовані,  тому  що  відбивають  суб'єктивно  визначені  наміри  і  дії учасників цих відносин, обумовлені усвідомленою ними взаємною залежністю.

Структура  соціально-трудових  відносин  досить  складна  і  включає  різноманітні параметри, що  характеризують  систему побудови  дії  і  регулювання соціально-трудових відносин (рис. 2.1.).

Класифікація  соціально-трудових  відносин  за  суб'єктами  передбачає  їхній розподіл  на  індивідуальні,  що  передбачають  взаємодію  одного  працівника  з роботодавцем,  колективні,  коли  роботодавці  і  працівники  взаємодіють  між собою. Виходячи  з  даних передумов,  суб'єктами  соціально-трудових  відносин є: найманий робітник, роботодавець, держава (рис. 2.2., 2.3.).

 

 

 

 

 

 

 

                                                             

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.2. Суб’єкти соціально-трудових відносин [40]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.3. Соціально-трудові відносини [40]

 

Соціально-трудові відносини залежно від способу їхнього регулювання, методів розв'язання проблем класифікують за типами.

Тип  соціально-трудових  відносин  визначається  їхнім  характером,  а  саме  тим, яким  конкретно  чином  приймаються  рішення  в  соціально-трудовій  сфері.

Важливу  роль  у  формуванні  типів  соціально-трудових  відносин  відіграють принципи  рівності  чи  нерівності  прав  і  можливостей  суб'єктів  соціально-трудових відносин. Від того, якою мірою і яким чином комбінуються ці базисні принципи,  залежать  конкретний  тип  соціально-трудових  відносин  та  інші принципи, що його визначають.

 Основний  принцип  системи  соціально-трудових  відносин —  законодавче забезпечення  прав  у  соціально-трудовій  сфері,  визначення  об'єктів,  суб'єктів, порядку їхніх взаємодій, охоплення сфер взаємин суб'єктів, а також контроль за дотриманням цих прав.

Формування  і  розвиток  соціально-трудових  відносин  у  суспільстві відбувається  під  впливом  величезної  кількості  факторів,  значимість  яких обумовлюється  історичним,  економічним,  соціокультурним  і  політичним змістом.  До  числа  основних  факторів  можна  віднести  особливості  соціальної політики, глобалізацію економіки, розвиток суспільної праці і виробництва. Соціальна  політика  розуміється  як  стратегічний  соціально-економічний напрямок,  обраний  урядом  країни  для  всебічного  розвитку  громадян,  що забезпечує їм гідний рівень, умови життя та праці, їхню соціальну захищеність. Остання  включає  законодавчо  встановлені  гарантії  соціального  захисту, соціальної підтримки  і  соціальної  допомоги, що  являють  собою  різні  системи мір, диференційованих у першу чергу за адресною спрямованістю.

Головна мета соціальної політики — підвищення рівня і якості життя громадян України  на  основі  стимулювання  трудової  і  господарської  активності населення, надання кожній працездатній людині можливостей, що дозволяють їй  своєю  працею  і  заповзятливістю  забезпечувати  добробут  сім'ї, формування заощаджень і їхнє ефективне інвестування.

Соціальна політика фактично являє собою синтез декількох великих напрямків державної  політики,  у  тому  числі  політики  у  сфері  праці,  соціально-трудових відносин;  політики  в  сфері  доходів  населення;  політики  зайнятості, регулювання  ринку  праці;  міграційної  політики;  політики  в  соціальній  сфері; демографічної політики; екологічної політики.

Глобалізація  економіки -  процес  формування  системи міжнародного розподілу праці,  світової  інфраструктури,  світової  валютної  системи, міжнародної міграції  робочої  сили  в  умовах  бурхливого  зростання  світової торгівлі і потоків іноземних інвестицій, стрімких технологічних змін.  Розвиток  суспільної праці  і виробництва. Могутнім фактором, що  визначає процес  формування  і  розвитку  соціально-трудових  відносин,  є об'єктивні закономірності розвитку суспільної праці, що протягом історичної перспективи виступають  у формах  поділу  і кооперації  праці (у їхній предметній, функціональній формі, у вертикальному і горизонтальному розрізах), зростання продуктивності праці, заміщення праці капіталом.

Суспільне  регулювання  процесу  становлення  соціально-трудових  відносин нової якості може містити  в собі:

•    формування  й  освоєння  всіма  суб'єктами  соціально-трудових  відносин єдиної  системи  понять,  засвоєння  однієї  мови  спілкування  з  метою взаєморозуміння;

•   ідентифікація соціально-економічних  процесів з погляду інтересів  сторін;

•   формування системи показників, що відбивають процеси взаємодії  суб'єктів  соціально-трудових відносин, і відповідно визначення джерел інформації;

•    дослідження  досягнень  інших  країн  у  цій  сфері,  узагальнення  й  оцінка ефективного, негативного, проблемного досвіду.

Система  соціального  захисту  населення може  бути  ефективною  за умови її диференціації й адресності.

Соціальний  захист —  це  система  законодавчих,  соціально-економічних  і морально-психологічних гарантій, засобів і заходів, завдяки яким створюються рівні  для  членів  суспільства  умови,  що  перешкоджають  несприятливим впливам  середовища  на  людину,  забезпечують  гідну  і  соціально  прийнятну якість їхнього життя.

У  повному  своєму  прояві  соціальний  захист  повинен  охоплювати  такі напрямки:

 -   забезпечення  членам  суспільства прожиткового  мінімуму  і  надання  

      матеріальної  допомоги  тим,  кому  в  силу  об'єктивних  причин  вона 

      необхідна, захист від факторів, що знижують життєвий рівень;

-    створення умов,  що  дозволяють  громадянам  безперешкодно заробляти

     засоби для життя будь-якими способами, що не суперечать закону;

-   забезпечення екологічної безпеки членів суспільства:

-   захист громадян від злочинних зазіхань;

-    захист  цивільних і політичних  прав  і свобод,  що  відповідає    

     принципам  

      правової, демократичної держави;

-    створення умов,  що  виключають  збройні соціальні і міжнаціональні

     конфлікти;

-   захист від політичного переслідування й адміністративної сваволі;

-   забезпечення свободи духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

-  створення  сприятливого  психологічного  клімату  в  суспільстві  в  цілому,   

    в окремих  осередках  і  структурних  утвореннях,  захист  від   

    психологічного пресингу;

-   забезпечення максимально можливої стабільності громадського життя.

Соціальний інститут — це стійка форма організації  спільної діяльності людей у  вигляді  організаційної  структури  чи  системи  правил  нормативно урегульованого порядку, у рамках  чого відбувається розподіл соціальних ролей і  статусів  людей,  що  охоплені  діяльністю  відповідного  інституту. Найважливішим  і  найбільш  могутнім  соціально-організаційним  інститутом  є держава.  Важливу  роль  у  виконанні  функцій  соціального  захисту  відіграють такі  інститути,  як страхові  компанії,  різні спеціалізовані  фонди,  благодійні організації, а також суспільні і політичні організації, що здійснюють соціальний захист соціальних груп і шарів.