Макроекономічний аналіз соціально-трудових відносин та їх трансформація

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Декабря 2013 в 16:45, курсовая работа

Краткое описание

Курс України на створення ринкової економіки об'єктивно зумовлює необхідність побудови соціальної держави, що ґрунтується на соціальному партнерстві між громадянами та державою, робітниками та роботодавцями, виробниками та споживачами. Тому подальша розбудова українського суспільства потребує розвитку процесів конституювання демократичних, політичних та правових механізмів управління соціальними явищами. Соціально-політична сфера влади має наповнюватися різними формами взаємодії громадських організацій і рухів з державою та її структурами. В соціально-економічному просторі країни за участю держави повинна формуватися система трипартизму, соціального партнерства. Тобто ідеї пріоритету права, солідарності та договірного регулювання набувають актуальності у соціальній політиці України.

Содержание

ВСТУП

РОЗДІЛ 1
СУТНІСТЬ ТА ПРЕДМЕТ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН
Види, типи, рівні соціально-трудових відносин
Структурні складові системи соціально-трудових відносин
Принципи функціонування системи соціально-трудових відносин

РОЗДІЛ 2
МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН:
ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ АСПЕКТ
2.1. Сторони та суб’єкти соціально-трудових відносин
2.2. Фактори трансформації соціально-трудових відносин
2.3. Особливості регулювання соціально-трудових відносин в
трансформаційній економіці

РОЗДІЛ 3
ТЕНДЕНЦІЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В
УМОВАХ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ
Економічні параметри трансформації
Технологічні параметри трансформації
Трансформація інтересів і ціннісних орієнтирів людини
Культурні основи трансформації

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Прикрепленные файлы: 1 файл

Бей.doc

— 480.00 Кб (Скачать документ)

Однією з  важливих проблем сучасної економіки  є встановлення вартості трудових послуг та розмірів заробітної плати. У світовій практиці матеріальне стимулювання працівників стало основним важелем регулювання ефективності праці персоналу та одним з основних елементів мотивації праці. Різні форми та системи оплати праці спрямовані на заохочення працівників до підвищення оплати праці та покращення фінансових результатів діяльності підприємств.

Важливе значення у соціально-трудових відносинах має  соціально-економічна ефективність матеріального  стимулювання працівників. Ефективність праці визначається тим, наскільки правильно спеціалісти організують стимулювання діяльності персоналу. У ринково-конкурентній боротьбі виживають ті підприємства, для яких мотивація праці персоналу не є теоретичною абстракцією, а практичною справою. Можна по-справжньому оцінювати багатий досвід економічно розвинених країн.

Найістотніші  моменти цього досвіду є такі:

- повна самостійність, розкутість економістів і керівників, необмежене право

  вибору в рамках дозволеного законом;

- ефективне функціонування механізму соціального партнерства;

- пріоритет застосування погодинної форми заробітної плати у різних її

  модифікаціях;

- обов'язкове виконання заданого обсягу робіт, розрахованого на основі прогресивних нормативів, мікроелементного аналізу і нормування трудових процесів;

- врахування як особистих результатів праці, так і ділових якостей: кваліфікації, творчої ініціативи, швидкості, досконалості, якості роботи, внаслідок змінюється орієнтація підприємців у стимулюванні праці з кількісних на переважно якісні показники роботи, завдяки цьому надається перевага в оплаті розумової праці порівняно з фізичною;

- дедалі більше ціниться рівень професійних знань працівника. Заохочується

суміщення пріоритетів, тобто суміжні знання в рамках однієї кваліфікації;

- у багатьох зарубіжних країнах популярним є стимулювання праці на основі

  оцінювання ефективності праці конкретних працівників, його участі у прибутках підприємства, в управлінні ним, велике значення надається стажу роботи.

За нових  економічних умов набуває реального  значення використання зарубіжного досвіду матеріального стимулювання персоналу. Сьогодні потрібна така система оплати праці, яка б враховувала традиційні форми і принципи матеріального стимулювання праці та нові системи оплати праці. У сприятливій перспективі об'єктивно зацікавлені всі: власник, менеджер, найманий працівник. Усі будуть прагнути більше вкласти в нові технології, у підвищення кваліфікації, в науку. Це одна з причин ефективного функціонування механізму соціального партнерства.

