Деньги и кредит

Експансіоністська політика навпаки передбачає купівлю цінних паперів у комерційних банках, що збільшує обсяг їхніх ресурсів та стимулює розширення кредитних операцій.

Операції на відкритому ринку вважаються найбільш гнучкішим інструментом стимулювання  скорочення та розширення кредитних  вкладів в економіку, оскільки обсяги операцій можуть здійснюватися щоденно.

Ефективні операції на відкритому ринку  неможливі при відсутності у  комерційних банків економічної  зацікавленості у придбанні державних  цінних паперів. Для створення цієї зацікавленості рівень доходу за ними не повинен бути нижчим за дохідність основних банківських операцій, пов’язаних насамперед з кредитуванням господарюючих субєктів.

У зв’язу з цим центральний банк повинен запропонувати вигідні  для комерційних банків проценти за цінними паперами, які він продає або купує у них.

Купівля-продаж центральним банком цінних паперів у значній мірі впливає на динаміку процентних ставок на грошовому ринку. Так, продаж цінних паперів зумовлює дефіцит ресурсів у банків, що призводить до підвищення ринкових ставок проценту.

Якщо ж центральний банк купує  цінні папери, на ринок надходять  додаткові кошти, що викликає зниження їх цін, тобто процентних ставок.

Політика резервних вимог центрального банку щодо комерційних банків існує в багатьох країнах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тому, що між розміром резервів і банківськими операціями прослідковується відповідний взаємозв’язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Однак, цей інструмент ценгтрального банку потрібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозв’язку з іншими монетарними інструментами (операції на відкритому ринку, політика облікової ставки, політика рефінансування комерційних банків).

Обов’язкові (мінімальні) резерви  – це безпроцентні вклади комерційних  в центральному банку, розмір яких встановлюється у визначеній пропрції до банківськихзобов¢язань (депозитів клієнтів). За допомогою цього інструменту центральні банки обмежують можливості кредитної експансії та депозитної емісії.

Обов’язкові резерви виконують також функцію  страхування депозитів. На сьогодні, політика обов’язкових резервів має  подвійне призначення: забезпечити постійний рівень ліквідності комерційних банків i використовується як інструмент центрального банка для регулюваня грошової маси. У світові й банківській практиці немає єдиного ставлення до резервних вимог. У різних країнах, згідно чинного законодавства, по-своєму встановлюється порядок формування обов’язкових резервів, але всі вони мають на меті – заставити комерційні банки тримати відсоткову частку від мобілізованого капіталу, яка повинна знаходитись на рахунку в центральному банку.

Центральні банки мають право  змінювати норми резервування, маніпулювати  ставками обов’язкових резервів для  того, щоб вплинути на пропозицію грошей.

Зміна норм обов’язкових резервів являє  собою регулювання ресурсів комерційних  банків, які вони зобов’язані зберігати в центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному відношенні до величини депозитів банку.

При рестрикційній політиці центральний  банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що в результаті призводить до скорочення грошової маси в обігу та зростання процентів за банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов’язкових резервів, у результаті чого більша частина ресурсів залишається у розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку.

Резервні вимоги є одним із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування даного методу пов’язане по-перше, із гнучкістю організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи).

Розрахунковий період для виконання  резервних вимог, як правило, складає один місяць, однак у різних країнах може коливтись в межах від 10 днів до 6 місяців.

Центральний банк для впливу на діяльність комерційних  банків може використовувати кредити  рефінансування .

Рефінансування  охоплює три види кредитів, які  надаються комерційним банкам.

Редисконтний  кредит пропонується комерційним банкам в обмін на цінні папери.

Ломбардний  кредит надається центральним банком для комерційних банків (які мають  проблеми з ліквідністю) під заставу  цінних паперів.

Кредит  рефінансування. Існує два різновиди такого кредиту:

перший  призначається для рефінансування централізованих інвестицій. Це цільовий кредит, який надається лише під  вже розпочаті проекти;

другий  має назву “конвертований кредит рефінансування”, який призначається  на реструктуризацію комерційного банку.

Відсоткові ставки на кредити рефінансування визначає центральний банк залежно  від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів.

В окремих  випадках загальні методи грошово-кредитного регулювання можуть доповнюватися інструментами селективного впливу на діяльність банків.

Селективні  способи реалізації грошово-кредитної  політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних стель і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій (наприклад, кредитування угод з цінними паперами); встановлення граничної маржі при проведенні окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку та переобліку векслів; вчсатновлення верхньої межі процентних ставок за вкладами або за кредитами та деякі іншя види обмежень. Не рідко для різних банків встановлюються не однакові типи та розміри обмежень, що значно підвищує ефективність гршово-кредитного регулювання, оскільки центральний банк може впливати не лише на обсяг кредитів, а й на їхню структуру. Перевагою селективних методів є також порівняно швидкий вплив на діяльність комерційних банків. Водночас негативними рисами вибіркового регулювання є одностороння спрямованість (виключно на обмеження ділової активності) та зниження рівня конкуренції в банківській справі, що негативно позначаєтться на якості послуг банків різним клієнтам.

