Деньги и кредит

• Кредитор отримує прибуток у вигляді відсотку за кредит.
• Позичальник отримує підприємницький дохід у вигляді прибутку на позичений капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.

Відсоток за кредит кількісно відображається в нормі або ставці, яка визначається співвідношенням річного доходу на позичковий капітал до суми подальшого кредиту на 100%.

 

На відсоткову ставку впливають:

1. зовнішні фактори:
• стан кредитного ринку
• характер державного регулювання діяльності комерційних банків, включаючи оподаткування
• сезонність виробництва, інформація, рівень відсоткових  ставок в інших банках
2. внутрішні фактори:

• термін користування кредитом

• сума позики
• вид забезпечення кредиту
• вид кредиту
• оцінка кредитоспроможності клієнта
• ступінь ризику кредиту

Слід розрізняти ринкову норму  відсотка, яка безпосередньо формується на монетарному ринку, тобто від співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу.

НБУ впливає на рівень ставок комерційних  банків, використовуючи директивні (прямі) та економічні (непрямі) методи.

Прямі методи:

• обмеження верхнього рівня ставок
• обмеження різниці між відсотковими ставками

Непрямі методи:

• встановлення розмірів нормативів ліквідності
• рівень резервних вимог НБУ
• обсяг, умови та ціна кредиту, які надають комерційні банки
• розмір облікової ставки
• система оподаткування прибутку

Відсотки за кредит можуть перераховуватися за формулою простого та складного відсотка.

Відсотки банку поділяють на активні (позичкові) та пасивні (депозитні).

Активний відсоток банку – плата, яку отримує крили тор від  позичальника за користування позичкою.

Пасивний відсоток банку – плата  банків за зберігання грошових засобів на рахунках за депозитними операціями клієнтів.

Маржа – це різниця між активним і пасивним відсотком банку (дохід  банку).

Розмір відсотка для різних позичальників  диференціюється залежно від  умов кредитної угоди, відсоткової ставки, що встановлюється за кредитними та депозитними операціями поділяють  на  плаваючі та фіксовані.

Розмір відсоткової ставки на макрорівні  залежить від:

• попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку
• стабільності грошового ринку  в країні
• рівня облікової ставки НБУ

Розмір відсоткової ставки на мікро  рівні залежить від:

• мети кредиту
• розміру кредиту
• терміну користування кредиту
• рівня ризику

 

 

 

 

 

Тема 2. ОСНОВИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

 

 

1. Система банківського  кредитування

Система банківського кредитування – це модель, що відповідає характеру ринкових відносин, тобто добі переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб’єктів. Вона охоплює принципи, об’єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль у процесі кредитування.

Сучасну систему кредитування побудовано на ліберальній основі: клієнт не змушений триматися якогось певного банку, а сам вибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би скористатися; йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а в кількох банках. Лібералізація системи кредитування розширює можливості клієнта отримати кредит та створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції. У свою чергу, комерційні банки, проводячи кредитну політику, виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтів з урахуванням загальнодержавних інтересів.

Сучасну систему кредитування побудовано на договірній основі, коли всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожна зі сторін бере на себе певні зобов’язання щодо виконання умов договору. За ринкових умов змінився характер кредитних договорів, активну роль стали виконувати обидва суб’єкти цих догорів на паритетних засадах у межах правового поля діяльності кредитора й позичальника.

Сучасну систему кредитування побудовано на комерційній основі. Комерційні банки здійснюють кредитні операції за рахунок власних і залучених коштів, тобто в межах наявних кредитних ресурсів. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банку (фонди банку, нерозподілений прибуток), залишки на розрахункових та поточних валютних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, отримані від випуску цінних паперів. Установи банку мають право продавати (купувати) кредитні ресурси в банків інших систем за умови більшого зиску, але з дозволу вищого органу управління банком.

Важлива умова кредитування – це пріоритетність надання кредитів, яка  визначається тільки ефективністю проектів (заходів) кредитування, мірою кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку.

У процесі кредитування рекомендується віддавати перевагу позичальникам, які забезпечують своєчасне та повне виконання договірних зобов’язань і зберігають свої кошти на депозитах та інших рахунках в інвестиційному банку.

Обов’язковою умовою кредитування має бути використання власних коштів позичальника у фінансуванні комерційного контракту (цільової програми, технічного проекту). Отже, бажано, щоб позичальник і кредитор брали спільну участь у фінансуванні проекту чи контракту на паритетних засадах, хоч, як правило, банк бере на себе більшу суму (у межах 70-90% вартості контракту чи проекту). Але жоден з виданих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

Чинна система кредитування залежить не тільки від ресурсів, а й від  встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог  щодо формування обов’язкових, страхових  та резервних фондів. Ці нормативи  регламентують максимально допустимий обсяг залучених коштів, розмір резервних фондів, граничну суму видачі кредиту, що робить кредитний механізм залежним від ліквідності балансів комерційних банків.

Сучасна система кредитування в  Україні базується на нових методах  та формах кредитування. Нині принципово змінився підхід банків до організації кредитних відносин: відбувся перехід від пооб’єктного кредитування до кредитування суб’єкта, тобто кредитування юридичної або фізичної особи; до уніфікації методів кредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та форм власності. Зараз кредити беруть участь у процесі приватизації державних організацій та управлінні державним боргом. Склалась система багатоваріантного кредитування, коли позичальники й банки, користуючись своїм правом, вибирають найбільш прийнятну для них форму: кредити, що постійно перебувають в обороті позичальника, або разові, що покривають тимчасовий розрив у платіжному обороті.