 На соціально-трудові відносини впливає безробіття. Так, зареєстроване безробіття у 2008 р. в Україні становило 658,3 тис. осіб (І квартал 2008 р.). Є деякі відхилення поквартальні, проте вже за різними джерелами з грудня 2008 р. по січень 2009 р. воно становить 1,5 млн осіб. Крім того, на збільшення рівня безробіття впливає і державна політика щодо повернення кредитів комерційним банкам і водночас банками депозитів вкладникам, що впливає на платоспроможність населення загалом [37].

Отже, ринок  праці без розвинених систем соціального  захисту створив умови нестабільності соціально-економічного становища працівників, оскільки багато питань, які раніше контролювала держава, передано в компетенцію підприємств (фірм), значна частина яких є у приватній власності. Тепер визначальну роль у досягненні позитивних тенденцій у покращенні життєвого рівня населення, становища найманих працівників – розміри  форми оплати праці, зайнятість, умови праці і режим роботи, підвищення кваліфікації працівників відіграють власники підприємств, і якщо ці питання не вирішені, або вирішуються частково, стає базисом загострення соціально-трудових відносин.

Основними критеріями оцінки тенденцій розвитку соціально-трудових відносин є:

- наявність  і ступінь розвитку ринку праці  із врахуванням застосування  державного регулювання щодо скорочення рівня безробіття до допустимої межі (враховуючи порівняльну статистику зарубіжних країн);

- виконання норм трудового законодавства в контексті забезпечення основних прав працівників та власників, у реалізації соціального партнерства;

- вплив індивідуальних та колективних договорів у регулюванні соціально-трудових відносин;

- ефективність  врегулювання трудових спорів  та захист трудових і соціальних  прав працівників;

- відповідність  заробітної плати та диференціація  залежно від співвідношення попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці;

- рівень продуктивності  праці із врахуванням ефективності  витрат на освіту та професійну  підготовку працівників, забезпечення  їх охорони здоров'я, розроблення  та впровадження прогресивних  технологій, організація нових технологічних процесів, стимулювання високоефективної творчої праці;

- забезпечення  належного рівня умов праці  зі врахуванням рівня виробничого  травматизму та професійних захворювань  працівників, розроблення нормативних  вимог щодо охорони праці;

- спрямованість  соціальної політики із врахуванням  пенсій та соціального страхування; 

- суспільно-правовим полем, де людина реалізує цінності правової культури та свої соціально-економічні права.

Соціально-трудові відносини  охоплюють широке коло питань - від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних і правових інститутів, що пов'язані: з колективними та індивідуальними переговорами, укладенням договорів і угод, визначенням умов та розмірів оплати праці, залагодженням трудових конфліктів, участю найманих працівників в управлінні виробництвом тощо.

Основною умовою виникнення та функціонування соціально-трудових відносин у ринковій економіці є  юридична незалежність сторін цих відносин. У процесі виникнення та функціонування соціально-трудових відносин наймані працівники передають право використання своєї робочої сили власникові засобів виробництва при збереженні своєї особистої незалежності.

Важлива риса соціально-трудових відносин за умов ринкової економіки - їх функціонування на конкурентних засадах. Конкурують між собою як наймані працівники, що надають послуги робочої сили на умовах, визначених трудовим договором, так і покупці послуг робочої сили - роботодавці.

Комплексна характеристика соціально-трудових відносин передбачає з'ясування сутності таких категорій, як сторона, суб'єкт, орган, предмет відносин у соціально-трудовій сфері, їхніх видів, типів тощо. У сукупності ці елементи та відносини, що їх відображають, утворюють систему соціально-трудових відносин. (рис. 1.1.)

 

 

 


 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Система соціально-трудових відносин [36]

 

Значна кількість соціально-трудових відносин та характерні відмінності  прояву дозволяють провести певну класифікацію СТВ за їхніми характерними ознаками: зміст діяльності, сфера поширення відносин, характер взаємозв'язків, наявність владної залежності, міра регламентованості, спосіб розподілу доходів, спрямованість інтересів, ступінь соціальної напруженості.

Ключовою характеристикою  відносин у сфері праці є їхній  предмет.

Як предмет індивідуальних відносин у сфері праці виступають певні сторони трудового життя  працівників. Предметом колективних (групових) соціально-трудових відносин на рівні підприємства в цілому виступають як складові кадрової політики - оплата праці, оцінка персоналу, атестація кадрів, планування кар'єри, ротація персоналу, розвиток персоналу тощо, - так і інші питання соціально-економічного спрямування, вирішення яких прямо чи побічно впливає на якість трудового життя - розвиток соціально-побутової сфери, охорона довкілля тощо.

