Деньги и кредит

 

 

Тема 8. ГРОШІ ТА ІНФЛЯЦІЯ

 

 

I. Теоретичні концепції інфляції

В економічній  теорії не існує єдиного погляду  на суть цього надзвичайно складного  економічного явища. В економічній  науці сформувалося дві основні  концепції інфляції:

1) інфляція (знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою;

2) інфляція ( загальне  зростання цін на товари та  послуги.

Представники  першого напряму стараються довести, що інфляція можлива лише за умов функціонування нерозмінних на золото паперових грошей. Вони вважають, що в умовах золотого стандарту інфляція неможлива.

Представники  другого напряму вирішального значення  у трактуванні інфляції надають зростанню цін незалежно від його причин та умов, за яких воно відбувається. Стабільність цін є для нього головною ознакою відсутності інфляції.

Значні розбіжності  в економічній теорії існують  відносно причин інфляції. За цим критерієм  виділяються такі теорії інфляції:

• надмірного попиту, грошових витрат виробництва;
• теорія інфляції, як багатофакторного явища.

Теорія “інфляції  попиту”. Започаткував цю теорію Дж. Кейнс. Він розглядав ємну складову елементів  макроекономічної системи. В інфляційні процеси як невід кейсіанських теоріях наголошується, що причиною інфляційних процесів є надмірний попит відносно товарної пропозиції. Перевищення попиту над пропозицією Дж. Кейнс назвав “інфляційним розривом”. При цьому чинники інфляції можуть бути як на стороні пропозиції, так і попиту.

Теорія “інфляції  витрат”. Ця теорія виникла внаслідок  подальшого розвитку кейсіанської ідеї “негрошового” механізму інфляційного процесу. У 60-ті роки в США інфляція розвивалася при відсутності надмірного попиту і повної зайнятості, тобто всупереч теорії “інфляційного розриву”. Це дало підстави стверджувати, що в умовах високої монополізації виробництва і ролі профспілок на ринку праці заробітну плату за своєю ініціативою підприємці можуть підвищувати ціни, а профспілки, навіть при незмінності попиту. Подібна ініціатива виступає імпульсом інфляційного процесу.

По-іншому пояснюють причини інфляції представники монетаристської теорії. Монетаризм вже не просто включає проблеми інфляції до макроекономічної теорії, а вони стають її найважливішою складовою частиною. М. Фрідмен, засновник теорії монетаризму, розуміє під інфляцією стійке і безперервне зростання цін, викликане надмірною масою грошей по відношенню до валового внутрішнього продукту. Монетаристи стверджують, шо саме зміни в грошовій масі є основним чинником формування економічного циклу та інфляції.

З середини 60-х років 20 ст. у економічній теорії формується новий напрям у дослідженні інфляції як багатофакторного процесу, що відбувається в сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Предмставники сучасного монетаризму виходять з необхідності комплексного аналізу інфляції. Вони вважають, що найважливішою ознакою інфляційних процесів є тісне переплетення монетарних та загальноекономічних чинників зростання цін. З цього випливає: незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підищення обсягів грошової маси і навпаки. Інакше кажучи, збільшення грошової маси часто виступає вже не як причина зростання цін, а як його похідна. Але не залежно від характеру дії тих, чи інфляційне зростання цін завжди супроводжується збільшенням інших чинників грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень чи збережень, а потім зростає загальна маса грошей в обігу за рахунок надмірної емісії. Переповнюються канали обігу грошовою масою і знецінюється грошова одиниця, що характеризує інфляцію в її класичному вигляді.

Все це підтверджує, що витоки інфляції, особливо в її найвищих формах, можуть бути не тільки суто в  грошовій сфері, а й у сфері  виробництва, а отже, й заходи щодо її подоланя повинні бути комплексними, охоплювати всі складові елементи економічної системи.

 

II. Сутність, форми  та причини інфляції

Інфляція - процес знецінення грошей внаслідок надмірної емісії та пероповнення каналів обігу грошовою масою.

