Деньги и кредит

До першої групи належать методи, при яких питання про видачу позики вирішуються кожен раз в індивідуальному  порядку на основі заяви клієнта.

Друга група методів банківського кредитування передбачає надання позик в межах  заздалегідь встановленого банком для позичальника ліміту, який використовується в міру виникнення потреби.

Інвестиційні операції комерційних  банків полягають у вкладенні  банківських ресурсів у приватні і державні цінні папери на порівняно  тривалі строки з метою отримання прибутку.

Така діяльність є альтернативною, але не взаємовиключаючою, по відношенню до кредитування. У той же час  банківські інвестиції мають ряд  відмінностей від кредитних операцій.

• при кредитуванні ініціатива укладення угоди належить позичальнику, а при інвестуванні ініціатором виступає банк, який намагається вкласти кошти.
• інвестиції являють собою довготривале вкладення грошових ресурсів.
• при видачі позик банк є головним і одним із не багатьох кредиторів, то в інвестиційному процесі він є одним із багатьох вкладників коштів.
• інвестування являє собою переважно безособову діяльність.

Основними обєєктами інвестиційної  діяльності банків є облігації приватних  компаній і держави, а також акції  корпорацій. Сукупність банківсьих ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуються на основі інвестиційної політики, що розробляється банком. Суть такої політики полягає у визначенні кола цінних паперів, найбільш придатних для вкладення коштів, і оптимізація структури портфеля інвестицій.

Визначення кола цінних паперів  для вкладення банківських ресурсів здійснюється з урахуванням пріоритетних цілей інвестиційної діяльності, обраних комерційним банком. Так, якщо основними цілями інвестування є отримання доходу, збереження капіталу і забезпечення його приросту, то вибір тієї чи іншої цілі в якості пріоритетної служить базою для формування банком певного типу інвестиційного портфеля.

Основним  засобом зниження інвестиційного ризику є диверсифікація, тобто розподіл інвестиційного портфеля між різними видами цінних паперів.

Окрім інвестиційних операцій, що банк виконує за рахунок власних  коштів, банки можуть здійснювати  інші операції з цінними паперами, які мають назву фондових. До фондових операцій відносять:

1) емісійні операції, які передбачають випуск та розміщення цінних паперів (як власних так і третіх осіб) серед інвесторів та посередників;

2) операції купівлі-продажу цінних  паперів на ринку за дорученням  і за рахунок клієнтів (брокерські  операції);

3) операції зберігання і управління цінними паперами (операції депо);

4) операції надання кредиту під  заставу цінних паперів.

Частина активних операцій комерійного  банку передбачає утворення поточних резрервів платіжних засобів  з метою постійного підтримання  платоспроможності банку. Ці резервми поділяються на дві основні групи – первинні та вторинні.

Первинні резерви являють собою  вкладання банку у високоліквідні активи, які негайно можуть бути використані як засіб платежу. До них належать кошти на кореспондентському рахунку в центральному банку і на рахунках в інших банках, що забезпечують можливість безперебійної організації безготівкових розрахунків, а також залишки готівки в касі банку, що служить для готівкових платежів.

Групу вторинних резервів утворюють  вкладення в активи, які можна перетворити на платіжні засоби з мінімальною затримкою – це, як правило, інвестиції у короткострокові державні цінні папери або боргові зобов’язання інших банків, що приносять незначний дохід, однак мають високий рівень ліквідності.

 

5. Комісійно-посередницькі банківські операції

Комісійно-посередницька  діяльність комерційнго банку полягає  у здійсненні різноманітних операцій за дорученням клієнтів за певну плату (комісію. До складу цих опреацій належать: розрахункові, касові, валютні, трастові, консультаційні, гарантійні та деякі інші види банківської діяльності.

Провідне місце  серед зазначених операцій належить розрахунково-касовому обслуговуванню клієнтів.

Розрахункові  опреації пов’язані із здійсненням  внутрішніх та міжнародних безготівкових розрахунків за дорученням клієнтів шляхом перерахування коштів по рахунках у банку.

