Економічне обґрунтування шляхів підвищення рентабельності підприємства

1. Рентабельність  сукупних активів (рентабельність  сукупного капіталу або економічна  рентабельність) характеризує  рівень  прибутку, генерована всіма активами  підприємства, що перебувають у  його використанні за балансом. Даний показник розраховується  за формулою:

          Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування        (1.5)

    Валюта балансу

Зменшення рівня рентабельності активів може свідчити про спадаючий попит на продукцію підприємства й про перенагромадження активів.

Альтернативне найменування даного показника – коефіцієнт «прибуток/актив» (ROA). Він свідчить про те, наскільки ефективно використовує підприємство свої активи для отримання прибутку, тобто показує, який прибуток дає кожна гривня, вкладена в актив підприємства. Цей показник віддзеркалює фінансові можливості підприємства в залученні активів з метою отримання економічної вигоди в майбутньому. Коефіцієнт «прибуток/актив» за економічною природою об’єднує два показники: частку прибутку в одній гривні реалізації та оборотність активів. Зокрема, рентабельність активів дорівнює рентабельності продажу помноженій на коефіцієнт оборотності активів.

Якщо активи пов’язані з інвестиційною діяльністю, тобто з практичними діями інвестора щодо здійснення інвестицій, то рентабельність активів дорівнює рентабельності інвестованого капіталу дорівнює рентабельності продажу, помноженій на оборотність активів.

Зазначимо, інвестиційна діяльність підприємства повинна бути спрямована, з одного боку, на посилення позитивного впливу зовнішніх умов на діяльність підприємства, з другого – на вдосконалення його виробничого  потенціалу.

За фінансовим визначенням, інвестиції – це всі види активів (засобів), вкладених у господарську діяльність з метою одержання доходу. За економічним визначенням – це витрати на створення, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення основного капіталу, що залежить від руху витрат на основний капітал [71, С. 6].

2. Рентабельність  власного капіталу (фінансова рентабельність) характеризує рівень прибутковості  власного капіталу, вкладеного в  дане підприємство, тому найбільший  інтерес представляє для наявних  і потенційних власників й  акціонерів та є одним із  основних показників інвестиційної  привабливості підприємства, тому  що його рівень показує верхню  межу дивідендних виплат.

                        Рв.к .= Чистий прибуток / Власний капітал                         (1.6)

Є ще одне найменування даного показника – коефіцієнт «прибуток/капітал» (ROE). Він характеризує ефективність використання підприємством власного капіталу. Для аналізу причин зміни даного коефіцієнта застосовують рівняння Дюпона.

                         ROE = ROA × (активи : власний капітал)                      (1.7)

 Це  рівняння показує, що прибутковість  власного капіталу залежить від  прибутковості активів і фінансового  левериджу. Останній свідчить про  фінансовий механізм управління  рентабельністю власного капіталу  завдяки оптимізації співвідношення  власних і позикових фінансових  засобів. Результат цього управління  оцінюють за допомогою показника  «ефект фінансового левериджу». Збільшення частки позикового  капіталу й навпаки. Тому слід  враховувати певний ризик при  залученні позикового капіталу,  який може виникнути тільки  тоді,  якщо прибуток, одержаний  від ефективного використання  активів, перевищує відсоткові ставки  по вилучених позикових коштах. В іншому випадку для левериджу (фінансового важеля) подеколи ризик посилює негативний вплив керівництва, пов’язаних з ігноруванням співвідношення власного і по

3. Рентабельність  продажів (комерційна рентабельність) показує, наскільки ефективно й  прибутково підприємство веде  свою операційну (виробничо-комерційну) діяльність і розраховується  відношенням суми прибутку до  виторгу від реалізації продукції. Залежно від використованого  в розрахунках показника прибутку  виділяють валову, операційну й  чисту рентабельність продажів.

Валова рентабельність продажів показує ефективність виробничої діяльності й цінової політики підприємства.

Показник операційної рентабельності характеризує здатність підприємства генерувати прибуток від діяльності до відрахування витрат, що не має відносин до операційної ефективності.

Чиста рентабельність продажів характеризує ефективність всіх видів діяльності підприємства: операційної, інвестиційної та фінансової. Цей показник відображає повний вплив структури капіталу й фінансування підприємства на його рентабельність. Економічний зміст, аналогічний показнику рентабельності продажів, широко використовується у вітчизняній практиці показник рентабельності продукції, що являє собою відношення прибутку до собівартості реалізованої продукції.

