Макроекономічний аналіз соціально-трудових відносин та їх трансформація

Отже, формування ринкової економіки потребує вирішення широкого кола проблем, пов’язаних з реформуванням  власності, удосконаленням податкової системи та антимонопольної політики, розвитком конкуренції, підприємництва, подолання інфляційних процесів шляхом оздоровлення фінансово-кредитної та грошової системи.

 

 

 

 

2.3. Особливості регулювання соціально-трудових відносин в трансформаційній економіці

 

Система нових СТВ може формуватися стихійно або цілеспрямовано. Цілеспрямований вплив необхідно здійснювати на постійно діючій основі за допомогою системи засобів суспільного і державного регулювання (рис. 2.5.).

При визначені підходів до регулювання СТВ і виборі найбільш ефективних методів прискореної трансформації суспільства, адаптованого до ринкових реформ в економіці, необхідно виділити рівнідержавний, регіональний і основна господарська ланка (підприємство, організація). Оскільки мета і завдання кожного рівня регулювання різні, функції і регулятори на кожному рівні управління відрізняються. регулювання цих відносин:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.5. Система заходів суспільного і державного регулювання соціально-трудових відносин [36]

 

 

 Українська законодавча база охоплює сферу регулювання СТВ за наступними напрямками: умови праці (оплата праці, відпочинок, охорона праці, соціальні гарантії); соціальна політика (пенсійне забезпечення, соціальне страхування, медичне страхування, виплати соціальної допомоги слабозахищеним верствам населення, політика підтримки рівня життя і політика диференціації доходів населення); зайнятість (реєстрація безробітних, професійне перенавчання, пошук вакантних місць, допомога в організації нових робочих місць, профілактика безробіття, що включає "адміністративний тиск" на процес звільнення працівників, а також і інвестиційну діяльність держави); міграційна політика, що регламентує переміщення робочої сили і переселення населення з несприятливих регіонів на основі „програм переселення”; демографічна політика, що регулює природні процеси відтворення населення, на основі програм допомоги вагітним, виплати допомога на дітей, поліпшення здоров'я і зниження смертності й ін.

Головний недолік нормативно-регулюючої системи - декларативний характер багатьох законодавчо-правових і економіко-нормативних документів, відсутність ефективного механізму реалізації положень конкретних документів у практичній діяльності.

Основним інструментом, що регулює СТВ, є державні програми національного, регіонального, галузевого і індивідуального характеру, що розробляються на основі соціальних індикаторів (нормативів), які використовуваних для постановки цілей у програмах і для підбору методів, що забезпечують реалізацію розроблених програм.

Вплив на реалізацію програм здійснюється адміністративними й економічними методами. Адміністративні методи носять регламентований і організаційний характер. Економічні методи регулюють СТВ непрямим шляхом, за допомогою проведення амортизаційної, фіскальної, податкової і фінансово-кредитної політик.

Таким чином, багатоаспектність та динамізм розвитку соціально-трудових відносин, їх багатосуб’єктність і постійна взаємодія учасників сфери праці регулюється конкретним механізмом функціонування соціально-трудових відносин, який забезпечує збалансованість зв’язків та органічну трансформацію елементів СТВ, формуючи окремі рівні та форми взаємовідносин в системі трипартизму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ТЕНДЕНЦІЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ  СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

 

У другій половині XX століття з'явилися дослідження, в яких була зроблена спроба дати загальну схему розвитку людства і показати перспективи процесу світового розвитку. Американський соціолог У. Ростоу в 1960 р. запропонував соціально-економічну концепцію історичного розвитку, сформулювавши її в книзі «Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест». Ростоу ділить історію розвитку цивілізацій на п'ять стадій економічного зростання: традиційне суспільство, перехідне суспільство, стадія зрушення або промислова революція, стадія зрілості і ера високого масового вжитку. Вирішальну роль в розвитку суспільства, на думку Ростоу, грають техніко-економічні показники. У. Ростоу ввів також термін «постзріла економіка».

Ідея технологічного детермінізму лежить і в основі теорії індустріального суспільства. Один з творців цієї теорії французький соціолог Р. Арон в роботі «Лекції з індустріального суспільства», виданої в 1964 р., запропонував неідеологічну теорію суспільства і висунув тезу про взаємодію техніки і суспільства. Арон стверджує, що соціальний прогрес характеризується переходом від традиційного суспільства (аграрного) до передового індустріального. При цьому єдине індустріальне суспільство здатне на безмежний прогресивний розвиток.