Інфляція призводить до стихійного перерозподілу доходів та багатства між соціальними групами населення, падіння матеріальних стимулів до праці, спаду виробництва, скорочення інвестицій, загальмовує науково-технічний прогрес, послаблює зовнішньоеконосмічні позиції країни, зменшує конкурентні можливості на світовому ринку.

Сучасна інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на три етапи: на першому етапі темпи зростання цін (інфляції) відстають від темпів збільшення в обігу грошової маси; на другому етапі темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання в обігу грошової маси; на третьому етапі зростання цін набуває нерівномірного стрибкоподібного характеру, коли темпи зростання цін то випереджають темпи зростання грошогвої маси, то відстають від них.

У міжнародній практиці, відповідно до темпів інфляційного процесу, виділяється  три різновиди інфляції: повзуча, галопуюча, гіперінфляція.

Повзуча інфляція настає тоді, коли темпи  зростання цін не перевищують 10% на рік. Вона характеризується надмірногю емісією та прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення чи незначним зростанням цін. Тобто на початку інфляційного процесу ще не існує тісного зв’язку між зростанням грошової маси та інфляцією. Суб’єкти ринку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в обіг і використровують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Одночасно сповільнюється швидкість обігу грошей, що теж має певний антиінфляційний ефект.

Темпи зростання грошової маси можуть зберігатися протягом тривалого періоду, що й надає інфляції повзучого хапрактеру. Така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів. Тому для більшості розвинутих країн у сучасний період характерна повзуча інфляція, яка нерідко використовується як засіб стимулювання та регулювання економічного розвитку.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік. На цій стадії відбувається стрімке зростання цін, тобто прискорена (інфляція у темпі рисі, або галопуюча) інфляція. Вона викликає випереджувальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що призводить до зростання цін. За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, який прискорює деструктивні процеси в економіці.

На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стиммул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження. Інфляція викликає відток капіталу з виробничої сфери до сфери обігук. Тобто відбувається розбалансування економічної рівноваги.

Гіперінфляція. Особливо виразно деформація економічних та соціальних процесів проявляється в умовах гіперінфляції. За даними МВФ вважається, що інфляція переходить у гіперстадію коли темпи приросту цін складають 50% за місяць. У суперінфляція, за якої темпи рамках гіперінфляції виділяють вужче поняття  зростання цін складають 1000 відсотків і більше за рік. В період гіперінфляції реальний попит неа гроші різко падає, що значно знижує їх куупівельну спрооможність. Одночасно збільшується попит неа товари, а це призводить до подальшого зростання цін, оскільки великій кількості грошей протистоїть надто обмежений обсяг товарів. Агентьи ринку стараються якомога ск4оріше отоварити гроші, які на очах втрачають свою вартість. Відбувається “втеча” від грошей. Разом з тим виникає “голод” на гроші, оскільки емісія грошей не встигає за їх знеціненням.

Причини інфляції

Економічною теорією  доведено, що основними причинами  інфляції є перевищення товарного попиту над пропозицією – “інфляція попиту” та зростання грошових витрат виробництва – “інфляція витрат”. Ці дві класичні причини спричиняються низкою монетарних та загальноекономічних чинників. До них належать: інфляція, породжена надлишком в обігу грошової маси внаслідок кредитної емісії; фіскальна інфляція, що пов’язана із дефіцитом б’юджету; інфляція, спричинена зростанням виробничих витрат і доходів, імпортована інфляція тощо.

 

III. Показники вимірювання інфляції

Інфляція не лише відображає у своєму розвитку динаміку цін, а й вімірюється  останньою. Розміри інфляції можна  визначити за допомогою таких  показників: індексу цін, індексу  купівельної спроможності та темпу інфляції.

Індекс цін: Ір = Ірз : Ірб, де

Ір – ціна;

Ірз – звітний період;

Ірб – базовий період.

Якщо ціни зростають, то спостерігається  зниження купівельної спроможності грошей.

Купівельна спроможність: Кс = 1 : Ір.

Якщо рівень цін зростає, то купівельна спроможність падає і навпаки.