В процесі аналізу фінансових результатів діяльності підприємства необхідно досліджувати динаміку розрахованих показників рентабельності для контролю фінансового стану підприємства та порівняння з підприємствами-конкурентами. При цьому для визначення резервів підвищення рентабельності підприємства потрібно проводити факторний аналіз кількісних показників господарювання, які безпосередньо впливають і за допомогою яких визначають рівень рентабельності [66, С.305].

Рентабельність необхідно розглядати як результат впливу техніко-економічних факторів, виявляючи кількісну залежність кінцевих фінансових результатів виробничо-господарської діяльності від основних техніко-економічних факторів [87, C. 77].

При моделюванні рівня рентабельності підприємства необхідно застосовувати комплексний підхід з урахуванням методик визначення різних показників рентабельності. За такого підходу, тобто використання багатьох моделей управління рентабельністю підприємства, існує можливість формування різних виробничих програм, як основного планового документу функціонування підприємства. При цьому проведення подальших досліджень може стосуватися проблем узгодження таких виробничих програм з метою підвищення ефективності функціонування підприємства [65, С.16].

1.3. Теоретичне обґрунтування шляхів та резервів підвищення рентабельності на підприємстві

Одним із можливих шляхів підвищення рентабельності на підприємстві є визначення його фінансового стану та розробка практичних рекомендацій щодо його поліпшення або оздоровлення, створення можливостей розширення ринку збуту продукції, встановлення взаємовідносин між нинішніми та потенційними партнерами [22, С. 103].

Розробка теоретичних положень та методичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів регулювання розвитку підприємств є дуже актуальним науковим завданням. Разом із тим, окремі питання потребують свого вирішення з урахуванням сучасних тенденцій розвитку підприємств харчової промисловості.

Міру прибутковості функціонування підприємства найбільш точно визначають показники рентабельності, які характеризують рівень віддачі витрат або міру використання наявних ресурсів у процесі виробництва та реалізації товарів, робіт, послуг. Збільшення показників рентабельності підприємства значною мірою залежить від зростання чистого прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Адже в умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Тому для підвищення рентабельності підприємства потрібно збільшувати прибуток. А це можна зробити наступними методами:

• нарощувати обсяги виробництва та реалізації товарів, робіт, послуг;
• здійснювати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;
• зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції, тобто знижувати її собівартість;
• з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є в розпорядженні підприємства, в тому числі і фінансові ресурси;
• кваліфіковано, зі знанням справи здійснювати цінову політику, оскільки на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;
• грамотно будувати договірні відносини з постачальниками, посередниками, покупцями;
• вміти найдоцільніше розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту [61, С. 54-57].

Останні три напрями чималою мірою залежать від сумлінності, кваліфікації економістів, бухгалтерів, фінансистів.

При укладанні угод з покупцями дуже важливо домовитись про оптимальні ціни на товари, роботи, послуги, та строки їх перегляду у зв’язку з інфляційними процесами, змінами на ринку.

Щоб уникнути впливу інфляції на розрахунок фінансових коефіцієнтів прибутковості підприємства, які є вагомими показниками при проведенні фінансового аналізу, та для визначення їх реального значення необхідно виконати:

• коригування бухгалтерської звітності за поточним рівнем цін;
• розрахунок реальних фінансових коефіцієнтів на основі скоригованої за рівнем інфляції бухгалтерської звітності;
• порівняння фінансових коефіцієнтів, розрахованих до і після коригування.

Ці кроки є дуже важливими при визначенні показників рентабельності, адже здійснюючи їх аналіз в період високих темпів інфляції одержують завищені значення цих показників, що не дає змогу об’єктивно оцінити фінансовий стан підприємства. Тому підприємству потрібно проводити коригування бухгалтерської звітності підприємства відповідно до рівня цін за період часу, що досліджуються; використовувати об’єктивні й відповідні щодо коригованої статті індекси цін.

Проте коригування бухгалтерської звітності підприємства має значення тільки в умовах високих темпів інфляції. При низькій інфляції спотворення незначні тому ними можна нехтувати. Мінімально допустимий рівень інфляції для коригування бухгалтерської звітності підприємства становить 10% на рік.

