Економічне обґрунтування шляхів підвищення рентабельності підприємства

Основне джерело грошових накопичень підприємств – виручка від реалізації продукції, а саме та її частина, яка залишається за вирахуванням матеріальних, трудових і грошових витрат на виробництво та реалізацію цієї продукції. Тому важливе завдання кожного господарюючого суб’єкта – одержати більше прибутку при найменших витратах шляхом дотримання строгого режиму економії у витрачанні засобів і найбільш ефективного їх використання.

Витрати на виробництво і реалізацію продукції визначають рівень і структуру її собівартості. Виручка від реалізації продукції обчислюється в діючих цінах. При радикальній зміні управління економікою показник виручки від реалізації продукції стає одним з найважливіших показників діяльності підприємства. Даний показник створює зацікавленість трудових колективів не тільки в зростанні кількісного об’єму продукції, що випускається, скільки в збільшенні об’єму реалізованої продукції (з урахуванням зниження залишків нереалізованої продукції). Це означає, що продаватися повинні такі вироби, які відповідають вимогам споживачів та мають великий попит.

У цих цілях необхідно вивчати ринкові умови господарювання та можливості впровадження продукції, яка виробляється на ринок, шляхом розширення об’ємів її реалізації. З розвитком підприємства та підвищенням конкуренції зростає відповідальність підприємств за виконання прийнятих на себе зобов’язань. Таким чином, показник виручки від реалізації продукції повинен відповідати вимогам комерційного розрахунку та, у свою чергу, сприяє розвитку підприємницької діяльності.

Зацікавленість підприємств у виробництві та реалізації якісної, такої, що має попит на ринку продукції, відбивається на величині прибутку, яка за інших рівних умов знаходиться в прямій залежності від об’єму реалізації цієї продукції.

Аналізуючи прибуток за декілька років, необхідно встановити, яка склалася тенденція в його зміні, проаналізувати динаміку, та подивитися чи відображає вона збільшення ефективності роботи підприємства.

Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний рівень прибутковості підприємства або продукції, яка виготовляється. У загальній формі рентабельність розраховують як відношення прибутку до витрат або використаних ресурсів (капіталу).

Рентабельність в перший рік роботи підприємства, як правило, дуже низька, хоча наступні декілька років роботи підприємства спостерігається її зростання. З часом її величина стабілізується, а в кінці виробництва може почати падати. Однією з причин збільшення рентабельності може бути збільшення об’ємів виробництва.

Збільшення рентабельності підприємства пов’язане із збільшенням рентабельності продукції.

Міру прибутковості функціонування підприємства найбільш точно визначають показники рентабельності, які характеризують рівень віддачі витрат або міру використання наявних ресурсів у процесі виробництва та реалізації товарів, робіт, послуг. Збільшення показників рентабельності підприємства значною мірою залежить від зростання чистого прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Адже в умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Тому для підвищення рентабельності підприємства потрібно збільшувати прибуток. А це можна зробити наступними методами:

• нарощувати обсяги виробництва та реалізації товарів, робіт, послуг;
• здійснювати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;
• зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції, тобто знижувати її собівартість;
• з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є в розпорядженні підприємства, в тому числі і фінансові ресурси;
• кваліфіковано, зі знанням справи здійснювати цінову політику, оскільки на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;
• грамотно будувати договірні відносини з постачальниками, посередниками, покупцями;
• вміти найдоцільніше розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту.

Останні три напрями чималою мірою залежать від сумлінності, кваліфікації економістів, бухгалтерів, фінансистів.

При укладанні угод з покупцями дуже важливо домовитись про оптимальні ціни на товари, роботи, послуги, та строки їх перегляду у зв’язку з інфляційними процесами, змінами на ринку.