В узагальненому вигляді  складовими предмета соціально-трудових відносин, що аналізуються, є:

  • соціально-трудові відносини зайнятості;
  • соціально-трудові відносини, пов'язані з правилами внутрішнього розпорядку;
  • соціально-трудові відносини, пов'язані з умовами та охороною праці;
  • соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з розвитком персоналу (підвищенням кваліфікації, перепідготовки тощо);
  • соціально-трудові відносини, пов'язані з організацією індивідуальної та колективної праці;
  • соціально-трудові відносини у зв'язку з оцінюванням індивідуальних якостей і результатів роботи;
  • соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з винагородою за послуги робочої сили;
  • соціально-трудові відносини, пов'язані з дотриманням норм трудового законодавства та угод і договорів;
  • соціально-трудові відносини з інших питань трудового життя.

Отже, практично всі  сторони трудового життя людини правомірно розглядати як предмет соціально-трудових відносин.

Предмет соціально-трудових відносин має організаційно-правове закріплення, юридичною формою якого є договори та угоди різних рівнів, котрим передують переговори.

 

      1. Види, типи, рівні соціально-трудових відносин

 

Поняття „соціально-трудові  відносини”, як уже зазначалося, охоплює  відносини між суб'єктами власності на засоби виробництва і робочу силу, а також відносини між суб'єктами однієї форми власності.

Соціально-трудові відносини  дозволяють визначити соціальну  значимість, роль, місце, суспільне  становище індивіда і групи. Вони є проміжною ланкою між робітником і майстром, керівником і групою підлеглих, визначеними групами працівників і окремими їх членами. Жодна  група працівників, жоден  член трудової організації не можуть існувати поза такими відносинами, поза взаємними обов'язками відносно один одного, поза взаємодіями.

Соціально-трудові відносини  в залежності від способу регулювання, методів вирішення проблем класифікують по типах. Тип соціально-трудових відносин визначається їхнім характером, а  саме, яким чином приймаються рішення  в соціально-трудовій сфері.

За організаційними  формами існують такі типи соціально-трудових відносин: патерналізм, партнерство, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація, конфлікт.

Патерналізм - значною  мірою регламентації соціально-трудових відносин зі сторони держави або керівництва підприємства. Це від "батьківської турботи" держави про потреби населення або адміністрації підприємства про його працівників.

Партнерство - здійснення захисту своїх інтересів суб'єктами соціально-трудових відносин і їх самореалізація в політику погодження, взаємних пріоритетів.

Конкуренція характеризується взаємоповагою, досконалістю відносин між людьми або колективами.

Солідарність представляє  загальну відповідальність і взаємну  допомогу, основану на спільності інтересів групи людей.

Субсидіарність означає  прагнення людини до особистої відповідальності за досягнення своїх цілей і своїх  дій при рішенні соціально-трудових проблем. 

 

Рис. 1.2. Соціально-трудові відносини в сфері праці [36]

Дискримінація - це незаконне  обмеження прав суб'єктів соціально-трудових відносин. Дискримінація може виражатися по віку, расі, національності, статі, конфесії та ін. ознаках, а також дискримінація  може проявлятися і при виборі професії, поступлення на навчання до навчального закладу, просування по службі, оплаті праці, звільненні.

Конфлікт - є крайньою мірою протиріччя в соціально-трудових відносинах. Найбільшими формами прояву трудових конфліктів є: трудові спори, страйки, масові звільнення (локаути).

Для регулювання соціально-трудових відносин держава створює систему  програм, яка охоплює такі напрямки, як: зайнятість, соціальна політика; умови праці, міграційна і демографічна політика.

Відповідно до соціально-економічного простору, у якому взаємодіють суб’єкти в сфері праці, та враховуючи персоніфікацію цих суб’єктів прийнято розрізняти рівні реалізації СТВ (рис. 1.3.) 

Рис. 1.3. Рівні соціально-трудових відносин в державі [36]

Рівень соціально-трудових відносин залежить від особливостей суб’єктів соціально-трудових відносин і визначається властивостями соціально-економічного середовища в якому функціонують відповідні суб’єкти. При індивідуальному рівні взаємопов’язаними суб’єктами можуть бути: робітник – робітник; робітник – роботодавець; роботодавець – роботодавець. На груповому рівні виявляється взаємозв’язок в соціально-трудових відносинах між об’єднаннями робітників (профспілками) і об’єднаннями роботодавців. На змішаному рівні – між робітниками і державною; роботодавцем і державою.

Информация о работе Макроекономічний аналіз соціально-трудових відносин та їх трансформація