Тепм інфляції: Ті = Ірз – Ірб : Ірб * 100%.

 

IV. Методи регулювання  інфляції

Антиінфляційна політика більшості  країн з розвинутою ринковою економікою має два аспекти - дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.

Дефляційна політика включає методи обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізми. Вона проводиться за умов, коли інфляція спричиняється (переважно) тиском зайвих грошей у каналах обігу.

Щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати державного бюджету, передусім на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу. Практикується пряме державне лімітування зростання кредитних вкладень та готівкової грошової маси в обігу,

Другий напрям антиінфляційної  політики - політика доходів - передбачає державний контроль за заробітною платою й цінами. Такий контроль може полягати у фіксації зарплати і цін на певному  рівні («заморожування»), або встановленні темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці. Цей метод широко використовувався в колишньому Радянському Союзі. У країнах Заходу далеко не всі уряди наважувалися застосовувати його, зважаючи на можливі негативні економічні й соціальні наслідки. Адже заморожування цін - це пряме втручання в приватне підприємництво й у сферу ринку, що призводить до деформації його механізму. Першим негативним наслідком цього є товарний дефіцит і розвиток «чорного ринку». Заморожування зарплати спричиняє незадоволення трудящих, посилює соціальне напруження.

 

 

Тема 9. ГРОШОВІ РЕФОРМИ

 

 

I. Класифікація грошових реформ

Негативні соціально-економічні наслідки інфляції примушують окремі держави  вдаватись до грошових реформ, зміст  яких зводиться до повної або часткової перебудови грошової системи з метою стабілізації грошового обігу.

Кожна грошова реформа є індивідуальною за своїми характеристиками і специфічною  за змістом. Вони значно різняться за своїми цілями, глибиною реформування грошових систем, методами стабілізації валют тощо.

Залежно від мети проведення та глибини перебудови державою наявної грошової системи  реформи можна класифікувати  таким чином:

1) становлення  нової грошової системи. Реформи  такого змісту передбачають не  лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й функціональну структурну перебудову усієї системи грошово-валютних і кредитних відносин.

2) часткова зміна грошової системи,  коли реформуються окремі її  елементи: назва і величина грошової  одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії та характер забезпечення.

3) проведення  спеціальних стабілізаційних заходів  з метою гальмування інфляції  чи подолання її наслідків.

Нерідко окремі грошові реформи мають  всі три ознаки, як наприклад, грошова  реформа в Україні 2-16 вересня 1996 року. Створення нової незалежної держави спричинило виникнення власної національної грошової системи. Глибока інфляція в країні вимагала також проведення ефективних заходів загальної санації економіки і фінансів.

Важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу стабілізації національної валюти. В процесі грошових реформ можуть застосовуватись такі методи стабілізації валют: дефляція, деномінація, нуліфікація, девальвація, ревальвація.

Дефляція - процес призупинення або стримування темпів зростання грошової маси в обігу. За своїм змістом і наслідками дефляція є складовою частоною антиінфляційної програми.

Дефляційна  політика проводиться державою за допомогою  фінансових та грошово-кредитних заходів; серед фінансових чільне місце займають підвищення податків, скорочення бюджетних витрат, “заморожування” цін та заробітної плати, пожвавлення продажу державних цінних паперів. Монетарні заходи включають скорочення грошової емісії і кредитних вкладень шляхом кредитної рестрикції, підвищення центральним банком дисконтного процента та норм обов’язкових резрвів комерційних банків.

За  своїм змістом і наслідками дефляція - протилежність інфляції. Інфляція - це процес зростання рівня цін. Дефляція, навпаки, представляє собою процес зниження рівня цін.

Деномінація - обмін усіх старих грошових знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції цін, тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, балансової вартості фондів, платіжних зобов’язань тощо. Внаслідок деномінації відбувається укрупнення масштабу цін (стандарту вартості), що призводить до різкого зменшення грошової маси в обігу; спрощуються і здешевлюються всі розрахунки, зменшуються витрати на забезпечення грошового обігу тощо.