Залежно від  способу організації розрахунків  поділяється на три основіні групи: інкасові, акредитивні та переказні.

Здійснюючи  інкасові операції, комерційний банк за дорученням свого клієнта на основі отриманих від нього грошових документів стягує кошти з боржників та зараховує їх на рахунок клієнта. Серед документів, що пред’являються до оплати, найбільше поширення мають векселі та чеки.

Акредитивні операції полягають у дорученні клієнта банку виплатити певну суму коштів третій особі при виконанні нею умов, передбачених в акредитивній заяві клієнта.

Розрізняють документарний (товарний) і грошовий акредитиви. При  товарному акредитиві умовою оплати є представлення в банк певних документів, які підтверджують відправлення товару покупцеві. Грошовий акредитив являє собою документ, що дозволяє клієнту отримати певну суму коштів в іншому місті даної країни або за кордоном.

Переказні операції полягають у тому, що клієнт дає  доручення свому банку переказати певну суму коштів в інше місто (країну), де їх може отримати він сам, або інша особа, на адресу якої здійсненно переказ. Касові операції комерційних банків полягають у прийомі банками від своїх клієнтів готівки і зарахуванні сум на різні види рахунків, видачі готівки на вимогу клієнтів, забезпеченні надійного збереження довірених банку коштів.

Удосконаленню касового обслуговування клієнтів сприяє широке застосування банкоматів, тобто  електронних термінальних пристроїв, поєднаних з банківським комп’ютером, або таких, що функціонують в автономному режимі. Основне призначення банкоматів ( видача готівки з рахунку клієнта або прийом від нього готівки та зарахування її на депозит.

Валютні операції ( це вид банківської діяльності, пов’язаний з обміном однієї валюти на іншу, що передбачає купівлю і продаж іноземної валюти за національну або інші валюти. Такий обмін може здійснюватись банком шляхом проведення операцій “спот”, “форвард” та їх комбінацій.

Операції “спот” (це купівля однієї валюти на іншу на поточних ринкових умовах з поставкою валюти не пізніше, ніж через два робочих дні після укладення угоди.

Операції “форвард”  передбачають поставку для обміну певної суми валюти на визначену дату в  майбутньому (більш, ніж через два  робочих дні) за курсом, зафіксованим в момент укладення угоди.

Своєрідним  поєднанням операцій “спот” та “форвард”  є операції своп, що являють собою  комбінації купівлі або продажу  валюти на умовах “спот” з одночасним укладенням зворотньої угоди на умовах “форвард”.

Трастові операції, що здійснюються банком для фізичних осіб, включають:

1) уравління рухомим і нерухомим майном особи за її життя і на її користь або на користь  вказаної нею третьої сторони (при цьому до банку переходять повноваження щодо розпорядження різноманітними активами, визначення напрямів інвестування коштів, розподілу і використання доходів);

2) розпорядження спадщиною, що передбачає: затвердження заповіту в судових органах, виявлення і збір усього майна, яке підлягає передачі у спадщину, сплату боргів, податків, адміністративних витрат, розподіл майна між спадкоємцями, надання їм особистих послуг в разі потреби;

3) опікунство та забезпечення збереження майна недієздатних або частково недієздатних осіб, у тому числі неповнолітніх спадкоємців;

4. виконання агентських послуг.

Трастові операції для підприємств, фірм, корпорацій можуть включати:

1) розпорядження активами (насамперед портфелями цінних паперів підприємств та організацій, заставленим майном, під яке підприємства випускають облігації, а також коштами пенсійних фондів приватних компаній;

2) агентські операції, що передбачають виплату дивідендів за акціями корпорацій, процентів за облігаціями, зберігання акцій, за якими право голосу передано повноважним представникам;

3) тимчасове управління справами підприємства у випадку його реорганізації або банкрутства.

Гарантійні  операції полягають у поручительстві комерційного банку за свого клієнта  виконати його грошові зобов’язання, якщо він буде неспроможний це зробити.

