Деньги и кредит

У колишньому СРСР деномінації проводились тричі: дві в 1922-1923 роках і одна в 1961 році. В Україні деномінація була проведена в 1996 році у співвідношенні (100000 крб. за 1 гривню).

Нуліфікація - оголошення державою знецінених грошових знаків недійсними.

У безнадійних  випадках держава в змозі вдаватися  до нуліфікації, тобто анулювання існуючих грошових знаків, щоб розпочати все  з “чистого аркуша”. Проводиться  вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші. Такий захід прийнятий при зміні влади, при створенні власної національної грошової системи.

Девальвація - знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями. Проявляється вона у підвищенні валютних курсів іноземних валют по відношенню до національної валюти чи, однозначно, в зниженні курсу національної валюти.

В умовах золотого стандарту, коли державою законодавчо  фіксувався золотий вміст валют  і був прямий чи опосередкваний їх обмін на золото, девальвація проявлялась в зменшенні їх золотого вмісту та зростанні ціни на золото. Після відміни золотих паритетів девальвація зводиться тільки до зниження офіційного валютного курсу. Як наслідок, девальвація стимулює експорт, робить його дешевшим. Одночасно імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація означає подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня цін.

Ревальвація - підвищення курсу вартості національної валюти по відношенню до іноземних чи міжнародних валют. Головна причина ревальвації - коли у державі спостерігається тривалий час активне сальдо платіжного балансу, що одночасно означає наявність дефіцитів у її партнерів.

Ревальвація вигідна для імпортерів і кредиторів. Після ревальвації дорожчає експорт, оскільки іноземні імпортери повинні більше давати своєї валюти за ревальвовану, проте це погіршить конкурентоспроможність експортера. Одночасно стає дешевшим імпорт, так як для оплати імпортних товарів національної валюти потрібно менше. Кредитори, що надали позики нерезидентам в національній валюті, після її ревальвації отримують погашення боргу в тій же сумі, і ринкова ціна її в іноземній валюті зросте в міру ревальвації. Для населення, з одного боку, ревальвація приваблива тим, що вона спонукає зниженню цін на імпортні товари і гальмує інфляцію, а з іншого - вона створює труднощі для експорту, що створює загрозу скорочення числа робочих місць. Тому оцінювати ревальвацію необхідно виходячи із макроекономічної ситуації.

В умовах золотого стандарту ревальвації  підлягали відносно сталі валюти шляхом збільшення офіційного золотого вмісту грошової одиниці.

 

II. Моделі грошових реформ

За  характером проведення грошові реформи  поділяються на три типи:

1. Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до технічного аспекту - впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Обмін старої валюти на нову здійснюється у співвідношенні 1:1. Приводом до такої заміни може бути:

а. Необхідність поліпшення фізичних властивостей (зносостійкості, цупкості, захисту від підробки і  т.д.) банкнот, що перебувають в обігу, зміни їх відносних і абсолютних розмірів, що може бути результатом  технічного прогресу (в розумінні  як можливостей виробництва банкнот вищої якості, так і вимог до їхньої якості у зв’язку із застосуванням різних технічних пристроїв - банкоматів, електронних машин тощо.

б. Підвищення ефектифної боротьби з підробкою  національної валюти. Це відбувається у тому випадку, коли в обігу перебуває велика кількість підроблених банкнот (наприклад, накопичених за роки війни), виявлення і вилучення яких стає невідкладною справою.

в. Необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, їх оформлення, що може зумовлюватися  політичними причинами, наприклад, зміна державної символіки тощо.

2. Грошові  реформи конфіскаційного типу, або  їх ще називають реформи “шокового”  типу. Названі реформи передбачають  комплекс явних або замаскованих  заходів конфіскаційного характеру.  Стосовно конфіскаційних обмежень, то слід виділити такі можливі заходи:

встановлення  ліміту на обмін банкнот;

замороження частки депозитів понад встановлений рівень;

тимчасове припинення валютно-обмінних операцій тощо.

Мета  подібних заходів - конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, отримання додаткового доходу держави.

Реформи паралельного, або, як їх ще називають  консервативного типу є надзвичайно  складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова  одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витісняє старі гроші поступово. В результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці - стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.

 

 

Тема 1. КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

 

 

1. Походження та сутність  кредиту

Слово “кредит” походить від латинського creditium, що означає позика, борг, вірю, довіряю. Тому кредит розглядається  як довіра однієї особи до іншої  на підставі  якої у позику у грошовій або товарній формах надається певна сума капіталу, яка підлягає поверненню, а за користування цією послугою боржник сплачує відповідну плату.

Кредит – це економічні відносини  між юридичними і фізичними особами, державами з приводу перерозподілу  вартості на засадах повернення із виплатою відсотка.

Кредит – це позичковий капітал  банку у грошовій формі, який надається  у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру  використання.

Розглядаючи категорію кредиту  слід звернути увагу на такі ознаки:

• Кредит це специфічний тип економічних відносин, що ґрунтується на взаємній довірі сторін цих відносин.
• Економічною основою кредиту є мобілізація і нагромадження тимчасово вільних коштів  та формування з них позичкового капіталу.
• Кредитування – це акт передачі кредитором певної суми капіталу в тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та платності.

Таким чином, кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу  мобілізації тимчасово вільних  кошів та використання їх на умовах повернення та оплати.