Домінуючою в сучасному суспільствознавстві парадигмою розвитку суспільства є концепція постіндустріального суспільства. Дана концепція розділяє майже всі основні принципи марксової теорії, хоча і виділяє інші етапи суспільного розвитку.

Термінологічне  позначення постіндустріальної епохи, що настає, було запозичене футурологами 1970-х рр. (зокрема, Д. Беллом) з робіт ідеологів ліберального соціалізму і трейд-юніонізма першої половини XX ст. Більшість дослідників даного питання схильна вважати, що термін «постіндустріальне суспільство» ввів в 1917 р. А. Пенті, який представляв одну з гілок англійського соціалістичного руху і автором ряду робіт по доїндустріальному розвитку азіатських країн А. Кумарасвамі.

Проте, вводячи в науковий зворот цей термін, автори не прагнули вкласти в нього те значення, яке затвердилося за постіндустріальним суспільством в другій половині XX ст Початок теорії постіндустріального суспільства в її сучасному розумінні відноситься до 60-м-коду рр. минулого століття. Д. Белл – американський соціолог – використовував його в лекціях, а Д. Рісман – в назві відомої статті. У 1973 р. виходить книга Д. Белла «Прийдешнє постіндустріальне суспільство». Піонерами теорії постіндустріального суспільства, окрім Д. Бела, були М. Канн, Р. Дарендорф, Д. Томінаги. Пізніші дослідження пов'язані з іменами Дж. Гелбрейта, Л. Туроу, А. Турена.

Згідно цієї теорії розвиток суспільства розглядається як зміна  трьох соціально-економічних систем – доїндустріального суспільства, індустріального суспільства і  постіндустріального. Ці три суспільні системи розрізняються по основних чинниках виробництва, провідних сферах економіки і очолюючих соціальних групах.

Кордонами суспільних систем є соціально-технологічні революції: неолітична революція (6-8 тис. років  назад) створила передумови для розвитку доїндустріальних експлуататорських суспільств; промислова революція (XXII-XIX вв.) відокремлює індустріальне суспільство від доїндустріального, а науково-технічна революцію (з другої половини XX ст) знаменує перехід від індустріального до постіндустріального суспільства. Як і у формаційній теорії, розвиток економіки розглядається як першооснова розвитку суспільства, а само розвиток трактується як прогресивний і стадійний процес.

У 80-90-і рр. XX ст. продовжують з'являтися теорії і концепції, які дають декілька спрощену і обмежену схему суспільного розвитку. Як і раніше експлуатується чинник відносної самостійності сучасної НТР і ускладнення технічного прогресу. Великий інтерес викликала концепція «третьої хвилі» американського соціолога О. Тоффлера. У 1980 р. вийшла його книга «Третя хвиля», в якій він запропонував наступну схему суспільного розвитку. Перша хвиля – сільськогосподарська цивілізація - існувала до Нового часу. Потім послідувала індустріальна цивілізація – друга хвиля. З кінця XX століття людство вступила в епоху третьої хвилі, домінуючими межами якої є інформація і знання. Основним принципом розвитку аграрної і індустріальної цивілізацій, на думку Тоффлера, є необмежене економічне зростання - головна мета розвитку суспільства. У основі третьої хвилі лежить інший принцип розвитку – зростання, але обмежений, збалансований. Базу переходу до такого суспільства складає гуманізація всіх сфер життя людини на основі повсюдного впровадження новітньої комп'ютерної техніки, яке дозволяє перейти до максимального індивідуального обслуговування. В той же час, О. Тоффлер відмовлявся застосовувати термін «інформаційне суспільство», який після виходу його книги став дуже популярним.

У науковій літературі, перш за все культурологічній, зустрічається  і така характеристика сучасного суспільства, як суспільство «постмодерну». Характеристика сучасного світу виникла з формуванням християнської філософії історії, зокрема, становленням монотеїстської моделі світу (модерн) і його зіставленню язичеству (V ст н.е.). З XIX ст використання даного терміну пов'язане з домінуванням теорії безмежного прогресу, а його поширення на інші сфери (економіку і соціологію) – з обгрунтуванням домінуючого значення особових меж (також як і в комуністичному і постіндустріальному суспільствах, третій хвилі) над економічними і соціальними (індустріальне суспільство).

Цікавим, з точки зору методологічного прийому, представляється  підхід В. Іноземцева до характеристик  суспільного пристрою. Автор фундаментальних  робіт «Розколена цивілізація» і  «За межами економічного суспільства» вважає за можливе стверджувати, що історія цивілізації підрозділяється на три епохи.