До найважливіших шляхів підвищення рентабельності підприємства також можна віднести:

• покращення маркетингу, пов’язане з коригуванням стратегії і тактики маркетингу. Якщо неефективно працює відділ маркетингу, то підприємство втратить багато потенційних споживачів і ринків збуту продукції. Удосконалення роботи відділу маркетингу передбачає:
• вироблення тільки тієї продукції, що безумовно буде купуватися, при цьому підприємству потрібно згрупувати свою продукції за ознакою рентабельності та зосередити свою увагу на тій продукції, яка є високорентабельною. Також потрібно покращувати продукцію з середнім рівнем рентабельності, а низькорентабельну продукцію зняти з виробництва;
• організовувати виробничий процес так, щоб він був пристосований до швидкої переналадки;
• постійно вести наукові дослідження з аналізу ринку, поведінки споживачів і конкурентів;
• приділяти більше уваги дизайну продукції, упаковці, а також рекламі. Адже реклама є дуже важливим засобом доведення інформації про підприємство, та про продукцію, яка ним виготовляється, до відома споживачів. Реклама повинна бути ефективною, тобто вона повинна сприяти існуванню зворотного зв’язку, який іде від споживача, на якого направлена інформація, до підприємства-відправника інформації. Для підприємства реклама є вагомим засобом, за допомогою якого підприємство зможе підвищити попит на свою продукцію, що призведе до збільшення обсягів продажу, прибутку та рентабельності.
• підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності. Це можна досягнути за рахунок зниження собівартості, покращення дизайну, зовнішнього вигляду продукції;
• усунення каналів втрати прибутку (виплата різних штрафів, пені, неустойок);
• чітке і своєчасне виконання угод з поставок продукції;
• підвищення оптових або інших відпускних цін на продукцію, але так, щоб ці ціни відповідали якості продукції [23, С. 11-12].

Рентабельність використання фінансових ресурсів може бути підвищена, якщо підприємство досягає того ж обсягу прибутку, але зменшує при цьому суму коштів, які вкладені в основні і оборотні засоби (наприклад, реалізує частину машин, устаткування, якщо вони використовуються не досить ефективно, знижує залишки виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, вивільняє кошти, іммобілізовані в дебіторську заборгованість).

Важливе значення для забезпечення умов невпинного зростання прибутку та рентабельності має якість їх планування. Це складний і багатогранний процес, який включає в себе глибокий економічний аналіз виробничих і фінансових показників періоду, що передував плановому періоду, досягнення максимальної узгодженості з кількісними та якісними показниками плану випуску продукції (виконання робіт, послуг), її реалізації, собівартості, врахування наявних резервів збільшення випуску продукції, зниження витрат на виробництво, особливо непродуктивних.

В плануванні прибутку беруть участь – при організаційній відповідальності за цю справу фінансової служби – всі виробничі та функціональні підрозділи підприємства. Тільки в такому разі план буде правильно віддзеркалювати внутрішньогосподарські резерви виробництва на базі більш раціонального використання матеріалів, трудових і фінансових ресурсів.

Рентабельність продукції, яка досягнута підприємством в базовому періоді повинна бути скоригованою з урахуванням умов ціноутворення планового періоду. Так ми розраховуємо базову рентабельність, але вона буде відображати лише цінові фактори, які слід брати до уваги при плануванні прибутку. Далі можна визначити резерви, які не були використані підприємством у базовому періоді для зростання прибутку, а саме за рахунок:

• ліквідації непродуктивних і понаднормативних витрат, що відносяться на собівартість продукції;
• ліквідації фактів поставки готової продукції покупцям з відхиленнями від узгоджених технічних і якісних параметрів, які ведуть до зниження оптових цін на ці вироби, і отже, прибутку від реалізації;
• структурних зрушень в асортименті продукції, що виробляється та реалізується, в бік випуску рентабельнішої продукції.

Враховуючи ці резерви розраховують скориговану базову рентабельність продукції підприємства.

Важливе значення як на стадії планування прибутку, так і в ході повсякденного контролю за виконанням плану прибутку має виявлення зайвих для підприємства запасів товарно-матеріальних ресурсів у вигляді непрацюючого устаткування, машин, приладів, понаднормативних запасів сировини, матеріалів, інструменту та інших цінностей. Фінансові ресурси, вкладені в такі активи, уповільнюють обіговість коштів підприємства, та природно знижують рентабельність виробництва.