Важливо при визначенні показників прибутковості підприємства враховувати фактор інфляції. Адже періоди зростання інфляції створюють несприятливі умови для інвестиційної діяльності. Ймовірність прийняття помилкових інвестиційних рішень в цей період різко зростає. Це передусім тому, що в умовах високих темпів інфляції значно спотворюється звітна бухгалтерська інформація підприємства. Використовуючи цю інформацію, інвестори та інші користувачі бухгалтерської звітності підприємства проводять його фінансовий аналіз, в тому числі і аналіз показників рентабельності, ризикуючи отримати помилкові результати та далеку від реальної картину фінансового стану підприємства. Щоб уникнути впливу інфляції на розрахунок фінансових коефіцієнтів прибутковості підприємства, які є одними з найзначнішими показниками при проведенні фінансового аналізу, та для визначення їх реального значення необхідно виконати:

• коригування бухгалтерської звітності за поточним рівнем цін;
• розрахунок реальних фінансових коефіцієнтів на основі скоригованої за рівнем інфляції бухгалтерської звітності;
• порівняння фінансових коефіцієнтів, розрахованих до і після коригування.

Ці кроки є дуже важливими при визначенні показників рентабельності, адже здійснюючи їх аналіз в період високих темпів інфляції одержують завищені значення цих показників, що не дає змогу об’єктивно оцінити фінансовий стан підприємства. Тому підприємству потрібно проводити коригування бухгалтерської звітності підприємства відповідно до рівня цін за період часу, що досліджуються; використовувати об’єктивні й відповідні щодо коригованої статті індекси цін.

Проте коригування бухгалтерської звітності підприємства має значення тільки в умовах високих темпів інфляції. При низькій інфляції спотворення незначні тому ними можна нехтувати. Мінімально допустимий рівень інфляції для коригування бухгалтерської звітності підприємства становить 10% на рік.

В плануванні прибутку беруть участь – при організаційній відповідальності за цю справу фінансової служби – всі виробничі та функціональні підрозділи підприємства. Тільки в такому разі план буде правильно віддзеркалювати внутрішньогосподарські резерви виробництва на базі більш раціонального використання матеріалів, трудових і фінансових ресурсів.

Рентабельність продукції, яка досягнута підприємством в базовому періоді повинна бути скоригованою з урахуванням умов ціноутворення планового періоду. Так ми розраховуємо базову рентабельність, але вона буде відображати лише цінові фактори, які слід брати до уваги при плануванні прибутку. Далі можна визначити резерви, які не були використані підприємством у базовому періоді для зростання прибутку, а саме за рахунок:

• ліквідації непродуктивних і понаднормативних витрат, що відносяться на собівартість продукції;
• ліквідації фактів поставки готової продукції покупцям з відхиленнями від узгоджених технічних і якісних параметрів, які ведуть до зниження оптових цін на ці вироби, і отже, прибутку від реалізації;
• структурних зрушень в асортименті продукції, що виробляється та реалізується, в бік випуску рентабельнішої продукції.

Враховуючи ці резерви розраховують скориговану базову рентабельність продукції підприємства.

Важливе значення як на стадії планування прибутку, так і в ході повсякденного контролю за виконанням плану прибутку має виявлення зайвих для підприємства запасів товарно-матеріальних ресурсів у вигляді непрацюючого устаткування, машин, приладів, понаднормативних запасів сировини, матеріалів, інструменту та інших цінностей. Фінансові ресурси, вкладені в такі активи, уповільнюють обіговість коштів підприємства, та природно знижують рентабельність виробництва.

Для підприємства важливо, щоб воно мало систематичну оперативну інформацію про хід виконання наміченого плану прибутку. Маючи щоденні дані про одержаний прибуток (а вони, як правило, досить точно показують дійсний стан справ і уточнюються за даними бухгалтерського обліку після закінчення поточного місяця), керівництво підприємства має змогу:

• оперативно впливати на цей процес;
• оперативно планувати найбільш раціональне використання прибутку з точки зору потреб підприємства.

У ході контролю за одержанням прибутку фінансова служба у координації з юридичною службою ретельно вивчає факти застосування до підприємства фінансових санкцій з боку партнерів по взаємних поставках матеріальних цінностей, фінансових, транспортних та інших органів. Ці санкції у вигляді штрафів, неустойок тощо, зменшують чистий прибуток, ускладнюють фінансове становище підприємства, в тому числі вони негативно впливають на рентабельність підприємства. Тому кожний факт збитків має бути оцінений з точки зору відповідальності конкретних посадових осіб, з чиєї вини вони скоїлися, і з точки зору розробки заходів щодо недопущення їх у подальшій роботі підприємства.