Історично першою формою кредиту було лихварство, воно мало не виробничий характер надання позики під високі відсотки річних, що часто призводили повного  розорення позичальників, особливо дрібних виробників.

Крім лихварського товаровиробники  надавали один одному кредити під  час купівлі-продажу товарів. Якщо покупець був тимчасово неспроможний  здійснити покупку за власні кошти, а продавець був зацікавлений у реалізації свого товару, то продаж товару міг відбутися у кредит з відстроченням  платежу та під відповідні боргові зобов’язання, гарантії.

Перші кредитні операції з’явилися  у 6 ст. до н.е. У Вавилоні спочатку практикувалась вкладна операція: приймання вкладів  і сплата за ними відсотку. Такі перші кредитні операції здійснювали стародавні храми. Однак найбільшого розвитку кредиту було досягнуто за умов ринкової економіки, коли кредит надається для задоволення  підприємницьких потреб.

Особлива роль в організації  кредитних відносин належить банкам. Акумулюючи та перетворюючи вільні кошти на позичковий капітал спрямовуючи його переважно у сферу підприємницької діяльності банки створюють підґрунтя для побудови системи кредитних відносин.

Кредиту в ринковій економіці притаманні такі ознаки:

• Позичальникам здебільшого стають суб’єкти господарювання, а кредиторами – переважно банки.
• Гроші видані в позику використовуються як капітал.
• Джерелом позичкового відсотку є прибуток  на позичені кошти.
• Позика використовується як гнучкий механізм  переливання капіталу з одних галузей суспільного виробництва в інші та вирівнювання норми прибутку.

Необхідність кредитних відносин пов’язана із об’єктивною розбіжністю  у часі руху грошових і матеріальних потоків, що виникає у процесі  відтворення суспільного продукту.

Потреба в кредиті виникає:

• Через різницю у величині і термінах повернення капіталу авансованого у виробництво.
• У зв’язку з необхідністю одночасної інвестиції великих грошових коштів у розширення виробничого процесу.
• Через сезонність та характер виробництва, умови постачання матеріалів, сировини, тривалості робочого періоду, тощо.

Кредитні відносини виникають  і діють між двома суб’єктами: кредитором і позичальником.

Мета кредитора: одержання прибутку.

Мета позичальника: задоволення  тимчасової потреби у додаткових грошових ресурсах.

Юридична основа системи кредитування – кредитний договір, де зазначаються права і обов’язки кредитора  і позичальника.

Об’єкт кредитних відносин: вартість, яка надається в позику з метою  отримання прибутку. Ця вартість може виступати як у грошовій, так і товарній формах.

За суб’єктами кредитної угоди  та її комбінацією виділяють ряд  основних типів кредитних відносин, які виникають між:

• Банками всіх форм власності і підприємствами, організаціями
• Банками і державою
• Банками і населенням
• Підприємством і населенням
• Між двома фізичними особами
• Банками  різних держав

Отже, необхідність кредиту зумовлена  тим, що в процесі кругообігу  капіталів одні суб’єкти господарювання нагромаджують  тимчасово вільні кошти, а інші потребують цих коштів.

Кредит сприяє розв’язанню суперечності між тимчасовим заморожуванням коштів і ефективності їх використання.

За допомогою кредиту банки  акумулюють тимчасово вільні кошти  з тим, щоб надавати позику іншим  клієнтам. Залучені таким чином кошти  становлять основу кредиту.

 

2. Основні теорії кредиту

В залежності від ролі кредиту в  процесі відтворення виділяють  дві концепції:

• Натуралістична
• Капіталотворча

З кінця 18 ст. і протягом 19 століття панувала натуралістична теорія кредиту. Її суть:

• Об’єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ, які можуть бути позичені одним економічним агентом іншому.
• Кредит – це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту зводилася до перерозподілу цих благ в суспільстві.
• Позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі.
• Банки виступають лише як посередники кредитів, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позику.
• Пасивні операції є первинними порівняно з активами.

Виникнення натуралістичної теорії саме в той час пояснюється сприятливими суспільними передумовами:

• Нерозвиненість акціонерної форми організації виробництва.
• На початковій стадії розвитку знаходилися такі важливі елементи капіталістичної системи господарювання як позичковий і фіктивний капітал..
• Сферу обігу обслуговували переважно натуральні гроші (золоті монети, розмінні банкноти).

В цих умовах економісти концентрували  свою увагу на натурально-речовій  формі вартості в процесі відтворення. Тому об’єкт кредиту зводили до матеріальних благ, а мету – до перерозподілу цих благ.

Основоположники натуралістичної  теорії: Сміт, Рікардо, Тюрго, Міль.

Сміт і Рікардо вважали, що об’єктом кредиту є не позичковий капітал, а засоби виробництва.

Гроші, які позичалися – це лише технічний засіб перенесення  реального капіталу від одного економічного суб’єкта до іншого. Кредит не створює капітал, він тільки визначає як цей капітал буде застосовуватися. Банківські операції можуть сприяти розвитку виробничої діяльності країни, не тим, що збільшують її капітал, а перетворенням більшої частини існуючого капіталу в активний  і продуктивний капітал, чого не було за відсутності банку. Цю теорію підтримували Сей, Вагнер, Маршал.

Зокрема підхід цієї теорії лежав  в основі так званої грошової школи, представники якої відстоювали акт  Роберта Кіра (1844 рік), який обмежував випуск банкнот в Англії вузькими рамками золотого забезпечення.