Досягнення  пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих інструментів пов’язане з вирішенням певних протиріч. Так, експансіоністська політика спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та відповідно забезпечує вищий рівень зайнятості в країні. Однак така політика супроводжується збільшенням грошової маси, що призводить до посилення інфляційних процесів, знижуючи купівельну спроможність національної грошової одиниці. Інфляція нарівні з низькими процентними ставками не стимулює притік капіталів з-за кордону, а навпаки породжує їх відтік, одночасно створюючи сприятливі умови для імпорту, а не експорту товарів. Результатом цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу.

Рестрикційна  політика центрального банку породжує прямо протилежні тендеції. Низький рівень інфляції та високий курс національної валюти може супроводжуватись економічним спадом та зростанням безробіття. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадку виходячи із стану ринкової кон’юнктури і фази економічного циклу.

 

3. Статус та функції  НБУ

Відповідно  до Закону України “Про банки і  банківську діяльність” у березні 1991 року на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР утворено Національний банк України, який є державним органом.

Він “підзвітний  Верховній Раді України”.

Керівним  органом Національного банку  є Правління:

Правління Національного банку формується з 11 чоловік. До його складу входять: Голова Правління, його заступники та інші члени Правління.

Голова  Првління Національного банку призначається  Верховною Радою України строком  на 4 роки за поданням Голови Верховної  Ради України.

Заступники  Голови Правління Національного  банку та інші члени Правління призначаються Президією Верховної Ради України за поданням Голови Правління Національного банку.

Рішення Правління Національного банку  приймаються звичайною більшістю  голосів і оформляються постановою.

Правління Національного банку:

розглядає стан грошового обігу і розробляє пропозиції щодо основних напрямів державної грошово-кредитної політики, яуі затверджуються Верховною Радою України;

приймає рішення про рівень резервних  вимог, економічних нормативів діяльності комерційних банків та процентних ставок на кредити, що надаються комерційним банкам;

затверджує  нормативні документи з питань, що стосуються компетенції Національного  банку України;

здійснює  іншу діяльність відповідно до Статуту  банку.

У своїй  практичній діяльності Національний банк підтримує постійні контакти з урядом держави і в першу чергу з Міністерством фінансів України.

Національний  банк України є:

центральним банком, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

емісійним центром;

валютним  органом;

органом банківського нагляду;

банком  банків;

державним банком;

організатором міжбанківських розрахунків

Центральний банк

Як  центральний банк держави Національний банк здійснює грошово-кредитну політику, використовуючи відповідні інструменти.

Національний  банк веде Республіканську книгу  реєстрації банків, валютних бірж та інших  фінансово-кредитних установ.

Національний  банк представляє інтереси України  у відносинах із центральними банками  інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

Емісійний центр

Національному банку України належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а  також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот створено власну банкнотну фабрику.

У сфері  валютного регулювання Національний банк:

здійснює  валютну політику на підставі принципів  загальної економічної політики України;

складає разом з Кабінетом Міністрів  України платіжний баланс України;

контролює дотримання затвердженого Верховною Радою Ураїни ліміту зовнішнього державного боргу України;

визначає  ліміти заборгованості в іноземній  валюті уповноважених банків нерезидентам;

нагромаджує, зберігає і використовує резерви  валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

визначає  способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних  валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених  в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях.

У сфері  валютного контролю Національний банк:

здійснює  контроль за виконанням правил валютних операцій на території України;

забезпечує  виконання уповноваженими банками  функцій щодо здійснення валютного  контролю.

Зметою  захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних  банків Національний банк встановлює для комерційних банків такі економічні нормативи:

мінімальний розмір статутного фонду;

граничне  співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів;

показники ліквідності балансу;

розмір  обов’язкових резервів, що розміщуються у Національному банку;

максимальний  розмір ризику на одного позичальника;

Порядок розрахунку зазначених економічних  нормативів визначається Національним банком.

Банк  банків

З метою  підтимки стабільності банківської  системи та розширення її кредитних  можливостей Національний банк надає  комерційним банкам кредити, які  використовуються для задоволення  тимчасових потреб банків і для кредитування цільових програм, пов’язаних з реорганізацією і модернізацією виробництва, розвитком окремих галузей народного господарства та структурною перебудовою економіки Ураїни.

Банк  уряду

Національний  банк організовує і здійснює через  банківську систему касове обслуговування державного бюджету України. На нього покладено виконання операцій з державними цінними паперами

Організатор міжбанківських розрахунків