Доекономічна, коли основним типом діяльності була передтрудова активність, що дозволяє людині протистояти природі в боротьбі за виживання.

Економічна, заснована на праці як вже доцільній діяльності по створенню благополучною, з точки зору матеріальних цінностей, і безпечного місця існування.

Постекономічна, перші ознаки якої сталі виявлятися в останні два десятиліття XX століття. Ці зміні, на думку Іноземцева, стосуються якісних змін характеру діяльності людей, що створюють усе більш ваговиту частину валового продукту. Цю діяльність автор називає творчістю, яка по своїх сутнісних характеристиках принципово відрізняється від трудової діяльності в її традиційному розумінні.

На наш погляд, те або  інше трактування сучасних форм соціальних відносин і економічних типів  суспільства залежить від вибраного  осьового принципу. Даний вибір визначає специфіку класифікації соціально-економічних  типів суспільства і його характерні ознаки.

Як аргументація даного методологічного положення можна  привести наступні визначення (на додаток  до вищеперелічених), які склалися до теперішнього часу в світовій науковій думці. Економісти, соціологи використовують такі визначення, як «цивілізація» (Д. Боулдінг) поста, «технотронне суспільство» (З. Бжезінській), «телематичеське суспільство» (Дж. Мартін), «суперіндустріальне суспільство» (О. Тоффлер), «інформаційне суспільство» (Р. Айріс, Д. Белл, Е. Масуда), «програмоване суспільство» (А. Турений), «капіталістичне для поста суспільство» (Р. Дарендорф).

Систематизуючи сучасні  концепції суспільного розвитку (див. таблицю), можна зробити наступні основні висновки. По-перше, дослідження  сучасного етапу суспільного  розвитку повинне спиратися на всі вищеперелічені концепції. По-друге, теорія постіндустріального суспільства, як найбільш поширена і загальновизнана в наукових кругах концепція, повинні об'єднати в собі основні прогресивні і аргументовані концепції.

Досліджуючи питання трансформації праці і соціально-трудових відносин, висуваємо гіпотезу про те, що вони зв'язані, перш за все, із загальними цивілізаційними зрушеннями глобальної трансформації всієї системи суспільних відносин.

Використовуючи термін «трансформація» до характеристики, як сучасного суспільства, так і праці, виходили з наступних положень.

1. Трансформація, як процес, є дійсно радикальною зміною існуючих стереотипів, інтересів, цінностей, принципів. Наприклад, замість принципу «зовнішній світ - ворожий, навкруги одні конкуренти» починає використовуватися принцип «ваш світ допомагає нам, ми – партнери». Або, сучасний світ «схожий на строкату мозаїку, систему рівнозначних і рівноправних елементів, а не на «гонку за лідером» в однолінійному просторі». Або, замість традиційного принципу «начальник-підлеглий», починає діяти принцип «керівник-співробітник», «співтовариство рівноправних партнерів».
2. Трансформація стосується всіх аспектів суспільного розвитку (і всієї системи соціально-трудових відносин, зокрема), відбувається на всіх рівнях одночасно і паралельно.
3. Трансформація можлива тільки на рівні суспільства в цілому. Представляється нереальним і неефективним здійснювати радикальні якісні зміни в одному із структурних елементів (ідеологія, політика, економіка, соціальна сфера, інститути).

Основними положеннями висунутої гіпотези є наступні:

1. Постіндустріальне суспільство знаходиться в процесі свого розвитку, його основні риси тільки конструюються. 
2. Трансформація системи суспільних відносин (соціально-трудових як її структурного елементу), викликана становленням нового етапу розвитку, здійснюється на якісно іншому рівні.
3. Система інтересів і цінностей у сфері праці формується, базується на переході до нової якості зростання, в рамках якого міняються уявлення про критерії ефективності суспільного розвитку. В рівній мірі, це стосується і ефективності праці, оцінки ефективності розвитку соціально-трудових відносин.
4. Перехід до нової якості зростання не пов'язаний тільки із змінами в економіці, галузевих структурних зрушеннях і впливом НТП. Головне в тому, що в другій половині XX ст. намітилося формування якісно нового типу відносин в системі «суспільство-природа-людина».
5. У зв'язку з цим, пануючі до недавнього часу теорії, справедливі для певного етапу суспільного розвитку, перестають «працювати». Будь-які спроби вдосконалення загальних теоретичних схем приречені на провал. Таким чином, перегляду вимагає все пануюче трактування законів суспільного розвитку в цілому, що вступив в нову стадію соціалізації.