Водночас сучасна система кредитування не відмовляється і від традиційних  загальних принципів, які гарантують повернення банківської позики. У світовій практиці й досі найбільш надійним уважають заставне право (в тім числі іпотека, застава, поручництва й гарантії, система страхування), яке дає змогу банкові мінімізувати кредитний ризик.

 

2. Принципи банківського  кредитування

Принципи  кредитування – це основні положення  банківської системи, що визначають процес кредитування. До основних принципів  кредитування, яких повинні дотримуватися  як кредитори, так і позичальники, належать такі: цільовий принцип, строковий прин¬цип, принципи обов’язкового повернення, оплачування та забезпечення кредиту. Цільовий принцип означає, що виданий кредит може бути використаний тільки на цілі, обумовлені в кредитному договорі. Цілі визначаються на підставі поданих позичальником господарських договорів (контрактів), бізнес-планів, цільових програм чи проектів. Крім того, надаючи кредит клієнту, банк повинен переконатися, що цілі використання позики передбачені статутом фірми-позичальника.

Принципи  цільового використання тісно пов’язані із ризиком надання кредиту. Щоб оцінити кредитний ризик, банк аналізує реальність проекту, під який береться позика, рівень очікуваної рентабельності, здатність позичальника реалізувати проект і отримати прибуток, за рахунок якого і повертатиметься кредит.

Принципи  обов’язкового повернення та оплачування  кредиту. Вони є невід’ємними атрибутами кредиту, які відрізняють його як економічну категорію від інших вартісних категорій. Особливість кредитного методу інвестування полягає в тім, що він не тільки передбачає повернення одержаної позики, а й сплату позичкового процента. Тому повернення кредиту зумовлене як кредитоспроможністю позичальника, так і наявністю в нього документально підтверджених (перевіряється на етапі надання заяви на отримання позики) і фактично наявних (що з’ясовується протягом кредитного періоду) джерел надходження грошових доходів, які залишаються після покриття поточних витрат і можуть використовуватись для погашення заборгованості та виплати процентів за користування кредитом. Окрім прибутку, кредити можуть погашатися за рахунок інших джерел: виторгу від реалізації майна, узятого банком у заставу, гарантії або поручництва третьої особи, страхових відшкодувань.

Визначаючи  загальну суму витрат на обслуговування кредиту, необхідно розрахувати його повну вартість. Вартість кредиту складається:

• з головних елементів – суми, які виплачуються безпосередньокредитору, проценти, витрати на оформлення застави, комісії;
• додаткових елементів – гроші, які виплачуються позичальником третім особам, зокрема за гарантію або поручництво;
• прихованих елементів, тобто елементів, пов’язаних із одержанням і використанням кредиту, що не входять до кредитноїугоди (вимушені депозити у певному проценті від позики; втрати, спричинені вимогою страхування кредиту, тощо).

У свою чергу, винагорода банку за кредит складається  з двох головних елементів: процента за користування позикою та комісії  за відкриття кредитної лінії, яка  враховує витрати, пов’язані з оформленням  позики, перевіркою її забезпечення, аналізом кредитоспроможності та індексацією платежів.

Строковий принцип. Кредит надається на певний термін, обумовлений у кредитному договорі. Строковий принцип означає, що кредит необхідно не тільки повернути, а й повернути у точно визначений термін. Дотримання строків – це та обов’язкова умова, за порушення якої кредит починає втрачати своє реальне значення. Ця умова може бути сформульована в кредитному договорі як:

1) встановлення  терміну повного повернення позики;

2) встановлення  графіка повернення позики;

3) встановлення  тривалості періоду користування  позикою.

Термін  кредиту залежить від багатьох факторів:

* цільового  призначення кредиту;

* співвідношення  попиту на кредити і кредитної  пропозиції;

* суми  кредиту;

* національного  законодавства;

* традиційної  практики кредитування;

* кредитної  політики банку;

* характеру виробничої діяльності позичальника та швидкості обороту оборотного капіталу.

У світовій практиці застосовуються такі методи розрахунку моменту початку погашення  кредиту на фінансування інвестиційних  проектів:

1) дата  першої поставки обладнання;

2) дата кожної поставки обладнання;

3) дата  останньої поставки обладнання;

4) середньозважена  дата поставки;

5) дата  закінчення шефмонтажних робіт  або дата пуску обладнання  в експлуатацію.

Банки можуть відстрочити повернення позики, стягуючи за це підвищений процент. Від дотримання строкового принципу кредитування залежить можливість надання банком нових кредитів, оскільки одним із важливих кредитних ресурсів є повернуті позики. Порушення строкового принципу позичальником призводить до переростання його строкової кредитної заборгованості у прострочену. Нові кредити таким фірмам, як правило, не надаються.

Принцип забезпечення. Комерційні банки переважну  більшість кредитів надають під  забезпечення. Це означає, що для гарантії повернення позики використовується застава майна (майнових прав).

Розмір  позики під заставу визначається у процентах від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної  угоди. Перевищення ціни застави  над сумою кредиту є гарантією  компенсації ризику втрати, пов’язаного  зі зміною ціни застави. Вартість майна (майнових прав) позичальника, оформлених для застави, має бути не меншою за розмір кредитної заборгованості і вільною від зобов'язань позичальника щодо інших кредиторів.