Економічна наука має певні напрацювання в контексті вимірювання та розв’язання проблеми виробництва й реалізації борошна, все ж багато питань залишаються невирішеними. Зокрема, по-перше, не існує єдиного підходу щодо трактування поняття «прибутковість»; по-друге, істотно різниться ставлення різних учених до окремих показників прибутковості; по-третє, практично відсутні наукові розробки щодо системи показників прибутковості виробництва та реалізації борошна.

Під прибутковістю як економічною категорією розуміємо сукупність економічних відносин, що характеризують економічну ефективність, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції повністю відшкодовує витрати на її виробництво та реалізацією й одержує прибуток як головне джерело відтворення в перспективі. Прибутковість характеризується системою абсолютних і відносних показників, у чисельнику яких знаходиться величина прибутку. Результати наукових досліджень показали, що дослідники найчастіше для віддзеркалення прибутковості виробництва того чи іншого виду продукції використовують показник рівня рентабельності. Разом із тим серед учених немає єдиної думки щодо його місця й ролі в оцінці прибутковості певної діяльності.

Так, на думку деяких авторів, узагальнюючим показником ефективності аграрного виробництва є рентабельність (рівень рентабельності, окупність витрат і норма прибутку), при цьому рівень рентабельності відображає кон’юнктуру ринку й свідчить про стан і проблеми розвитку різних галузей [61, С. 43-44]. Подібного погляду дотримується О.О. Швець, стверджуючи, що показник рентабельності акумулюючи вплив внутрішніх і ринкових факторів, дає змогу всебічно оцінити економічну ефективність виробництва молока [94, С. 388-393].

На думку професора П. С. Березівського, показник рентабельності хоч і є найбільш узагальнюючим, проте не висвітлює всієї повноти економічного ефекту й потребує доповнення низкою інших показників [12, С. 36].

Останнім часом висловлюється думка про те, що в сучасних реаліях дати об’єктивну оцінку прибутковості виробництва шляхом порівняльного аналізу рівня рентабельності в господарствах надзвичайно складно, адже даний показник істотно залежить від ринкової кон’юнктури. У цьому випадку, як стверджує О.В. Керпасюк, краще брати комплексний показник, який дає можливість мінімізувати негативний вплив ринкової кон’юнктури, а саме: окупність 100 грн. виробничих витрат продукцією. З такими пропозиціями автора нам важко погодитися. Очевидно, варто було дещо по-іншому сформулювати постановку питання, скажімо, запропонований автором показник окупності витрат доцільно використовувати для повнішого аналізу поряд із традиційним  показником рівня рентабельності, а не заперечувати його. Дослідник С.І. Канцевич наголошує на тому, що через наявність різних методів нарахування амортизації показник рентабельності не може виступати як узагальнюючий, оскільки такий показник пропонує використовувати рівень відтворення, як відношення суми прибутку та амортизації до собівартості за мінусом амортизаційних відрахувань, помноженому на 100. Разом із тим у іншій своїй публікації дослідник використовує той же рівень рентабельності як один із провідних показників економічної ефективності виробництва молока [44, С. 88].

Показник рівня відтворення можна використовувати лише як додатковий. У контексті спрямування дослідження певний науковий інтерес викликає позиція В.С. Дієсперова, який пропонує новий показник всіх витрат, що аналізується поряд з офіційно обчислювальним рівнем рентабельності [37, С. 68-69].

Заслуговує на увагу й та обставина, що останнім часом на сторінках економічних видань все більше приділяється увага показникам окупності витрат у галузі борошномельно-крупяного скотарства, а в окремих дисертаційних дослідженнях навіть пропонується для зручнішого здійснення розрахунків і математичної обробки їх результатів використовувати показники не прибутковості, а рівня окупності витрат [54, С. 6]. Частково погоджуючись із цим очевидно, було б коректніше не протиставляти показник рівня окупності витрат показникові прибутковості, а навпаки, вважати, що показник окупності витрат разом із традиційним показником рівня рентабельності дає змогу здійснити значно глибший та ширший аналіз виробництва та реалізації продукції.

У своїй дисертаційній роботі Р.М. Шелудько зазначає, що в ринкових умовах дуже важливо використовувати показник середньої норми прибутку, оскільки він характеризує результативність капіталу. Серед останніх наукових досліджень щодо оцінки економічної ефективності виробництва борошна є пропозиції комплексного використання системи показників та інтегрального індексу ресурсовіддачі [95, С. 6].