Консультаційні  послуги полягають у наданні банками своїм клієнтам роз’яснень, інформації, рекомендацій з різноманітних банківських, правових та фінансових питань, проблем ведення бізнесу і особистого господарства.

Інші операції комерційних банків, якщо це не заборонено чинним законодавством, можуть включати: купівлю-продаж дорогоцінних металів і дорогоцінних металів і художніх цінностей, посередництво у реалізації обладнання і товарно-матеріальних цінностей, організацію укладання комерційних угод між клієнтами, проведення аудиторських перевірок на прохання клієнтів, надання послуг із страхування.

 

 

 

 

ТЕМА 5. Спеціалізовані кредитно-фінансові  інститути

 

 

1. Поняття та основні  види СКФІ

Спеціалізовані  кредитно-фінансові інститути являють  собою установи кредитної системи  небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури.

Найважливішою рисою, яка їм притаманна та відрізняє  від банківських установ, є вузька спеціалізація.

Становлення і розвитку кредитно-фінансових інститутів пов’язані з необхідністю обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де необхідні спеціальні знання й  особливі технічні прийоми і які  з тих чи інших причин (наприлад, економічна невигідність або законодавча заборона) не обслуговуються комерційними банками. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути у сучасному розумінні, як окрема ланка кредитної системи, почали формуватися у XIX ст.

Основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов’язані з: акумуляцією заощаджень населення шляхом залучення коштів на вклади, випуску власних акцій, облігацій, продажу страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки, виду господарської діяльності, групи населення; наданням іпотечних кредитів; організацією пенсійного та соціального забезпечення населення; здійснення операцій в рамках кредитної взаємодопомоги.

Сьогодні в різних сферах діяльності працюють різні види спеціалізованих  кредитно-фінансових інститутів, функції і назви яких, а також обсяги і типи операцій, роль у кредитній системі та економіці значно різниться у різних країнах.

Найбільш поширенішими видами спеціалізованих  кредитно-фінансових інститутів є: страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди.

 

2. Страхові компанії

Страхові компанії – це спеціалізовані інститути, що виконують функції  страхування, тобто за рахунок підприємств, організацій, населення формують цільві фонди грошових коштів та здійснюють виплати з них при настанні певних подій (страхових випадків). Мобілізація коштів страховими компаніями здійснюється шляхом залучення страхових внесків (страхових премій) юридичних та фізичних осіб на основі укладених з ними договорів про відшкодування збитків або виплату певної суми у разі настання страхового випадку.

Страхові  компанії здебільшого спеціалізуються  на якомусь одному виді страхування, серед яких прийнято розрізняти:

• майнове (або загальне) страхування
• особове страхування
• страхування відповідальності
• перестрахування

За формою організації страхові компанії поділяються на акціонерні та взаємні. Капітал акціонерної  страхової компанії формується шляхом випуску акцій, які розміщуються серед юридичних та фізичних осіб і дають право на отримання пропорційної частки доходу компанії у вигляді дивідендів.

Акціонерні страхові компанії здійснюють практично усі види страхування.

Капітал взаємних страхових компаній формується за рахунок страхових  платежів індивідуальних страхувальників. Це означає, що власниками компанії можуть бути лише ті особи, які в ній застрахувались, а страховий внесок є одночасно і вступним паєм до компанії. З придбанням страхового полісу страхувальник набуває права не лише на страхове відшкодування, але й на частину прибутку від діяльності страхової компанії у вигляді дивідендів на поліс.

Взаємні страхові компанії займаються переважно особовим страхуванням.

Залучені у формі страхових  внесків кошти, а також власний  капітал страхової компанії вкладають  в акції і облігації приватних корпорацій, а також у державні боргові зобов’язання. Окрім цінних паперів, страхові компанії можуть використовувати свої ресурси для видачі довгострокових кредитів підприємствам різних галузей економіки (переважно у формі іпотеки), а також вкладень у нерухомість.